ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Попит на гроші: ефекти доходів, цін та процентних ставок

Основа сучасної грошової теорії — так званий портфельний підхід (те­орія портфельного вибору), який розглядає економічного агента у певний момент часу, коли він володіє певним фондом багатства (портфелем ак­тивів) і приймає рішення щодо його розподілу між різними видами активів з метою максимізувати прибуток і мінімізувати ризик. Портфель складає­ться з різноманітних активів — акції, облігації, нерухомість, гроші та ін. Попит на гроші визначається тим, яку частку портфеля своїх активів еко­номічний аґент прагне тримати у ліквідній формі, тобто у вигляді грошей.

Для спрощення подальшого аналізу попиту на гроші припустімо, що портфель складається лише з двох активів: облігацій та грошей.

В цілому попит на гроші формується як попит на гроші для операцій (трансакційний попит) та для накопичення купівельної спроможності (по­пит на гроші як на актив).

Трансакційний попит на гроші

Трансакційний (операційний) попит на гроші являє собою попит на
гроші для обслуговування всіх видів угод в економіці. Зв'язок між сумою
грошей і загальним обсягом операцій в економіці відображений у рівнянні
кількісної теорії грошей,
яке є макроекономічним рівнянням обміну:
Де кількість грошей в обігу, швидкість обігу грошей, рівень цін,
обсяг випуску у реальному вираженні. Добуток ціновою оцінкою
випущеної продукції, що задає попит на гроші для операцій. Добуток
Це кількість грошей, які мають бути сплачені при купівлі виробленої про-
Дукції. Із рівняння обміну випливає рівняння попиту на гроші:


Рівняння показує, що трансак-ційний попит на гроші залежить від таких факторів, як абсолютний рівень цін, рівень реального доходу, швидкість обігу грошей. Підвищен­ня цін і зростання реального обсягу виробництва підвищують попит на гроші, зростання швидкості обігу грошей, навпаки, зменшує транс-акційний попит. Якщо швидкість обігу грошей та рівень обсягу ви­пуску у реальному вираженні ста­більні, то кількість грошей, необ­хідних для обслуговування угод в економіці, змінюється пропорційно рівневі цін.

Номінальний попит на гроші відображає ту кількість грошей, яку економічні суб'єкти хотіли б мати для фінансування ділових операцій. З економічної точки зору, доцільніше розглядати реальний (скориґований на рівень інфляції) попит на гроші, який визначається з урахуванням їхньої купівельної спроможності — реальної вартості грошей. Реальні грошові за­лишки, або реальні грошові запаси вимірюють той обсяг товарів та послуг,

який можна придбати за певну номінальну кількість грошей . Величина

Проста фг/акційний попит пропорційний реальному доходові, або

кількості виробленої продукції: Реальний попит на

гроші позитивно пов'язаний із рівнем економічної активності. Якщо зро­стає реальний доход, а отже, і обсяг запланованих та непередбачених опе­рацій, то підвищується реальний попит на гроші, і навпаки.

На графіку, зокрема, показано, як змінюється трансакційний попит на гроші під впливом зміни ВВП: зростання ВВП збільшує попит на гроші і зсуває лінію попиту праворуч, і навпаки, зменшення ВВП зсуває лінію попиту на гроші ліворуч, тобто попит зменшується (мал. 7.1).

Попит на гроші як на актив

Попит на гроші як на актив кількість грошей, яку економічні аґенти прагнуть зберігати у формі заощаджень, тобто це бажана кількість фінансових активів у грошовій формі. Перевагою володіння грошима є їхня ліквідність. Недоліком володіння грошима як активом у порівнянні з іншими фінансови-


ми активами (в нашому випадку — облігаціями) є те, що гроші не дають доходу у вигляді процента. Володіючи грошима, доводиться жертвувати доходом у вигляді номі­нальної процентної ставки.

Номінальна процентна ставка ставка процента, виражена в гро­шах за поточним курсом (без по­правки на інфляцію). Номінальна процентна ставка являє собою аль­тернативні витрати або альтер­нативну вартість зберігання гро­шей. Чим вища процентна ставка, тим більше потенційного доходу втрачає економічний аґент, який на­копичує гроші. Зростання процент­ної ставки змушує економічних аґентів перерозподіляти портфель активів — змінювати його структуру: змен­шувати запас грошей і, відповідно, збільшувати запас облігацій. Тому підви­щення процентної ставки зменшує попит на гроші.

Функція попиту на гроші як актив відображає обернену залежність ве­личини попиту на реальні грошові залишки з боку активів від динаміки

номінальної ставки процента: Графічна інтерпретація даної за­
лежності подана на мал. 7.2.

Реальну альтернативну вартість зберігання грошей визначає реаль­на ставка процента — номінальна процентна ставка, що скориґована на рівень інфляції. Ця корекція ведеться відносно очікуваного темпу інфляції, оскільки фактичний майбутній рівень ЇЇ невідомий.

З урахуванням очікуваної інфляції, функція попиту на гроші як на ак­
тив
може бути записана таким чином: Якщо реальна про­
центна ставка падає, то реальний попит на гроші зростає, оскільки зменшу­
ється реальна альтернативна вартість зберігання грошей. Чим вищий
очікуваний темп інфляції, тим нижчим буде рівень реального попиту на
гроші, оскільки лише в цьому випадку зменшується зумовлена інфляцією
втрата купівельної спроможності грошей.

Сукупний попит на гроші

Сукупний попит на гроші це загальна кількість грошей, яку еко­номічні аґенти бажають мати для фінансування операцій та у формі активів, Тобто сума трансакційного попиту на гроші і попиту на гроші як на актив.



В неявному вигляді функція сукупного попиту на гроші може бути записана таким чином:

де є незалежними змінними
функції попиту. Змінна доходу (Y)
відображає співвідношення між
грошовою масою і обсягом тих
операцій, які необхідно про-
фінансувати. Змінна процентної
ставки (і) відбиває ступінь пере­
ваги грошових коштів відносно
інших фінансових активів.

Проста лінійна функція реаль­ного попиту на гроші має вигляд:


де коефіцієнти відбивають чутливість (еластичність) попиту на гроші
до доходу та процентної ставки відповідно.

Крива сукупного попиту на гроші має назву "кривої переваги ліквідності".

Згідно з функцією сукупного попиту на гроші, збільшення/зменшення
рівня доходу супроводжується зростанням/падінням попиту на гроші на
величину що на графіку відображається зсувом кривої попиту. При
кожному даному рівні доходу величина реального попиту на гроші буде
падати, якщо ставка процента зростатиме, що на графіку відображається
рухом вздовж кривої попиту (мал. 7.3).

При надто високій процентній ставці попит на гроші зменшується до мінімального, необхідного для проведення операцій в економіці, рівня — трансакційного попиту на гроші. І навпаки, при дуже низькому рівні процента попит на гроші цілковито еластичний по процентній ставці. У цьому випадку альтернативні витрати зберігання грошей наближаються до нуля, і тому кожна запропонована кількість грошей користуватиметься попитом. Еко­номічна ситуація, за якої процентна ставка перебуває на такому низькому рівні, коли доход від облігацій не компенсує пов'язані з ними ризики і тому економічні аґенти прагнуть тримати все своє багатство у формі грошей, тобто попит на гроші не має обмежень з боку ставки процента, отримала назву "пастки ліквідності" (на мал. 7.3 цій ситуації відповідає

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти