ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Довгострокова рівновага: паритет купівельної спроможності

Паритет купівельної спроможності закон єдиної ціни, згідно з яким відносні ціни благ, що є предметом міжнародної торгівлі, мають бути однакові на всіх національних ринках, відкритих для зовнішньої торгівлі. Однаковість відносних цін означає, що в перерахунку за валютними курсами національні ціни однакових благ мають бути однакові.

Прагнучи максимізувати прибуток, торговельні й фінансові агенти переміщують ресурси з дешевих ринків на ринки з відносно вищими цінами. Притік ресурсів з дешевих ринків збільшує їх пропозицію і знижує ціни на дорогих ринках. Відтік ресурсів на дорогі ринки зменшує пропозицію й підвищує ціни на дешевих ринках. Таким чином, міжнародна торгівля й рух капіталів, конкуренція ведуть до вирівнювання внутрішніх цін.

При досягненні паритету купівельної спроможності номінальні обмінні курси національних валют відображатимуть лише різницю між загальними рівнями цін окремих країн. Якби паритет купівельної спроможності спостерігався постійно, обмінний курс національної валюти завжди до­рівнював би відношенню зовнішніх цін у певній іноземній валюті до внутрішніх:

За ідеальних умов, паритет купівельної спроможності, порушений зміною цін, миттєво б відновлювався компенсуючою зміною валютного курсу. Підви­щення внутрішніх цін до зовнішніх нейтралізувалось би зниженням номі­нального обмінного курсу на таку саму величину. Зниження реального об­мінного курсу внаслідок відносного підвищення зовнішніх цін компенсу-


валося б підвищенням номінального обмінного курсу. Отже, зміна валютно­го курсу завжди дорівнювала б зміні зовнішніх та внутрішніх цін:

При обчисленні темпів приросту з точністю до одного відсотка темп приросту валютного курсу у відсотках приблизно дорівнює різниці темпів приросту зовнішніх та внутрішніх цін. Скориставшись цим правилом, одержимо:

де: - зміна номінального обмінного курсу у відсотках;

- зміна внутрішніх цін у відсотках;

зміна цін в решті країн світу у відсотках.

Насправді валютні курси не визначаються лише співвідношенням цін, тому що обсяги сукупного доходу країн постійно й нерівномірно змінюються. Безпосереднім фактором валютного курсу є співвідношення попиту й пропозиції національних валют на валютному ринку, яке залежить від співвідношення обсягів пропозиції грошей окремих країн. Зміна пропозиції грошей, як правило, змінює рівень цін та обсяг доходу одночасно. Якщо, наприклад, збільшення пропозиції грошей не призведе до підвищення цін, але стимулює зростання доходу, валютний курс підвищиться при незмінно­му співвідношенні цін.

Згідно з кількісною теорією грошей, рівень цін кожної з країн визначається
її реальним сукупним доходом, величиною пропозиції та чутливістю попиту
на гроші до доходу:

де k - залежність попиту на гроші від доходу, яка визначається поведінкою економічних аґентів.

Якщо до умов паритету купівельної спроможності замість цін ввести фактори грошового ринку, якими вони визначаються, то одержимо:

За спрощеним підрахунком, зміна валютного курсу у відсотках приблизно дорівнюватиме:


До умов паритету купівельної спроможності можна вводити чинники факторів валютного курсу. В такий спосіб, наприклад, можна простежити вплив на обмінний курс динаміки продуктивності праці:

де: — зміна продуктивності праці в національному виробництві у
відсотках;

— зміна продуктивності праці в решті країн світу у відсотках;

F — залежність обмінного курсу від різниці між темпами приросту проду­ктивності праці в національному господарстві й решті країн світу .

Збільшення валового внутрішнього продукту країни у довгостроковому періоді, або економічне зростання, є наслідком збільшення обсягів і підвищення ефективності праці та капіталу. В сучасних умовах ВВП розвинутих країн зростає, як правило, повільніше, ніж доход країн, що розвиваються, або три­валий час не збільшується. Але їхні валюти залишаються стабільними.

Причини такого явища — у майже дзеркальній симетрії демографічної ситуації та ефективності виробництва у цих країнах. В розвинутих країнах з відносно дорогою та стабільною валютою ефективність виробництва висока й постійно зростає. Чисельність населення збільшується повільно або навіть скорочується. Реальний доход на душу населення зростає. У більшості країн з хиткою, слабою валютою найчастіше все навпаки. Тому реальний доход на душу населення в них зростає повільніше або навіть знижується. Тож, принаймні в довгостроковому періоді, валютний курс визначається швидше динамікою відносних показників ефективності національного виробництва і реального доходу на душу населення, а не валового реального доходу.

В довгостроковому періоді курс національної валюти зросте, якщо за інших рівних умов:

1) зменшиться пропозиція грошей в національній економіці;

2) збільшиться пропозиція грошей у решті країн світу;

3) зросте сукупний доход або підвищиться ефективність виробництва даної країни;

4) знизиться сукупний доход або ефективність виробництва решти країн світу;

5) довгострокове значення "коефіцієнту поведінки" аґентів національної економіки збільшиться;

6) довгострокове значення "коефіцієнту поведінки" економічних аґентів решти країн світу знизиться.

Якби міжнародні ринки були досконалі і не зазнавали постійних по­трясінь, перерозподіл ресурсів між ринками нівелював би усяку різницю національних цін, крім курсів національних валют. Але в дійсності на­ціональні ринки недостатньо відкриті для вільної міжнародної торгівлі й руху капіталів через державне регулювання. Значна частка благ не є пред­метом міжнародної торгівлі або не може вільно переміщуватися з країни в


країну (послуги, праця, нерухомість тощо). Національна специфіка й різ­номанітність однотипних благ з розвитком міжнародної торгівлі не змен­шуються, а навпаки, зростають. Інформаційні й транспортні витрати, ризики торгівлі між окремими країнами й досі залишаються вагомими факторами, що стримують розвиток торгівлі. Тому закон паритету купівельної спромо­жності спостерігається лише як довгострокова тенденція (на відрізках часу протягом 10 років і більше).

Науково-технічний проґрес, нерівномірність розвитку країн, активна економічна політика урядів, недосконалість інформації, міжнародні конфлікти та інші чинники постійно порушують паритет купівельної спроможності, змінюють його умови. Валютний курс відхиляється від паритетного значен­ня. Але, зазнавши змін, він прагне знову повернутись до довгострокової рівноваги. Природний рух валютних курсів до встановлення паритету купівельної спроможності відновлюється.

Незалежно від того, досягається паритет купівельної спроможності коли-небудь чи ні, він є природною точкою відліку, постійним вектором курсових коливань, яким визначається їхній напрямок.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти