ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Вибір змінних і структура зв’язків

 

Економетричне моделювання базується на деякій сумі професійних знань про об’єкт дослідження. До завдань попереднього аналізу належить вирішення таких основних питань:

– визначення набору змінних, які описують процес функціонування досліджуваних об’єктів;

– аналіз взаємозв’язків між окремими змінними;

– установлення переліку допустимих операцій над змінними і зв’язками, тобто вибір раціонального типу економетричної моделі.

Питання вибору результативних ознак (економічних показників), що моделюються, вирішується відносно просто. Вони часто задані формулюванням мети дослідження. Вибір незалежних змінних (ознак-факторів) є процесом послідовного уточнення початкової гіпотези. У цьому процесі можна вирізнити такі етапи: формування початкової гіпотези про набір незалежних змінних; експертна оцінка цього набору; аналіз взаємозв’язків; добір і звуження кола істотних для моделювання змінних.

В основу формування початкової гіпотези про набір змінних покладено загальну схему функціонування об’єкта, що моделюється. На перелік змінних, які вносяться до початкового набору, має вплив призначення моделі, тип дослідження і т. ін.

Звуження початкового набору змінних – процес багатостадійний, який відбувається на всіх етапах побудови моделі: під час проведення апріорного аналізу і формування робочої гіпотези (ще до збору вихідних даних), на етапі їх попереднього аналізу і перетворення і навіть на етапі побудови моделі. В основу процесу звуження набору змінних на стадії формування робочої гіпотези покладено результати експертного опитування та змістовні міркування різного типу; можливість і точність вимірювань; трудомісткість збору даних; діапазон варіації і можливість регулювання значень змінних; максимально допустиме їх число; функціональні зв’язки та ряд інших міркувань.

 

Основні складові частини класичної моделі нормальної регресії

 

Початковим пунктом будь-якого регресійного аналізу є наступна ситуація: об’єкт дослідження представлений величинами . Між ними існує об’єктивний зв’язок. На основі знань про об’єкт дослідження точно відомо, що величина залежить від величин . Цей зв’язок, між залежною величиною та незалежними, в принципі, можна представити лінійною функцією.

Але в дійсності спостережувані величини відхиляються від функціонального зв’язку. Відхилення включаються до моделі, причому припускається, що лінійний функціональний зв’язок між спостережуваними величинами доповнюється адитивною випадковою величиною .

Лінійне рівняння функціонального зв’язку називається регресійним рівнянням:

Значення спостережуваних величин вважаються при оцінці параметрів наперед відомими. Це означає, що за кожною з них існує ряд даних. Значення та істинні значення параметрів в конкретному випадку невідомі. Основна мета регресійного аналізу – теоретично обґрунтований та статистично-вірогідний прогноз.

Якщо множина незалежних змінних складається з одного елемента , регресію називають лінійною парною, в іншому випадку – багатофакторною.

Лінійну багатофакторну регресійну модель зручно роз­глядати в матричному вигляді.

Введемо допоміжну змінну , яка відповідатиме параметру і запишемо модель багатофакторної лінійної регресії для кожного спостереження:

Розглянемо позначення:

– матриця результатів, вектор-стовпчик розмірності спостережень за незалежною змінною;

– матрицю факторів (враховуючи допоміжну змінну, значення якої для кожного спостереження дорівнює одиниці, ), матрицю розмірності спостережень за незалежними змінними;

– матриця параметрів, вектор розміру ;

– матриця випадкових величин, вектор розмірності .

Виходячи з наведених позначень:

Цей вираз зручно записати у матричному вигляді:

Специфікація моделі

 

Економетрична модель базується на єдності двох аспектів - теоре­тичного, якісного аналізу взаємозв’язків та емпіричної інформації. Тео­ретична інформація знаходить своє відображення в специфікації моделі.

Специфікація моделі - це аналітична форма економет­ричної моделі. На основі досліджуваних чинників вона складається з певного виду функції чи функцій, що використовуються для побудови моделей, має імовірнісні ха­рактеристики, які притаманні стохастичним залиш­кам моделі.

З досвіду економетричних досліджень, а також на підставі якіс­ного теоретичного аналізу взаємозв’язків між економічними показ­никами, наведемо класи функцій, які можуть описувати взаємозв’язки між результативними показниками та чинниками моделі:

Лінійна функція

Степенева функція

Гіпербола

Квадратична функція

де - залежна (пояснювана) змінна; - незалежні, або пояснювальні, змінні; - параметри моделей.

Серед наведених видів функцій три останні є нелінійни­ми. Але за допомогою перетворення залежної і незалежних змінних ці функції можна звести до лінійного виду.

Маючи на увазі, що вибір аналітичної форми економетричної мо­делі не може розглядатись без конкретного переліку незалежних змін­них, специфікація моделі передбачає відбір чинників для економетричпого дослідження.

В процесі такого дослідження можна кілька разів по­вертатись до етапу специфікації моделі, уточнюючи перелік незале­жних змінних та вид функції, що застосовується. Адже коли вид функції та її складові не відповідають реальним процесам, то йдеть­ся про помилки специфікації.

Помилки специфікації моделі можуть бути трьох видів:

1) ігнорування при побудові економетричної моделі істотної по­яснюючої змінної;

2) введення в модель незалежної змінної, яка не є істотною для вимірюваного зв’язку;

3) використання не відповідних математичних форм залежності.

Перша з цих помилок призводить до зміщення оцінок, причому зміщення буде тим більшим, чим більша кореляція між введеними та не введеними до моделі змінними, а напрям зміщення залежить від знака оцінок параметрів при введених змінних і від характеру кореляції між введеними та не введеними змінними. Оцінки парамет­рів також будуть зміщеними (у такому разі вони вищі), тому засто­сування способів перевірки їх значимості може привести до хибних висновків щодо значень параметрів генеральної сукупності.

Для відшукання цього джерела помилок специфікації досить важко запропонувати які-небудь загальні міркування, оскільки неза­лежна змінна, що не враховується (або незалежні змінні), може бути одним із багатьох можливих пояснень. Про необхідність введення до моделі цих незалежних змінних можна лише здогадуватись на підставі апріорних міркувань. Проте відомі й більш формалізовані процедури, які дають змогу з’ясувати, наскільки істотним є введен­ня до моделі якої-небудь змінної. Так, наприклад, якщо побудувати економетричну модель на базі покрокової регресії , то можна досить чітко ранжувати пояснювальні змінні за величиною їх впливу на залежну змінну. Про відсутність основної змінної свідчить зміна поводження випадково­го відхилення у помилково специфікованій моделі.

Друга помилка специфікації. Якщо до моделі вво­диться змінна, яка неістотно впливає на залежну змінну, то (на від­міну від першої помилки специфікації) оцінки параметрів моделі будуть незміщеними. Причому за допомогою звичайних процедур можна дістати також незміщені оцінки дисперсій цих параметрів. Але це не означає, що економетричну модель можна беззастережно розширювати за рахунок «неістотних» змінних. По-перше, існує ненульова ймовірність того, що в результаті використання вибіркових даних змінна, яка зовсім не стосується моделі, покаже істотний зв’язок із залежною змінною. А це означає, що кількісний зв’язок між змінними буде виміряний неправильно.

Третя помилка специфікації. Припускається, що залежна змін­на є лінійною функцією від деякої пояснювальної змінної, тоді як насправді тут краще підійшла б квадратична, кубічна чи поліноміальна залежність вищого порядку. У цьому разі наслідки такі самі, як і при першій помилці специфікації, тобто оцінки параметрів моделі матимуть зміщення.

Питання про вибір найкращої форми залежності має базуватися на перевірці ступеня узгодженості виду функції з вхідними даними спо­стережень.

Адекватність побудованої моделі можна встановити, аналізуючи залишки моделі. Вони обчислюються як різниці між фактичними значеннями залежної змінної і обчисленими за моделлю. Щоб пере­вірити, чи має розподіл залишків невипадковий характер, можна скористатися критерієм Дарбіна-Уотсона. Тоді перевірка моделі на існування автокореляції першого порядку аналогічна перевірці того, наскільки вдало вибрано форму економетричної моделі.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти