ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Доведення істинності гіпотези

Будь-яка гіпотеза має ймовірний характер, а тому по­требує перевірки на істинність. Існують кілька способів до­ведення гіпотези. Найпоширеніший — виведення з неї (з основного припущення) наслідків і їх верифікація, тобто перевірка фактами.

Сформулювавши гіпотезу, намагаються вивести з неї якомога більше наслідків. При цьому ступінь імовірності гіпо­тези буде тим вищий, чим різноманітнішими і численніши­ми виявляться наслідки, виведені з цієї гіпотези, і чим більше вони будуть перевірені відповідними фактами. При цьому міркують таким чином: якщо наше припущення відпо­відає дійсності й гадана закономірність справді існує, то вона якось повинна виявлятися. Потім роблять висновок про те, якими мають бути ці вияви, і намагаються їх віднайти або викликати до життя з допомогою відповідних експери­ментів. Виявлення таких явищ, безумовно, підвищує ймовірність припущення, але не завжди може бути до­статньою підставою для обґрунтування істинності гіпотези, оскільки ці явища можуть спричинятися й іншими факта­ми. Формалізувавши міркування, в якому рухаються від істинності наслідків до істинності підстави (у нашому ви­падку — гіпотези), одержимо неправильну форму стверд­жувального модусу умовно-категоричного умовиводу:

а->b; b

а

Щоб домогтися необхідного висновку про істинність гіпо­тези на основі знання істинності наслідку, треба, щоб гіпо­теза була достатньою і необхідною підставою для наслідку, а наслідок, у свою чергу, був достатньою і необхідною умо­вою для визнання істинності підстави (гіпотези). З цією ме­тою з гіпотези намагаються вивести не один, а кілька наслідків, які в сукупності можуть становити не тільки не­обхідну, але й достатню умову для того, щоб їх істинність була достатньою підставою для визнання істинності гіпоте­зи. Схемою такого міркування буде знову-таки умовно-ка­тегоричний умовивід. Щоправда, роль більшого засновку в ньому виконуватиме умовно-виділяюче судження:

a<->b; b

a

Існують й інші способи доведення гіпотез. Так, одинич­на гіпотеза підтверджується безпосереднім виявленням того предмета (чи властивості предмета), існування якого пе­редбачалося в гіпотезі.

Важко перебільшити роль практики в процесі доведен­ня гіпотези. За певних умов перевірка гіпотези може при­звести до того (і часто призводить), що вона (гіпотеза) з імовірного припущення перетворюється на обґрунтоване, достовірне знання.

Зрозуміло, що гіпотеза як імовірне знання може підда­ватися сумніву і спростуванню. Вона піддається сумніву вже тоді, коли вступає в суперечність хоча б з одним фактом.

Спростування гіпотези здійснюється шляхом фальсифі­кації наслідків, які з неї випливають. При цьому слід пам'я­тати, що як відшукання фактів, що відповідають виведе­ним з гіпотези наслідкам, не завжди є достатньою підста­вою для оголошення гіпотези істинною, так само невияв-лення очікуваних фактів не завжди свідчить про те, що гіпотезу спростовано. Спростованою її можна вважати лише тоді, коли буде точно встановлено, що фактів не просто немає, а їх взагалі не може бути, оскільки це суперечить об'єктивним законам.

У процесі розв'язання складних проблем часто пропонується не одна, а дві й більше гіпотез. Оскільки ж істина одна, то зрозуміло, що кілька гіпотез, які по-різному по­яснюють одні й ті самі явища, не можуть бути одночасно істинними. Виникає необхідність вибирати одну з двох або й кількох конкуруючих гіпотез.

Судове дізнання підпорядковується тим самим законам логіки, що й будь-яке інше. В судовому слідстві при пояс­ненні окремих фактів чи сукупності обставин часто висува­ють не одну, а кілька гіпотез, в яких по-різному поясню­ються ці факти. Такі гіпотези називаються версіями.

Версія в судовому слідстві — одне з можливих припу­щень (гіпотез), яке пояснює походження або властивості окремих обставин злочину, або подію злочину загалом.

Пізнавальна роль гіпотези

У процесі пізнання і практичної діяльності люди відкри­вають усе нові й нові явища. Переважна їх більшість осмис­люється завдяки існуючим науковим теоріям. Проте впро­довж історії траплялися і траплятимуться явища, які не можна поснити за сучасного стану науки. В таких ситуаці­ях не обійтися без припущень про причини цих явищ чи характер зв'язку між ними, бо це єдина можливість згру­пувати ці таємничі явища, дати їм попереднє пояснення.

Гіпотезу недарма вважають формою розвитку знань. Кож­на форма мислення є не тільки формою існування, а й фор­мою розвитку знань, та це передусім стосується гіпотези. Існування знань у формі гіпотез має минущий характер. Зреш­тою, це знання набуває іншого статусу — стає законом на­уки або теорією (чи взагалі відкидається як хибне).

Будь-яке нове знання має на перших порах гіпотетич­ний характер. Наукові теорії з'являються на світ у вигляді гіпотез. І, мабуть, немає жодної наукової теорії, яка свого часу не пройшла б стадії здогаду, гіпотези. Іншими слова­ми, гіпотеза є неминучим етапом складного процесу виник­нення, становлення і розвитку наукового знання. До того ж існуючі наукові теорії розширюються, поглиблюються і конкретизуються завдяки включенню до них нових поло­жень, які добуваються з допомогою гіпотез.

Жодна наука не може обійтися без гіпотез, навіть ма­тематика, хоч вона й має справу із специфічними явища­ми, не завжди доступними для безпосереднього сприйман­ня і верифікації.

Розуміння того, що наукове пізнання неминуче прохо­дить етап здогаду, дає можливість нейтралізувати нега­тивний вплив думок, в яких деякі вчені висловлюють скеп­тичне ставлення до гіпотез як таких форм мислення, що мають усього лише імовірний характер.

Значення тієї чи іншої гіпотези з'ясовується її придат­ністю до розв'язання актуальних проблем, які стоять пе­ред наукою і суспільною практикою. Про неоціненну роль наукових передбачень свідчать хоча б гіпотеза М. Коперні-ка про геліоцентричну систему світу, гіпотеза Ч. Дарвіна про походження людини, теорія відносності А. Ейнштейна.

Евристична роль гіпотези в розвитку наукового знання наочно дає про себе знати в гіпотетико-дедуктивних теорі­ях, які становлять собою, дедуктивно організовані системи гіпотез різного ступеня загальності. Ці теорії є неповними, завдяки чому відкриваються значні можливості для їх роз­ширення і конкретизації за рахунок додаткових гіпотез, прикладних моделей, а також теоретичних моделей експе­риментальних установок. Все це забезпечує широкий діа­пазон і гнучкість застосування гіпотез та інших розвинених форм науково-теоретичного знання для осягнення склад­них об'єктів матеріального світу.

Гіпотетико-дедуктивні міркування ґрунтуються на виведенні висновків з гіпотез та інших засновків, істиннісне значення яких невідоме. Хоча в дедуктивному міркуванні значення істинності переноситься на висновок, проте в даному випадку засновка­ми служать гіпотези, а тому й висновок гіпотетико-дедуктив-ного міркування має лише ймовірний характер.

Залежно від типу засновків гіпотетико-дедуктивні міркування можна поділити на три основні групи. До пер­шої, найчисленнішої, належать міркування, засновками яких є гіпотези й емпіричні узагальнення. До другої відно­сять гіпотетико-дедуктивні міркування, засновки яких су­перечать точно встановленим фактам або теоретичним принципам. Використовуючи припущення як засновок, можна одержати висновок, що суперечить відомим фак­там. У такий спосіб в ході дискусії можна переконати опо­нента в хибності його припущень. До третьої групи на­лежать гіпотетико-дедуктивні міркування, засновками яких є судження, що суперечать усталеним поглядам і переко­нанням. Прикладом гіпотетико-дедуктивної системи, за­сновками якої є основні принципи (закони) руху, можна вважати механіку Ньютона, викладену в «Математичних началах натуральної філософії».

Гіпотетико-дедуктивний метод настільки глибоко про­ник у методологію сучасного природознавства, що його теорії нерідко розглядаються як тотожні з гіпотетико-де-дуктивною системою. Гіпотетико-дедуктивна модель досить добре описує формальну структуру теорій, проте не вра­ховує деякі інші їх особливості й функції, а також ігнорує генезис гіпотез і законів, які виступають їх засновками. Тому така модель служить передусім засобом для аналізу логічної структури сформованої природничо-наукової теорії.

З логічної точки зору, гіпотетико-дедуктивна система становить собою ієрархію гіпотез, ступінь абстрактності й загальності яких зростає в міру віддалення їх від емпірич­ної бази. На вершині розташовуються гіпотези, що мають найзагальніший характер. За ними, звичайно, найбільша логічна сила. З них як із засновків виводяться гіпотези ниж­чого рівня. На найнижчому рівні перебувають гіпотези, які можна співставити з емпіричною дійсністю.

Гіпотетико-дедуктивний метод дає можливість досліди­ти не тільки структуру і взаємозв'язок між гіпотезами різно­го рівня, а й характер їх підтвердження емпіричними да­ними. Внаслідок встановлення логічного зв'язку між гіпоте­зами гіпотетико-дедуктивної системи підтвердження однієї з них опосередковано свідчить про підтвердження інших гіпотез, які перебувають з нею в логічному взаємозв'язку. Цим пояснюється прагнення об'єднати їх в межах гіпотетико-дедуктивних систем.

Різновидом гіпотетико-дедуктивного методу можна вва­жати математичну гіпотезу, що використовується як важ­ливий евристичний засіб для відкриття закономірностей. Як правило, гіпотезами тут виступають певні рівняння, що становлять собою модифікації співвідношень, раніше відо­мих і перевірених. Змінюючи ці співвідношення, складають нове рівняння, що виражає гіпотезу, яка стосується ще недосліджених явищ. Так, М. Борн і В. Гейзенберг взяли за основу канонічні рівняння класичної механіки, але замість чисел увели в них матриці, побудувавши в такий спосіб матричний варіант квантової механіки.

У процесі наукового дослідження найважче завдання полягає у відкритті й формулюванні принципів і гіпотез, які є основою для всіх подальших висновків. Гіпотетико-дедуктивний метод відіграє в цьому процесі допоміжну роль, оскільки з його допомогою не висуваються нові гіпотези, а тільки перевіряються наслідки, які з них випливають. Орієнтуючись на ці наслідки, можна контролювати процес на­укового дослідження .

Про велике пізнавальне значення гіпотези свідчать і багато інших аргументів, насамперед історія науки.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти