ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Спостереження та експеримент

Загрузка...

Індукція пов'язана зі спостереженням і експериментом. Перш ніж робити узагальнюючий висновок про якийсь клас предметів, необхідно знати окремі предмети цього класу. Методами вивчення окремих предметів, часткових випадків, фактів є спостереження і експеримент.

Спостереження це вивчення у тому вигляді, в якому вони відбуваються та існують насправді.

Під час спостереження предмети вивчаються в їх природ­ному стані. Спостерігаючий не втручається у хід подій, не змінює процес їх перебігу. Так, під час слідчого огляду і в початковій його стадії усі об'єкти досліджуються у тому ви­гляді, в якому їх застає слідчий. Ніякі зміни в обстановці не робляться, речі з їхніх місць не зсуваються, до предметів, як правило, не доторкуються. Слідчий і особи, котрі з ним зна­ходяться, тільки уважно розглядають усі предмети, їхні озна­ки, стан і розташування.

Спостереження відрізняються від звичайного сприйман­ня. При простому сприйманні людина не ставить перед со­бою якоїсь мети, вона оглядає те, що діє на її органи чуття. Спостереження ж — це сприймання цілеспрямоване, актив­не. Воно завжди проводиться з раніше визначеною метою. Спостерігаючи явище, ми маємо на увазі завдання — знайти певні факти, зв'язки та відношення між ними.

Цілеспрямованість спостереження дає змогу виявити такі предмети, явища, факти, котрі можуть бути не помічені під час звичайного сприймання. Спостереження під час розслі­дування кримінальних справ зводяться головним чином до пошуків різноманітних предметів і слідів злочину. Нерідко слідчому доводиться шукати сліди злочину, навмисне замас­ковані або приховані злочинцем.

У природничих науках при спостереженні широко кори­стуються приладами та інструментами, котрі розширюють сферу спостереження, дають змогу сприймати предмети і яви­ща, недоступні безпосередньо органам чуттів.

У судовому дослідженні спостереження проводиться за допомогою різноманітних науково-технічних засобів. Вико­ристання криміналістичної техніки значно розширює сферу безпосереднього спостереження, створює можливість виявити такі сліди злочину, котрі звичайному сприйманню не доступні. Спостереження — засіб здобування знання про окремі предмети, явища. Спостерігаючи факти, ми висловлюємо про них судження. Ці судження стають потім засновками індук­тивних умовиводів.

Експериментом називається умисний виклик або зміна якогось явища з метою його спостереження за найсприят­ливіших умов.

Спостереження дає змогу виявити у явищі лише те, що без­посередньо відкривається нашим органам чуттів або прила­дом, котрим ми користуємося. Під час спостереження явище вивчається в своїх природних умовах у незмінному вигляді.

В експерименті вивчається навмисно відтворене або зміне­не явище. Під час експериментального вивчення дослідник втручається у процес перебігу явища. Експеримент створює можливість вивчити явище за різноманітних умов, схожих на ті, в котрих воно відбувається при природному розвитку, і за умов, несхожих на природні. Експеримент розширює рам­ки спостереження, створює нові, зручніші умови для всебічного спостереження предмета або явища, дає змогу багаторазово повторювати дослід. Експеримент створює можливість увес­ти до складу умов досліду якусь нову обставину для того, щоб простежити її вплив на явище, котре вивчається, ізолю­вати явище від побічного впливу, простежити дію уведеної обставини у найчистішому вигляді. Завдяки експерименту можна виявити такі властивості в предметах, які в природ­них умовах виявити досить важко або зовсім неможливо.

Експеримент ніколи не ставиться наосліп. Перш ніж про­водити експеримент, необхідно з'ясувати його мету. Експе­риментатор має знати, що досліджується і для чого, з якою метою ставиться експеримент. За допомогою експерименту здобувають знання про окремі явища, факти, котрі надалі можуть служити засновками в індуктивному умовиводі.

Експерименти широко застосовуються в природничих науках. Ними часто користуються також і в судовому дослі­дженні. Слід тільки мати на увазі, що під час розслідування і розгляду судових справ не всякий факт може бути пере­віреним за допомогою експерименту.

 

Повна індукція

Повною індукцією називається умовивід, у якому загаль­ний висновок про клас предметів робиться па основі ви­вчення всіх предметів цього класу.

Приклад. На місці скоєння злочину виявлено шість стріляних гільз. Експертизою встановлено:

Гільза № 1 відстріляна із пістолета ТТ зразка 1933 р. № 476.

Гільза № 2 відстріляна з того ж пістолета.

Гільза № 3 — теж.

Гільза № 4 — теж.

Гільза № 5 — теж.

Гільза № 6 — теж.

Отже, всі гільзи, виявлені на місці злочину, відстріляні з пістолета ТТ зразка 1933 р. № 476.

Другий приклад. Слідчий, опитавши усіх нічних сторожів колективного господарства "Світанок", кожен з яких засвідчив, що він не бачив автомобіля, котрий цієї ночі проїздив по двору господарства, зробив узагальнюючий висновок: "Жоден із нічних сторожів господарства "Світанок" цієї ночі не бачив автомобіля".

У вигляді схеми умови від повної індукції можна запи­сати так:

S1 є Р

S2 є Р

S3 Є Р

S4 Є Р

S5 Є Р

S1, S2, S3, S4, S5 вичерпують клас предметів S

Отже, всі S є Р.

Повна індукція складається із засновків і висновку. Роз­різняють засновки подвійного типу. 1. Засновки, у котрих виражені судження про окремі факти, їх у повній індукції стільки, скільки налічується предметів, що складають даний клас. 2. Один із засновків у повній індукції є судження, у котрому виражено знання про те, що перелічені предмети вичерпують собою клас досліджуваних предметів. У прак­тиці мислення цей засновок звичайно не висловлюється, а мається на думці.

Повна індукція дає висновки не ймовірні, а достовірні. У цьому важлива перевага повної індукції. Основою достовір­ності висновків є те, що засновки у повній індукції вичерпу­ють клас предметів.

Повна індукція застосовна не завжди. Вона можлива лише в тих випадках, коли кількість предметів, що складає клас, невелика, чітко обмежена і всіх їх можна вивчити.

У розумінні повної індукції серед логіків не існує єдиної думки. Розбіжності відбуваються щодо двох основних питань, а саме — питання логічної природи повної індукції про те, до яких умовиводів вона відноситься: індуктивних чи дедуктив­них, та питання про те, чи дає повна індукція нове знання.

Одні логіки розглядають повну індукцію як правомірний вид індуктивних умовиводів. Інші, наприклад, вважають, що повна індукція — це несправжня, така, що здається індук­цією, а по суті — це дедукція. Таке твердження робиться на тій підставі, що в повній індукції висновок не поширюється на нові, не розглядувані в засновках предмети, що в повній індукції ми не виходимо у висновку за межі того, про що йдеться у засновках.

Дійсно, у повній індукції висновок про клас предметів робиться на основі вивчення всіх предметів класу, висновок стосується тільки тих предметів, за якими ми спосте-рігаємо. У цьому полягає одна з особливостей повної індукції. Але в основі поділу умовиводів на дедуктивні та індуктивні знахо­диться спрямованість ходу думки, а не те, чи виходимо ми у висновку за межі того, що дано в засновках, чи ні. У дедукції рух думки здійснюється від загального до окремого, від більш загального до менш загального. У дедукції до нового знання ми приходимо внаслідок докладання якогось знання до окре-мого предмета або частини предметів. Вихідним у дедукції є загальне, поширивши яке на одиничне, ми здобудемо нове знання про цей одиничний предмет.

В індукції рух думки здійснюється від окремого, одинич­ного до загального. Вихідним тут є не загальне, а окреме, через котре ми приходимо до знання загального. Чи буде загальне одержане шляхом вивчення всіх елементів класу, чи тільки частини їх — принципового значення не має. Хід думки і в тому, і в ініпому випадку той самий. Отже, логічна природа повної і неповної індукції одна й та ж. Вони відрізня­ються одна від одної тільки структурою, пізнавальною рол­лю і сферою застосування. Тому повна індукція є умовиво­дом не дедуктивним, а індуктивним.

Не можна також погодитися з думкою про те, що повна індукція, оскільки у її висновках досліджувана ознака не поширюється на нові предмети, нібито не дає нового знання. Із того факту, що в умовиводах повної індукції розглядувана ознака не переноситься на нові предмети, ще не можна роби­ти висновок про те, що у висновку повної індукції немає нічого нового. Висновок повної індукції — це не просто підсумову­вання засновків, а судження про клас у цілому, знання за­гального, тим часом, як ми мали знання лише про окремі предмети класу.

Завдяки тому, що повна індукція дає достовірні висновки, вона використовується в доказах. У судовій практиці, і особ­ливо в експертизі, вона застосовується досить широко. Більше того, під час дослідження деяких об'єктів узагальнюючі ви­сновки експертом можуть бути зроблені тільки у формі по­вної індукції. Так, експерт не може дійти висновку про ха­рактер дробу всієї партії патронів, що надійшли на дослід­ження, на підставі вивчення лише деякої частини їх. Дослі­дженими мають бути всі патрони. Так само, якщо на дверях наявні сліди злому, то експерт може зробити висновок про те, яким знаряддям нанесені наявні пошкодження, тільки на підставі дослідження усіх слідів і не може зробити певного висновку, вивчивши лише частину їх.

Неповна індукція

Неповною індукцією називається умовивід, у якому за­гальний висновок виводиться із засновків, котрі не охоплю­ють усіх предметів класу.

У повній індукції засновки вичерпують усі випадки яви­ща, котре вивчається. У неповній індукції загального вис­новку про клас предметів ми доходимо на основі вивчення тільки якоїсь частини предметів цього класу. Індукція на­зивається неповною саме тому, що клас предметів, про який ми висловлюємо узагальнюючий висновок, досліджується нами не повністю.

Наведемо два приклади таких умовиводів:

1) Залізо — електропровідне.

Мідь — електропровідна.

Свинець — електропровідний.

Срібло — електропровідне.

Золото — електропровідне.

Залізо, мідь, свинець, срібло, золото — метали.

Отже, всі метали — електропровідні.

2) Залізо тоне у воді. Мідь тоне у воді.

Свинець тоне у воді. Срібло тоне у воді.

Золото тоне у воді.

Залізо, мідь, свинець, срібло, золото —метали.

Отже, всі метали тонуть у воді.

Обидва умовиводи побудовані за схемою неповної індукції й ґрунтуються на істинних засновках. Проте висновок пер­шого умовиводу є істинним, а другого — хибним. Оскільки засновки в другому умовиводі є істинними, то причиною хибності його висновку може бути лише недосконалість міркування, побудованого за схемою неповної індукції. Спра­ва в тому, що в підґрунті індуктивного методу немає логіч­ного закону, який би гарантував одержання істинного ви­сновку з істинних засновків. Тому неповна індукція дає ймовірний висновок.

Імовірний умовивід - умовивід, в якому з істинних засновків пев­ної структури одержують висновок, що може бути як істинним, так і хибним.

Крім неповної індукції до ймовірних умовиводів нале­жить також аналогія. Для визначення того, яким є висновок імовірного умовиводу — істинним чи хибним, — доводить­ся вдаватися до додаткової інформації. Для ймовірних умо­виводів, на відміну від достовірних, не можна сформулю­вати таких правила, при дотриманні яких висновок неод­мінно буде істинним, якщо вони застосовуватимуться до будь-яких істинних конкретних за змістом засновків певної структури.

Імовірність — величина, яка характеризує «ступінь можливості» якоїсь події, що може як відбутися, так і не відбутися.

Вивчаючи ймовірні умовиводи, увагу акцентують на ймовірнісній оцінці як ступеня обґрунтованості (підтверджуваності) суджень-висновків. У логічній науці розробля­ються спеціальні методи оцінки ймовірності висновків, одер­жаних за схемою неповної індукції.

Приклад. Під час обшуку в гр-на Сидоренка було вилучено 60 шерстяних дамських кофточок. Сім кофточок мали етикетки фаб­рики "Червона нитка". На цій підставі було зроблено гаданий вис­новок про те, що "Всі кофточки, вилучені у Сидоренка, виготовлені фабрикою "Червона нитка".

У цьому умовиводі висновок про всі виявлені т'а вилучені кофточки зроблений на підставі знання частини вилучених кофточок.

Особливість неповної індукції полягає в тому, що те, що нам відоме про частину предметів класу, ми поширюємо на увесь клас, на всі його предмети. У неповній індукції знання з вивчених фактів переноситься на факти, котрі я є вивчали­ся; ознаку, яка належить предметам, що спостерігалися, ми приписуємо і тим предметам даного роду, котрі побули об'єк­том нашого спостереження. Ця властивість неповної індукції досить важлива для пізнання.

Як відомо, основна маса явищ має незчисленну кількість окремих екземплярів. Вивчити їх усіх практично неможли­во. Отже, узагальнюючого висновку про клас предметів у та­ких випадках ми можемо дійти на основі пізнання лише частини предметів класу. Неповна індукція і є тією формою умовиводу, в якій проходить наше мислення при пізнанні таких явищ.

Неповна індукція широко використовується в будь-якій галузі знання. Вона є неодмінною формою пізнання в судово­му дослідженні.

Приклад. У справі про вбивство громадянина М. було встанов­лено такі факти: 1. Обвинувачуваний К. був зацікавлений у вбивстві М. і підшукував способи і можливості для цього. Він двічі робив замах на життя М.; 2. У день убивства обвинувачуваний К. поїхав до лісу вслід за М.: той поїхав туди на полювання; 3. Труп М. було знайдено в тому ж лісі. Біля трупа виявився гребінець обвинувачу­ваного К.; 4. На одязі трупа виявлені плями крові, що збігаються з групою крові обвинувачуваного К., а на одязі К. знайдені плями крові, яка за групою збігається з кров'ю вбитого; 5. Вдома у обви­нувачуваного К. під час обшуку було знайдено пістодет зі слідами нещодавно зробленого пострілу.

Досліджуючи кулю, вийняту з трупа, і кулю, одержану від експериментального пострілу з названого пістолета, експерт дав категоричний висновок, що куля, вийнята з трупа, була вистріляна із пістолета, знайденого під час обшуку в К.

6. Па нікельованій пряжці пояса, знятого з трупа М., виявлено засохлий кривавий відбиток пальця, котрий, як установлено експертизою, було залишено вказівним пальцем правої руки К.

На підставі цих фактів суд дійшов висновку, що вбивство гр-на М. скоїв обвинувачуваний К.

Висновок суду про винуватця злочину буй зроблений за допомогою неповної індукції. Повна індукція тут не застосо­вана. Вона взагалі не може бути використана при розв'я­занні питання про те, що вчинено, який злочин має місце у даному випадку, оскільки відновити злочинну подію в усіх її деталях практично неможливо.

На стадії порушення кримінальної справи, коли слідчий має мінімальну кількість фактів і обставин, які стосуються справи, узагальнюючий висновок про злочинну подію в ціло­му може бути зроблений тільки у формі неповної індукції.

Розрізняють такі види неповної індукції: індукція че­рез простий перелік, індукція через відбір фактів і наукова індукція.

 

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти