ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Нерозв'язані проблеми лісівничої науки і практики

Лісівнича наука - це нерозривна єдність лісознавства і практичного лісівництва. Без такої єдності неможливе обґрунтування і успішне здійснення жодного практичного питання і завдання. Будь-яка практична діяльність людини обґрунтовується фундаментальною і галузевою наукою.

Лісівництво і лісознавство знаходяться у тісному взаємозв'язку, переплітаючись та доповнюючи одне одного.

За які ж невирішені проблеми лісівничої науки і практики найперше належить взятися? До них віднесемо:

1 .Підвищення продуктивності лісів;

2.Виділення, організація і створення в Карпатах системи антивітровальних смуг та системно розміщеної мережі природних засівачів;

3. Лісознавче обґрунтоване степове лісорозведення і лісовирощування;

4.Організація ефективного та продуктивного аграрного лісівництва на основі утворення аграрних лісництв;

5. Визначення ефективності доглядових рубань у лісостанах усіх поширених типів лісу;

6. Організація багатоцільового лісового господарства у всіх держлісгоспах України;

7. Визначення принципів і методів ведення лісового господарства в лісах всіх категорій захисності;

8. Аналіз методів тривалого лісовирощування на засолених землях;


9. Удосконалення методів природного відновлення

лісостанів;

10. Розширення породного складу інтродуцентів та

узагальнення досвіду їх вирощування в лісах України;

11.Аналіз ефективності профілактичних протипожежних заходів. Створення природної протипожежної системи в лісах

України;

12.Відмова протягом п'ятиріччя (2004-2008 p.p.) від суцільно лісосічних головних рубань у гірських та рівнинних лісах України і перехід на екологічно обґрунтовані способи;

13. Визначення, розробка і запровадження найефективніших прийомів заліснення териконів та відвалів

гірських порід;

Н.Вивчення і вирішення проблеми повернення у державну лісову скарбницю земель лісового фонду, що знаходяться у віданні Міністерства агрополітики, Міноборони та інших лісокористувачів і організація раціонального господарювання в

них;

15. Організація фонду стиглих лісостанів за станом і віком

як державного резерву лісосічного фонду;

16. Аналіз відповідності захисних лісів їх функціям;

17. Перегляд принципів використання лісів особливого призначення, виходячи з позиції: "найкращі ліси особливого призначення — це здорові, доглянуті високопродуктивні ліси";

18. Організація лісівничих досліджень в Україні на основі мобілізації наукових і виробничих кадрів виконавців з визначенням пріоритетних напрямів (організація ефективної дослідної справи та єдиного національного центру лісівничої

науки).

19.Розробка і негайне впровадження нових принципів, методики і технології "Ревізії лісовпорядження", яка повинна забезпечити здійснення моніторингу деревної продуктивності і стати організатором багатоцільового високопродуктивного лісогосподарського виробництва, а "Ліспроект" - контрольним органом "Держкомлісу" за діяльністю всіх лісових підприємств, незалежно від їх підпорядкованості різним відомствам на терені України.

20. Розробка і впровадження нових принципів фінансування багатоцільового лісового господарства.

21.Реорганізація управління, створення міжобласних державних управлінь лісового господарства і потужної дійової інспекції лісів у Держкомлісі.


Всі перелічені, а також не згадані проблеми взаємопов'язані, доповнюють одна одну, що дає змогу вирішувати їх у комплексі. Для розв'язання цих завдань лісівничої науки і практики, ми повинні перебудуватись у своєму відношенні до них.

Підвищення деревної продуктивності лісів можна досягти:

• Реконструкцією всіх низькоповнотних лісостанів (рис.

72). За нормальних умов середовища в лісовому фонді будь-якого лісництва не повинно бути насаджень з повнотою 0,6 і нижче. Лісова практика виробила величезний арсенал заходів, які дають змогу змінити становище (рис.73);

• Реконструкцією всіх низькобонітетних ділянок в
кожному лісництві. Там же, де лісівник не може цього зробити,
або де ці низькобонітетні деревостани виконують особливі
екологічні функції і саме цим позитивно впливають на загальну
продуктивність, їх залишають, виділяючи в особливе
господарство (наприклад, господарство на ліщину, клюкву,
чорницю), обраховують у матеріалах обліку лісового фонду
окремо; ?

• Раціональним використанням земель, зайнятих чагарниками, що потребує лісівничої, екологічної та економічної оцінки їх ролі, виділення з їх складу частки, що


потребує створення лісових насаджень, переведення таких земель до складу лісокультурного фонду;

• Поступовим із року в рік зменшенням площі низькостовбурного господарства;

• Широким впровадженням високопродуктивних екзотів;

• Зменшенням площі м'яколистяного господарства за рахунок низькопродуктивних деревних видів (вільхи сірої, осики, берези, Інших) та розширення площі насаджень швидкоростучих видів тополі.

Щоб забезпечити реальне підвищення продуктивності лісостанів, в кожному лісництві повинен здійснюватись моніторинг продуктивності. Для його започаткування необхідно привести до відома показники, що характеризують сучасний стан продуктивності лісу в лісництві (Держлісгоспі).

Як наголосив Г.Ф.Морозов, "природа сіє повними руками". Отож, нормальний стан природних лісостанів -різновіковість, хоч у них іпереважають дерева 2 ~ 3-х поколінь. Людина, створенням одновікових штучних насаджень, зруйнувала цю природну структуру. Внаслідок вирубки лісостанів, велика площа земель лісового фонду, хоч і покритих молодою лісовою рослинністю, залишилась без


засівачів. Це негативно позначається на ході взаємопов'язаних природних процесів у лісостанах: "відпад дерев нагромадження підросту". Відстає або й зовсім не відбувається природне поновлення. Для підтримання його безперервного ходу необхідні засівані. Оскільки їх у процесі головних рубань на значних просторах не залишилося, виникла необхідність відтворити на вирубках у лісових масивах систему засівачів, до яких належать насінники, насіннєві біогрупи, куртини, смуги. їх призначення і використання розраховується на тривалий період часу, а не лише для того, щоб забезпечити природне відновлення на якійсь конкретній вирубці. Засівачі — об'єкти тривалого використання і створюються на перспективу, їх роль проявляється в ущільненні молодих лісостанів і забезпеченні природного відновлення лісостанів у майбутньому. Крім того, на прикладі засівачів лісовод має можливість вивчати довголіття видів лісових дерев. Водночас залишені засівачі-смуги можуть виконувати антивітровальну роль. Отже, необхідно розробити і створити систему їх розміщення у рівнинних і, особливо, у гірських лісах України, виділити в натурі в існуючих лісостанах, а якщо такої можливості уже немає - виростити. Майбутнє наших лісів вимагає негайного розв'язання цієї проблеми.

Як відомо, лісові насадження, які створені лісоводами в Степу, не завжди відповідають лісівничим, екологічним, економічним вимогам. Досвід полезахисного лісорозведення останній раз аналізувався наприкінці 40-х років минулого століття, коли були узагальнені наслідки степового лісорозведення за попередні 100 років. З того часу була створена величезна площа степових штучних лісостанів і лісосмуг. Узагальнення досвіду створення кращих із них, сприятиме піднесенню агротехніки І технології степового лісорозведення і лісовирощування, дасть можливість визначити найкращі, зразкові, елітні насадження і методи їх створення; деревні види, які найбільш придатні для культивування в степах на різноманітних ґрунтах і типах умов місцезростання. Все це сприятиме підвищенню продуктивності і захисної ролі степових лісів.

Проблема заліснення непридатних для сільсько­господарського використання еродованих земель вирішувалась до цього часу переведенням їх до складу державного лісового фонду. Тобто держава за рахунок бюджетних коштів заліснювала землі, які втратили родючість у зв'язку з недбалим і нерозумним їх використанням, або низькою кваліфікацією


агрономів, які господарювали на них. Але в умовах ринкової економіки такі підходи до використання сільськогосподарських земель неприйнятні. Той, хто запропастив родючі землі,; повинен і відновити їх потенціал.

Для лісівничо-екологічного і економічного обґрунту­вання принципів, методів і способів доглядових рубань (їх інтенсивності, режиму, технології, черговості, повторності тощо) необхідні тривалі дослідження, експерименти в насадженнях різних типів лісу. На одних і тих же постійних дослідних ділянках (для отримання вірогідної інформації) спостереження повинні проводитись від змикання молодняка до віку стиглості. Тому необхідна наступність науковців, лісничих-виконавців, поколінь лісівників. Таких досліджень в Україні майже немає. Причина - наша неорганізованість.

Лісництво, держлісгосп, облуправління повинні чітко знати, яких конкретних позицій вони мають досягти в наступному ревізійному періоді. Тому в процесі проведення лісовпорядження недостатньо зробити тільки таксацію лісостанів, підкорегувати таксаційний опис, розробити завдання на ті чи інші види лісогосподарських робіт на чергове десятиріччя. Ревізія лісовпорядження повинна проаналізувати якість ведення лісового господарства в кожному лісництві, якість лісового фонду, оцінити ефективність своїх попередніх рекомендацій, стан продуктивності лісів, досягнення і промахи лісничого, держлісгоспу, при виконанні завдань і рішень попередньої ревізії лісовпорядження, помилки, які допущені таксаторами при розробці тих рекомендацій. Аналіз господарської діяльності лісничого повинен відповісти на питання: підвищилась чи зменшилась продуктивність лісів за ревізійний період; ефективність прийнятого напрямку лісовирощування; еколого-лісівничо-економічна якість проектів лісових культур; наслідки впровадження і доцільність вирощування тих чи інших екзотів в даних умовах і типах лісу; зросла чи зменшилась площа незімкнутих, низькоповнотних, низькобонітетних, низькостовбурних, інших малоцінних деревостанів у лісництві; ефективність заходів природного відновлення лісів, протипожежної безпеки, методів доглядових рубань; яка площа неякісних деревостанів потребує реконструкції та методи її здійснення; стан охорони лісів від самовільних порубок тощо.

Аналіз має відображати і об'єктивну роль лісничих даного лісництва у підвищенні чи зменшенні продуктивності лісів. Саме на основі глибокого і всебічного аналізу


попередньої господарської діяльності і стану лісового фонду лісництва, держлісгоспу, розробляються "Рекомендації і завдання лісничому на наступний ревізійний період". При їх розробці необхідно уникнути формалізму. "Рекомендації..." повинні бути об'єктивними, конкретними, екологічно, лісівниче, економічно обґрунтованими, з визначенням десятирічної і подальшої перспективи, щоб було видно - куди лісництво має прямувати, яких висот досягти.

Мабуть, настав час оцінювати працю лісничого, держлісгоспу не тільки за кількісними показниками, а й за якісними. Для цього доцільно змінити порядок фінансування комплексу робіт в лісництві. Можливо, навіть, що той порядок, який існував до 1917 року є більш прогресивним. Без такого підходу проблему підвищення продуктивності лісів здійснити не дано.

Ми повинні пропагувати успіхи лісничих та їх роль у здійсненні зразкового ведення комплексного багатоцільового лісового господарства, щоб їх досвідом могли скористатись і інші лісівники. Здобутки лісництва, лісгоспу, управління з конкретними іменами лісоводів мають також відобразитись у згаданому аналізі лісовпорядження.

Організація національного центру лісівничих досліджень дасть змогу ефективно вирішувати згадані і пов'язані з ними проблеми, збільшити когорту науковців внаслідок приєднання до цієї справи висококваліфікованих виробничників.

Контрольні запитання та завдання

1. Дайте поняття про загальну комплексну продуктивність лісів та її складові.

2. Розкрийте роль природних, лісівничо-таксаційних та економічних чинників у формуванні деревної продукції.

3. В чому полягають особливості рівня природної продуктивності лісостанів залежно від типу лісу і лісотиполргічних областей?

4. Які заходи підвищення деревної продуктивності лісу ви знаєте?

5. Який стан продуктивності лісів України на початку XXI ст.?

6. Які заходи впливу на деревостани можливо використати для підвищення продуктивності лісів України.

7. Які заходи зміни умов середовища можливі для підвищення продуктивності лісів?


8. Які організаційні заходи використовують для підвищення загальної продуктивності?

9. Які нерозв'язані проблеми в лісах України необхідно здійснити для підвищення продуктивності лісів?

10. Що таке моніторинг деревної продуктивності лісів та яка його організація.

11. Яке Ваше розуміння поняття - фонд стиглих лісостанів.


Післямова

Лісівники України завжди працювали в тісній співдружності з лісоводами Європи і, насамперед, з білоруськими і російськими вченими. Вивчаючи ліси в специфічних географічних умовах, вони творчо використовували надбання світової лісівничої науки і практики з урахуванням тези Г.Ф. Морозова: "Організм і середовище функціонують у єдності". В першу чергу досліджувались питання, які висувало життя.

Україна стала піонером степового лісорозведення. Воно зародилось тут на початку XIX століття з метою покращення природних умов у посушливих степах. У 1804 році Дани-левський почав розводити сосну на сипучих пісках Сіверського Дінця, а Ломаковський у Полтавській губернії в 1809 році здійснив перші роботи з полезахисного лісорозведення. В 1843 році створене перше в світі степове Велико-Анадольське ліс­ництво, де лісівник, а в останні роки життя - професор, заві­дувач кафедри лісівництва Петровської землеробної і лісової академії - В.Є.Графф - за 23 роки посадив і посіяв 157 гектарів лісових насаджень. Він довів можливість успішного вирощу­вання лісу в умовах відкритого Південного степу України.

Справжнє піднесення полезахисного лісорозведення в Україні сталося після відомої експедиції В.В. Докучаева у Поволжський край і на Південь України у зв'язку з голодом 1891-1892 років. Фундатор ґрунтознавства Василь Васильович Докучаев довів, що деградація грунтів пов'язана не з якимись природними законами, а викликана лише хижацьким користуванням землею та іншими природними ресурсами, зокрема, вирубкою лісів. В результаті наукових пошуків та багаторічної праці докучаєвської експедиції, вчений розробив комплекс заходів, які могли б забезпечити стійкі врожаї ланів у посушливих степах.

Видатним діячем лісівничої науки першої половини XX сторіччя був учень М.К.Турського та К.А.Тшірязєва - академік Г.М.Висоцький, найкращий знавець природи степів та степового лісорозведення, близький друг Г.Ф. Морозова, звитяжець В.В.Докучаева — лісівник, лісознавець, кліматолог, ґрунтознавець, геоботанік, гідрогеолог, зоолог, фізико-географ, який все життя працював в Україні.

Визначні заслуги Г.М. Висоцького у вивченні природного зовнішнього середовища лісу, кліматичних і гідрологічних функцій лісів. Його теорія про трансгресивний вплив лісів на 272


клімат і сьогодні слугує науковою основою полезахисного лісорозведення. Багато було зроблено ним для розвитку лісової

дослідної справи.

Учень Г.М. Висоцького академік П.С.Погребняк присвятив своє життя вивченню природи українських лісів, їх ґрунтів, екології, типології, географії, інших лісівничо-біологічних питань. Він, а також професори Є.В. Алексеев і Д.В.Воробйов, розробили класичне, неперевершене, чітке лісівничо-екологічне вчення про типи лісу. Лісівники назвали його лісовою еколо­гічною типологією або типологією Алексєєва-Погребняка-Воробйова. Сьогодні це вчення про типи лісу широко використовується у практичній діяльності лісівничої галузі України, багатьох інших держав Європи, а також у деяких штатах США. Вагомий внесок у вивчення типів лісу України зробили також професори О.Л.Бельгард, Д.Д.Лавриненко, Б.Ф.Остапенко та їх послідовники науковці-лісотипологи -П.П.Посохов, З.Ю.Герушинський, І.Ф.Федець та інші.

Вагомий внесок у вивчення лісів та в розвиток лісівництва, степового лісорозведення і лісомеліорації в Україні зробили професори: В.Є.Графф, О.Л.Бельгард, І.О.Яхонтов, В.Я. Гурсь-кии, С.С.П'ятницький, В.Е.Шмідт,^ А.Б.Жуков, В.А.Бодров, В.М.Виноградов, М.М.Горшенін, Б.Й.Логгінов, О.С.Мігунова, І.А.Степанов, З.С. Голов'янко, Д.Д.Лавриненко, І.В.Туркенич, М.М.Дрюченко, Я.А.Смалько, Г.І.Редько, П.Н.Ізюмський, С.М.Козьяков, В.Л.Шепотьєв, А.Г.Міхович, М.М.Падій, І.М.Зима, К.Є.Нікітін, Г.Л.Тишкевич, А.А.Строчинський, А.Й.Швиденко, А.З.Швиденко та інші вчені.

Питанням поновлення лісів та господарювання в них при­
святили свої праці В.Д.Огієвський, П.П.Кожевніков,
Б.І.Гаврилов, Г.І.Редько, П.П.Ізюмський, С.М.Козьяков,
Ю.Д.Третяк, П.І.Молотков, В.І.Добровольський,
В.О.Кучерявий, Г.Т.Криницький, О.І.Пилипенко,
Н.М.Ягниченко, М.І.Гордієнко, М.А.Лохматов, М.А.Кохно,
В.П.Ткач, М.І.Калінін, В.П.Рябчук, а також В.М.Мауер,
В.Є.Свириденко, К.К.Смаглюк, П.С.Каплуновський.

Вивченню грунтів лісових екосистем присвячені праці
академіка П.С.Погребняка, професорів Андрущенко,
О.С.Мігунової, М.П.Ремезова, С.В.Зонна, А.І.Зражевського,
С.А.Золотарьова, Скородумова, І.І.Смольянінова,
П.С.Пастернака, а також доцента М.Г.Зеланда.

Широке впровадження лісівничо-екологічної типології в лі­сівничу практику започаткували А.Й.Швиденко та М.Г.Зеланд. Вони вперше здійснили картографування типів лісу і грунтів в


багатьох лісництвах Прикарпаття і Закарпаття. А.Й.Швиденко склав першу карту типів лісу Чернівецької області.

Гідрологію українських лісів вивчали Є.В.Опоков, А.І.Міхович, П.В.Литвак, Г.О.Харитонов, О.В.Чубатий; ентомологію та фітопатологію - З.С.Голов'янко, М.М.Падій, Й.Д.Авраменко, С.В.Шевченко, А.В.Цилюрик, П.А.Трибун, С.Ф.Негруцький, інші; питання лісової таксації - А.Т.Марченко, Б.А.Шустов, К.Є.Нікітін, М.Давидов, А.З.Швиденко, А.А.Строчинський, Є.І.Цурик, таксатори "Ліспроекту"; лісові ресурси і лісокористування - А.Г.Солдатов, С.А.Генсірук, А.Й.Швиденко.

Над вивченням природи українських лісів активно працюють науковці двох галузевих науково-дослідних інститутів: УкрНДІЛГА та Інститут гірського лісівництва в Карпатах, їх філій та лісових дослідних станцій, професорсько-викладацький склад університетів, а також багато працівників виробництва. Проте коло важливих питань залишаються не розв'язаними, що потребує уваги і наснаги до наукових досліджень з боку молодого покоління, їх організації, розширення та ефективної методики виконання.

Ми подолаємо відставання лісівничої науки від потреб лісогосподарського виробництва, якщо кожен лісничий, директор держлісгоспу, кожен, хто вважає себе лісоводом, матиме "своє дослідне поле" - постійні дослідні ділянки, узгодить свої наукові інтереси і працюватиме за програмою національного центру лісівничої науки.

Молодь України прагне до звитяг у науці. Завдання національного центру лісівничої науки спрямовувати її прагнення в річище інтересів лісової галузі і держави. Щоб праця увінчалась успіхом, у процесі пошуків нового, невідомого, непізнаного кожному важливо твердо усвідомити і вірити, що ти до чогось здатний, і цього "чогось" можна, необхідно і неодмінно треба досягти.

Взірцем такої віри може слугувати життя і праця видатних світових учених Марії і П'ьєра Кюрі. Вони мали за мету визначити атомну вагу радію. Щоб досягти мети, їм довелось чотири роки (1898 - 1902) працювати в неймовірно важких (каторжних) умовах - удвох перелопатити вісім тонн уранової руди, їм пощастило виділити перший у Світі грам чистого радію і визначити його атомну вагу (225). Легко сказати: переробити 8 тонн ураніту", бо руду треба було добути, привезти тачкою в "халабуду", яка називалась "лабораторією", і там перелопатити її, щоб знайти той грам.


чахошення- Марія Кюрі радила молодому поколінню. Треба п"дноситирдо мрії, аз мрії творити реальність . Чудова, слушна думка!

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти