НЕПОШИРЕНІ І ПОШИРЕНІ РЕЧЕННЯ

Граматична основа простого речення, як правило, складається з підмета і присудка- головних членів речення (у реченні Я розповідаю підметом є слово я, присудком- розповідаю).

Проте у деяких реченнях (односкладних) вона може бути представлена одним головним членом (Світає. Встаю. Йду. Думаю.)

Речення, в яких є лише граматична основа, називається непоширеними, а ті, в котрих є хоча б один другорядний член речення- поширеними.

ТИПИ СИНТАКСИЧНОГО ЗВ'ЯЗКУ

Слова у реченні можуть поєднуватися сурядним типом синтаксичного зв'язку, за допомогою якого виражається рівноправність слів, незалежність їх одне від одного (цей тип зв'язку характерний для однорідних членів речення).

Слова у реченні можуть поєднуватися також підрядним типом синтаксичного зв'язку, при якому одне слово залежить від іншого.

ПОРЯДОК СЛІВ У РЕЧЕННІ

Порядок розташування слів у реченні вільний, проте існують певні правила, які визначають послідовність розміщення членів речення.

Прямим вважається такий порядок слів у реченні, при якому присудок стоїть після підмета (Епоха п'ятиповерхових будинків зародилася в 50-ті роки).

Прямий порядок другорядних членів речення пов'язаний з порядком слів у словосполученні:

• узгоджене означення стоїть перед означуваним словом;
• додаток- після керуючого слова;
• обставина може бути перед і після головного слова (у реченні ним виступає присудок).

Порушення прямого порядку слів з метою виділення якогось із них називається інверсією (зворотним порядком слів).

При зворотному (непрямому, інверсійному) порядку слів присудок передує підмету (Нещодавна до мене заходив Тарас).

Другорядні члени речення при інверсії також змінюють своє звичне місце.

ЛОГІЧНИЙ НАГОЛОС

Виділення у реченні за допомогою посилення голосу одного із слів називається логічним наголосом. Від місця логічного наголосу залежить зміст речення:

Порівняйте: Мишку нарешті збагнув, що він накоїв. Мишко нарешті збагнэв, що він накоїв. Мишко нарешті збагнув, щу він накоїв.

ГОЛОВНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

ПІДМЕТ

Підмет- головний граматично незалежний член двоскладного речення, що означає предмет (чи особу), про який говориться у реченні, і відповідає на питання хто? що?

За способом вираження підмети поділяються на прості і складені.

Простий підмет найчастіше буває виражений іменником або займенником у називному відмінку, хоча може виражатися й іншими частинами мови, вжитими у значенні іменника: Керівник сьогодні просто зобов'язаний займатися економікою.

Простий підмет може бути виражений неозначеною формою дієслова: Вивчитися- ось моя мрія.

Складений підмет може бути виражений:

• кількісно-іменниковою сполукою ( 75 відсотків квітів пішло на експорт);
• сполукою іменника (чи займенника) у називному відмінку з прийменником (Ми з братом вирішили прогулятися по парку);
• іншими сполуками (Найбільші аукціони квітів відбуваються поблизу Амстердама).

ПРИСУДОК

Присудок- головний член двоскладного речення, який характерізує підмет за дією чи ознакою. Присудок відповідає на питання що робить (підмет)? що з ним робиться? який він є? що він таке? хто він такий?

Присудок буває простий і складений.

Простий присудок виражений дієсловом, яке поєднує в собі граматичне і лексичне значення: Петро відчинив двері.

До простих належать також присудки, які виступають у складеній формі майбутнього часу (буду робити), у формі наказового (хай знає) або умовного способів (робив би).

Простим вважається також присудок, виражений фразеологічним сполученням (Він був на сьомому небі).

Складений присудок має дві частини: головну і допоміжну (зв'язка). Основне лексичне значення такого присудка закладене у головній частині, а граматичне- в допоміжній.

Дієслівний складений присудок виражається поєднанням дієслова- зв'язки, яке стоїть в особовій формі і інфінітива (Він бажав піти разом з нею).

Іменний складений присудок утворюється поєднанням дієслова- зв'язки з іменником, прикметником, дієприкметником (Городецький прикрасив Київ унікальними спорудами).

Між підметом і присудком може ставитися тире, якщо у реченні пропущено дієслово- зв'язку. Тире ставиться:

• якщо підмет і присудок виражені іменником у називному відмінку ( Хліб- всьому голова);
• якщо підмет і присудок виражені інфінітивом (Життя прожити- не поле перейти);
• якщо перед присудком вжито слово це значить, то, це, ось (Більшість- це ще не значить всі).

ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

До другорядних членів речення належать означення, додатки і обставини.

ОЗНАЧЕННЯ

Означення- це другорядний член речення, який вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скількох? скількома? на скількох?

Означення можуть бути узгоджені і неузгоджені.

Узгоджене означення уподібнюється до означуваного члена речення у відмінку, числі і роді (для однини):

Неузгоджене означення поєднується з означуваним словом зв'язком керування або прилягання.

Неузгоджені означення можуть бути виражені:

• іменнником у формах непрямих відмінків (Спочатку клас Дмитра був у числі відстаючих);
• неозначеною формою дієслова (Марко захотілося розслабитися);
• сполученням слів (Він заспівав пісню далеких країв).

Одним із різновидів означення є прикладка.

Прикладка- це означення, виражене іменником, яке дає предметові другу назву (Програма "Здоров'я" давно вже виходить на нашому телебаченні).

ДОДАТОК

Додаток- це другорядний член речення, що означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків (Я збираю гриби).

Додатки бувають прямі і непрямі.

Прямий додаток залежить від перехідного дієслова і вживається в формі знахідного відмінка без прийменника (Хлопчина зірвав яблуко).

Рідше прямий додаток може бути виражений родовим відмінком при запереченні або коли дія переходить лише на частину предмета (Не присувай соломи до вогню).

Непрямий додаток- це іменник, вжитий у формах інших (А більше за все Микола боявся спокуси).

ОБСТАВИНА

Обставина- другорядний член речення, який вказує на місце, час, мету, спосіб дії, причину, умову дії.

Обставини можуть виражатися прислівниками, дієприслівнками, інфінітивом, приймениково- відмінковими формами іменника чи займенника: Веселкою моя надія грала (Леся Українка).

За значенням обставини поділяються на такі групи:

• обставини мети, які вказують на мету дії і відповідають на питання з якою метою? для кого? (Це тобі на щастя);
• обставини часу, які вказують на час дії, її тривалість і відповідають на питання коли? доки? з якого часу? як довго? (Колись я вже тут був);
• обставини способу дії, які означають якість дії або вказують на спосіб здійснення дії і відповідають на питання як? яким способом? (Вони сиділи поруч);
• обставини місця, які вказують на місце дії, напрямок руху і відповідають на питання де? куди? звідки? (Мало не впав у безодню);
• обставини причини, які вказують на причину дії і відповідають на питання чому? через що? з якої причини? (Від думки про це йому перехопило подих);
• обставини умови, що вказують на умову, за якою відбувається дія і відповідають на питання за якої умови? (При наявності запрошень займайте місця);
• обставини з допустовим значенням, що вказують на умову, всупереч якої відбувається дія і віддповідають на питання незважаючи на що? наперекір чому? (Він це зробив наперекір всьому).