Суть земельної ділянки як об'єкта нерухомості

Вповсякденній практиці застосовуються терміни "земля" і "земельна ділянка". Проте ці поняття не взаємопов'язані та мають певні відмінності. Так, термін "земля" може викорис­товуватися в тому випадку, коли йдеться про неосвоєну власність, а "земельна ділянка" означає частину території, на якій виконані якісь роботи (поліпшення), що дозволяють ви­користовувати дану ділянку за цільовим призначенням.

Земельний кодекс¹ визначає земельну ділянку як об'єкт земельних відносин - частину земної поверхні (у тому числі ґрунтовий шар) з установленими межами, певним місцем роз­ташування, з визначеними щодо неї правами.

Земельне законодавство складається із Земельного кодек­су, Цивільного кодексу та інших законів, що приймаються відповідно до діючих відносин між суб'єктами ринку нерухо­мості.

Майнові відносини щодо володіння, користування та роз­порядження земельними ділянками, а також здійснення опе­рацій регулюються цивільним законодавством, якщо інше не передбачене земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону навколишнього се­редовища, іншими законами.

Отже, загальне положення про право власності та інші май­нові права на земельні ділянки встановлені Цивільним кодек­сом, а відносини щодо використання й охорони земель регулює Земельний кодекс.

Земельна ділянка може бути ділимою та неподільною. Подільною є ділянка, яка може бути розподілена на частини, при цьому кожна частина після розподілу утворює самостійну земельну ділянку, дозволене використання якої може здійснюватися без переведення її до складу земель іншої категорії (за винятком випадків, встановлених законами).

Неподільною визнається земельна ділянка, яка за цільовим і господарським призначенням не може бути розподілена на постійні земельні ділянки. Відповідно до законодавства не впускається розподіл міських земель, земель фермерських господарств тощо.

Правовий статус земельної ділянки включає цільове при­значення, дозволене використання, форму законного володі­ння.

Земельну ділянку характеризують такі показники:

1. Найменування суб'єкта земельного права - юридичної або фізичної особи з вказівкою точної адреси, документів, що засвідчують особу, фінансових реквізитів.

2.Адресні орієнтири - район (житловий масив, промзона), селище, вулиця, номер будинку та будови (в містах і сели­щах).

3.Документи, що встановлюють й засвідчують право земле­користування (ухвала, рішення, розпорядження, держав­ний акт, свідоцтво, договір оренди і т.д.).

4. Категорія земель, цільове призначення та фактичне їх ви­користання.

5. Код класифікатора земель.

6. Площа за документами, що засвідчують право на ділянку; площа фактична, у тому числі глибина, ширина, форма.

7. Площа санітарно-захисної зони чи то зони з особливим режимом використання в межах земельної ділянки.

8. Вид земельного права (власність - приватна, державна, колективна)

9.Поверхневий чи підґрунтовий шар, ландшафт, контури і типографія

10. Поліпшення та інженерне облаштування (підведення електроенергії, води тощо).

Паспорт земельної ділянки повинен містити:

· експлікацію земель - забудована територія, площі під інженерними комунікаціями, дорогами, греблями, кар'єрами, лісовими насадженнями, садами, ріллею, сіно косами, пасовищами та іншими сільськогосподарськи­ми угіддями, болотами, пісками, торфорозробками, і водними поверхнями;

· розмір земельного податку (у разі знаходження земель­ної ділянки у власності) або орендної плати з одиниці площі;

· розрахункову та ринкову вартість земельної ділянки;

· балансову вартість будов, споруд і насаджень;

· загальну вартість земельної ділянки і будов;

· податок на вартість об'єкта нерухомості;

· інженерно-технічні характеристики;

· екологічні показники;

· містобудівні характеристики - функціональна зона,планувальна зона тощо;

· поклади корисних копалин.

Обіг земельних ділянок - перехід від однієї особи до іншої через підписання договорів - здійснюється відповідно до Ци­вільного та Земельного кодексів.

Визначений перелік земель цільового використання, що не підлягають продажу. До них належать:

· ті, що знаходяться в державній (муніципальній) влас­ності, охороняються або особливі природні території, що використовуються певним чином (заповідники, пам'ятники природи, національні та дендрологічні парки, ботанічні сади);

· земельні ділянки історичної та культурної спадщини національного значення за переліком, затвердженим урядом;

· земельні ділянки лісового й водного фондів;

· ділянки оздоровчого га історико-культурного призна­чення;

· ділянки крематоріїв і кладовищ;

· незабудовані земельні ділянки сільськогосподарського призначення, лісового й водного фондів, земель, для яких законодавством встановлений особливий режим приватизації, які особливо охороняються;

· заражені небезпечними речовинами й ті, що піддалися біогенному впливу;

· загального користування (вулиці, проїзди, дороги, на­бережні, парки, лісопарки, сквери, сади, бульвари, во­доймища, пляжі та інші ділянки, віднесені відповідно до законодавства до земель загального користування);

· розташовані в морських, річкових і повітряних портах національного значення або зарезервовані для перс­пективного розвитку;

· знаходяться в тимчасовому користуванні без права

· зведення капітальних будов;

· щодо яких на момент обігу є суперечки стосовно при­належності цих ділянок або пов'язаних з ними об'єктів нерухомості;

· / інші, що не підлягають приватизації відповідно до за­конодавства.

Вище перераховані землі призначені для сталого викорис­тання земельної ділянки, тобто не для продажу.

Власник земельної ділянки має право на прибуток, що да­ватиме зведений на ній об'єкт нерухомості, вартість цього об'єкту носить вторинний характер і виступає як додатковий внесок у вартість земельної ділянки. Окрім цього, вигоди від використання земельної ділянки як джерела доходу реалізу­ються протягом необмеженого часу, тоді як розвиток інших об'єктів нерухомості має певний термін служби.

Продаж земельних ділянок, а також виділення їх для підприємницької діяльності й перенесення з однієї категорії в іншу здійснюються відповідно до законів України.

Земельні ділянки, що знаходяться у приватній власності можуть бути вилучені для державних або муніципальних по­треб у випадках, передбачених законодавством у зв'язку з виконанням міжнародних зобов'язань, розміщенням об'єктів Державного або муніципального значення (за відсутності інших варіантів їх розміщення), а також іншими обставинами У встановлених законами випадках. Стосовно вилучення Ділянки із земель, що знаходяться у власності суб'єктів або в муніципальній власності, законодавство передбачає можливість викупу або подальшого надання рівноцінної земельної ділянки. Проте не всі землі можуть бути вилучені, бо в ЗКУ встановлений закритий перелік випадків вилучення. Так наприклад, земельні ділянки в міських і сільських поселеннях можуть бути вилучені для державних й муніципальних потреб з метою забудови лише відповідно до генеральних планів міських і сільських поселень, згідно і правилами землекорис­тування та забудови.

Примусове вилучення ділянок може бути здійснене лише за умови попереднього та рівноцінного відшкодування власни­ку вартості ділянки на підставі відповідного рішення. За умов добровільної згоди власника земельної ділянки на предмет її вилучення викуп ділянки для державних або муніципальних потреб здійснюється на підставі договору.

Земельна ділянка може бути вилучена на певний час - тим­часове вилучення (реквізиція) у разі надзвичайних обставин. Власникам ділянок повинні бути відшкодовані збитки, пов'я­зані з таким вилученням. За умов припинення дії надзвичай­них обставин власник має право вимагати повернення приналежної йому ділянки, а у разі неможливості відшкодування збитків - надання рівноцінної земельної ділянки.

Земельна ділянка може бути примусово вилучена у власни­ка, якщо він використовує її не за призначенням або з пору­шенням законодавства. Наприклад, у власника може бути примусово вилучена земельна ділянка, якщо на ділянці, при­значеній для будівництва не ведуться будівельні роботи про­тягом трьох років. Проте при цьому земельна ділянка не пе­реходить в громадську власність, а підлягає продажу з пуб­лічних торгів будь-якій особі.

Категорії земель

Цільове призначення земель в Україні визначається Зе­мельним кодексом, згідно з яким земля поділяється на дев'ять категорій (рис. 1.15). Використовуються ці землі відповідно Д° встановленого для них цільового призначення:

1. Землями сільськогосподарського призначення визнають­ся землі, надані для виробництва сільськогосподарсь продукції, здійснення сільськогосподарської, науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цієї мети.

До земель сільськогосподарського призначення належать

- сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

- несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні на садження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими

- будівлями і дворами землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ве­дення особистого селянського господарства, садівництва, го­родництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товар­ного сільськогосподарського виробництва; сільськогоспо­дарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським науко­во-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігій­ним організаціям І об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть пе­редаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Пріоритетність земель сільськогосподарського призначен­ня:

1. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися, насамперед, для сільськогоспо­дарського використання.

2.Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних держав­ного земельного кадастру.

3. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і авто­мобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших по­треб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарсько­го виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

4. Лінії електропередачі і зв'язку га інші комунікації про­водяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.

Державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної та комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей на ведення товарного сільськогосподарського виробництва Державні й комунальні сільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб. У разі ліквідації державного чи комунального підприє­мства, землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для ви­користання за їх цільовим призначенням, а договори оренди земельних ділянок припиняються.

При приватизації земель державних і комунальних сільсь­когосподарських підприємств, установ та організацій зе­мельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа з виз­наченням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогос­подарських підприємств приймають органи виконавчої вла­ди або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств. Землі у приватну власність працівникам державних і кому­нальних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіо­нерам з їх числа передаються безоплатно.

Площа земель, що передаються у приватну власність, це різниця між загальною площею земель, що перебували у по­стійному користуванні сільськогосподарських підприємств, Установ та організацій, й площею земель, які залишаються у Державній чи комунальній власності (лісовий фонд, водний Фонд, резервний фонд). Кожен працівник цього підприєм­ства, а також пенсіонери з їх числа мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай).

При обчисленні розміру земельної частки (паю) врахову­ється сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній влас­ності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площ сільськогосподарських угідь ділиться на кількість працівників цих підприємств та пенсіонерів з їх числа.

Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств є рівними.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самовря­дування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з працівни­ками цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з їх числа, у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності та призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, використовуються спільно на підставі годи. У разі відсутності згоди щодо спільного використання зазначених земельних ділянок питання вирішується в судовому порядку.

Сільськогосподарські підприємства, установи та організації, особисті селянські й фермерські господарства, які об'єднуються в асоціації та інші організаційно-правові форми, зберігають право на свої земельні ділянки, якщо інше не передбачено договором.

Сільськогосподарським підприємствам, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати за правом власності. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного фонду земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Реалізація права власності на землю зазначеними сільськогосподарськими підприємствами здійснюється відповідно до закону.

При ліквідації сільськогосподарських підприємств пере­важне право на отримання земельних ділянок поруч з населенимипунктами мають власники земельних часток (паїв), які проживають у цих населених пунктах. Місце розташування земельних ділянок визначається з урахуванням вимог раціо­нальної організації території й компактності землекористу­вання відповідно до землевпорядних проектів, які затверджу­ються зборами власників земельних часток (паїв).

При ліквідації сільськогосподарських підприємств не сільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток (паїв). У разі недосягнення згоди це питання вирішується в судово­му порядку. Земельні ділянки державної та комунальної влас­ності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, вклю­чаються до земель запасу або передають у власність чи кори­стування відповідно до Земельного Кодексу України.

Землі фермерського господарства можуть складатися із:

а)земельної ділянки, що належить за правом власності фермерському господарству як юридичній особі;

б)земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства за правом приватної влас­ності;

в)земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель держав­ної та комунальної власності земельних ділянок у розмірі зе­мельної частки (паю). Їм передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Громадяни України можуть мати за правом власності та Рейдувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особисто­го селянського господарства на умовах оренди. Використан­ня земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.

Громадини можуть орендувати земельні ділянки для сіно­косіння та випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на зем­лях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті й пасовища.

Громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право одержувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивіду­ального або колективного садівництва, а іноземні громадяни та особи без громадянства - на умовах оренди. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовува­тись для закладання багаторічних плодових насаджень, виро­щування сільськогосподарських культур, а також для зведен­ня необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Землі загального користування садівницького товариства є його власністю. До земель загального користування садів­ницького товариства належать земельні ділянки, зайняті за­хисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і споруда­ми та іншими об'єктами загального користування. Привати­зація земельної ділянки громадянином - членом садівницько­го товариства здійснюється без згоди на те інших членів цьо­го товариства. Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

Громадянам або їх об'єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насад­жень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається. На земельних ділянках, наданих для городниц­тва, можуть бути зведені тимчасові споруди для зберігання інвентарю та захисту від непогоди. Після закінчення строку оренди зазначеної земельної ділянки побудовані тимчасові споруди підлягають знесенню власниками цих споруд за їх рахунок.

Приватні несільськогосподарські підприємства, установи організації можуть одержувати у власність або оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства. Державні та комунальні не сільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть одержувати в оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

2. Землі житлової та громадської забудови.

До земель житлової та громадської забудови належать зе­мельні ділянки в межах населених пунктів, які використову­ються для розміщення житлової забудови, громадських буді­вель і споруд, Інших об'єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, Іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Громадянам України за рішенням органів виконавчої вла­ди або органів місцевого самоврядування можуть передавати­ся безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених Земельним Кодексом України. Понад нор­му безоплатної передачі громадяни можуть одержувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивіль­но-правовими угодами.

Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівель­ним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для жит­лового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встанов­люється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть одержувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Земельні ділянки, на яких розташовані багато жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди прибудинкові території державної або комунальної власності надаються в постійне користування підприємствам установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

3. Землі природно-заповідного фонду та іншого природоохо­ронного призначення.

Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і вод­ного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, есте­тичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, ландшафтні парки, пам'ятки природи), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади ,зоологічні парки, парки - пам’ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом..

До земель іншого природоохоронного призначення належить:

А) земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду;

Б) земельні ділянки, б межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність.

Межі земель іншого природоохоронного призначення за­кріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками. Порядок використання земель іншого природоохо­ронного призначення визначається законом.

4. Землі оздоровчого призначення.

До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовують­ся або можуть використовуватися для профілактики захворю­вань та лікування людей.

На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або можуть використовуватися для профілактики захворювань та лікування людей.

На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. На територіях лікувально-оздоровчих місцевос­тей (гірничо-санітарної) охорони. У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних, лікувальних властивостей та відпочинком населення.

Землі оздоровчого призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель оздоровчого призначення визначається законом.

5. Землі рекреаційного призначення.

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, ту­ризму та проведення спортивних заходів..

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями для будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури _т. спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних й наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків риба­лок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також зе­мельні ділянки, надані для дачного будівництва та спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що пе­решкоджає або може перешкоджати використанню їх за при­значенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.

6. Землі історико-культурного призначення. До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди й пам'ятні місця, пов'язані з історич­ними подіями;

б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульп­тури та мегаліти наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріп­лень, каналів, шляхів;

в) архітектурні ансамблі та комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування й забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітек­тури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Землі історико-культурного призначення можуть перебу­вати у державній, комунальній та приватній власності. Нав­коло історико-культурних заповідників, меморіальних парків.

Давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на дотримання режиму використання цих земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом. 7 Землі лісового фонду.

До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісового фонду не належать землі, зайняті;

а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

б) полезахисними лісовими смугами, захисними насад­женнями на смугах відводу залізниць, захисними на­садженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів;

в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Землі лісового фонду можуть перебувати у державній, ко­мунальній та приватній власності. Громадянам та юридич­ним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянсь­ких, фермерських та інших господарств. Громадяни та юри­дичні особи в установленому порядку можуть одержувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів ви­конавчої влади або органів місцевого самоврядування нада­ються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціями, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські під розділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського гос­подарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Порядок використання земель лісового фонду визначаєть­ся законом.

8. Землі водного фонду.

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами:

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спору­дами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уз­довж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм вста­новлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, ко­мунальній та приватній власності. Громадянам та юридич­ним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно пере­даватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогоспо­дарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самовряду­вання надаються у постійне користування землі водного фон­ду для догляду за водними об'єктами, прибережними захис­ними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої або органами виконавчої влади або місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарсь­ких потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погод­женням із землекористувачами.

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від за­бруднення та засмічення й збереження їх водності у межах во­доохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибе­режні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж краю води (у меженний пе­ріод) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а та­кож ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів,

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами зем­леустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням місто­будівної документації.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною терито­рію з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибе­режних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають установленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах установлюється законом.

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: влаштування полігонів побутових та промислових відходів й накопичувачів стічних вод , влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об’ємом понад 1 кубічний метра на добу, влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання та знезаражування рідких відходів .

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом. Для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження та руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних й гідрометричних споруд і ін.

Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються за проектами землеустрою, які розробляються та затверджуються в установленому порядку. Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються для створення водоохоронних насаджень , берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних спору, будівництва переправ тощо.

На судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством установлюються берегові смуги. Розміри береговим смуг вод­них шляхів визначаються за проектами землеустрою, які роз­робляються та затверджуються в установленому порядку. Порядок встановлення та використання берегових смуг вод­них шляхів визначається Кабінетом Міністрів України.

9. Землі Промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони то. іншого призначення.

Землями промисловості, транспорту» зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств , інженерних мереж, адміністративно побутови