ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Лісохімічне користування у лісах

Лісохімічне користування лісами здійснюється в процесі отримання живиці, деревного вугілля, дьогтю, деревної зелені. Для отримання живиці проводиться підсочування хвойних дерев: сосни, модрини, ялини, сосни кедрової за спеціально розробленою технологією. За визначенням В.П. Рябчука (1996), технологія підсочування - це сукупність видів, різновидів, способів підсочування, операцій і прийомів, їх послідовність при отриманні живиці, пов'язана з біологічними, кліматичними та технічними факторами. Техніка підсочування - це елемент технології, який визначає способи виконання окремих підсочувальних операцій.

Лісохімічна продукція має велике значення в народному господарстві України, її номенклатура зростає: скипидар,


каніфоль, деревне вугілля, оцет, смоли тощо. Із зелені дерев отримують: вітамінне борошно, ялицеву олію, хлорофшо-каротинову пасту, інші продукти.

Сировина для смолоскипидарного та каніфольне-екстраційного виробництва - смолиста деревина, яку одержують при штучному прижиттєвому просмоленні заболон­ної частини дерев під дією різних смолостимуляторів, а також обсмол - збагачена смолистими речовинами деревина сосни.

Дьоготь дістають із берести (зовнішньої тканини кори берези, яка складається з тонких, напівпрозорих, гладеньких шарів білого, світло-жовтого, рожевого, червону-ватого, сірувато-бурого кольо-рів). Бересту заготовляють: сокову - з ростучих дерев і ошкуровочну - з березових колод, дров і повалених дерев. Бересту з ростучих дерев заготовляють у весняно-літніи і осінній періоди не більше ніж до половини висоти дерева без пошкодження лубу та деревини. Ошкуровану бересту заготовляють протягом усього року. Основою дьогтекурінного виробництва є процес сухої перегонки берести або іншої сировини, що використовується для цього.

Деревна зелень складається з хвої, листя, бруньок і нездерев'янілих пагонів. У ній міститься каротин, хлорофіл, вітаміни, фітонциди, ефірні масла, антимікробні та смолисті речовини, протеїн, полісахариди, жири, макро- та мікроелементи. В 1кг хвої міститься 0,3 кг кормових одиниць, а за кількістю протеїну вона не поступається сіну з конюшини. Саме тому зелень служить сировиною для виготовлення вітамінного борошна, продуктів лісобіохімічного виробництва, а також використовується у свіжо-заготовленому вигляді.

Для отримання березового і кленового соку як сировини для виробництва їстівних продуктів проводять підсочування берези та гостролистого клена і явора.

Підсочування впливає на життєдіяльність дерев і розвиток лісових біогеоценозів:

• знижується приріст деревини в порівнянні з доексплуатаційним періодом лісостанів на 50-80 %. При цьому підсочування з використанням хімічних стимуляторів впливає на приріст більш істотно, ніж звичайне підсочування. Інтенсивно знижується приріст деревини по діаметру у дерев середньої товщини з високою смолопродуктивністю;

• при підсочуванні у дерев виникають фізіологічні зміни, які відчутно проявляються при довготривалому режимі добування живиці: а) у дерев, які вийшли з підсочування, повністю відмирає заболонь і висихає деревина в зоні кар, що призводить до появи тріщин; б) крона дерев, які мають дуже вузькі міжкарові ділянки кори, а тому не отримують достатньої


кількості води, відмирає і дерева гинуть; в лісостані накопичується сухостій і відмираючі дерева, які заселяються короїдами, особливо в нижній частині стовбура, а відтак -стають вогнищами біологічної пожежі;

• підсочування приводить також до появи дефектів де­ревини, що спричинює її втрату, зокрема пошкодження за­болонними грибами, забарвлення, тріщини, овальність стовбура, місцева крень, сухобокість, прорість, нарости тощо;

• підсочування зумовлює зменшення кількості насіння в шишках на 18 - 40 %;

• при заготівлі 1 τ живиці втрачається в середньому 0,73 м приросту деревини.

Отже, ця складова лісокористування вимагає подальшого вдосконалення на базі новітніх технологій з метою її інтенсифікації і забезпечення раціонального використання лісових ресурсів.

3.11. Рекреаційне лісокористування

Ліс з його струмками й озерами, галявинами й узліссями -те первинне середовище, де виник рід людський, де люди жили, полювали, збирали гриби і ягоди, відпочивали, народжувались і вмирали протягом тисячоліть своєї історії. За XX століття ліси поступово набули значення місця відпочинку людини. В наші дні більше 85 % населення відвідує їх у вільні години (рис.20). Людство замкнуло коло спіралі: вийшло з лісу і повернулось назад як у рекреаційне середовище.

Рекреаційне лісокористування забезпечує:

1) найбільш повне задоволення духовних потреб людини. Відпочинок у чистому природному середовищі -елемент народного благополуччя, показник якості його життя;

2) підвищення продуктивності праці і творчої наснаги, оскільки перебування на природі сприяє зменшенню випадків захворювання І підвищує творчу активність. Виявлено прямий кореляційний зв'язок між відпочинком у лісі і продуктивністю праці;

3) найбільш повне використання лісових ресурсів, оскільки в процесі відпочинку людина заготовляє цінні продукти харчування (гриби, ягоди, плоди) і лікування (лікарські рослини);

4) поліпшення охорони довколишнього середовища, оскільки рекреаційне лісокористування - підвищує рівень обізнаності населення з діючими законами, правилами поведінки в лісах і відповідальністю людини за життя живого.


Велика потреба суспільства в лісовій рекреації і мож­ливість її задоволення зумовлені специфічними особливостями суспільного виробництва в другій половині XX ст., зростанням забруднення довкілля, погіршенням умов життя в промислових центрах. На рекреаційне лісокористування суттєвий вплив


справляють також традиції і культура народу як елементи громадської свідомості.

Рекреаційне лісокористування є реакцією суспільства на:

1) погіршення екологічних умов життя в населених пунктах;

2) збільшення частки вільного часу;

3) подальший розвиток транспорту;

4) підвищення добробуту народу.

Масове відвідування населенням лісів викликало два протилежних наслідки: позитивний соціальний і негативний екологічний, оскільки останній спричинив небезпечне руйнування лісових екосистем і значні збитки. Тому в умовах екологічної кризи завданням лісогосподарської галузі є:

1) задовольнити зростаючі потреби населення в лісовому відпочинку і 2) безумовно, забезпечити невиснажливе лісокористування взагалі і рекреаційне лісокористування зокрема. Розв'язання цих проблем полягає в найкращій ор­ганізації і вивченні широкого спектра рекреаційного лісокористування як соціального, екологічного і економічного явищ.

П'ятнадцять-двадцять років тому рекреаційне лісокористу­вання залишалось невивченим і невизначеним. Одне із перших визначень цього суспільного феномена дав АЛ.Тарасов (1986, 1987): "Рекреаційне лісокористування - це сукупність явищ, які виникають у зв'язку з використанням лісу для туризму і відпочинку". В процесі цієї складової природокористування виникає двобічна обопільна взаємодія: пасивний вплив лісу на відпочиваючих і активний вплив відпочиваючих на ліс.

Суб'єктами рекреаційного лісокористування є: 1) ре­креанти, тобто туристи і відпочиваючі; 2) підприємства, які обслуговують рекреантів безпосередньо в лісі; 3) організації, з яких надходять рекреанти; 4) лісові і лісопаркові господарства, національні парки. Отже, належить розрізняти рекреаційне лісокористування: 1) як різновид відпочинку населення в зеленій зоні міста або в лісах далеко за його межами; 2) як сферу обслуговування, яка функціонує в лісі, а тому впливає на нього.

У процесі рекреації туристи і відпочиваючі викорис­товують ліс для: походів, поїздок, прогулянок; тимчасового проживання, зокрема з установкою наметів із заготівлею лісових матеріалів для їх закріплення, обладнання стояків і сидіння,, підстилки; розставлення будиночків на колесах; будівництво куренів, землянок, повіток із заготівлею лісоматеріалів І розчисткою майданчиків; готування їжі і обігрівання з заготівлею дров і розкладанням вогнищ;


спілкування, спортивних змагань й ігрищ, лікування; полювання, рибної ловлі, збирання грибів, ягід, плодів, квітів, лікарських рослин тощо. Всі ці дії відносять до рекреації, якщо вони не є виробничою діяльністю або промислом. Тому заготівля грибів, ягід, випасання худоби та інше як побічне користування, а також перебування в лісі на різних роботах не належать до рекреації. Рекреант знаходиться в лісі як споживач рекреаційних ресурсів і послуг, а не виробник продукції для Інших.

Рекреанти утворюють диференційну ренту, яка зумовлена місцем знаходження лісового масиву, його особливостями і вигідністю використання: для підприємств обслуговування (сервісу) - переважно прибуткову, а для лісового господарства -в більшості, збиткову. Підприємства сервісу використовують ліс як територію для будівництва і функціонування засобів рекреації. Отже, діяльність персоналу сервісу - також частина рекреаційного лісокористування.

Ототожнювання рекреаційної й оздоровчої функції безпідставне, бо остання значно ширша і виходить за межі рекреаційного лісокористування. Недоцільно ототожнювати також рекреацію і туризм. Рекреаційна функція лісу - менша від оздоровчої і більша від туристської, вужча за першу, але ширша за другу.

Внаслідок агресивного впливу рекреації може виникнути загибель дерев і цілих лісостанів, їх сукцесії. Рекреація здебільшого викликає регрес лісів.

Використання людиною природного середовища в Україні, найперше лісових масивів, - явище довготривале, чинник постійно діючий. Це вимагає відновлення лісостанів. Створення і відновлення рекреаційних лісів базується на знаннях відношення людини до окремих деревних порід та їх угруповань. Тому проблема взаємовідносин людини і природи потребує постійного вивчення і конкретного розв'язання.

Найважливішою складовою рекреаційних лісів є деревна рослинність, тобто склад, вік деревостанів, бонітет, повнота, густота, ступінь очищення дерев від сучків; гігротоп, трофотоп (едатоп) лісостану і ті корисні властивості, якими наділена кожна його деревна порода.

Лісостан - головний елемент, що забезпечує виконання рекреаційних функцій територією, тому має значення і розподіл різноманіття лісостанів у межах території, їх мозаїка.

Рекреаційні ліси мають складатися з деревних порід із високими естетичними властивостями. Вони мають добре поновлюватись, швидко рости, мати здатність ефективно виконувати водоохоронні, ґрунтозахисні, санітарно-гігієнічні й


естетичні функції, а також відрізнятися достатнім потенціалом
недеревних ресурсів. Якщо рекреаційні ліси не виконуватимуть
ці функції, вони швидко досягнуть відмирання, занепаду,
зникнення, а це несприятливо впливатиме на соціальне
значення лісових ландшафтів і об'єктів рекреаційного фонду.
Найкращими рекреаційними екосистемами є
високопродуктивні, зі стрункими, не пошкодженими хворобами
і шкідниками стовбурами дерев-автотрофів, з нормально
розвинутою кроною, крізь яку проникає достатня для
функціонування всього живого під наметом, а також
сприятлива для рекреантів кількість сонячної, радіації.
Рекреаційні ліси повинні бути економічно цінними, їх цінність
можна підвищувати правильною організацією лісового
рекреаційного господарства, одною зі складових якого має бути
впровадження в екосистеми цінних екзотів.

Для підвищення рекреаційної функції, цінності і господарської продуктивності рекреаційних екосистем, до складу їх лісостанів доцільно вводити довговічні деревні рослини, які багаті недеревними ресурсами. До таких видів в Україні належать аборигенні - горішник, сосна кедрова європейська, черешня, горіх волоський, кизил, аґрус тощо. Серед екзотів важливо культивувати горіх чорний, бундук, карію, лимонник китайський, сосну кедрову сибірську тощо.

Для ліпшої організації неорганізованої рекреації необхідно розробити маршрути, оповістити населення про наявність і розміщення у лісах місць відпочинку для можливих рекреантів,


їх права і обов'язки (рис.21). 3.12. Захист і охорона лісів

Заходи, спрямовані на захист і охорону лісових багатств, здійснюються постійно в процесі господарської діяльності. Найбільш дошкульними чинниками, які завдають величезної шкоди лісам, їх флорі і фауні, рибним ресурсам є: лісові пожежі, розмноження (інвазії) ентомологічних шкідників і поширення фітозахворювань, а особливо браконьєрство тощо.

Для захисту лісів від лісових пожеж у лісах проводяться профілактичні протипожежні заходи (в пожежонебезпечний період забороняється відвідування лісів, розкладання вогнищ, проводиться роз'яснювальна робота по радіо, телебаченню, в місцевій пресі про дотримання правил протипожежної безпеки, в лісах споруджуються протипожежні розриви, мінералізовані смуги, дороги протипожежного призначення, місця куріння тощо).

Для ефективного гасіння пожеж у випадках їх виникнення працює дозорно-сторожова служба, організуються протипожежні команди, проводиться авіа і наземне патру­лювання території, споруджуються протипожежні вишки (башти), приймаються спеціальні рішення місцевих органів влади, спрямовані на ефективне гасіння пожеж тощо. Весь комплекс знань з охорони і захисту лісів від пожеж опра­цьований лісівничою наукою.

Захист лісів від шкідників і хвороб проводиться в лісах систематично з використанням різноманітних нешкідливих для людини пестицидів останнього покоління та біологічних засобів боротьби. Систему організації структури лісозахисту, а також методи боротьби з шкідниками розробив професор Μ. Μ. Надій. Він виділяє п'ять методів боротьби: лісогосподарський, фізико-механічний, хімічний, біологічний і генетичний.

Біологічні методи боротьби передбачають використання так званих ентомофагів. Теоретична основа їх застосування при біологічному методі боротьби зі шкідниками лісу - вироблені в процесі еволюції трофічні зв'язки між різними групами тварин (зоофагами та фітофагами) в біогеоценозах. При цьому живлення ентомофага за рахунок певних видів комах є життєвою необхідністю, без чого він не може існувати.

Трофічні зв'язки в біогеоценозах дуже стійкі, тому застосування ентомофагів для біологічної боротьби зі шкідливими комахами має надійну основу.

Для охорони лісів від лісових пожеж і шкідників винятково важливе значення має ретельне дотримання правил санітарного


мінімуму в лісах, своєчасне проведення санітарних рубок, очищення лісів від порубкових решток, розробка вітровальних лісосік і горільників, вивезення з лісу в установлені строки деревини, що підлягає обкорюванню, та своєчасне проведення рубок догляду.

Концепції раціонального природокористування в межах

цієї складової:

1. Дотримання правил протипожежної безпеки та своєчасне

виявлення пожеж;

2. Найширший розвиток біологічних методів боротьби зі шкідниками лісу і відмова від хімічного методу боротьби як несумісного з природою лісів;

3. Нещадна боротьба з браконьєрством і його опікунами.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти