ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


РОЗДІЛ 11. ЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ

Теоретичні і практичні міркування

Уявлення щодо відмінності теоретичного способу мірку­вання від практичного сягає доби античності. У «Порівняль­них життєписах» Плутарха зустрічаємо оповідь про те, як Періклу, що тільки розпочинав боротьбу за владу в Афінах, принесли голову однорогого барана. Товариш Перікла — славетний філософ Анаксагор, намагався пояснити цей факт лише з чисто наукової точки зору. Він наголошував, що цей факт свідчить про наявність різних аномалій у тваринному світі.

Водночас, як свідчить Плутарх, це ж явище тлумачилось віщуном Лампоном зовсім інакше. Він вбачав у ньому зна­мення, пов'язане, начебто, з майбутньою перемогою партії Перікла в боротьбі між різними політичними угрупованнями в Афінах.

Міркування Анаксагора в наведеній ситуації можна ква­ліфікувати як теоретичні, оскільки основне завдання філо­софа полягає в обгрунтуванні самої можливості такого фе­номену, яким є однорогий баран. Водночас його пояснення грунтувалося на тогочасних знаннях.

Підхід віщуна Лампона до «проблеми однорогого барана» зовсім інший. У незвичайному явищі природи він вбачає якийсь важливий, з огляду на подальше життя Перікла, знак. Приписане значення (перемога партії Перікла) аж ніяк не пов'язувалося з теоретичними знаннями, воно ви­значалось контекстом практичної ситуації, а саме: одноро­гий баран — це знак, за допомогою якого можна пере­дбачити перебіг політичних подій. Саме тому міркування віщуна не є абстрактними вони цілковито підпорядковані певному дійсному стану справ.

З сучасної точки зору наведені два типи пояснень одного й того ж явища можна оцінити як теоретичний і прак­тичний підходи до вирішення проблеми, а міркування, які їм відповідають, — як теоретичні і практичні міркування.

Логіка визначає теоретичні міркування як такі, що пере­слідують мету обгрунтування знань. Засновки і висновки та­ких міркувань, а отже, і все теоретичне міркування в цілому,

можна оцінити як істинні або хибні на підставі їх відповід­ності чи невідповідності дійсному стану справ. Результатом таких міркувань є формування наукових положень. Не випа­дково Арістотель називав їх аподиктичними, або необхід­ними міркуваннями.

До теоретичних міркувань можна віднести приклад, що вже зустрічався раніше:

Усі люди смертні.

Сократ — людина.

Сократ є смертним.

Практичні міркування, на відміну від теоретичних, є не­науковими. Вони скеровані на обгрунтування діяльності лю­дини, її дій у різних ситуаціях.

Кожна людина намагається певним чином планувати свою діяльність: перш ніж здійснити який-небудь вчинок, вона розмірковує. Міркування, що передує дії, суттєво впли­ває на її успішність чи неуспішність. Не випадково згодом воно може бути визнаним раціональним або ірраціональ­ним, логічним або алогічним. Саме такий передбачуваний план поведінки людини в сучасній логіці трактується як практичне міркування.

Як кожне міркування практичний силогізм складається із засновків і висновку. Звичайно в ньому виділяють два за­сновки і один висновок.

Перший засновок практичного міркування пов'язаний із бажанням, наміром, метою суб'єкта дії, тому його іноді на­зивають «засновком цілі».

Другий засновок практичного міркування пов'язаний із знанням, вірою суб'єкта, з оцінкою його можливостей щось робити, тому він іноді називається «засновком віри (знання)».

Висновок практичного міркування пов'язаний з наміром суб'єкта певним чином діяти.

Із структури практичного міркування видно, що людина діє, бо щось хоче і може зробити. Із поєднання бажання і віри у свої сили випливає обов'язок дії.

Прикладом такого міркування може бути такий силогізм:

Сократ не бажає бути смертним.

Він знає, що для цього треба бути доброчесним.

Сократ повинен бути доброчесним.

 

Дія й практичне міркування. Поняття про логіку дії

Як видно з наведеного вище прикладу, практичне мір­кування — це таке міркування, висновком якого є сама дія їй намір щось зробити.

Як можна логічно експлікувати поняття «дія»? Яка струк-гура дії? Які види дії? Чим вони відрізняються поміж собою? На ці та інші питання відповідає логіка, яка отримала назву логіки дії.

Отже, логіка дії — це напрям сучасної логіки, де робить­ся спроба дати логічний аналіз поняттю «дія».

Перша сучасна праця, де аналізується дія з точки зору логіки, з'явилася у 1951 році1, хоча аналіз понять, пов'яза­них з діями людини, привертав увагу логіків ще за часів ан­тичності й середньовіччя. Підстави виникнення сучасної логіки дії, перш за все, були сформовані розвитком деон-тичної логіки в першій половині XX ст.

Слід зазначити, що логіка дії — зовсім молода дисциплі­на, і на сьогоднішній день у ній ще не досягнено консен­сусу з багатьох питань. її теперішній стан можна представи­ти як сукупність різних підходів: деякі з них конкурують між собою, деякі — доповнюють один одного.

 

Поняття про дію. Зовнішні і внутрішні аспекти дії

У будь-якій дії можна виділити зовнішні і внутрішні ас­пекти. Перші пов'язані з фізичними діями людини (фізичні рухи, мускульна активність тощо). Другі — з її інтенціями, намірами людини діяти певним чином.

Для прикладу розглянемо таку дію: «Людина відкрива* вікно». Для того щоб це зробити, вона підходить до вікна, підіймає руку, натискає на ручку, відводить руку і т. ін. Все це — фізичні рухи, які фіксують зовнішній аспект такої дії як «відкривання вікна». Але існує ще і її внутрішній аспект: людина може відкривати вікно через спеку, якщо комусь стало погано або для того, щоб повідомити щось знайомому на вулиці і т. ін. Все це — наміри, якими керується людина в процесі певної дії.

При логічному аналізі поняття «дія» значна увага приді­ляється дослідженню саме внутрішнього аспекту. Як тільки людина сформулювала намір діяти певним чином, вона стас здатною до цієї дії. Власне дія починається не з фізичних рухів, а з моменту прийняття рішення, з моменту ' форму­лювання наміру.

Різницю між зовнішнім і внутрішнім аспектами дії іноді навіть використовують для розрізнення двох понять: «діяль ність» і «дія». Надалі мова буде вестися саме про останню.

 

Структура дії

У структурі дії можна виділити чотири основні компоненти:

Агент дії.

Дія завжди пов'язана з певним суб'єктом. Неможливе собі уявити дію без агента.

Поняття «агент» у філософії і логіці трактується дуже ши­роко. Це може бути окрема людина, група людей, ор­ганізація, держава і т. ін. Наприклад, на запитання «Хто вбив Пушкіна?» ми завжди відповідаємо конкретно, вказу­ючи на окрему людину: «Дантес».

Якщо ж ставиться запитання: «Хто розпочав другу світову війну?», то частіше за все можна отримати таку відповідь. «Німеччина». У цьому випадку агентом дії вже виступає не окрема людина, а ціла держава.

У логіці агент дії звичайно виражається за допомогою та­ких змінних: х, у, z...

Результат дії.

Будь-яку дію можна тлумачити як певну подію. Агент може приписувати собі як результат дії певну подію і навпа­ки — може заперечувати результат своєї дії, тобто певну подію. В зв'язку з цим під час аналізу дії виникає дуже важ­лива проблема — проблема приписування результату дії агентові. У праві ця проблема зводиться до вирішення пи­тання: чи потрібно карати людину? Чи є в її діях склад злочину?

Наприклад: «На вулиці х збиває у автомобілем». Після цього у вмирає. Медична експертиза констатує смерть від поранення. Виникає питання: що є результатом дії наїзду х на у. те, що у потрапляє під колеса автомобіля, або те, що він гине? Предметом судової справи може стати тільки останнє. Якщо результат дії х кваліфікується саме таким чином, тоді можна стверджувати, що х вбив у.

Як же вирішити проблему приписування результату дії її агенту? Із структури практичного міркування, за допомогою якого можна пояснити певну дію, випливає, що вирішення цього питання залежить від визначення для кожної конкре­тної ситуації таких двох основних чинників: знання і ба­жання агента дії. Людина може не очікувати певного резуль­тату (відповідно до своїх знань і бажань), тоді цей результат дії може бути і не приписаний її.

Таким чином, оцінювати дії іншої людини за їх результа­том завжди необхідно з урахуванням її знань і бажань.

Із вищенаведеного тепер можна визначити, що таке ре­зультат дії. Це певна зміна, яка фіксується в деякому кон­тексті і приписується деякому агенту. Схематично це можна зобразити таким чином:

Контекст.

Результат дії — це зміна, яка фіксується в певному кон­тексті. Контекст — це орієнтовний простір, у якому людина діє. При цьому необхідно враховувати, що контекст — це не просто зовнішня ситуація (місце, час, умови тощо), але й деякі фактори, що пов'язані з внутрішнім світом людини: її різні інтенціональні стани.

Так, людина може сумніватися в своїх діях, вірити в їхню правоту, турбуватися про їхні результати і т. ін. Взагалі інте­нціональні стани — це певні модуси, які можуть бути при­писані суб'єкту. їх загальну схему можна записати таким чином:

М(х1;...,хп, А1,..., Ат), де М — це певний інтенціональний стан;

х1, ..., хп — суб'єкти, яким він може бути приписаний;

А1, ..., Ат — висловлювання, які фіксують певний стан справ або якусь дію.

Інтенціональність.

Із усіх можливих інтенціональних станів, які можуть бути приписані людині, виділяють два найбільш важливих для характеристики дії. Це модуси «хоче» і «може».

Перший виражає мотивування дії суб'єкта. В природній мові він може виражатися також за допомогою інших слів: «бажаю», «вимагаю», «благаю» і т. ін. Формально його мож­на записати таким чином: Wх («х хоче»).

Другий модус виражає свободу дії суб'єкта. Причому цей модус фіксує факт можливості певної дії тільки з точки зору самого суб'єкта. Суб'єкт вважає, що може щось зробити сам тільки тоді, коли у нього є свобода вибору, тобто він може як діяти, так і не діяти. Схематично це можна зобразити так:

 

(1) х може залишити все так, як було.

(2) х може ~ С змінити на С.

Тепер можна точніше визначити, що означає такий модус як «можу».

Тобто: «х може С тоді і тільки тоді, коли він вірить, що він може залишити все як було або змінити ~ С на С».

Можлива й така ситуація, коли людина не має свободи вибору. Це трапляється тоді, коли:

1. Є відсутнім варіант бездіяльності:

 

У цьому випадку людину примушують діяти певним чи­ном (самозахист, дія під дулом пістолета і т. ін.).

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти