ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Розподільно-категоричний силогізм

Загрузка...

Розділовий умовивід - опосередкований дедуктивний умовивід, до складу якого входять розділові судження, а перший засновок завжди є розділовим.

Залежно від того, якими судженнями (розділовими, категоричними чи умовними) є другий засновок і висновок розділових умовиводів, останні поділяються на суто роз­ділові, розділово-категоричні та розділово-умовні.

Суто розділовий умовивід — умовивід, до складу якого входять тільки розділові судження.

Наприклад:

Всі паралелограми належать або до прямокутних, або до непрямокутних.

Прямокутні паралелограми є або квадратами, або неквадратами.

Отже, паралелограми належать або до прямокутних (квадратів чи неквадратів), або до непрямокутних.

Розділово-категоричний умовивід—розділовий умовивід, в яко­му другий засновок є категоричним, а висновок — категоричним або розділовим.

Розподільно-категоричним силогізмом називається та­кий умовивід, у котрому більший засновок є судженням роз­подільним, а менший — категоричним.

Існує два модуси розподільно-категоричного силогізму:

1) модус ствердно-заперечний і

2) модус заперсчно-ствердний .

1. Модус ствердно заперечний — це такий розподільно-категоричний силогізм, в якому у меншому засновку стверд­жується належність суб'єкту одного предиката із переліче­них у більшому засновку, а у висновку заперечується на­лежність суб'єкту всіх інших предикатів. Формула цього модусу:

S є P1 або Р2, або Р3

________SєР________, або

Отже, S не є ні Р2, ні P3 A В С

____А___

~В ^ ~С.

Прикладом ствердно-заперечного модусу є такий умовивід:

Підпис на розписці від імені В. міг бути виконаний або самим В., або С, або К. Експертизою встановлено, що підпис виконаний самим В.

Отже, він не міг бути виконаний ні С, ні К.

Тут більший засновок перелічує усі можливі предикати. У меншому засновку йдеться про належність суб'єкту тільки одного з названих предикатів ("Підпис виконаний самим В."). На цій підставі у висновку заперечується належність суб'єк­ту всіх інших предикатів ("Підпис на розписці не міг бути виконаний ні С, ні К.).

2. Модус заперечно-ствердний — це такий розподільно-категоричний силогізм, у якому в меншому засновку запере­чується належність суб'єкту перелічених у більшому засновку предикатів, крім одного, а у висновку стверджується належність суб'єкту цього предиката. Формула заперєчно-ствердного модусу:

S є Р1, або Р2, або Р3

S не є ні Р2, ні Р3

Отже, S є Р1

Або А В С

__~В ^ ~C__

А

Приклад цього модусу:

Пожежа на складі могла виникнути або внаслідок підпалу, або несправності електропроводки, або необережного поводження з вогнем кого-небудь із працівників складу.

Встановлено, що пожежа не могла виникнути ні в електропроводці, ні з необережності.____________________________

Отже, пожежа на складі є наслідком підпалу.

Логічною основою висновків розподільно-категоричного силогізму є така аксіома: якщо думки перебувають у розподільному (альтернативному) відношенні, то, ствер­джуючи одну думку, ми заперечуємо другу, і, навпаки, заперечую­чи одну, стверджуємо другу.

Для того, щоб висновок у розподільно-категоричному си­логізмі був достовірним, необхідно дотримуватися такого правила:

1. У більшому засновку мають бути перелічені всі мож­ливі предикати, всі випадки, всі факти.

2. Члени розподілу (предикати) мають виключати один од­ного, тобто засновок має бути судженням строго розподіленим.

Дотримання першого правила має винятково важливе значення, коли в більшому засновку перелічені всі можливі предикати і ми доходимо висновку про те, що S є Р, шляхом заперечення у меншому засновку всіх, указаних у більнюму засновку предикатів (Р2, Р3 і Рп), крім одного (Р1), то висновок буде достовірним.

Ллє якщо більший засновок не вичерпує усіх можливих предикатів, коли їх названо в засновку, наприклад, три, а на­справді існує п'ять, то висновок про те, що S є Р1, на основі того, що S не є ні Р2, ні Р3, не є достовірним, оскільки може виявитися, що S є Р5.

Правило про те, що в більшому засновку рознодільно-категоричного силогізму мають бути перелічені всі можливі предикати, має настільки важливе значення для судового до­слідження, що воно здобуло закріплення в спеціальному положенні криміналістики про те, що з кожної розслідуваної справи необхідно висувати всі об'єктивно можливі версії.

Під час розслідування кримінальних справ висновок про правильність однієї версії робиться часто на підставі доказо­вості хибності інших версій. Якщо у справі висунуті всі мож­ливі версії, то достовірність однієї версії унаслідок спросту­вання всіх інших буде обґрунтована. Якщо ж у справі вису­нуті не всі можливі версії, то висновок про достовірність однієї версії унаслідок спростування тільки висунутих версій буде необгрунтованим, оскільки правильною може виявитися саме версія не висунута.

Порушення другого правила найчастіше буває у тих ви­падках, коли як більший засновок береться єднально-розпо­дільне судження і висновок робиться за формою ствердно-заперечного модусу.

Як уже відомо, єднально-розподільне судження (S є Р1, або Р2, або Р3) характеризується тим, що його предикати мо­жуть належати суб'єкту одночасно. Тому від ствердження належності одного з перелічених предикатів не можна при­йти до запере-чення належності суб'єкту решти предикатів. Інакше кажучи, якщо більший засновок розподільно-катего­ричного силогізму є судженням єднально-розподільним, то робити умовиводи можна тільки за формою заперечно-стверд­ного модусу і не можна робити висновки за ствердно-запе­речним модусом. У противному разі ми будемо припускати­ся логічних помилок. Наприклад:

Обвинувачуваний може бути виконавцем або організатором, або

підбурювачем, або підсобником.

Петренко є організатор вчиненого злочину.________

Отже, Петренко не є виконавцем вчиненого злочину.

Здобутий висновок не можна визнати істинним, оскільки могло б бути, що Петренко не тільки організатор, а й викона­вець вчиненого злочину

Розподільно-категоричпий силогізм широко використо­вується в судовій практиці. Необхідно тільки мати на увазі, що різноманітні його модуси застосовуються для доказовості різноманітного характеру положень.

У процесі пізнання і практики перед нами виникають різноманітні завдання. В одному випадку необхідно здобути знання про те, що "Це S є Р" ("Цей злочин вчинив Петрен­ко"), а в другому — довести судження про те, що "Це S пе є ні Р2, ні Р3" ("Під час вчинення злочину Петренко не був ні в себе вдома, ні у свого знайомого Іваненка").

Заперечно-ствердний модус с логічним засобом доказо­вості положень типу: "Це S є Р1". За допомогою ствердно-заперечного модусу доводяться положення типу: "Це S не є ніР2, ні Р3".

До заперечно-ствердного модусу ми вдаємося в тих ви­падках, коли маємо знання загального положення про те, що "S є або Р1 або Р2, або Р3", і в процесі пізнання наявна мож­ливість достовірно встановити, що всі перелічені предикати, крім одного, суб'єкту не належать.

У заперєчно-ствердному модусі належність суб'єкту (S) певного предиката (Р) встановлюється не безпосередньо, а суто логічно, через виключення належності суб'єкту всіх пре­дикатів, крім одного. Звичайно, якби ми володіли достат­ньою кількістю наукових фактів, із котрих безпосередньо б випливав висновок про те, що "Це S є Р,", то не було б необ­хідності проводити спеціальне дослідження і доводити, що "Це S не є Р1" ("S не є Р3" і т. д.) і на цій підставі доходити висновку про те, що "Це S є Р,". Це була б зайва робота, що суперечить принципу економії мислення. Але оскільки час­то даних про те, що "Це S є Р " буває недостатньо або їх зовсім немає, то спосіб доказування належності суб'єкту певного предиката через заперечення належності суб'єкту всіх пре­дикатів, крім одного, є цілком виправдуючим себе.

Заперечно-ствердний модус є формою висування і доказу­вання судових версій.

У логічному відношенні висунуті у справі версії є роз­подільні судження типу "Це S є або Р1, або Р2, або Р3".

Приклад. Убивство Т. могло бути вчинене або Б. із по­мсти за те, що Т. приділяла увагу іншій молодій людині, або шофером, котрий збирався одружитися з Т. і з яким вона посварилася, або молодою людиною, з котрою Т. була вночі з 11 на 12 серпня.

Щоб довести істинність якоїсь однієї версії, наприклад "Це S є Р", не досить зібрати факти, що вказують на те, що "Це S є Р1", необхідно також довести хибність усіх останніх версій, довести, що "Це S не є ні Р2, ні Р3". Версія обвинувачу­вання визнається доведеною лише у тім випадку, якщо спро­стовані всі останні версії у справі. Це означає, що доказуван­ня правильності версії у кримінальній справі може проходи­ти тільки за заперечно-ствердним модусом.

Ствердно-заперечний модус для доказування правильності судових версій застосовувати не можна.

У судовій експертизі, навпаки, висновки можуть прохо­дити за ствердно-заперечним модусом і не можна користу­ватися заперечно-ствердним силогізмом. Так, при визначенні того, ким виконаний підпис: А., чи В., чи С, експерт не може дати висновку про те, що підпис у відомості виконаний A., на тій лише підставі, що він не виконаний ні В., ні С.

 

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти