ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Розділ 8 ДЕДУКТИВНІ УМОВИВОДИ (ДЕДУКТИВНІ МІРКУВАННЯ)

Загрузка...

Загальна характеристика дедуктивних умовиводів

Дедуктивним (від латинського слова — виведен­ня) називається умовивід, у якому висновок про окремий пред­мет класу робиться на підставі класу в цілому. Наприклад:

Усі договори є угоди.

Петренко уклав договір.

Отже, Петренко уклав угоду.

Тут висновок про те, що Петренко уклав угоду, зроблено на підставі загального положення про те, що "Всі договори є угоди".

У дедуктивному умовиводі думка рухається від загально­го до окремого, одиничного, тому дедукцію визначають зви­чайно як умовивід від загального до часткового.

Дедукція є логічним засобом пізнання конкретного, оди­ничного на основі знання загального. Вона збагачує наше знання одиничного, дає змогу розглядати окреме з точки зору загальної закономірності, пояснити конкретне, керуючись загальним правилом.

Механізм дедуктивного умовиводу полягає в поширенні загального положення на окремий випадок, у підведенні част­кового випадку під загальне правило. Поширюючи загальне положення на окремий конкретний предмет або явище, ми здобуваємо нове знання про цей предмет, знання про те, що даний предмет має ознаку, наявну для всього класу, про який ідеться у загальному положенні. Так, виходячи із загального положення науки кримінального права про те, що "Будь-який злочин є діянням суспільно небезпечним", ми робимо висно­вок і стосовно будь-якого злочину, скажімо, необережного вбивства, що воно теж суспільно небезпечне. Знаючи, що дача хабара карається позбавленням волі на строк до п'яти років (загальне положення), ми можемо сказати, що і Петренко, який неодноразово давав хабара (частковий випадок), може бути покараний у межах до п'яти років.

Отже, дедукція є пізнання в окремому загального, або інак­ше, пізнання загального в окремому, одиничному.

Щоб дійти дедуктивного висновку, необхідно мати по­двійне знання, засновки:

1) засновок, що має загальне положення або правило, під яке підводиться частковий випадок, і 2) засновок, у якому ідеться про той окремий предмет або частковий випадок, який підводиться під загальне положення.

Загальні положення звичайно є готовими, заздалегідь відо­мими. До них відносяться закони науки, аксіоми, наукові положення, принципи й інші судження, в котрих міститься знання загального. У юридичній практиці як загальні поло­ження виступають норми права (статті кодексів та інших законодавчих актів), положення правових наук, керівні вка­зівки органів суду, прокуратури та ін.

Судження про одиничні предмети, навпаки, висловлюються здебільше унаслідок безпосереднього дослідження їх тими, хто розмірковує про них. Так, для того щоб підвести частко­вий випадок (наприклад, конкретна злочинна подія) під відпо­відну статтю закону (норму права), безпосередньо дослідити цей випадок чи факт, виявити його істотні ознаки; тільки після цього буде можливість поширити на нього загальне положення. Таким чином, дедуктивний умовивід не є суто умоглядна логічна побудова, він пов'язаний із безпосереднім вивченням конкретних фактів.

Дедукція дає висновки достовірні. У цьому одна з її пере­ваг над іншими видами умовиводів. Якщо засновки дедук­тивного умовиводу істинні і правильно пов'язані, то висно­вок буде неодмінно істинним.

Проте, якщо один із засновків дедуктивного умовиводу буде не достовірним, а імовірним, то й висновок у такому випадку буде імовірним і не може бути достовірним. Дедук­тивні умовиводи з імовірними засновками широко викорис­товуються у судовій практиці під час побудови судових версій, висловлювання різноманітних пропозицій.

Висновок дедуктивного умовиводу має примусовий харак­тер. Це означає, що коли якесь загальне положення визнане істинним і якщо відомо, що частковий випадок підлягає під це загальне положення, то не можна не визнати наявність загального у цьому частковому випадку.

Залежно від того, з яких суджень складається дедуктив­ний умовивід, із категоричних, умовних чи розподільних, роз­різняють такі види дедуктивних умовиводів: категоричний силогізм, умовні силогізми і розподільні силогізми. Термін "силогізм" походить від грецького слова sullogismos — здобуття висновку чи виведення наслідку.

 

Категоричний силогізм, його визначення і склад

Категоричним силогізмом називається такий дедуктив­ний умовивід, у якому обидва засновки є категоричними су­дженнями. Наприклад:

Будь-який злочин є діянням суспільно небезпечним.

Хабар є злочин.

Отже, хабар є діяння суспільно небезпечне.

Категоричний силогізм складається із трьох суджень: двох засновків і висновку. Засновки і висновок, у свою чергу, складаються із понять. Ці поняття називаються термінами силогізму. У категоричному силогізмі розрізняють три тер­міни: менший, більший і середній.

Термін, який займає місце суб'єкта у висновку, називаєть­ся меншим терміном. Менший термін позначається літерою S. У нашому прикладі менший термін — поняття "хабар".

Термін, котрий займає місце предиката у висновку, нази­вається більшим терміном. Позначається він літерою Р. У наведеному силогізмі більший термін — поняття "діяння суспільно небезпечне".

Більший і менший терміни називаються крайніми тер­мінами.

Середнім терміном називається поняття, яке входить до обох засновків і відсутнє у висновку. Позначається середній термін літерою М. У наведеному прикладі середнім термі­ном є поняття "злочин".

Структуру наведеного силогізму можна записати так:

М—Р

S—М

S—Р.

Середній термін (М) виконує роль сполучної ланки між більшим і меншим термінами, завдяки йому стає можливим із двох суджень засновків вивести третє судження (висновок), котре є новим знанням.

Відношення S—Р, як видно зі схеми, не наявне у заснов­ках, воно установлюється тільки у висновку. Висновок про наявність певного відношення між S і Р роблять на тій підставі, що обидва ці терміни пов'язані з одним і тим же поняттям (середнім терміном) у засновках. Із того факту, що S має відношення до М, а М, у свою чергу, пов'язаний із Р, роблять висновок, що існує відношення і між S та Р. За відсут­ності ж середнього терміна установити зв'язок між поняття­ми, що входять до засновків, неможливо. Наприклад, із таких двох суджень: "Будь-який злочин є діяння суспільно небез­печне", "Право є надбудова" — не можна здобути висновок, оскільки у цих засновках відсутнє загальне поняття (серед­нього терміна).

До кожного засновку категоричного силогізму входять по два терміни: середній і один крайній. Залежно від того, який із крайніх термінів (більший чи менший) входить до засновку, розрізняють більший і менший засновки.

Засновок, у якому наявний більший термін Р, називається більшим засновком. У нашому прикладі засновком є суджен­ня: "Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне".

Засновок, у котрому наявний менший термін S, називається меншим засновком. У розглядуваному прикладі ним є су­дження "Хабар є злочин".

Більшим засновком категоричного силогізму є звичайне загальне положення або правило, а меншим — судження про конкретний предмет. Поширюючи загальне положення на частковий випадок, ми здобуваємо нове знання про нього — висновок.

Аксіома силогізму

Аксіома силогізму — це положення, яке обґрунтовує пра­вомірність висновку із засновків категоричного силогізму. Вона має два такі формулювання:

1. Все, що стверджується (або заперечується) про клас предметів, може стверджувати (або заперечувати) про ко­жен предмет даного класу . Означае, буквально — сказане про все і ні про що, або коротше.

2. Ознака ознаки речі є ознака самої речі; те, що супере­чить ознаці речі, суперечить самій речі.

Зміст цих речень полягає ось у чому. Якщо відомо, що клас предметів М має ознаку Р, то з цього випливає, що будь-який окремий предмет S цього класу має ознаку Р. Наприк­лад, якщо відомо, що всі громадяни зобов'язані дотримувати­ся законів держави, то це означає, що й Петренко зобов'яза­ний дотримуватися законів держави.

Рис. 1

Відношення між термінами S—М—Р категоричного си­логізму прийнято відтворювати за допомогою кіл як відно­шення між обсягами понять, що входять до засновку. Відно­шення обсягів понять буде таким: якщо обсяг поняття М входить до обсягу поняття Р, а обсяг поняття S входить до обсягу поняття М, то обсяг поняття S входить до обсягу по­няття Р (рис. 1).

Відповідно, якщо відомо, що клас предметів М не містить ознак Р, то й усякий окремий предмет S, що входить до класу М, не має ознак Р. Так, якщо відомо, що жодна людина не може бути притягнена до кримінальної відповідальності інак­ше як за рішенням суду, то це означає, що й громадянин Петренко не може бути притягненим до карної відповідаль­ності інакше як за ухвалою суду.

Відношення між термінами S—М—Р за обсягом тут таке: якщо обсяг поняття М повністю виключається із обсягу по­няття Р, а обсяг поняття 5 входить до обсягу поняття М, то обсяг поняття 5 повністю виключається з обсягу поняття Р (рис. 2).

Рис.2

Аналогічно можна пояснити і другу формулу аксіоми: якщо річ А має ознаку В, а ознака В, у свою чергу, має ознаку С, то це означає, що А має також ознаку С.

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти