Індивідуальне – це відтворення в межах окремого підприємства. Воно розглядає тільки повторення самого процесу виробництва, оскільки всі інші стадії рухи товару знаходяться поза його межами.

Присуспільному відтворенні –розглядається весь процес суспільного виробництва у взаємозв’язку і взаємодії всіх його стадій або фаз:

– виробництво,

– розподіл,

– обмін,

– споживання.

Процес суспільного відтворення залежить не тільки від виробництва, а й від роботи всіх інших стадій. Наприклад, якщо погано працює розподіл (низькі зарплати) або обмін (як наслідок, повільна реалізація товарів), то весь процес відтворення сповільниться.

а) Відтворення факторів виробництва:

Для нормального суспільного відтворення важливо не тільки, щоб працювали всі ланки суспільного виробництва, а й щоб відтворювалися фактори виробництва: земля, праця, капітал.

Їх відтворення має свої особливості :

1) капітал – це створені людьми засоби праці (машини, верстати, обладнання). Їх відтворення залежить від нормальної роботи відповідних галузей. Функціонування засобів виробництва може регулюватися з допомогою норми амортизації, яка повинна бути оптимальна. Якщо норма амортизації занижена, це сповільнює відтворення техніки. Якщо норма амортизації завищена, це підвищує собівартість і ціни продукції, а значить сповільнює її реалізацію й зрештою сповільнює відтворення загалом.

2) праця – це робоча сила, задіяна у виробництві, Її відтворення має свою специфіку. Воно включає:

– підтримку робочої сили у постійному працездатному стані, тобто забезпечення її всім необхідним для існування (їжа, одяг, житло).

– демографічну політику держави, яка передбачає регулювання рівня народжуваності і смертності, забезпечує здоров’я, що досягається відповідною системою соціального захисту і медичного обслуговування.

– загальну освіту і професійну підготовку робочої сили.

З) земля або природні умови – їх відтворення не означає відновлення, оскільки природні ресурси не відновлюються, їх можна тільки економно, раціонально споживати і по можливості здійснювати рекреацію (відновлення). Це передбачає застосування технологій, які забезпечують мінімальне забруднення, технологій замкнутого і повторного циклу.

В СРСР коефіцієнт корисної дії (ККД) природних ресурсів становив 2–3 %, в розвинутих країнах до 100 % і більше, в середньому в світі – 14%.

б) Пропорційність та рівновага.

Важливою умовою відтворення є не тільки відтворення факторів виробництва, а й збереження пропорцій народного господарства (між сферами, підрозділами, галузями виробництва). Узагальнюючим показником пропорційності є баланс між сукупними доходами і витратами.

Сукупні доходи:

· зарплата найманих працівників;

· дохід і прибуток підприємців;

· прибуток позичковий у вигляді банківського відсотка;

· рента землевласників і сільськогосподарських виробників;

· доходи держави за рахунок податків у бюджет;

· дохід держави за рахунок експорту товарів.

СД = ЗП + ДП + Б% + Р + (ДД + Е)

Сукупні доходи перетворюються в сукупні витрати:

1. споживчі витрати всіх верств населення;

2. інвестиції, або капіталовкладення у виробництво;

З. державні витрати з бюджету;

4. імпорт.

СВ = СВ + Інв. + ДВ + Імп.

Сукупні доходи – це результат виробництва.

Сукупні витрати належать до сфери споживання. Тобто пропорційність доходів і витрат на ділі означає пропорційність між виробництвом і споживанням.

2. Циклічний характер виробництва. На практиці між виробництвом і споживанням не завжди буває пропорційність. Внаслідок ефекту акселератора або тенденції випередження пропозиції над попитом, виникає надвиробництво товарів, яке періодично повторюється. Суспільне виробництво має циклічний характер, тобто періоди піднесень змінюються періодами спадів. Час від піднесення до піднесення, або від спаду до спаду називається економічним циклом.

За Самуельсоном економічний цикл включає дві фази :

1.Розширення виробництва.

2.Звуження, або стиснення виробництва.

Ми виділяємо чотири фази :

1) піднесення;

2) криза, або спад виробництва;

3) депресія, або застій;

4) пожвавлення.

У ринковій економіці кризи відбуваються внаслідок надвиробництва товарів і називаються кризами надвиробництва.

Вперше такі кризи виникають у першій третині ХІХ століття (1825 року), коли перемагає машинне виробництво, різко зростає продуктивність праці і збільшується випуск продукції. Спочатку вони повторюються через кожних 9-11 років, потім 7-8 років, тепер 4-5 років. Найбільша світова економічна криза відбулася 1929 –1933 років ХХ ст., у США вона тривала з1929 по 1939 рр., так звана Велика депресія. Ввиробництво загалом зменшилось на 50 %.

Другою світовоє фінансово—економічною кризою є криза 2008 – 2010 років.

Фази економічного циклу:

1.Криза, або спад виробництвапоходить від англійського слова крейзі або божевільний.

Починається із надмірного виробництва товарів і сповільненого їх збуту. У відповідь виробництво починає скорочуватися, банкрутувати підприємства, збільшуватися безробіття. Для того, щоб вижити починається погоня за коштами. Перш за все підприємці забирають свої вклади з банків. Оскільки капітал банку складається в основному із вкладів, то банки теж банкрутують, відбуваються крахи банків.

Ті банки, які вижили піднімають позичковий відсоток. Підприємцям зі свого боку теж невигідно брати такі дорогі кредити. Все це ще більше сповільнює виробництво.

Загальна картина кризи:

· затоварення торгівлі;

· скорочення виробництва;

· руйнування кредитної системи;

· зростання безробіття;

· загальне зниження життєвого рівня.

Депресія.

Виникає в наслідок надвиробництва товарів і перевищення пропозиції над обігом, ціни на них падають ще під час кризи і залишаються такими в час дипресії. Це сприяє тому, що товари поступово розпродуються, частково цьому розпродажу сприяє держава, за рахунок державних закупок. Частина товарв просто знищуються. Підприємці шукають шляхи виходу з дипресій, зокрема пристосування до низьких цін.

Пожвавлення.Щоб пристосуватись до низьких цін треба знизити собівартість продукції, це можливо за рахунок впровадження нової, дешевшої, або продуктивнішої техніки. Пошук такої техніки, знаменує собою пожвавлення виробництва. Даючи замовлення на нову техніку, виробники сприяють підвищенню виробництва в галузях, де вона виробляється. Сюди залучається робоча сила, яка пред’являє додаткові вимоги на продукти споживання, стимулюючи тим самим пожвавлення у відповідних галузях. Таке поступове втягнення галузей у процес піднесення, (або спаду) називають мультиплікатором.

Піднесення. Виробництво розвивається швидкими темпами, досягає попереднього рівня і перевищує його. Відповідно зростає зайнятість, заробітна плата, ціни на товари. Поки все не обривається новим спадом.

Антикризове регулювання.

В сучасних умовах держави навчилися регулювати виробництво,тому тепер не виникає дуже різких коливань (спадів і піднесень).

Антикридитне регулювання зводиться до 2 напрямів дій:

– стримування виробництва у періоди піднесень;

– стимулювання у періоди спадів.

Спад або криза виробництва:

Дії держави в цей період спрямовані на підтримку власного виробника. Вона здійснює державні замовлення, контролює банківський процент, не даючи йому надмірно підніматися.

Не допускає банкрутств великих фірм, надає їм дотації і податкові пільги. Заморожує заробітну плату з тим,щоб надмірно не зростала собівартість продукції. Допомагає безробітним, як матеріально, так і забезпеченням їх зайнятості шляхом громадських робіт (будівництво доріг, громадське будівництво, комунальні роботи, ремонти тощо).

Період піднесень. Держава обмежує зростання, за рахунок податків, зняття контролю з банківського відсотка і цін, підвищення заробітної плати для зростання купівельної спроможності населення.

б) Особливості економічної кризи в Україні. На відміну від ринкових економік, в яких кризи є кризами надвиробництва, в Україні це структурна криза недовиробництва.

Вона має як об’єктивні, так і суб’єктивні причини.

Об’єктивні :

– розрив економічних зв’язків;

– втрата економічних партнерів у зв’язку з розпадом СРСР;

– структура народного господарства України, спрямована на потреби всього Союзу, а не окремої самостійно держави. Деякі галузі треба було скорочувати (особливо пов’язані з воєнно–промисловим комплексом), деякі розширювати, а деякі – створювати заново;

– загально–технічна і технологічна відсталість;

– нестача власних енергетичних ресурсів і залежність в цьому плані від сусідніх країн.

Суб’єктивні причини :

– політичні дискусії між різними партіями про подальші шляхи розвитку України;

– невдале керівництво, часті зміни керівних органів.

Шляхи виходу:

1. Приватизація і пошук реального господаря зацікавленого у результатах виробництва;

2. Демонополізвція виробництва і створення конкурертного середовища;

3.Технічне переозброєння виробництва, створення власно вітчизняної матеріальної бази;

4. Продовження сільськогосподарських реформ. Право купівлі– продажу сільськогосподарської землі.

5. Завершення податкової реформи. Розробка податкового кодексу.

6. Реформа кредитної системи, і створення умов для виконання банками своїх першочергових функцій –надання кредитів, а не спекуляцією валютою.

7.Соціальна реформа: підвищення зарплат, пенсій, загалом життєвого рівня населення і його купівельної спроможності.

3. Результати національного виробництва можна підраховувати за різними показниками.

Сукупний суспільний продукт (ССП) –всі вироблені за певний період часу (як правило – за рік) матеріальні і духовні блага або товари і послуги. В нього входять:

– вартість засобів виробництва;

– робоча сила;

– прибуток.

ССП є результатом діяльності всіх підприємств і галузей, які виробляють як проміжний продукт, так і кінцевий.

Проміжний продукт –це той, який іде в подальше виробництво (сировина деталі).

Кінцевий продукт –той . який надходить у кінцеве споживання.

Розрізняють споживання:

– виробниче (верстати, машини)

– особисте (товари для населення – їжа, одяг)

Сукупни й суспільний продукт, включаючи в себе всі вироблені товари і послуги (кінцевий і проміжний продукт ) містить повторний рахунок. Наприклад: руда + метал + деталь + вузли + готова машина =сукупний суспільний продукт.

Тому він не стільки відображає реальний результат виробництва, як участь всіх галузей у процесі виробництва. Реальний результат виробництва показує валовий національний продукт.

Валовий національний продуктсума кінцевого результату виробництва товарів і послуг за певний період часу (1 рік).

Валовий національний продукт – це сукупний суспільний продукт, звільнений від повторного рахунку.

Методи підрахунку ВНП :

1. За складом ВНПвключає частину спожитих засобів виробництва, вартість робочої сили і прибуток .

ВНП = ЗВ (А+С) + РС + П

ВНП –валовий національний продукт

ЗВ –засоби виробництва

А –амортизація, частина основних фондів, яка переносить свою вартість на вироблений продукт

С – вартість сировини

РС – робоча сила

П– прибуток

2. За сукупними доходами. В грошовому виразі всі вироблені товари будуть вимірюватися доходами, які одержали від виробництва його учасники.

ВНП = ЗП + ДП(П + А + С)+Б% + Р + Пд +Е

ЗП –заробітна плата – дохід найманого працівника

ДП(П+А+С) –дохід підприємця, який включає: прибуток, амортизацію, сировину

Р –рента – дохід землевласника

Пд – дохід держави за рахунок податків

Е –дохід держави за рахунокекспорту

3. За сукупними витратами.Всі доходи зрештою перетворюються у витрати, які повинні дорівнювати доходам.

ВНП = СВ + ІВ + ДВ + І

СВ –споживчі витрати всіх громадян

ІВ –інвестиційні витрати – капіталовкладення у виробництво

ДВ – державні витрати з бюджету

І –витрати на імпорт.

Для підрахунку внутрішнього споживання використовується показник валового внутрішнього продуктц (ВВП) – це валовий національний продукт без чистого експорту.

ВВП = ВНП - ЧЕ

ЧЕ -чистий експорт. Це різниця між експортом і імпортом.

ЧЕ = Е - І.

Якщо експорт переважає над імпортом то в країні є чистий експорт, якщо між ними баланс – тоді немае.

Національний дохід (НД) це створена в країні нова вартість за певний період часу (1 рік).

Національний дохід – це новостворена вартість.

В національний дохід (НД) не входять засоби виробництва, які складають стару вартість. Нова вартість включає вартість робочої сили і прибуток.

НД = РС + П

Якщо ССП і ВНП використовується для відтворення виробництва і розширення, то НД тільки для розширення і споживання.

Національне багатство (НБ) – це сукупність всіх природних ресурсів та створених людиною і нагромаджених в країні за всю історію її існування матеріальних і духовних благ.

НБ включає в себе:

· природні ресурси;

· створені в країні основні виробничі фонди (заводи, фабрики);

· основні невиробничі фонди (школи,навчальні заклади, медичні установи, театри, бібліотеки, стадіони...);

· страховий фонд і резервні запаси продуктів споживання для населення;

· нерухоме майно громадян (житлові будинки, транспортні засоби, земля);

· духовні і культурні цінності (досягнення науки, знання, освіти, кваліфікації громадян).

· Державні цінні папери, золотовалютні запаси країни.

НБ є основою економічного потенціалу кожної країни (самостійно проаналізувати і оцінити).

Загрузка...

Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8 9 101112 13 Следующая