ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ВВП та економічний добробут.

1. Поняття про Систему національних рахунків (СНР). Загальна ха­рактеристика валового внутрішнього продукту (ВВП). Поняття "Резидент економіки"

Протягом майже сімдесяти років у колишньому Радянському Союзі розвивалась і використовувалася система макроекономічних показників, яка мала назву Баланс народного господарства (БНГ). Характерною особливістю цієї системи був поділ суспільного виробництва на дві нерівнозначні сфери:

• матеріальне виробництво;

• невиробнича сфера.

Відповідно до цієї концепції, сукупний суспільний продукт (ССІГ) та національний доход (НД), як основні макроекономічні показники БНГ, ство­рювалися лише виробничою сферою. А продукт, вироблений нематеріальними галузями економіки (житлово-комунальне господарство, побутове обслуго­вування, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, освіта тощо) в розраху­нок не брався. Вилучення послуг із сфери економічного виробництва в радянській статистиці відображало низький рівень економічного розвитку, недорозвинену сферу послуг, а також те, що пріоритетом економічної по­літики було проголошено розвиток матеріального виробництва.

Баланс народного господарства за 1923-1924 pp., розроблений в ЦСУ СРСР під керівництвом П.І.Попова і опублікований 1926 року, було визна­но одним із перших у світі офіційних розрахунків макроекономічних показ­ників. Знадобилося ще майже чверть сторіччя, перш ніж аналогічні макро­економічні розробки з'явилися в таких капіталістичних країнах, як США, Англія, Голландія та ін. Проте ці розрахунки було проведено вже у формі Системи національних рахунків (СНР), яка виникла на основі вдоскона-лення методології розробки БНГ.


Відомо три історичні етапи розвитку систем макроекономічних показників (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Три етапи розвитку систем макроекономічних показників.

1 етап   30-і — початок 50-х pp.   В колишньому СРСР склалась і закріпилася система статистичного обліку у формі БНГ  
2 етап   50-60-ірр.   У міжнародній статистиці фактично і офіційно функціонують дві різні за змістом і формою системи макроекономічних показників: • СНР — в капіталістичних країнах • БНГ — в соціалістичних країнах  
3 етан   70-і pp. — до ц.ч.   Практично всі країни світу використовують СНР  

З травня 1992 року за Указом Президента в Україні також впроваджується СНР, тобто наші статистика і облік переходять на так звані міжнародні стандарти. Це стало актуальним у зв'язку з проведенням ринкових реформ, внаслідок яких централізовано-планова економіка має бути трансформова­на у ринкову. Зрозуміло, що для описування та аналізу ринкової економіки потрібно мати систему статистичних показників, яка адекватно моделює економічні процеси. Такою системою показників є СНР.

Отже, Система національних рахунків {СНР) — це система взаємо­пов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для описуван­ня та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової еконо­міки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.

Однією з важливих особливостей СНР є її всеосяжний характер. Це означає, що СНР містить впорядковану певним чином інформацію про:

всі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі: юридичні особи (підприємства, корпорації, банки, страхові компанії, органи державного управління тощо) та домогосподарства;

всі економічні операції, пов'язані з виробництвом, розподілом і пере­розподілом доходів, накопиченням активів та іншими аспектами еко­номічного процесу;

всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство (основні фонди, матеріальні обігові кошти, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі і корисних копалин тощо). • Головним показником при розробці СНР, основним показником резуль­татів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді па економічній території країни.

Декілька слів потрібно сказати про терміни "внутрішній", "економічна територія", "резидент". Вони взаємопов'язані, а тому розглянемо їх разом.


Термін "внутрішній" протистоїть термінові "національний". Він означає, що при вимірюванні ВВП враховуються результати виробництва підпри­ємств, організацій, установ незалежно від того, чи вітчизняними є ці підпри­ємства, чи вони контролюються іноземним капіталом, наприклад, є дочірніми відділеннями іноземних корпорацій.

Під "економічною територією" країни розуміють територію, яка адміні­стративне керується урядом даної країни та в межах якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщуватися. На відміну від географічної території, вона не охоплює територіальні анклави інших країн (посольства, військові бази тощо), але містить такі анклави даної країни, які розташовані на тери­торії інших країн.

В цілому фізична особа або організація (юридична особа) вважаються резидентами тієї економіки, з якою вони пов'язані тісніше, ніж з будь-якою іншою, або ж тієї економіки, де міститься центр їхніх інтересів:

• у випадку підприємств (фірм) — центр інтересів міститься на тери­торії тієї країни, де вони здійснюють свою діяльність. Тобто всі підприєм­ства, організації, установи, які здійснюють свою діяльність на території певної країни, у відповідності із СНР, вважаються її резидентами, навіть якщо вони частково або повністю перебувають у власності іноземців. Відповідно, іноземні філіали внутрішніх підприємств (або їхні дочірні компанії) не є резидентами економіки тієї країни, де розташована головна компанія;

• щодо фізичних осіб — резидентами при розробці національних рахунків вважаються всі ті, хто працює і проживає на території країни протягом року або більше, незалежно від громадянства і національності. До рези­дентів не належать іноземні туристи, сезонні робітники, іноземці, які прибули в короткотермінові відрядження, іноземні дипломати (незалеж­но від терміну їхнього перебування). Проте іноземці, які проживають на території даної країни протягом тривалого часу і пов'язані з нею економічно, належать до резидентів даної країни;

органи державного управління є резидентами своєї країни навіть у тих випадках, коли розглядається діяльність, яку вони виконують за кордоном (наприклад, посольства іноземних держав і громадяни тієї ж країни, що працюють в них, є резидентами своєї економіки).

Частина виробленого країною ВВП має бути передана нерезидентам як компенсація за надані ними ресурси або трудову участь у процесі вироб­ництва (наприклад, у вигляді процентів за наданий капітал або у вигляді оплати праці сезонних іноземних робітників та осіб, які працюють за корот­костроковим контрактом). З іншого боку, резиденти даної країни, можливо, отримують аналогічні доходи із-за кордону. Отже, щоб мати уявлення про доходи, які отримують резиденти даної країни у зв'язку з їхньою участю у виробництві ВВП даної країни та частково ВВП інших країн, потрібно ВВП даної країни зменшити на величину доходів, які виплачуються нерезидентам, та додати аналогічні доходи, які отримали резиденти цієї країни із-за кордону.


Коли ми внесемо ці поправки, то отримаємо показник валового національно­го продукту (ВНГГ). У переглянутому варіанті СНР 1993 року ВНП нази­вається валовим національним доходом (ВИД). Нова термінологія, проте, не змінює суті.

Взаємозв'язок між ВВП та ВНП (ВНД) має такий вигляд (схема 2.1).

Доходи резидентів, отримані з-за кордону у зв'язку з тим, що вони брали участь у виробництві, звуться первинними доходами. Тому можна сказати, що ВВП відрізняється від ВНП (ВНД) на сальдо первинних доходів, які виплачені резидентам інших країну Зрозуміло, що це сальдо може бути як додатним, так і від'ємним. В країнах, що розвиваються, ВВП, як правило, більший від ВНП (ВНД), оскільки цим країнам доводиться сплачувати роз­виненим країнам великі проценти за зовнішні позики. І навпаки, для розвинутих країн характерним є протилежне співвідношення: ВНД, як правило, більший від величини ВВП.

Первинні доходи не містять доходів, отриманих із-за кордону в порядку перерозподілу (наприклад, подарунки, гуманітарна допомога тощо). Якщо ці доходи (трансферти) додати до валового національного доходу (ВНД) і відняти аналогічні доходи, сплачені за кордон, ми отримаємо інший важли­вий макроекономічний показник - валовий національний використовува­ний доход (ВНВД) - див. схему 2.2.

Принципи розрахунку ВВП

Розглянемо особливості та принципи розрахунку макропоказників у СНР.

1) Перша особливість полягає в тому, що в СНР існує відмінність між національною та вітчизняною "основами" реєстрації показників. Тому й розрізняють показники валового внутрішнього продукту та валового націо­нального доходу (про це йшла мова в попередньому параграфі).

2) Друга особливість, друге правило, яке закладене в основу розрахунків макроекономічних показників, — це рівність доходів і витрат. Це правило випливає із замкненості економічної системи і стверджує, що всі витрати на купівлю товарів і послуг неминуче є доходами виробників цієї продукції. Виходячи з такого правила, будь-яка дія, що впливає на витрати, мусить


обов'язково відбитися на доходах, і навпаки — все, що впливає на доходи, надалі відбивається на витратах (детальніше див. тему 1).

3) Наступний принцип — це чітке розмежування категорій запасу і потоку (суть цих категорій, взаємозв'язок між ними викладено в темі 1).

4) Четверта особливість полягає в тому, що при вимірюванні випуску важливо уникнути подвійного рахунку — ситуації, коли одна й та сама операція може бути врахована двічі. З цією метою в СНР вирізняють такі поняття:

проміжна продукція це товари і послуги, що купуються з метою подальшої переробки, обробки або для перепродажу;

кінцева продукція товари і послуги, що купуються з метою кінцевого споживання, не для подальшої переробки чи перепродажу;

додана вартість фірми — вартість виробленої фірмою продукції без

вартості проміжних товарів і послуг, що були придбані фірмою і

використані в процесі виробництва.

При розрахунку ВВП враховується вартість кінцевої продукції і від­німається вартість проміжних товарів і послуг. Чому? Бо у вартості кінцевих продуктів уже враховано всі наявні проміжні операції. Але, оскільки на макрорівні надто складно визначити кінцеві товари (галузей-виробників дуже багато, і не завжди можна чітко визначити, як буде використано вироб­лений продукт - на кінцеве чи проміжне споживання), то ВВП розрахову­ють як суму доданих вартостей усіх виробників.

5) П'яте питання, яке заслуговує на увагу: в СНР для розрахунку загаль­ної вартості виробництва використовують ринкову ціну товарів і послуг. Та оскільки певні товари і послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни, то для їхньої оцінки застосовують умовно нараховану, або імпутовану вартість.

Одна із сфер, де застосовують імпутування, — домашні господарства. Наприклад, людина, що орендує житло, платить орендну плату, яка входить в рахунки ВВП як доходи власника будинку і як витрати тієї людини, котра це житло орендує. Проте значна кількість людей проживає у власних будинках; зрозуміло, що вони не сплачують орендної плати, хоча й користу­ються такими само послугами, що й люди, які житло орендують. Тому, аби врахувати цей обсяг послуг, у ВВП внесено "орендну плату", яку власник будинку ніби сплачує сам собі.

Ринковою ціною такої послуги є сума орендної плати, яку власникові будинку довелося б сплатити за умови, якби він орендував аналогічний будинок, або якби його будинок дійсно здавався в оренду. Це є імпутована рента, і вона входить у рахунки ВВП і як витрати, і як доходи власника будинку.

Інша сфера, де застосовується імпутування, — послуги, надані державним сектором економіки (оборона, охорона громадського порядку, освіта й охо­рона здоров'я, які фінансуються з державного бюджету, та ін.). Ці послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни. Тому в складі ВВП вони враховуються у відповідності з поточними затратами, пов'язаними з їх наданням.


Мета застосування імпутованих оцінок - отримати повніші та вірогідніші значення ВВП.

6) Ще один принцип, який важливо знати: при розрахунку ВВП врахо­вується вартість товарів і послуг, вироблених лише в поточному періоді. А тому з розрахунків вилучають так звані невиробничі операції, які бувають двох типів:

• перепродаж товарів;

• чисто фінансові операції.

У свою чергу, чисто фінансові операції поділяються на:

державні трансфертні виплати. Під трансфертами в цілому розуміють односторонній потік благ, доходів, які мають перерозподільчий і безоплатний характер. Коли мова йде про державні трансферти, то це є виплати із державного бюджету (пенсії, стипендії, допомога по безробіттю, подарунки ветеранам, допомога багатодітним та малозабезпеченим сім'ям і т. ін.);

приватні трансфертні платежі (допомоги батьків дітям-студентам, подарунки заможних родичів тощо). Ця операція не є наслідком вироб­ництва, а виступає як акт передачі коштів від однієї приватної особи до іншої;

операції з цінними паперами (купівля—продаж акцій, облігацій також вилучається із ВВП, оскільки це є обмін паперовими активами, перероз­поділ власності).

Методи розрахунку ВВП

Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільчий метод).

При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки:

Тобто по кожній галузі економіки спочатку розраховується валовий ви­пуск, який потім зменшується на величину проміжного споживання. Отри­маний показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або до­дану вартість, створену всіма галузями економіки.

При розрахунку ВВП методом кінцевого використання підсумовуються витрати всіх економічних аґентів, які 'використовують ВВП: домогос-подарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість всіх товарів і послуг, спожитих суспільством:


де С — кінцеві споживчі витрати домогосподарств на товари і послуги (за винятком витрат на придбання житла);

/ — валові приватні внутрішні інвестиції, які містять витрати фірм на:

• будівництво будинків і споруд,

• придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій,

• створення товарно-матеріальних запасів,

• амортизацію,

• а також витрати домогосподарств на придбання житла (будинків,

квартир тощо).

Якщо показник валових приватних внутрішніх інвестицій (/) зменшити на величину амортизаційних витрат (А), то ми отримаємо показник чистих приватних внутрішніх інвестицій, який характеризує чистий приріст обсягу нагромадженого капіталу. Співвідношення між / та А є добрим індикатором того, в якому стані перебуває економіка країни. Так, наприклад, для зроста­ючої економіки справджується нерівність І>А; коли економіка перебуває у стані спаду (рецесії), то І<А;

G — державні витрати на утримання армії, апарату управління, виплату заробітної плати працівникам державного сектора економіки тощо. Всі дер­жавні трансфертні платежі вилучаються з розрахунків, оскільки вони є формою перерозподілу;

NX — чистий експорт товарів і послуг за кордон. Розраховується як різниця між експортом та імпортом:

NX=X-M.

При розрахунку ВВП розподільчим методом підсумовуються всі види факторних доходів, а також два компоненти (амортизаційні витрати й не­прямі податки на бізнес), які не є доходами. Іншими словами, розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:

амортизаційні витрати;

• чисті непрямі податки на бізнес — непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.) за відраху­ванням субсидій. З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм;

винагорода за працю (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);

рентні платежі — це прибуток, який отримують власники нерухо­мості, включаючи імпутовану ренту за проживання у власних будинках;

чисті проценти — це різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки та процентними платежами, які фірми отримали від інших секторів: домогосподарств, держави, не враховуючи виплати процентів по державному боргу;

доход від власності — це чистий прибуток підприємств, які перебувають у приватній власності;


прибуток корпорацій — цей компонент, у свою чергу, містить три скла­дові: а) податок на прибуток корпорацій; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток корпорацій.

У більшості країн світу найпоширенішими із наведених методів розра­хунку ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод. Власне кажучи, вибір того чи іншого методу розрахунку визначається наявністю надійної, вірогідної інформаційної бази.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти