ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


IV. Опис мінералів (загальний)

Для визначення мінералів у польових чи лабораторних умовах треба навчитися чітко встановлювати їхні основні діагностичні ознаки – фізичні та деякі хімічні. Знання діагностичних ознак дає змогу з достатньою достовірністю визначити найпоширеніші мінерали не тільки у великих зразках, але й у разі наявності їх у породах у вигляді невеликих вкраплень, уламків тощо. Основними діагностичними фізичними ознаками мінералів є їхні колір, блиск. Прозорість, твердість, спайність, злам, густина. Рідше використовуються магнітність, смак, запах тощо.

Колір мінералів визначається їхнім хімічним складом, кристалічною структурою, механічними домішками. Розрізняють колір мінералів у суцільному стані і в порошку. Оскільки лише порівняно невелика кількість мінералів має постійне забарвлення (малахіт – зелений, сірка – жовта, кіновар – червона), а багато мінеральних видів різнобарвні (флюорит – жовтий, коричневий, рожевий, зелений, фіолетовий, безбарвний; кварц – білий, чорний, димчастий, рожевий, зелений тощо), надійнішою ознакою є колір порошку мінералу, або його риска. Колір риски визначають, потерши мінералом об шорстку поверхню фарфорової пластинки (бісквіта). Наприклад, колір риски різнобарвного флюориту завжди білий. Колір риски можна,однак. Визначити лише для порівняно м’яких мінералів. Якщо ж твердість їх перевищує твердість бісквіта (5…6) за шкалою Мооса, то вони дряпають його, не залишаючи риски. Отже, для кожного мінералу встановлюють, за можливості, дві характеристики – колір його в суцільному стані (в куску), який визначається візуально, і колір риски. Остання характеристика особливо важлива для непрозорих, густозабарвлених мінералів. У прозорих і напівпрозорих різновидів мінералів порошок, як правило, безбарвний, білий.

Блиск мінералів зумовлений відбиттям світла від їхньої поверхні. За блиском мінерали поділяються на дві групи.

До першої належать мінерали з металічними чи напівметалічним (металоподібним) блиском. Металічний блиск нагадує блиск поверхні металу. Так блищать самородні метали, сульфіди, деякі оксиди (пірит, галеніт, золото, магнетит тощо). Це непрозорі мінерали з чорною чи темнозабарвленою рискою. Напівметалічний блиск (тьмяний металічний) характерний, наприклад, для графіту.

Другу, численнішу, групу утворюють мінерали з неметалічним блиском:

алмазний блиск – дуже сильний, характерний, для прозорих та напівпрозорих мінералів (алмаз,сфалерит);

скляний блиск нагадує блиск поверхні скла, дуже поширений (кальцит, галіт, кварц на гранях кристалів);

жирний блиск – поверхня мінералу видається ніби змащеною жиром, чи покритою жирною плівкою (нефелін, кварц на зламі);

перламутровий блиск нагадує блиск внутрішніх поверхонь черепашок деяких молюсків (слюда, гіпс);

шовковистий блиск буває в мінералів, які утворюють голчасті чи волокнисті агрегати( азбест, селеніт);

восковий блиск мають деякі мінерали з аморфною будовою (кремінь).

Окремі мінерали, зокрема ті, що утворюють землисті агрегати, взагалі не блищать, у цьому разі їхній блиск характеризують як матовий (піролюзит, лімоніт).

Металічний блиск характерний для більшості рудоутворювальних мінералів.

Крім здатності відбивати світло, мінерали мають і здатність пропускати світло – прозорість. За цією ознакою виділяють мінерали прозорі,напівпрозорі (як матове скло)і непрозорі. До останніх належать мінерали з металічним блиском. Однак майже всі мінерали, за винятком деяких самородних, прозорі або просвічують у дуже тонких зрізах, шліфах, які використовують для діагностування їх під мікроскопом.

Під твердістю мінералів розуміють їхню здатність протистояти зовнішній махе нічній дії (дряпанню, різанню, стиранню тощо). Твердість залежить від особливостей кристалічної структури мінералів.

Німецький мінералог Ф. Моос запропонував десятибальну шкалу, в якій мінерали групуються відповідно до їхньої відносної твердості. Шкалу назвали його ім’ям - шкала Мооса, або мінералогічна шкала твердості. Вона складається з 10 мінералів-еталонів, з яких кожний наступний, тобто мінерал з вищим порядковим номером, завдає подряпин кожному попередньому, тобто залишає на ньому неглибокий слід. Мінерали з рівними значеннями твердості не дряпають один одного.

Шкала твердості відносна. З її допомогою можна встановити лише, який мінерал твердіший. Для порівняння наведено абсолютну твердість мінералів-еталонів, виміряну на спеціальних приладах-склерометрах.

Мінерали з твердістю 1…2, за шкалою Мооса, умовно вважаються м’якими, з твердістю від 3 до 6 – середньої твердості і вище 6 - твердими.

Для визначення твердості мінералів, за шкалою Мооса, слід гострими краями зразків дряпати рівні, свіжі, не вивітрені поверхні. В деяких мінералів, через особливості будови кристалічної решітки, твердість може бути різною в різних напрямках (анізотропія).

За відсутності шкали Мооса орієнтовану твердість мінералу можна визначити підручними засобами. Наприклад, можна скористатися олівцем (твердість графіту – 1), залізним цвяхом – твердість 4, склом – твердість 5, ножем – твердість 5…6, голкою – твердість 6.

Спайністю називають здатність мінералів розколюватися чи розщеплюватися за певними площинами, паралельними дійсним чи можливим граням кристала, які називають площинами спайності. Вони здебільшого гладенькі, блискучі, утворюють внаслідок неоднакових сил зчеплення між певними плоскими сітками кристалічної решітки кристала

Розрізняють такі ступені спайності:

цілком досконалу - мінерал розщеплюється пальцями на окремі гладенькі пластини (слюди, гіпс, тальк);

досконалу-мінерал від легкого удару розколюється в одному чи кількох напрямках з утворенням рівних гладеньких поверхонь (кальцит, галіт, галеніт);

середню-внаслідок удару утворюються окремі уламки, обмежені рівними і нерівними поверхнями (польові шпати);

недосконалу – всі уламки мають нерівні поверхні (кварц, магнетит), тобто в цьому разі спайності немає зовсім.

Деякі мінерали характеризуються спайністю в двох, трьох, чотирьох й шести напрямках. У такому разі вказують кути між площинами спайності.

Площини спайності не треба плутати зі гранями кристалів. Слід пам’ятати, що, по-перше площини спайності вирізняються сильнішими, ніж на гранях, блиском, свіжіші на вигляд, по-друге, у мінералів зі спайністю є здебільшого декілька паралельних площин спайності. У деяких мінералів на гранях видно штриховку (пірит, кварц), тоді як площини спайності завжди гладенькі .

Для мінералів з недосконалою чи цілком недосконалою спайністю важливою діагностичною ознакою може служити злам, тобто характер поверхні уламків, на які мінерал розколюється внаслідок удару. Найпоширенішими видами зламу є:

раковистий – гладенька випукла поверхня з концентричною ребристістю, що нагадує черепашку деяких молюсків (кварц);

скабистий – характерний для стовпчастих чи волокнистих агрегатів деяких мінералів на поперечному сколі (рогова обманка, азбест);

землистий – характерний для тонкозернистих, пилуватих агрегатів (лімоніт);

східчастий – з характерними східцеподібними уступами (галеніт);

нерівний (нефелін, апатит) тощо.

Густина мінералів у повсякденний практиці визначається лише орієнтовано звичайним зважуванням на долоні ( в лабораторних умовах з допомогою гідростатичних ваг). Густина мінералів коливається переважно від 1 до 20 г/см3.

Важливо навчитися хоча б приблизно визначати належність мінералу до певної групи: легкі мінерали мають густину до 2,5г/см3, середні – до 4, важкі – 4…6, дуже важкі понад г/см3. За певних навичок вдається досить легко відрізняти, за необхідності, мінерали перших і останніх груп.

Деякими мінералам властиві також такі ознаки, як магнітність – здатність діяти на магнітну стрілку (магнетит), смак (галіт – солоний, сильвін – гіркуватий), запах (фосфорити при терті, сірка при горінні), ковкість (золото), жирність на дотик (тальк), гнучкість (слюди), горючість (слюди).

З хімічних ознак діагностичне значення має реакція з 10% розчином соляної кислоти і розчинність у воді. Реакцію з 10% HCI (або зі столовим оцтом) дають мінерали групи карбонатів (скипання). Деякі мінерали (галіт, сальвін) можуть повністю або частково розчинятися в дистильованій воді.

Опис мінералів з кар’єру

(Додаток 3)

Кварц(SіО2) — найпоширеніший на Землі міне­рал, який утворюється магматично і гідротермально, трапляється в зернистих агрегатах, у вигляді піску, утворює друзи і кристали стовпчастої, призматичної форми.

Кварц риски не дає, має скляний блиск, на зламі - жирний. Твердість кварцу, за шкалою Мооса, ста­новить 7. Спайність у нього недосконала, злам - раковистий, густина - 2,65 г/см3. Цей мінерал ви­користовується в радіотехніці, оптиці, в скляній та керамічній промисловості. Прозорі різновиди засто­совують і в ювелірній справі.

Райони поширення кварцу: Донбас (Нагольний Кряж), Волинь, Закарпаття, а також Південний та Полярний Урал, Якутія, Далекий Схід.

 

Польовий шпат

Ортоклаз(К[АlSі3О8] ), або польовий шпат, - дуже поширений мінерал, входить до складу гранітів, сієнітів, гнейсів, пісковиків і багатьох інших порід. Трапляється у вигляді щільних зернистих агрегатів, вкраплень, кристалів. Ортоклаз має біле, рожеве, чер­воне, коричневе забарвлення, безбарвну риску, твердість, за шкалою Мооса, становить 6, скляний блиск, спайність досконала в двох напрямках, густи­на — 2,6. Близький до нього мінерал — це мікроклін, відрізняється від ортоклазу лише під мікроскопом.

Використовується в фарфоровій, керамічній, скляній промисловості. Місячний і сонячний камені - цінна декоративна сировина.

Ортоклаз дуже поширений, зокрема на Волині, в Поліссі, Приазов'ї, в Карелії тощо.

 

Кремінь (халцедон)

Халцедон(SіО2) — прихованокристалічний різно­вид кварцу, що утворюється гідротермально та екзогенно, має ниркоподібні, сферолітові, волокнисті форми, натічні агрегати, драглевидні маси, кремінь — халцедон з домішками глини, кальци­ту, бурий, сірий, чорний, непрозорий.

Халцедон має восковий або матовий блиск. Твер­дість його становить, за шкалою Мооса, 6...7, спай­ності немає. Злам цього мінералу раковистий, часто з гострими, навіть різальними краями. Використовують халцедон як полірувальний матеріал, різновиди його (агат, сердолік) є сировиною для виробництва сувенірів, прикрас. Також цей мінерал застосовують у точному приладобудуванні.

Родовища халцедону: Карадаг (Крим), Амурська область (Росія), Ахалцинське (Грузія), Вірменія, Урал.

 

Гематит (червоний залізняк)

Гематит(Fе2O3), або червоний залізняк, — міне­рал метаморфогенного, гідротермального та екзоген­ного походження. Колір гематиту змінюється від чорного до черво­ного, риска — вшпнево-червона. Блиск цей мінерал має напівметалічний або матовий. Твердість, за шка­лою Мооса, становить 5...6. Спайності в гематиту не­має, кристали крихкі. Густина гематиту становить 5,2 г/см3. Використовується цей мінерал як цінна за­лізна руда, для виготовлення фарб, олівців.

Великі родовища гематиту: в Україні - Криворізьке, Кременчуцьке, Керченське, в Росії — Курсь­ка магнітна аномалія, Урал.

 

V.Опис гірських порід

Магматичні гірські породи

Під будовою магматичних порід розуміють їхню структуру та текстуру.

Структура породивизначається її внутрішніми особливостями, тобто розмірами зерен мінералів, їхньою формою та співвідношеннями між ними.

Текстура породи – це зовнішні ознаки породи, зумовлені взаємним розміщенням її складових частин та способом заповнення простору.

Структури інтрузивних порід визначаються умовами їх утворення (повільне застигання й кристалізація магми при підвищеннях температури і тисках) і найчастіше бувають рівномірнозернистими та нерівномірнозернистими. Серед останніх виділяють породи крупнозернисті (розмір зерен мінералів від 1 до 0,3 см), середньозернисті (0,3…0,1 см), дрібнозернисті (0,1…0,05), тонкозернисті (до 0,05 см). Найпоширенішими текстурами інтрузивних порід є масивні і щільні, в яких мінерали щільно прилягають один до одного та немає будь-якої орієнтації в їх розміщенні.

У кожної інтрузивної породи є її ефузивний аналог, тобто порода, тотожна хімічним складом і відмінна від неї лише за структурою та текстурою, які визначилися швидким застиганням магми на поверхні Землі чи на невеликій глибині.

Для ефузивних порід характерні такі структури, як:

· порфірова – на тлі однорідної нерозкристалізованої основної маси виділяються окремі зерна мінералів;

· афанітова – порода, складена дрібними зернами мінералів, які не розрізняються неозброєним оком;

· склувата – виникає внаслідок швидкого застигання лави, подібна до скла.

Типовими текстурами ефузивних порід є:

· пориста – характеризується наявністю пор і виникає внаслідок швидкого застигання лави, з якої виділяються газоподібні продукти;

· мигдалекам’яна – утворюється в тих випадках, коли пори чи порожнини в породі заповнюються вторинними мінералами;

· флюїдальна – виділяються чітко виражені сліди течії лавового потоку тощо.

Виверження вулканів часто супроводжується потужними вибухами, що призводить до утворення уламкового матеріалу. В разі його подальшого ущільнення та цементації формуються породи із уламково-пористою структурою.

До складу магматичних порід входять породотвірні мінерали, тобто ті, що становлять основну масу даної породи, та акцесорні – ті, що містяться в ній у незначних кількостях. Основними породотворними мінералами є польові шпати (ортоклаз, мікролін тощо), кварц, рогова обманка, олівін, піроксени, амфіболи, слюди. Акцесорні мінерали – це найчастіше апатит, хроміт, магнетит, циркон, ільменіт тощо.

Всі магматичні породи за вмістом кремнезему поділяються на кислі, середні, основні та ультра основні.

Граніт– інтрузивна порода із зернистою структурою та щільною, масивною текстурою. Основні мінерали – польовий шпат і кварц, у невеликій кількості – мусковіт. Біотит та рогова обманка становлять до 10%. Акцесорні мінерали граніту – гранат, апатит, циркон, магнетит тощо. Колір граніту світло-сірий, жовтуватий, рожевий, червоний. Засягає він у земній корі у вигляді батолітів, штоків, лаколітів, рідше – дайок. Граніт широко використовують як будівельний та облицювальний матеріал. Великі поклади його відомі на Українському щиті (Житомирщина, Придніпров’я, Приазов’я).

Ліпарит– щільна або пориста порода з порфіровою структурою, часто також з флюїдальною текстурою. За складом він не відрізняється від граніту. Порфіроподібні вкраплення представлені польовим шпатом, кварцом. Ліпарит має колір білий, світло-сірий, жовтуватий, червонуватий. Залягає він у вигляді потоків. Використовують ліпарит як будівельний камінь, у скляній промисловості. Райони залягання ліпариту – Карпати, Придніпров’я, острови у Середземному морі, Кавказ, Алтай.

 

Сієніт – інтрузивна порода з порфіроподібною структурою. У складі сієніту в невеликій кількості міститься рогова обманка, піроксен, біотит. Зовні сієніт нагадує граніт, від якого відрізняється вмістом кварцу – нульовим, інколи – до 5 % . Колір мінералу рожевий, червоний, світло-сірий.

 

Габро – інтрузивна порода. Габро складене лабрадором, піроксеном, олівіном, нечасто – роговою обманкою і біотитом. Колір габро змінюється від темно-зеленого до чорного.

 

Перидотит – інтрузивна порода. Складений олівіном та піроксеном, можуть міститися біотит, гранат. Колір перидотиту чорний, темно-зелений, жовто-зелений.

Метаморфічні породи

Метаморфічні гірські породи не мають єдиної загальноприйнятої класифікації. В основу їх класифікації покладено хімічний і мінеральний склад, структуру й текстуру, а також види метаморфозу. Мінеральний склад дає змогу встановити тиск і температуру метаморфізму; структурні й текстурні особливості – глибину і способи метаморфізму, хімічний склад – характер первинних порід. Однак це і не завжди вдається. Розглянемо класифікацію метаморфічних порід за типами метаморфізму. Породи регіонального метаморфізму представлені трьома групами:

· породи прогресивного метаморфізму: гнейси, амфіболіти, еклогіти;

· породи регресивного метаморфізму: слюдяні сланці, кварцити, мармури;

· породи ультраметаморфізму: мігматити, гранітогнейси.

Кварцит

Кварцити – щільні зернисті породи, складені переважно з кварцу. Утворюються за метаморфізму кварцових пісків і пісковиків. Колір сірий, рожевий, жовтуватий. Структура гранобластова, текстура смугаста й масивна. Використовуються у будівництві. В Україні родовища кварцитів давно відомі в районі м. Овруча (на півночі Житомирської області). Вони використовувалися в будівництві ще за часів Київської Русі. Велике значення мають залізисті кварцити (джеспіліти), з якими пов’язані великі поклади залізних руд у Кривому Розі. (Додаток 5).

Мігматити – крупно-смугасті породи, які утворилися внаслідок проникнення в між пластовий простір первинних порід значної кількості розплавленого матеріалу під час ультраметаморфізму. До їхнього складу входять: кварц, польові шпати, слюди та інші мінерали; структура – кристалобластова ; текстура – смугаста; забарвлення – сіре, різних відтінків.

 

Додаток 1

 

 

Вигляд Піщанського

Карьєру

 

 

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти