ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Взаємодія і практичне міркування

До цього часу ми розглядали індивідуальні дії людей, тобто дії, які притаманні окремому агентові. Окрім них сучасна логіка займається реконструкцією схем практичних міркувань, які пов'язані із взаємодією.

Проблему взаємодії в цілому можна представити таким чином: х звертається до у, коли знає, що не може щось зро­бити самостійно. Але при цьому х вірить (вважає), що це може зробити у. Виникає проблема: яким чином х може примусити у зробити те, що йому потрібне? Саме просте ви­рішення цієї проблеми — це наказати у. Але цей механізм не є всезагальним: у може не погодитися із наказом. Більш ефективним у гіроцесі взаємодії є врахування інтересів іншої людини, її можливостей. А це означає, що окрім власного модусу «хочу» треба також враховувати модус «хочу» і іншої людини.

Слід зазначити, що якщо під час аналізу індивідуальної дії йшлося про інтенціональ-ні стани (події), тобто стани (події), пов'язані із ментальністю х, який діє, то в процесі взаємодії виникає потреба говорити про інтенціональні ста­ни (події) у, за яким спостерігає х. Ці стани (події) вже не є об'єктами ментальності х, вони є об'єктами ментальності у. Для них у логіці вводиться поняття «конгнітивний стан (подія)».

Поняття «когнітивності», як видно, є ширшим, ніж по­няття «інтенціональності». За його допомогою фіксується той факт, що деякий суб'єкт розуміє, що не тільки він є ментальним, а ментальними є також і інші люди, з якими він взаємодіє.

 

Типи взаємодії. Поняття про логіку взаємодії

Розрізняють чотири основні типи взаємодії, які існують поміж двома суб'єктами: вимога, надавання, заподіяння і прийняття. Вимога — це вираз бажання, щоб інша особа виконала певну дію на користь особи, яка виказала вимогу. Прикладами вимог можуть бути звернення кредитора до бо­ржника із вимогою повернення боргу; звернення суду до свідка давати правдиві свідчення; пред'явлення покупцем претензії продавцю за неякісний товар тощо.

Відповіддю на вимогу може бути надання або не надання певного стану, тобто виконання або не виконання дії, яка вимагається.

Прикладами надавань можуть бути: повернення боржни­ком боргу кредиторові; принесення вибачень однією особою іншій; повернення загубленої речі її власнику людиною, яка її знайшла, тощо.

Заподіяння — це здійснення однією особою дій, які об­межують свободу іншої особи; нав'язування однією особою певного стану іншій особі.

Прикладами заподіянь можуть бути: відвід підсудним суд­ді, який є особисто зацікавленим у справі; об'ява торгів та­кими, що не відбулися через неявку покупців; арешт поса­довою особою людини, яка вчинила злочин, тощо.

Відповіддю на заподіяння може бути прийняття чи не прийняття нав'язуваного обмеження; погодження із діями особи, яка заподіює, або протидія їй.

Прикладами дій прийняття є: погодження кредитора з виконанням боржником зобов'язань за частинами; прийнят­тя ломбардом позики від особи, якій вона була раніше видана, тощо.

 

Поняття про соціальну дію

Окрім індивідуальної дії та взаємодії відрізняють також соціальну дію. Характерною ознакою такої дії є те, що вона зв'язана з нормами, тобто соціальна дія є завжди норматив­ною. Норми, які регулюють соціальні дії, також кваліфіку­ються як соціальні. їх основна мета полягає в описі схеми певної поведінки, відповідно до якої соціум пропонує діяти людині.

Соціальні норми (до яких належать також і правові нор­ми) відрізняються від інших видів норм тим, що їх невико­нання завжди тягне за собою покарання (санкцію), тобто соціальні норми завжди санкціоновані.

Санкція — це також норма, яка описує можливі наслідки невиконання якоїсь соціальної норми.

Так, наприклад, якщо суб'єкт порушує правила грамати­ки, які також можна тлумачити як певні норми, то за це він практично не несе покарання у своєму повсякденному жи­тті. Але якщо суб'єкт порушує норми права, то за це він обов'язково повинен відповідати і нести певне покарання.

Таким чином, соціальна дія — це така дія, яку можна пі­двести під певну норму, невиконання якої тягне за собою санкцію.

 

Загальна характеристика соціальних норм

Соціальну норму можна визначити як норму, яка регу­лює соціальну дію. її структура звичайно складається з таких компонентів:

1. Агент норми (той, хто задає норму);

2. Адресат норми (той, хто виконує норму);

3. Зміст норми (дія, яка повинна бути або не повинна бу­ти виконана);

4. Характер норми (норма зобов'язує, дозволяє, заборо­няє виконання певної дії);

5. Умови норми (обставини, за яких повинна або не по­винна виконуватися певна дія);

6. Санкція (можливі наслідки невиконання певної норми).

Розглянемо для прикладу таку норму: «Крадіжка з прони­кненням у приміщення чи інше сховище — карається позба­вленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіска­цією майна або без конфіскації» (ст. 185 КК України). Тут агентом норми виступає держава (соціум); адресатом — ко­жний громадянин України; характером норми є модус забо­рони («забороняється»), умовами норми — факт проникне­ння у приміщення чи інше сховище; санкцією — позбав­лення волі на строк від трьох до восьми років з конфіска­цією майна або без нього.

 

Логіка санкцій.

Основні нормативні модальності О, Р, F, які входять до складу соціальних норм і визначають їх характер, можуть бути визначені через поняття санкції.

Уперше це спробував зробити А. Андерсен, який сфор­мулював так звану «логіку санкцій».

1) Дія вважається обов'язковою, якщо утримання від неї тягне покарання. Якщо людина щось не робить, а це обов'язково, то за цим слідує санкція.

2) Дія вважається забороненою, якщо її виконання тягне покарання. Якщо людина щось робить, а це заборонено, то за цим слідує санкція.

3) Дія вважається дозволеною, якщо її виконання не ка­рається. Якщо людина щось робить, і це дозволено, то це не тягне за собою санкції.

 

11.11. Поняття про імператив. Запитання як різновид імперативів

Імператив— це висловлювання, в якому описується схе­ма поведінки людини. За його допомогою суб'єкт, який його повідомляє, намагається нав'язати певну дію суб'єкту, який його слухає.

Наприклад, твердження «Двері відкриті» тільки фіксує певне положення справ, тоді як імператив «Зачини двері!» вже містить певну схему дії людини, до якої він звернений.

Існує багато модусів імперативів. Так, вираз «Зачини две­рі!» може бути вимогою, проханням, порадою, благанням тощо.

Імперативи на відміну від тверджень не можуть бути іс­тинними чи хибними. Вони оцінюються як правильні чи неправильні, доцільні чи недоцільні.

Важливим компонентом будь-якого імперативу є звер­нення до норми, відповідно до якої повинна бути виконана певна дія, а також на можливі наслідки виконання чи неви-сонання дії (нагорода або покарання).

Наприклад, «прохання» припускає майбутню винагороду ібо допомогу; «вимагати» можна тільки в тому випадку, ко­ти існують якісь попередні домовленості або загальновиз-іані норми поведінки в тому чи іншому випадку «погроза» зпосередковано містить повідомлення про покарання за не­виконання певних дій.

Таким чином, у будь-якому модусі імперативу міститься не тільки вказівка на бажані дії адресата, але й на можливу поведінку у зв'язку з реакцією на імператив самого повідом­ляючого.

Фундаментальним модусом імперативу є модус «прохан­ня». За його допомогою можна виразити багато інших мо­дусів. Так, наприклад, «вимога» — це прохання з апеляцією до деякої норми; «погроза» — це прохання із апеляцією до санкції і т. ін.

Запитання належить до множини імперативних вислов-пювань. Вони є найбільш складною формою імперативів. Визначити запитання можна таким чином. Запитання — це імператив, у якому виражається вимога певної інформації від людини, до якої звертаються.

Дослідження будь-якого запитання обов'язково передба­чає необхідність врахування передумови (пресупозиції) за­питання і контекстуйого промовляння.

Передумовою запитання (або його пресупозицією) нази­вають вихідне знання, яке наявне у запитанні. її можна ви­разити за допомогою простого або складного дескриптивно­го або модального висловлювання. Саме вона зумовлює множину відповідей на певне запитання. Наприклад, запи­тання «Яку оцінку ти отримав на іспиті з логіки?» пере­дбачає, що людина, до якої звертаються, колись складала іспит з логіки.

Якщо передумова запитання є незрозумілою для людини, до якої звертаються, то діалог взагалі не відбудеться. Так, наприклад, якщо ви запитуєте співрозмовника: «Як ви голо­сували на останніх виборах Президента України?» з метою встановлення, за яку особу голосував співрозмовник, а у від­повідь чуєте опис процедури голосування: «Пішов до ви­борчої дільниці, отримав бюлетень, заповнив його і кинув до урни», то навряд чи можна стверджувати про успішність такого спілкування.

Контекст запитання — це місце, час та інші умови, за яких відбувається діалог. Саме контекст запитання зумовлює його пресупозицію. Наприклад, запитання: «Чи маєте ви годинник?», яке ставлять перехожому на вулиці, може означати бажання дізнатися про час. Те ж саме запитання, але в подарунковому магазині, буде означати зовсім інше. Інший приклад: запитання «Як справи?» в залежності від різних ситуацій його промовляння може бути довідковим (коли дійсно хочуть дізнатися про життя іншої людини) або виявитися просто люб'язністю (відповідно до правил етикету).

Встановленняпередумови (пресупозиції) запитання та контексту його промовляння є важливим чинником успіш­ного спілкування людей.

 

Види запитань

Існує декілька класифікацій запитань. Розглянемо їх більш докладно.

1. Усі запитання за своєю формою поділяють на «чи запитання» і «що-запитання».

«Чи-запитанням» — це запитання, яке спрямоване на ви­значення істинності чи хибності своєї передумови. Грама­тичною ознакою таких запитань є наявність в них частки «чи».

Наприклад:

(1) Чи Колумб відкрив Америку?

(2) Арістотель навчав Олександра Македонського, чи не так?

«Що-запитанням» — це запитання, яке спрямоване на з'ясування нових відомостей у досліджуваних предметів. Граматичною ознакою таких запитань є наявність в них за­питальних слів: «хто», «що», «коли», «як» та ін.

Наприклад:

(1) Хто відкрив Америку?

(2) Хто навчає кого?

2. Усі запитання поділяють на прості й складні.

Прості запитання — це такі запитання, до складу яких не входять інші запитання, тобто, їх неможливо поділити на складники. Наприклад:

(1) Хто вбив Дж. Кеннеді?

(2) Де розташована Верховна Рада України?

У структурі складних запитань можна виділити два або декілька простих запитань. Наприклад:

(1) Де і коли ви бачилися в останній раз із потерпілим?

(2) Чи було у цьому випадку вбивство або самогубство?

(3) Де можуть бути Н. і П., коли з'являться О. і Р.?

(4) Чи містить це діяння склад злочину і яким криміналь­ним законом воно передбачене?

3. Усі запитання розділяють на закриті й відкриті. Відкриті Запитання передбачають можливість необмеже­ної кількості відповідей.

Закриті запитання — це запитання, на які можна дати обмежену кількість відповідей. Такі запитання найчастіше використовують під час соціологічних опитувань. Напри­клад, запитання «Яким є Ваше ставлення до діяльності Вер­ховної Ради?» є відкритим, оскільки кожна людина може висловити свою власну думку з цього приводу.

Це ж запитання можна сформулювати в закритій формі, якщо додати до нього перелік можливих відповідей. Напри­клад, «Яким є Ваше ставлення до діяльності Верховної Ра­ди?» (позитивне, негативне, не можу відповісти).

4. Усі запитання поділяють на логічно коректні й логічно некоректні.

Логічно коректними називають такі запитання, на які можна дати правильні відповіді, за допомогою яких зникає пізнавальна невизначеність запитання. На логічно некорект­ні запитання такі відповіді дати неможливо.

Зазначимо декілька випадків логічної некоректності за­питань.

1) Семантична некоректність запитання.

а) Запитання буде семантично некоректним, якщо його формулювання включає терміни, значення яких невідомі співрозмовнику. Наприклад, запитання: «Які існують види ад'єктивно-іменних словосполучень з обов'язково дистрибу­тивним зв'язком компонентів у сучасній англійській мові?» буде зрозумілим лише певній аудиторії. Для більшості людей вони будуть позбавленими смислу.

б) Запитання буде семантично некоректним, якщо не всі терміни, що зустрічаються в ньому, є чітко визначеними і з контексту не зрозуміти, що саме ці терміни означають. Такі запитання називають недостатньо визначеними запитання­ми. Наприклад, запитання «Ви «за» чи «проти» введення приватної власності?» може викликати великі труднощі, оскільки невідомо, що саме має на увазі той, хто Запитує, вживаючи певні терміни. Необхідно з'ясувати, принаймні, найбільш очевидне: «Що таке приватна власність?», «Яким саме чином вона буде запроваджуватись?», «Що є предметом приватної власності: земля, надра, заводи?..» і т. ін.

2) Синтаксична некоректність запитання.

Запитання буде синтаксично некоректним тоді, коли його складники не узгоджуються між собою (хоча вони мо­жуть бути чітко визначеними). Прикладами таких запитань можуть бути запитання, в яких відсутня узгодженість часу («Чи будете Ви перебувати в Україні останні п'ять років?»). Такі запитання складають різновиди запитань, позбавлених смислу.

3). Запитання буде некоректним, якщо його передумовою є хибне висловлювання. На таке запитання взагалі немож-ливо дати відповіді.

Ще з часів античності звертали увагу на запитання типу: «Чи перестав ти бити свого батька? Так чи ні?» Якщо хтось відповідає «так», то виходить, що він дійсно колись бив сво­го батька, хоча зараз вже не б'є. Якщо ж хтось відповідає «ні», то виходить, що він не лише бив, але й продовжує би­ти свого батька. Складність ситуації зумовлюється саме хи­бністю передумови запитання, а саме: «Ти бив свого батька».

Запитання зазначеного гатунку іноді називають провока­ційними. Яким же чином треба на них відповідати? Насам­перед потрібно з'ясувати передумову (пресупозицію) таких запитань і сповістити співрозмовникові про її хибність.

4). Запитання буде некоректним, якщо в ньому ствер­джуються характеристики предмета, які суперечать одна од­ній.

Наприклад, «Чи може всесильний Бог створити такий камінь, який не зміг би підняти сам?» У цьому запитанні стверджують, з одного боку, що Бог — це всесильна істота, той, хто може зробити все, а з іншого боку, що Бог — це істота, яка не може підняти камінь.

Таким запитанням притаманна внутрішня суперечність. Можливість правильної відповіді на них виключена. Саме тому їх називають абсурдними.

5). Запитання буде некоректним, якщо на нього неможли­во дати відповідь, що зменшувала б пізнавальну невизначе­ність запитання (причина — елементарна відсутність остан­ньої). Запитання такого типу називають тавтологічними.

Розрізняють логічно тавтологічні запитання і фактично тавтологічні запитання.

Запитання є логічно тавтологічним, якщо інформація, про яку в ньому запитують, виражена за допомогою логічної фо­рми самого запитання. Наприклад: «Чи є ця людина такою, якою вона насправді є?» На такі запитання практично не­можливо дати хибну відповідь, яка не була б при цьому логічно суперечною.

Запитання є фактично тавтологічним, якщо інформація, про яку в ньому запитують, наявна в термінах, які входять до складу цього запитання. Наприклад: «В якому місті був підписаний Брестський мирний договір?» або «Між якими країнами відбувалась російсько-турецька війна?»

 

Види відповідей

Відповіді поділяються на правильні й неправильні.

Якщо відповідь повністю або частково усуває пізнавальну невизначеність, наявну в запитанні, то вона називається правильною. Той, хто запитує, отримує інформацію, що за­довольняє його.

Правильні відповіді можуть бути сильними або слабкими. Сильна відповідь надає повну інформацію стосовно будь-якого запитання. Слабка відповідь лише частково усуває не­знання: інформація, що надається такою відповіддю, є не­повною.

Серед двох слабких відповідей одна може виявитися си­льнішою. Наприклад, на запитання: «Чиє ім'я присвоєне Київському Національному університету?» можна дати як сильну відповідь: «Ім'я Тараса Шевченка», так і слабкі від­повіді: «Ім'я українського поета», «Ім'я видатного українсь­кого громадського діяча» тощо.

Хоча слабкі відповіді є правильними, однак не в усіх ви­падках вони будуть задовольняти того, хто запитує. Наприк­лад, викладач під час іспитів вимагає від студентів най-сильнішої відповіді (саме від цього і буде залежати екзаме­наційна оцінка).

Якщо відповідь не надає нової інформації стосовно проб­леми, якою зацікавлений той, хто запитує, то її називають неправильною. Такі відповіді аж ніяк не зменшують пізнавальну невизначеність запитання і, отже, не усувають не­знання тієї людини, яка його ставить.

Неправильні відповіді можуть мати тавтологічний і нерелевантний характер.

Зазначимо, що «неправильна відповідь» і «хибна відпо­відь» це різні поняття, неправильна відповідь може бути істинною. Наприклад, тавтологічні відповіді можуть бути істинними лише завдяки своїй власній логічній формі (так звані логічно тавтологічні відповіді). Згадаймо Богомола із «Золотого ключика», який на запитання Мальвіни: «Що трапилось з Буратіно?» відповів: «Пацієнт або живий, або мертвий». Така відповідь буде неправильною, бо вона не містить нової інформації, але все ж таки є істинною, бо спи­рається на закон виключеного третього.

Фактично тавтологічні відповіді також можуть бути істи­нними, оскільки вони виражають інформацію, що вже на­явна в самому запитанні. Наприклад, запитання «Що являє собою логіка як наука?» і відповідь: «Логіка — це наука».

Нерелевантні відповіді — це відповіді, які зовсім не ма­ють відношення до поставлених запитань. Природно, що нерелевантні відповіді також можуть бути істинними.

ЗАПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ

1. Щотаке теоретичне міркування? Наведіть приклади.

2. Що таке практичне міркування? Наведіть приклади.

3. Як можна визначити логіку дії?

4. Яка історія становлення логіки дії? Чи можна її вважати сформованою логічною дисципліною?

5. Які застосування знайшла логіка дії?

6. Як ви можете визначити дію? Чи є різниця між індивіду­альною дією, взаємодією і соціальною дією?

7. Як співвідносяться поняття: «діяльність», «дія», «схема Дії»?

8. Як ви вважаєте, інфінітиви: «зачинити вікно», «прийти на допомогу», «написати диктант», «скласти іспит», «відчинити двері», «зійти на гору» виражають дії чи описи схем дій?

9. Чи можна дію оцінити як істинну чи хибну?

10. Чи можна схему дії оцінити як істинну чи хибну?

11. Що є предметом вивчення в логіці дії — дія чи схема дії?

12. Що таке зовнішній і внутрішній аспекти дії?

13. Наведіть приклади різних дій. Розгляньте їх з точки зору зовнішнього і внутрішнього аспектів дії.

14. Які основні аспекти дії?

15. Що таке агент дії? Наведіть приклади.

16. Що таке результат дії? Чи можна його витлумачувати як певну подію?

17. Як можна вирішити проблему приписування результату дії агенту?

18. Що таке контекст дії? Чи входять до нього тільки зовнішні фактори?

19. Як можна визначити поняття «інтенційний стан»? На­ведіть приклади.

20. Що таке взаємодія? Чим вона відрізняється від індивідуальної дії?

21. Наведіть приклади взаємодії.

22. Чи можна взаємодію звести до колективних дій суб'єктів, що взаємодіють?

23. Що таке когнітивний вплив одного суб'єкта на іншого?

24. Опишіть процес інтеракції. Назвіть основні типи інте-ракції.

25. Яке практичне міркування пояснює взаємодію? Запишіть І його символічно.

26. Які логічні теорії, що описують взаємодію, ви знаєте? І Опишіть їх.

27. Як можна задати логіку норм, засновану на теорії взає-щї?

28. У чому полягає сутність проблеми класифікації норм? Як ножна провести таку класифікацію, застосовуючи логічні засоби?

29. У чому полягає сутність проблеми кореляції прав та обо­в'язків? Як можна її вирішити, застосовуючи логічні засоби?

30. Що таке соціальна дія? Чим вона відрізняється від інди­відуальної дії та взаємодії?

31. Як можна визначити соціальні норми?

32. Яку роль відіграє санкція в соціальній дії?

33. Чи можна санкцію тлумачити як норму?

34. Яка структура соціальної норми?

35. Чи можна запитання розглядати як імператив?

36. Як можна визначити запитання?

37. Яка структура запитання?

38. Що таке передумова (пресупозиція) запитання?

39. Які чинники формують процес промовляння запитання?

40. Яким чином пресупозиція і контекст промовляння запи­тання пов'язані між собою?

41. Які види запитань ви знаєте?

42. 34. Охарактеризуйте і наведіть приклади «чи-запитань» і «що- запитань».

43. Охарактеризуйте і наведіть приклади закритих і відкритих запитань.

44. Які запитання вважають логічно коректними?

45. Як визначають логічно некоректні запитання?

46. Охарактеризуйте випадки семантично некоректних за­питань.

47. Охарактеризуйте випадки синтаксично некоректних за­питань.

48. Чи може запитання бути коректним за умови, що його пресупозицією є хибне висловлювання? Відповідь обгрунтуй­те.

49. 18. Які запитання називають абсурдними? Наведіть при­клади абсурдних запитань.

50. Як можна визначити тавтологічні запитання?

51. У чому полягає відмінність між логічно і фактично тав­тологічними запитаннями?

52. Чи підтримуєте ви думку Платона, що можна дати відповідь на будь-яке запитання, якщо запитання поставлене правильно?

53. Що таке відповідь? Які види відповідей ви знаєте?

54. Яку відповідь можна вважати правильною? Наведіть приклади.

55. Що таке сильна і слабка відповідь?

56. Яку відповідь можна вважати неправильною? Наведіть приклади.

57. Чи є тотожними поняття «неправильна відповідь» і «хибн& відповідь»?

58. Чи може неправильна відповідь бути істинною?

59. Що таке тавтологічна і релевантна відповідь?

 

 

ВПРАВИ І ЗАВДАННЯ

1. У наведених міркуваннях визначте, які з них — теоре­тичні, а які — практичні:

• Усі планети обертаються навколо Сонця. Земля обертаєть­ся навколо Сонця. Отже, Земля — планета;

• Вони хочуть одружитися, а це можна зробити у ЗАГСІ. Отже, вони повинні піти до ЗАГСу;

• Усі злочини — суспільно небезпечні діяння. Шахрайство — злочин. Отже, шахрайство — суспільно небезпечне діяння;

• А. хоче виграти справу в суді. Він знає, що, якщо він не скористається послугами свого адвоката, то у нього нічого не вийде. А. повинен звернутися до свого адвоката із пропози­цією допомогти йому в цій справі;

• Для того, щоб квіти росли, їх потрібно поливати;

• Усі математики в давнину були філософами. Отже, Піфагор — філософ.

2. Чи може одне й те саме висловлювання входити до скла­ду як теоретичного, так і практичного міркування? Якщо це так, то наведіть приклади.

3. Якщо висловлювання «Сіріус з'явився над Кассіопеєю» застосовується у міркуванні лоцмана, то яким буде це мірку­вання — теоретичним чи практичним? А якщо в міркуванні астронома?

4. Проаналізуйте славнозвісну притчу з точки зору зовніш­нього і внутрішнього аспектів дії.

«Одного разу до трьох робітників звернулися із запитанням: «Що ви робите?» Кожен з них дав різну відповідь. Один відповів: «Штовхаю важку грабарку». Інший сказав: «Зароб­ляю собі на прожиток». А третій відповів: «Будую Шартський собор».

5. Визначте, про які інтенційні стани йдеться у наведених висловлюваннях:

• «Ми усього боїмося як смертні і усього хочемо як без­смертні» (Ф. Ларошфуко);

• «Хто не цінить життя, той на нього не заслуговує» (Лео-нардодаВінчі);

• «Я люблю бути популярним — це щастя, але я хочу бути корисним — це обов'язок» (В. Гюго);

• «Не вимагай, щоб те, що здійснюється, здійснювалося за твоєю волею, але бажай, щоб те, що здійснюється, здійснюва­лося так, як воно здійснюється, і проживеш щасливо» (Епік-тет).

6. Які інтенційні стани насамперед необхідно враховувати при аналізі практичних міркувань?

7. Як можна експлікувати засобами логіки модуси «хочу» і «можу»?

8. Що таке свобода вибору? Чи завжди вона присутня в діях людей?

9. Проаналізуйте вислів Вольтера щодо свободи вибору: «Коли я зможу зробити те, що хочу, це означає, що я вільний, але те, що я хочу, я хочу в силу необхідності».

10. Проаналізуйте такий приклад:

Луський правитель запитав вчителя Мо-цзи: «У мене двоє ' синів: один з них любить вчитися, а другий любить роздаро­вувати багатства. Кого з них краще зробити спадкоємцем?» Учитель Мо-цзи сказав: «Не можна прямо відповісти, бо мож­ливо, що прагнення вчитися і роздаровувати багатства вик­ликані прагненням досягти нагород і слави. Наприклад, по­важна поза і зосереджений вигляд рибалки, коли він риба­лить, зовсім не віщує ніякої користі рибі, як і отруєна при­манка у пастці не означає нелюбові до мишей. Я сподіваюся, що ви розглянете наміри і результати дій обох ваших синів».

11. Як можна викласти загальну схему практичного сило­гізму, який описує дію людини?

12. Які структурні елементи описів дій ви можете назвати?

13. Як співвідносяться поняття: «подія», «ситуація», «аль­тернатива», «зміна»?

14. Чим відрізняється фізична подія від когнітивної події?

15. Чи можна вважати «переконання», «сумніви», «бажан­ня», «наміри», «цілі», «почуття», «емоції», «відчуття» тощо ког-нітивними подіями?

16. Чи можуть когнітивні події одночасно бути приписани­ми кільком суб'єктам? Якщо це так, наведіть приклади.

17. Наведіть приклади епістемічних подій, інтенційних подій, перцептивних подій, інтерактивних подій, емотивних подій.

18. До якого виду подій належать наведені приклади:

• Ірина розмовляє з Віталієм про те, як склала іспит;

• Диктор повідомив, що зазнав аварії український літак, який виконував рейс «Одеса-Салоніки»;

• «О, як би я хотів вина, вина,

Що давністю льохів холоне в склянці.

В якому присмак Флори і луна

Пісень Провансу, смаглий сміх і танці» (Джон Кітс);

• «Стояла я і слухала весну» (Л. Українка);

• Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі;

• Рассел переконав Уайтхеда, що система Фреге суперечли­ва.

19. Що таке ситуація? Чим ситуація відрізняється від події?

20. Що таке зміна? Як поняття «зміна» пов'язане із понят­тями «подія», «ситуація»?

21. Що таке альтернатива?

22. Визначте усі альтернативи, які зустрічаються у наведе­ному уривку:

«На відміну від Ньютона і Шопенгауера наш предок не вірив у єдиний, абсолютний час. Він вірив у нескінченність часових рядів, у запаморочливу зростаючу мережу часів, які збігаються, розбігаються та є паралельними. І ця канва часів, які зближуються, розгалужуються, перехрещуються або сто­ліття за століттям так і не перетинаються один з одним, містить у собі всі можливості, які ми тільки здатні уявити собі. У [.більшості цих часів ми з вами не існуємо; в якихось існуєте |»и, а я — ні; в інших є я, але немає вас; ще в інших існуємо |ми обидва. В одному з них, коли щасливий випадок випав Імені, ви з'явилися в моєму домі; у другому — ви, ідучи садом, ізнайшли мене мертвим; у третьому — я промовляю ці самі (слова, але сам я — міраж, привид» (Х.Л. Борхес).

23. Визначте структуру таких норм:

• «Полювання в заборонений час або в недозволених місиш або забороненими знаряддями і способами... карається вид равними роботами на строк до одного року або штрафом конфіскацією всього добутого і знарядь полювання» (Ст. 1( КК України);

• «Вбивство з необережності — карається позбавленням на строк від трьох років або виправними роботами на строк, двох років» (Ст. 98 КК України);

• «Порушення таємниці голосування членом виборчу комісії — карається виправними роботами на строк до одне го року» (Ст. 129 КК України);

24. Чому мовленнєву комунікацію можна розглядати як різновид соціальної дії?

25. Які основні модуси комунікації ви знаєте?

26. Що таке імператив? Чим імперативне висловлювані відрізняється від твердження?

27. Чи пов'язані між собою імперативи, норми і санкції?

28. Що таке модус імператива? Наведіть приклади.

29. Визначте модуси наведених імперативів.

• Квіти не рвати!

• Життя чи гаманець!

• Піди туди, не знаю куди, принеси те, не знаю що;

• Давайте зустрінемося;

• Заповідаю своє майно братові.

30. Проаналізуйте структуру наведених запитань, сформулюйте їх передумову:

• Які хімічні властивості кисню?

• Де знаходилася Троя?

• Чи ти читав роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита»?

• Як склали іспит з логіки студенти юридичного факульту?

• Хто був вчителем Олександра Македонського?

• Ти був учора в кіно або в театрі?

31. Змінюючи контексти промовляння запитання «Котра го­йна?», покажіть, як змінюється пресупозиція запитання.

32. «— О! Пірати живуть дуже весело: беруть у полон ко-аблі і спалюють їх, забирають собі золото і закопують його в ремлю на своєму острові в якому-небудь страшному місці, де Його сторожують привиди і всяка нечисть. А матросів і пасажирів вбивають...

— А жінок завозять до себе на острів, — вставив Джо. — жінок вони не вбивають.

— Так, — підтримав його Том, — жінок вони не вбивають, зни благородні люди. І потім, жінки завжди красуні.

— А яка у них одежа розкішна — усе в золоті, в сріблі, в ціамантах! — додав Джо.

— На кому? — запитав Гек» (М. Твен «Пригоди Тома Сойєра»).

Сформулюйте передумови, що породили запитання Гека.

33. Проаналізуйте наведені запитання, визначте їх вид і ло­гічну форму:

• Чи вивчає логіка схеми міркувань?

• Логіка вивчає схеми міркувань, чи не так?

• Хто заснував логіку?

• Хто кого навчає?

• Хто, де і коли сказав, що Земля обертається?

• Хто і про що спитав у викладача?

• Хто і з ким домовився?

• Чи не хочете ви чаю?

• Може ви дещо просунетеся?

• Який він вчений?

• Між яким державами була укладена Мюнхенська угода і до яких наслідків вона призвела?

• Що ви можете сказати про становище на Близькому Сході?

• Канада є домініоном, колонією чи самостійною держа­вою?

• Чи існувала Атлантида?

• Ти знаєш англійську мову?

• Кого вбив Брут?

• Якщо Бог є, то звідки зло? Якщо Бога нема, то звідки добро? (Ансельм Кентерберійський);

• Як ми можемо вимагати, щоб хтось зберіг нашу таємни­цю, якщо ми самі не можемо її зберегти? (Франсуа де Ларош-фуко);

• Якщо люди такі слабкі, маючи релігію, то що вони будуть робити, коли опиняться без неї? (Ф. Бенджамін);

34. Проаналізуйте запитання, які навів Стенлі Т. Вільямс у «Літературній історії Сполучених Штатів Америки» щодо про­блематики роману Натаніела Готорна «Червона літера»:

«Чи було гріхом одруження Чіллінгворта, бо він на нього нездатний? І якщо ні, чи не вступає його покарання у жахливу суперечність з його провиною, такою малою? Чиє його головною помилкою те, що він ... присвятив своє життя науці? Чому його жага помсти Дімсдейлу переросла у протиприродну Любов — ненависть? Як можна пояснити ту обставину, що Падіння Дімсдейла починається ... біля брами раю — з духов­ної чарівності Естер? Чому боягузтво Дімсдейла, котрий не визнав своєї провини, піднесло його на височінь, з якої він повчав свою паству? Чому визнання своєї провини звільнило Естер від почуття розкаяння? І справді, чому все, що сталося з Естер, збагачує і ушляхетнює її?»

35. Чи коректні наведені запитання? Якщо — ні, то об­грунтуйте свою відповідь.

• Ви «за» чи «проти» введення приватної власності?

• Чи будете ви перебувати в Україні останні п'ять років?

• Чи перестав ти бити свого батька?

• Чи може Всесильний Бог створити такий камінь, який би не зміг підняти сам?

• Чи є ця людина такою, якою вона є насправді?

• В якому місті було підписано Брестський мирний договір?

• Між якими країнами відбувалася російсько-турецька війна?

• Чи правда, що пропедевтика — це пролегомени?

• Які із загарбницьких війн не були справедливими?

• Як побудувати «вічний двигун»?

• Які розміри матеріальної точки?

• Яка відстань до Москви?

• Чи існує загроза землетрусу в Україні?

36. Проаналізуйте запитання, наведені у таких текстах.

• Одного разу молодий чоловік, рідкісно дурний, повинен був складати іспит для отримання духовного звання. Патер-екзаменатор, який знав, що він дурний, може, бажаючи по­тішитися над ним, поставив йому запитання: «У Ноя було троє синів: Сім, Хам і Іафет. Хто був їх батько?»

Дурень був поставлений у глухий кут і зовсім нічого не відповів. Його, звичайно, вигнали і, повернувшись додому, він розповів батькові про свою пригоду. «Який же ти дурний! — сказав батько. — Як же ти не міг цього зметикувати? Ну, подумай сам, у нашого сусіди — мірошника троє синів: Пет­ро, Іван і Яків. Хто їх батько?» — «Звичайно, мірошник!» — закричав син. «Ну, зрозумів тепер!» Син знову пішов на іспит, і патер, передчуваючи нову забаву, задав йому те саме запи­тання: «Хто був батьком синів Ноя? — «Наш сусіда мірош­ник», —відповів дурник з великим апломбом;

• Людовік XV часто впадав у дивну неуважність. Так, од­ного разу він задав венеціанському послу Гроденіго таке за­питання: «Скільки членів у вас у Венеції в Раді Десяти?» «Со­рок, государ», — відповідав посол, подумавши, що король пожартував, і, що на жарт краще всього відповідати жартом. Але Людовік відразу ж забув про своє запитання і отриману відповідь і заговорив про друге.

37. В одному храмі стояли три статуї богів: Бог Брехні, Бог Істини, Бог Дипломатії. Усі вони були схожі одна на одну, але на запитання, які їм задавали, відповідали по-різному.

Бог Брехні завжди говорив неправду, Бог Істини завжди говорив тільки правду, Бог Дипломатії — іноді брехав, а іноді говорив правду.

Ніхто не міг їх відрізнити. Але якось один чоловік зробив це. Увійшовши до храму, він запитав першого зліва Бога: «Хто стоїть поруч із тобою?»

— Бог Правди, — була відповідь. Чоловік запитав у Бога в центрі: «Хто ти?»

— Бог Дипломатії, — відповів той.

Останнє запитання було задане Богу, який стояв справа: «Хто стоїть поруч з тобою?»

— Бог Брехні, — відповіла статуя.

— Тепер мені все ясно, — сказав чоловік. Що ж він зрозумів?

38. Проаналізуйте наведені тексти. Охарактеризуйте відповіді, подані в них.

• — Чи існує безсмертя? — запитали у Конфуція.

— Ми не знаємо, що таке життя, чи можемо ми знати, що таке смерть? — відповів він;

• В оповіданні О. Купріна «В казармі» єфрейтор Верещака екзаменує новобранців:

— Скажи-но мені, Шевчук, що таке вартовий? Шевчук нахлобучується, моргає очима і відповідає:

— Вартовий є особа недоторкана.

— Правильно. А чому, Бондаренко?

— Тому що до нього ніхто не може доторкнутися.

— Вірно. Сідай, Бондаренко;

• Дехто Адамс, волосся якого стало катастрофічно випада­ти, написав у науково-дослідницький центр однієї хімічної компанії листа з проханням порадити йому, як зберегти во­лосся. Через два місяці прийшла відповідь: «Ви краще за все збережете волосся, якщо будете збирати його у поліетилено­вий пакет із шматочками нафталіну. Пакет рекомендується тримати у темному, прохолодному і не дуже сухому місці» («Наука и жизнь», 1976, № 7);

• Батько поета Сумарокова одного разу запитав у сина, що важче — розум чи дурість, і поет відповів йому, що дурість. І пояснив чому. «Тому, що я вільно їжджу парою коней, а вас возять цілою шестіркою»;

• І.С. Тургенєв іноді не соромився чину і зван

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти