ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Умовно-розподільний силогізм

Умовно-розподільним силогізмом або лематичиим сило­гізмом називається силогізм, у котрому більший засновок є судженням умовним, а менший розподільним.

За кількістю наслідків, що встановлюються в більшому засновку умовно-розподільного силогізму, існують дилеми, трилеми, полілеми. У практиці мислення найчастіше корис­туються дилемами.

"Дилема" — грецьке слово, воно означає "подвійну пропо­зицію". Зміст дилеми полягає в необхідності вибору одного з двох можливих рішень (у трилемі — одного з трьох рішень). Виключаючі одна одну можливості або рішення називають­ся альтернативами.

Дилема — це умовно-розподільний силогізм із двома аль­тернативами. Розрізнюють два види дилеми: конструктив­ну та деструктивну.

У когіструктивиій дилемі більший засновок установлює у вигляді альтернатив дві основи і два наслідки, що з них випливають. У меншому засновку йдеться про можливості тільки однієї з двох цих основ. У висновку стверджується думка про можливість лише одного з двох даних наслідків. Конструктивна дилема має таку формулу:

Якщо А, то В

Якщо С, то D (А->В) ^ (С->Б)

Але або А, або С або А С

Отже, або В, або D В D

Приклад конструктивної дилеми:

Якщо філософ визнає первинність матерії і вторинність свідомості, то він — матеріаліст.

Якщо філософ визнає за первинне свідомість, дух, а природу розглядає як продовження духу, свідомості, то він — ідеаліст.

Але філософ може визнавати або первинність матерії і вторинність свідомості, або первинність свідомості і вторинність матерії.____________________________________

Отже, філософ може бути або матеріалістом, або ідеалістом.

За спрямуванням руху думки конструктивна дилема схо­жа із ствердним модусом умовно-категоричного силогізму: від ствердження основи здійснюється перехід до стверджен­ня наслідків.

У деструктивній дилемі більший засновок є таким умов­ним судженням, у котрому із однієї основи випливає два можливі наслідки. У меншому засновку заперечуються обидва наслідки. У висновку заперечується сама основа, із котрої виводили названі наслідки. Формула достовірної дилеми:

Якщо А є В, то А є або С, або D A—>В С

А не є ні С, ні Dабо ~В ^ ~C

Отже, А не є В ~ A

Таким чином, висновок у деструктивній дилемі прохо­дить від заперечення наслідку до заперечення основи, тобто у тому ж напрямі, що й у заперечному модусі умовно-катего­ричного силогізму. Наприклад:

Якщо дія П. є суспільно небезпечна, то він або стане перед судом,

або буде визнаний неосудним.

П. не було засуджено, не визнано неосудним.

Отже, дія П. не є суспільно небезпечною.

Для правильної побудови дилеми необхідно дотримува­тися таких умов:

1. У більшому засновку має бути правильно виражений зв'язок основи й наслідку, тобто наслідки, що встановлюють­ся в більшому засновку, дійсно мають випливати із наведе­ної основи, не бути надуманими, а основа стосовно висловле­ного наслідку — ясною, визначеною, достатньою.

2. Альтернативи, що містяться в дилемі, мають вичерпува­ти всі можливі рішення. Якщо, наприклад, із основи, взятої з умовного засновку, випливає не два, а три наслідки, а в більшо­му засновку названо лише два, то висновок буде хибним.

Дилема як логічна форма висновку має такі особливості: 1. Вона містить всього два альтернативні (виключаючі одне одного) рішення, тому вибирати можна тільки між ними. Ніякого середнього, проміжного, третього рішення дилема не припускає. Цим дилема вносить ясність до поставленого пи­тання чи проблеми, допомагає у виборі рішення, звільняє суперечку чи дискусію від усього другорядного, несуттєвого і виді­ляє в них ті два крайні, протилежні рішення, до котрих зво­диться сутність цього питання чи проблеми.

2. Дилема настійно вимагає вибору рішення. Поставле­ний перед дилемою не може утриматися від вибору, він зму­шений визнати або одне, або друге, оскільки немає і не може бути іншого рішення, окрім указаних дилемою. Тому диле­ма використовується завжди, коли необхідно поставити про­тилежну сторону перед невідворотністю вибору одного з мож­ливих рішень із того чи іншого питання.

Дилема широко застосовується в науці, в політиці, у що­денному житті як засіб виявлення і доведення логічної не­спроможності положень, не сумісних із положеннями, уже встановленими чи визнаними обома сторонами.

До дилеми вдаються, коли необхідно показати непевність позиції протилежної сторони, котра і не визнає одного і не спростовує другого, що суперечить першому, тоді як необхід­но настоювати на чомусь одному. Дилема використовується для розкриття суперечностей у міркуванні супротивника, вона вносить ясність у постановку питання, виділяє головне в спорі і, таким чином, сприяє правильному розв'язанню поставлено­го питання. Саме тому дилема досить часто використовуєть­ся в різноманітних дискусіях, полеміці і особливо в судових промовах.

 

9. 7. Розділово-умовний умовивід - розділовий умовивід, в якому один із засновків (перший) є розділовим судженням, а інші за­сновки (їх кількість дорівнює кількості членів розділового суджен-ня-засновку, тобто кількості диз'юнктів) — умовні судження.

Цей умовивід має два модуси: простий і складний. Формула простого модусу:

А є або С, або О

Якщо А є С, то А є К

Якщо А є Р, то А є К

Отже, А є К

Приклад:

Будь-який ромб є або прямокутним, або непрямокутним.

Якщо дана фігура — прямокутний ромб, то її діагоналі взаємно перпендикулярні.

Якщо дана фігура—непрямокутний ромб, то її діагоналі теж взаємно перпендикулярні.____________________________________

Отже, якщо дана фігура — ромб, то її діагоналі взаємно перпен­дикулярні.

Формула складного модусу:

А є або С, або О

Якщо А є С, то А є К.

Якщо А є О, то А є М.

Отже, А є або К, або М.

Приклад:

Для того щоб підготуватися до вступних іспитів, я повинен або самостійно працювати по 15—18 годин на добу, або найняти ре­петитора.

Якщо я буду самостійно працювати по 15—18 годин на добу, то ризикую захворіти.

Якщо ж я найму репетитора, то витрачу всі свої грошові заощадження.

Отже, для того щоб підготуватися до вступних іспитів, я змуше­ний або ризикувати своїм здоров'ям, або витратити всі свої гро­шові заощадження.

9.8. Скорочені силогізми (ентимема)

Силогізми складаються із трьох частин: двох засновків і висновку. Але в практиці мислення ми рідко висловлюємо їх у повному вигляді. Звичайно користуються скороченими си­логізмами, такими, в котрих висловлюється не три частини, а тільки якихось дві. Наприклад, замість того, щоб сказати:

Усі неповнолітні не мають виборчих прав.

Петренко — неповнолітній.

Отже, він не має виборчого права —

ми говоримо: "Петренко не має виборчого права, тому що він неповнолітній". Тут ми висловили висновок і менший засно­вок; більший засновок виявився пропущеним.

Силогізм, у котрому пропущений один із засновків чи висновків, називається скороченим силогізмом, або ентимемою.

"Ентимема" — слово грецьке, у перекладі на українську мову означає "в умі", "у думках". Ця назва показує, що та чи інша частина силогізму не висловлюється, але мається на увазі.

Оскільки в скорочених силогізмах важко виявити по­милки, то доводиться їх (силогізми) відновлювати. Необхі­дною умовою відновлення силогізму є виявлення пропуще­ного судження. Відновлюючи скорочений силогізм, треба насамперед з'ясувати, що в ньому пропущено, один із зас­новків чи висновок.

Щоб розв'язати це завдання, треба враховувати харак­тер логічного взаємовідно-шення наявних в ентимемах суд­жень, який часто проявляється у специфіці їх синтаксич­ного зв'язку. В етимемі з пропущеним засновком одне суд­ження виступає як логічна підстава, а друге — як його наслідок. Судження-підстава і є засновком, а судження-наслідок — висновком. Такий вид ентимеми (скороченого си­логізму) виражається складнопідрядним, як правило, при­чинним реченням. Зовнішніми ознаками, які вказують, чим є те чи інше судження — засновком чи висновком, — ви­ступають відповідні сполучники. Так, слова «отже», «тому», «таким чином» передують висновку, а засновок знаходить­ся після слів «бо», «оскільки», «тому що».

Якщо ж сполучних слів у скороченому силогізмі немає, доводиться звертатися до інших засобів, зокрема до пере­творення наявних у цих силогізмах суджень-речень на за­питання. Ці запитання, як правило, починаються зі слова «чому?». Те з них, яке має відповідь у другому реченні, виражає висновок силогізму, а друге — засновок. Наприк­лад: «Сім» — просте число. А відомо, що всі прості числа діляться лише на одиницю і самі на себе». Перетворивши перше речення на запитання «Чому «сім» є простим чис­лом?», сформулюємо відповідь: «Тому що прості числа діляться лише на «одиницю» і самі на себе». А речення «Сім» — просте число» не може бути відповіддю на запи­тання «Чому всі прості числа діляться лише на одиницю і самі на себе?».

Якщо ж судження в ентимемі не залежні одне від од­ного і виражені складносуряд-ним реченням, то в ній про­пущено висновок.

З'ясувавши, яка частина силогізму пропущена, можна приступати до його відновлення. Простіше всього відновити силогізм, у якому пропущено висновок. Відомо, що ви­сновок робиться з крайніх термінів. Причому менший термін стає суб'єктом висновку, а більший — предикатом. Так, висновком скороченого силогізму «Всі студенти повинні відвідувати заняття, а Петренко — студент» буде суджен­ня «Отже, Петренко повинен відвідувати заняття», оскіль­ки «Петренко» — це менший термін, а «ті, хто повинен відвідувати заняття» — більший. За необхідності можна було б довести, що цей силогізм відповідає всім загальним і спе­ціальним правилам категоричного силогізму.

Дещо складніше відновити силогізм, в якому пропуще­но один із засновків. Знаючи, що суб'єкт висновку береть­ся з меншого засновку, а предикат висновку — з більшого, можна визначити, який засновок відсутній у тій чи іншій ентимемі. Скажімо, в ентимемі «Будь-яке поняття має зміст; отже, й поняття «абсолютно чорне тіло» має зміст» відсутній менший засновок. Висновком тут є судження «Отже, й по­няття «абсолютно чорне тіло» має зміст, оскільки цьому судженню передує слово «отже». До того ж тут просте­жується залежність цього судження від попереднього, яке на цій підставі може вважатися засновком, причому — більшим, бо предикат висновку «ті, що мають зміст» взя­тий саме з цього засновку. Суб'єктом відсутнього в цій ен­тимемі меншого засновку є поняття «абсолютно чорне тіло», оскільки воно займає місце суб'єкта висновку, а він, як відомо, береться з меншого засновку. Предикатом меншого (тобто відсутнього в цій ентимемі) засновку виступає по­няття, яке відсутнє у висновку і наявне в більшому за­сновку, тобто те, що виконує роль середнього терміна. Отже, відновлений силогізм набуває такого вигляду:

Будь-яке поняття має зміст.

«Абсолютно чорне тіло» — поняття.____________

Отже, й воно («абсолютно чорне тіло») має зміст

Трапляються й вельми непрості ентимеми, відновленню яких передує уточнення змісту й обсягу термінів, наявних в ентимемі. Це, в першу чергу, стосується ентимем, узя­тих з художніх текстів. Розглянемо та спробуємо відновити одну з них: «Чины людьми даются, а люди могут обмануть­ся» (А. Грибоедов, «Горе от ума») .

На перший погляд здається, ніби до складу цього міркування входять такі терміни, «чиньї», «даваемое людьми (то, что дается людьми)», «люди» та «могущие обмануться (те, кто может обмануться)». Оскільки ж перелічених термінів тут чотири, напрошується такий висновок: або це мірку­вання не є силогізмом (а якщо і є, то неправильним), або ми неправильно визначили терміни.

Якщо збагнути дух, а не букву слів О Грибоєдова і надати їм відповідної інтерпретації, то в результаті такого підходу одержимо міркування, в якому є тільки три термі­ни (реконструйоване міркування при цьому втратить ху­дожню виразність, але виграє в логічній визначеності). Ось це міркування (ентимема): «Давание» (присвоение) чинов осуществляется людьми, а осуществляемое людьми может бьіть ошибочным, результатом того, что они (люди) «обма­нулись».

Відносна незалежність наведених суджень, синтаксич­на будова відповідного речення (це речення — складносу­рядне) свідчать, що в цій ентимемі пропущено висновок, а отже, наявні обидва засновки.

Відновити цей скорочений силогізм (ентимему) раціональ­ніше у формі першої фігури, для цього варто поміняти місця­ми засновки. Тоді названа ентимема набуде такого вигляду:

«Осуществляемое людьми может быть ошибочным. Присвоение чинов осуществляется людьми».

Переконавшись у наявності середнього терміна («осу­ществляемое людьми»), можна зробити відповідний висно­вок. При цьому суб'єктом висновку стане менший термін, крайній термін меншого засновку («присвоение чинов»), а предикатом — більший термін, крайній термін більшого засновку — «то, что может быть ошибочным». В результаті таких дій ми одержимо повний силогізм:

«Осуществляемое людьми может быть ошибочным.

Присвоение чинов осуществляется людьми.______________

Следовательно, присвоение чинов может быть ошибочным»

Цей силогізм суперечить як правилу середнього термі­на, так і одному з правил першої фігури. Логічна недоско­налість цього силогізму наочно виявляється і в його гра­фічному зображенні (схема 1).

Уже три вказаних можливості зображення відношення обсягів термінів «присвоение чинов» і «могущее быть ложным» свідчать про неправильність цього силогізму. А таких можливостей є понад три. Та слід врахувати, що в наведе-

Схема 1.

ному силогізмі немає категоричного наполягання на тому, що «присвоение чинов всегда ошибочно или ошибочно в данном случае» В ньому йдеться лише про те, що «при­своение чинов может быть ошибочным». А при графічному зображенні термінів силогізму трапляються випадки, коли обсяг терміна «присвоение чинов» збігається тією чи іншою мірою з обсягом терміна «могущее быть ошибочным». Це й зрозуміло. Дотепні вирази, як правило, далекі від катего­ричності «Що, він має високий чин? Так, чини ж людьми даються, а люди... самі знаєте...»

До речі, засновки наведеного силогізму можна було й не міняти місцями. Тоді відновлений силогізм набув би фор­ми не першої, а четвертої фігури. Це відповідно вплинуло б на структуру силогізму, хоча зміст висловлювання авто­ра загалом зберігся б.

Отже, за способом утворення розрізняють три види ентимем. 1) ентимема з випущеним більшим засновком. Наприклад: "Колективне господарство — юридична особа, отже, мас спе­ціальну правоздатність"; 2) ентимема з випущеним меншим засновком, наприклад: "Будь-яка купівля-продаж призводить до здобуття права власності на куплену річ, отже, слід ви­знати, що Петренко здобув право власності на цей будинок"; 3) енти-мема з випущеним висновком. Наприклад: "Майно, нажите подружжям протягом шлюбу, вважається спільним їхнім майном, а автомобіль "Волга" нажитий Щитовим про­тягом шлюбу".

Усі наведені приклади є ентимемами, здобуті від катего­ричного силогізму. Ллє у вигляді ентимем можна вислов­лювати також умовний та розподільний силогізми. У судовій практиці найчастіше користуються скороченими формами умовно-категоричного силогізму. Наприклад: "Відсутність у місцевої міліції заяв про зникнення громадян свідчила про те, що вбитий не є місцевим жителем". У цій ентимемі випу­щений більший засновок. Якщо його вставити, то умовивід матиме таку форму:

Якщо вбитим с місцевий житель, то до місцевої міліції мала б надійти заява про зникнення убитого.

Заява про зникнення громадян до місцевої міліції не надходила.

Отже, вбитий не є місцевим жителем.

Досить часто в скороченій формі висловлюється також суто умовний силогізм. Випущеним у таких ентимемах є, звичайно, висновок. Наприклад:

"Якщо робочий день Григоренка закінчується пізніше, ніж у Петренка, то Григорепко повертається додому пізніше, ніж Петренко. Але якщо Григоренко повертається додому пізніше, ніж Петренко, то він не міг бачити, як Петренко повертається додому з пакунком".

У розподільно-категоричному силогізмі трапляється два види ентимем: 1) ентимема з випущеним більшим заснов­ком. Наприклад: "Під час розслідування причин загоряння було встановлено, що ні електропроводка, ні електроприлади не могли стати причиною загоряння. У зв'язку з цим скла­лася версія, що пожежа виникла унаслідок зумисного підпа­лу"; 2) ентимема з випущеним висновком. Наприклад: "Пет­ренко міг перебувати 5 травня або в Києві, або в Харкові. Але встановлено, що 5 травня в Харкові його не було". Менший засновок у розподільно-категоричному силогізмі не вислов­лювати не можна.

Дилема у практиці мислення трапляється звичайно в скороченому вигляді, у повній формі дилема — явище рідкісне.

Розрізнюють два види дилем-ентимем:

1. Дилеми-ентимеми, побудовані за такою формою:

Або А є В, тоді А є N.

Або А є С, тоді А є М.

Прикладом цього виду дилеми-ентимеми є такий умо­вивід: "Одне з двох: або слова, що розкриваються в остан­ньому слові, обставини не нові або несуттєві, і тоді відновлен­ня судового слідства взагалі зайве, або ці обставини нові і суттєві для справи, тоді суд не може, не порушуючи принци­пу повноти і всебічності дослідження справи, не відновлюва­ти судового слідства".

2. Дилеми-ентимеми, що мають формулу:

АбоАєВ, або С є D.______

Отже, або Е є F, або К єL.

Наприклад, "Одне з двох: або кворум є, або кворуму не­має, отже, треба або розпочинати зібрання, або відмінити".

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти