ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Особливості головних рубань у гірських лісах

До гірських відносять ліси, які ростуть у межах гірських систем і окремих гірських масивів з коливанням відносних ви­сот більше 100 мі середнім кутом ухилу поверхні від підніжжя до вершини хребтів або до межі з безлісним простором понад 5°, а також на гірських плато і плоскогір'ях незалежно від ухилу місцевості. Ліси на горбистих височинах, що не входять до гірських систем, до гірських лісів не належать. В Україні гірські ліси Карпат і Криму займають 23 % покритих лісом земель.

У гірських лісах Карпат суцільнолісосічні рубання на великих площах при відсутності природного поновлення лісу спричинюють різке збільшення поверхневого стоку. Це призвело до катастрофічних наслідків - активізувались процеси ерозії ґрунтів. Тому, головні рубання у гірських умовах супроводжуються загостренням протиріч між суспільством і лісокористувачами щодо забезпечення охоронних функцій лісу. При використанні лісозаготівельної техніки, яка зовсім не пристосована до гірських умов, після суцільних рубок у перші 2-5 років з кожного гектара поверхні вирубок змивається 500-600 τ ґрунту. Ерозійні процеси припиняються повільно після змикання молодників, які на таких змитих ґрунтах менш продуктивні, ніж материнські, і мають на 2-3 класи нижчий бонітет.

Технологія розробки лісосік у гірських умовах залежить не лише від типу лісу і стану лісових насаджень, а й від топографії місцевості, засобів механізації виробничих процесів і багатьох інших причин. Валка дерева у гірських умовах відрізняється від цього процесу у рівнинних лісах, бо тут спиляне дерево падає на землю не під кутом 90, а 120, іноді 130°. У гірських умовах валять дерева вниз або вверх по схилу, іноді під кутом 30-40° до технологічного волока. При великій масі стовбура він при падінні може розбитися на куски, тому в гірських умовах дерева валять з обов'язковим застосуванням гідроклина або гідродомкрата.

Крупні хлисти у горах розробляють на сортименти і тре­люють тільки у сортиментах, що зменшує пошкодження ґрунту.


Існують межі щодо крутизни схилів, на яких дозволене тракторне трелювання деревини. Технологічні волоки бажано прокладати близько до горизонталей, а кути їх підйому влітку не повинні перевищувати 22°, а взимку — 14°. Краще, коли технологічні волоки примикають до магістральних під кутом 30-40°. На пологих схилах магістральні волоки мають вигляд зиґзаґів, а на крутіших — серпантину. Лісовозні шляхи у гірських умовах прокладають також у вигляді серпантину. Як правило, їх роблять неширокими — до 4 м, але через кожні 200 м обов'язково розширюють вдвічі для того, щоб міг розминутися зустрічний транспорт.

Працівники кафедри лісівництва Львівського лісотехнічного інституту розробили і запропонували ви­робництву для впровадження механізовану улоговинну рубку.При її застосуванні зберігається підріст, який на улоговинах росте значно краще, ніж після рівномірно-поступових рубань. Улоговинні рубки дозволяють застосувати сучасні механізми для заготівлі деревини і спускання її з гір. Продуктивність праці зростає, в середньому, на 10-13 %., собівартість деревини знижується на 5 %. Широке впровадження механізованих улоговинних рубок Львівського лісотехнічного інституту стримується відсутністю достатньої кількості надійних за конструкцією КІІТУ'2.

У Канаді, Швеції для трелювання деревини ви­користовують аеростати, а в горах Кавказу — гелікоптери. Така тенденція в розвитку трелювальної техніки пов'язана з тим, що наземне трелювання в гірських умовах не забезпечує збереження лісового середовища. До того ж будівництво лісовозних шляхів у горах не завжди екологічно виправдане.

Вважається, що використання літаючих апаратів типу аеростатів для трелювання у гірських умовах у майбутньому буде розширюватись. Це дозволить нормалізувати процес до­бування цінної деревини і забезпечить поновлення лісів головними породами без порушення лісового середовища, особливо ґрунтового шару. Проблемами повітряного трелювання деревини займаються у Болгарії, США, Канаді, Швеції, Італії, Франції, Німеччині, Норвегії, де великі запаси цінної деревини знаходяться у важкодоступних гірських лісах. Особлива увага звертається на технологію лісосічних робіт, що в кінцевому підсумку впливає на економіку підприємств, лісовідновлення вирубок та збереження лісового середовища.


6.5. Очищення вирубок як захід сприяння <· s поновленню лісу

У результаті проведення лісосічних робіт на місцях рубок лишається багато так званих порубкових залишків: листя, хвоя, І Ілля, вершини дерев, кора, а дуже часто й тонкомірні дерева. Кількість порубкових залишків залежить від типу лісу, складу деревостану, його форми, бонітету, сезону розробки лісосіки тощо. У хвойних лісах їх більше, у листяних — менше; при зи­мових рубках у хвойних лісах залишків, як правило, більше, ніж при літніх. Порубкові залишки практично не використову­ються, хоча до 70-х років в зоні інтенсивного ведення лісового господарства значна їх частина використовувалась на паливо.

Порубкові залишки є перешкодою для лісокультурних робіт. Вони заважають також роботі лісорубів, трелюванню деревини, а після закінчення цих процесів ускладнюють природне поновлення лісу, підготовці ґрунту для його посадки. Але, найголовніше, захаращення лісу порубковими залишками призводить до підвищення пожежної небезпеки і виникнення лісових пожеж, погіршення санітарного стану лісу. Тому порубкові залишки повинні бути аоо прибрані з вирубки і використані, або приведені у такий стан, що не будуть заважати процесу поновлення лісу, а навпаки, сприятимуть йому. Очистка вирубок входить до складу лісозаготівельних робіт, але вона є також важливим лісогосподарським та лісокультурним заходом, від якого залежить протипожежний і санітарний стан лісових насаджень. Очистка вирубок — тру­домістка операція, тому лісозаготівельники виконують її нео­хоче. До того ж вартість робіт по очищенню становить, у середньому, 3-5 % від вартості лісозаготівель.

Вершини дерев, гілля, сучки, хвоя, листя складають найбільшу частину порубкових залишків, і водночас вони є наймолодшими частинами дерев, тому і містять основний запас поживних і мінеральних речовин. Відомо, що зольність порубкових залишків знаходиться в межах 4,4-4,7 % маси в абсолютно сухому стані. При спалюванні залишків хвойних порід на кожному гектарі вирубки утворюється в середньому 1 т золи, а вона містить до 6 % сполук калію, 2,5 % фосфору і до 35 % вапна. Тобто спалювання залишків вивільнює досить ве­лику масу поживних речовин, які можуть діяти як добрива. При спалюванні порубкових залишків у купах поверхневий шар ґр_унту при згоранні нагрівається. Це сприяє різкому збільшенню вмісту сполук азоту в ґрунтах, насичення ґрунту основами і до зниження загальної кислотності ґрунтового розчину, що забезпечує нейтральну реакцію середовища. У


ґрунті також змінюється хід мікробіологічних процесів з посиленням маслянокислого бродіння й виділенням вуглекислого газу; складні органічні сполуки розкладаються на прості і доступні лісовим рослинам. Вогонь викликає процес нітрифікації у верхніх шарах ґрунту, тоді як під наметом лісу цей процес сповільнений. У свою чергу на місцях спалювання залишків з'являються азотолюбиві рослини — іван-чай і малина, які сприяють появі самосіву деревних порід. У цілому, на обпаленій поверхні ґрунту порівняно з необпаленою спостерігається у 5 разів більше самосіву хвойних порід.

У багатьох районах порубкові залишки листяних порід, насамперед берези, використовують як корм для диких та свійських тварин. Правильно проведена очистка вирубок затримує задерніння ґрунту, чим зберігає сприятливі умови для поновлення лісу, фізичні, хімічні та мікробіологічні вла­стивості лісових ґрунтів, а у гірських умовах — перешкоджає розвитку ерозійних процесів.

Водночас порубкові залишки — сприятливе середовище для масового розмноження шкідників. На вершинах і товстих гілках сосни можуть розмножуватися малий сосновий лубоїд і жердинниковий сосновий довгоносик. На вершинках і гілках ялини оселяються короїд-типограф, короїд-дублікат, короїд-поліграф, короїд-гравер і жердинниковий ялиновий довгоносик. Порубкові залишки заселяються дубовим та грабовим забрлонниками, непарним шовкопрядом та іншими шкідниками. З порубкрвих залишків шкідники переселяються на дерева, що ростуть, і пошкоджують їх.

Технічно грамотна очистка дозволяє уникнути заселення порубкових залишків шкідниками. Шкідники не заселюють підсохлі, а також обпалені вогнем залишки.

Отже, очистка вирубок має на меті:

• покращення фізичних, хімічних та мікробіологічних вла­стивостей ґрунтів для забезпечення успішного природного і штучного поновлення лісу;

• ліквідацію захаращеності лісу, яка підвищує пожежну небезпеку та погіршує санітарний стан лісових насаджень;

• забезпечення нормальної роботи механізмів і машин на лісозаготівлях;

• збереження ґрунтозахисних та водоохоронних функцій лісу, підвищення продуктивності лісів;

• використання лісосічних відходів на паливо та інші

народногосподарські цілі.

Останнє поки що має невеликі масштаби, бо відходи як паливо дещо втратили своє значення, а використання їх у


вигляді сировини для лісохімічної промисловості, як належить, не налагоджено. Але лісосічні залишки — цінна сировина для виробництва вітамінного борошна з хвої, хвоєкаротиноврї пасти, лікарських екстрактів та інших продуктів лісохімії. Крупніші за розміром залишки можуть бути використані для виготовлення технологічної тріски, яка йде на виробництво різноманітних плит, наприклад, арболіту та інших будівельних матеріалів. Використання лісосічних відходів є перспективним.

Способи очищення вирубок

Очистка місць рубок може проводитись як у процесі лісозаготівельних робіт, так і після них. При технічній простоті ця робота дуже часто перетворюється в одне з найскладніших завдань. Практика виробила багато способів очистки, які об'єднують у три групи: вогневі, безвогневіта комбіновані.До першої групи відносять збирання залишків у купи та їх спалювання, а також спалювання залишків на нижніх складах у бункерах (при вивезенні дерев з кронами). Друга група включає такі способи: укладання залишків на трелювальні волоки і вминання 'їх тракторами у ґрунт; розкидання подрібнених залишків по площі вирубки, збирання порубових залишків у купи для наступного їх перегнивання; збирання залишків у вали (у гірських умовах); збирання залишків у купи для подальшої реалізації на паливо, переробки на корм, сировину для лісохімічної промисловості, а також: оля переробки на технологічну тріску. Комбінована очистка поєднує різні способи першої і другої груп.

Найбільше розповсюджена вогнева очистка лісосік у ку­пах. Саме цей спосіб очистки ліквідує захаращеність і знижує пожежну небезпеку у багатолісних районах, де боротьба з лісовими пожежами пов'язана з великими труднощами. Одно­часно виконується велика профілактична робота по захисту лісу від розмноження вторинних шкідників лісу.

Порубкові залишки у купах найчастіше спалюють у про­цесі рубання, якщо воно проводиться восени, взимку і навесні (з 15 вересня до 15 травня). Влітку така очистка заборонена Правилами пожежної безпеки в лісах. Для того щоб вогнева очистка діяла позитивно на ґрунт, потрібно дозувати силу вогню тривалістю горіння купи. Доза визначається величиною купи (як правило діаметр її 1,5 - 2,5 м, висота — 1,2-1,7 м), ста­ном порубкових залишків (сухі вони чи сирі) тощо. Після спа­лювання купи поверхня ґрунту під нею залишається без надґрунтового покриву, особливо злакового, що дає можливість рости сходам деревних порід. Щоб вогонь занадто не


підвищував температуру поверхневого шару ґрунту (бо це призведе до погіршення його фізичних властивостей), потрібно на суглинкових ґрунтах формувати 150-200, а на супіщаних 100-120 куп на І га. У листяних насадженнях їх кількість повинна бути меншою — до 80 шт./га. На кількість куп впливає також кількість і якість лісосічних відходів.

Техніка спалювання порубкових залишків у зимових умо­вах передбачає підготовку майданчика з утоптаним снігом, на якому укладають сухі гілочки, бересту, просмолені скалки і запалюють їх. Коли вогнище розгориться, кладуть гілля хвой­них, а потім і листяних порід. Під час горіння купи потрібно поправляти, ущільнюючи порубові залишки та підгортаючи кінці у середину вогнища.

Наступну купу розпалюють на втоптаному сніговому майданчику, переносячи жар лопатою. На нього кладуть спочатку сухі гілки або ялинові гілочки. Недоцільно свіжі порубкові залишки складати у купу і підпалювати їх — вони довго не будуть загоратись, і купу доведеться розбирати.

При зимових рубаннях обрубані гілки, верхівки треба спалювати того ж дня, бо їх може бути припорошити снігом. Саме тому частина лісосічних відходів при зимових рубаннях не спалюється, їх покриває сніг. Отже, зі сходом снігового покриву потрібно проводити доочистку вирубок. Під час літніх заготівель порубкові залишки не спалюють, а лишають купи до осені. Коли закінчується пожежонебезпечний період і настає дощова погода — їх спалюють.

На лісосіках, де збережено підріст, порубкові залишки спалюють у невеликих за розміром купах, якірозміщують на відстані не менше 4 м від куртин підросту. При спалюванні залишків взимку зберігається більше підросту порівняно з осіннім і весняним спалюванням. У цілому при вогневій очистці лісосік без снігового покриву обпалена поверхня ґрунту становить 5-10 %, а взимку — 3-5 % загальної площі, тобто 300-1000 м на 1 га. Ця площа успішно заростає головними деревними породами і є надійною основою по­новлення лісу. Вогнева очистка вирубок суцільним палом у нашій країні заборонена, оскільки при цьому знищується підріст, а вогонь часто виходить за межі вирубок і перетворюється у лісову пожежу.

Дослідження М.О. Ткаченка, В.П. Тимофеева показали що у сирих та мокрих типах лісу, з важкими за механічним складом ґрунтами, вогнева очистка може викликати заболочення, тому в т*ких випадках порубові залишки доцільніше складати у купи і залишати для перегнивання. Місця для цього треба вибирати на мікропідвищеннях —


спочатку складають товсті залишки, а на них — дрібніші Діаметр куп повинен бути до 1,5 м, а висота — 0,5 м. Вони мусять бути щільними, що сприяє скорішому їх перегниванню, а відстань між ними 3-4 м з рівномірним розміщенням по площі. Після перегнивання на місцях куп утворюються мікропідвищення, на яких з'являється підріст ялини. Таким же способом очищають площі вирубок зі збереженим підростом. Місця для невеликих за розміром куп вибирають там, де Іпдсутній підріст.

У гірських умовах очистка лісосік повинна допомагати збереженню ґрунтозахисних і водоохоронних функцій, галь­мувати хід ерозійних про­цесів. Як показали дослід­ження В.З. Гулісашвілі, вогнева очистка лісосік у гірських умовах недоціль­на, бо вона погіршує фізич­ні властивості грунту та їх водопроникність. На схи­лах крутизною до 30° пору-бкові залишки подрібню­ють до 0,7 м і рівномірно розкидають по площі. При цьому зменшується змив грунту, поліпшується хід поновлення лісу. Досвід

карпатських лісівників показав, що на гірських схилах порубкові залишки краще укладати у вали, які належить розміщувати по горизонталях. Ширина валів повинна бути 1,Ο­Ι,5 м, висота — до 1 м, а відстань між ними 5-10 м (рис.53).

Вали не суцільні: через кожні 40 - 50 м у них роблять розриви у 2 - 3 м. Якщо на вирубці утворилися промоїни, їх треба щільно закласти порубковими залишками, які будуть служити мулофільтрами, припиняючи розвиток ерозії ґрунту.

У сухих борах доцільно розкидати подрібнені залишки рівномірно по площі. У цьому випадку вони, по-перше, будуть служити мульчею і зменшувати випаровування з поверхні ґрунту і, по-друге, при перегниванні збагачуватимуть ґрунт органічними сполуками і азотом. Нарешті, залишки будуть захищати самосів від різких коливань температури. Товщина шару розкиданих залишків не повинна перевищувати 10 см. Вирубки з розкида-ними залишками доречно обрамляти мінералізованими смугами з протипожежною метою.


При найбільш розповсюдженій технології головних рубань, яка передбачає трелювання деревини тракторами, на нестійких ґрунтах порубові залишки укладають на волоки, де гусениці тракторів вминають їх у ґрунт. Цим укріплюються волоки, що дозволяє збільшити навантаження на них, тобто без негативного впливу на ґрунт можна вдвічі і більше разів збільшити кількість проходів трактора по одному і тому ж волоку. Таку очистку можна проводити на вологих і мокрих ґрунтах, хоча вона дещо і погіршить фізичні властивості ґрунтів, але в той же час порубові залишки будуть збагачувати їх органічними речовинами, що у майбутньому відновить їх родючість.

І все ж, найбільш доцільно використовувати порубові залишки як сировину для лісохімічної, фармацевтичної промисловості, для виготовлення технологічної тріски тощо. Поки що така утилізаційна очистка лісосік займає дуже скромне місце серед інших способів. З розширенням механізації процесів очистки стовбурів від гілля та сучків, а також з удосконаленням процесу відокремлення зеленої час­тини крон від деревини, масштаби утилізаційної очистки зро­статимуть.

Після завершення рубання лісосіки, не пізніше ЗО днів після закінчення строку вивезення деревини, проводиться огляд місць рубок. Серед вимог, які ставляться при цьому, обов'язковими є збереження підросту в процесі рубання, а також якість очистки вирубки.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти