ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Фізіологічний аспект у вивченні звуків

Загрузка...

Кожен звук, який ми вимовляємо, є не тільки фізичним, а й фізіологічним явищем, причому фізіологічний аспект звуків важливіший за фізичний, оскільки пов'язаний з безпосереднім творенням звуків мовлення.

Спеціально створених природою органів мовлення немає. Звуки творять органами, які виконують життєво важливі фізіологічні функції. Творення ними звуків мовлення - це, так би мовити, їхнє додаткове навантаження. Тому терміни органи мовлення, мовленнєвий апарат є умовними.

Органи мовлення складаються з органів дихання й органів, які безпосередньо беруть участь у творенні звуків. Умовно можна виділити три "поверхи" мовленнєвого апарату - нижній, середній і верхній.

До нижнього належить апарат дихання - легені, бронхи, трахея та діафрагма. їх функція - накопичувати й видихати необхідний для творення звуків повітряний струмінь.

Середній поверх - гортань. Гортань - це своєрідна трубка, яка складається з персневидного та розміщеного над ним щитовидного хрящів (виступ щитовидного хряща у чоловіків називають адамовим яблуком, або кадиком) і двох рухомих пірамідальних хрящів. До щитовидного і двох пірамідальних хрящів прикріплені голосові зв'язки - дві натягнуті еластичні мускульні плівки, які складаються з волокон, розташованих у горизонтальному, вертикальному й діагональному напрямках. Це дає можливість змінювати їх товщину і затискати їхні коливальні частини в різних місцях, що впливає на характер творення звуків. Рухомі пірамідальні хрящі змінюють положення голосових зв'язок, і щілина, утворена голосовими зв'язками й пірамідальними хрящами (голосова щілина), змінює свою форму. Виділяють три основні положення пірамідальних хрящів і голосових зв'язок (див. рис. 1).

1. Видих.

Голосові зв'язки розслаблені, пірамідальні хрящі розсунуті, повітря вільно проходить через гортанну щілину.

Рис. 1

2. Шепіт.

Голосова (міжзв'язочна) щілина звужена, міжхрящова залишається доволі широкою, видихуване повітря створює слабкий шум.

3. Голос.

Пірамідальні хрящі зближені, так що міжхрящова щілина закрита, міжзв'язочна щілина дуже вузька, зв'язки напружені й коливаються ритмічно лід тиском повітряного струменя, виникає тон.

Як бачимо на третьому зображенні, голосові зв'язки, натягуючись, як струни музичного інструмента, під впливом струменя повітря вібрують і створюють музикальний тон. Цей тон є голосом. Голос використовується для творення голосних звуків, а також сонорних і дзвінких приголосних. При звуженні голосової щілини у доволі широкій міжхрящовій щілині (зображення 2) виникає шум, який творить шумні приголосні. Отже, на середньому поверсі творяться голос і шум, а не конкретні звуки.

Верхній поверх - надставна порожнина (її ще називають надставною трубою), до якої належать порожнини глотки (фаринкс), рота і носа. Це резонатор, де творяться обертони і резонаторні тони та шуми, тобто конкретні звуки. Ротову й носову порожнину розділяють тверде (palatum) та м'яке піднебіння (velum), яке закінчується піднебінною завісою і маленьким язичком (uvula). Коли м'яке піднебіння опущене, порожнина рота змикається з порожниною носа і частина повітря проходить через ніс.

Порожнина рота має здатність змінювати свою форму й об'єм завдяки рухомим органам - губам, язику, язичку, м'якому піднебінню. Язик складається з трьох частин: кореня, спинки й кінчика. Спинка ділиться на передню, середню і задню. Залежно від того, яка частина язика бере участь у творенні звуків, розрізняють передньоязикові, середньоязикові і задньоязикові звуки. Коли кінчик язика торкається зубів, то утворюються зубні звуки; якщо альвеол (горбиків біля коренів верхніх зубів; лат. alveolus "жолобок, виїмка") - творяться альвеолярні звуки типу англ. [t], [d], [n], [1]. Якщо кінчик язика займає позицію ніж зубами, творяться міжзубні приголосні, як наприклад, англійські [б], [9]. Потрібно зазначити, що язик є одним із найважливіших органів звукотворення, а значить, і мовлення загалом, що засвідчують такі слова: язикатий "який багато говорить", без'язикий "який не говорить" і надзвичайно велика кількість фразеологізмів, як-от: сіпати за язик, вертітися (крутитися) на язиці, гострий на язик, язик як бритва, дерзкий на язик, добре підвішений язик, довгий язик, язик як помело, лопотіти (ляскати, ляпати, молоти) язиком, розв'язати язик, чесати язика, засвербів язик, розпустити язика, давати волю язику. Не випадково в багатьох мовах одним і тим самим словом позначають і язик, і мову: рос. язык, польськ. )ezyk, чеськ. jazyk, болг. езику серб. jезик, англ. tongue (див. mother-tongue, "рідна мова"), ісп. lengua, фр. langue, лат. lingua, фін. kieli, рум. limba, угор. nyelv, абхаськ. абыз, албан. gjuhe, осет. квазар, татар, тел, узб. тил.

Маленький язичок може дрижати і таким чином творити звук

Рис. 2. Мовленнєвий апарат

І - порожнина рота; II - глотка (фаринкс); IIІ - порожнина носа; IV - гортань; 1 - трахея; 2 - голосова зв'язка; 3 - неправдива голосова зв'язка; 4 - щитовидний хрящ; 5 - персневидний хрящ; 6 - під'язикова кістка; 7 - надгортанник; 8 - язик; 9 - тверде піднебіння; 10 - м'яке піднебіння.

(французький увулярний [г]). Надгортанник (хрящ, розташований у глотці під коренем язика над гортанню), крім функції закривати гортань при глитанні їжі, може, наближаючись до задньої стінки глотки, утворювати надгортанні звуки (надгортанні приголосні є в арабській мові).

Отже, кожен із трьох поверхів органів мовлення виконує певні функції. Діафрагма, легені, бронхи і трахея є джерелом струменя повітря, яке використовується для творення звуків. Гортань - джерело голосу і шумів. Надставна труба (порожнина рота і носа) - джерело обертонів і резонаторних тонів. Мовний апарат, за висловом В.І. Кодухова, нагадує духовий інструмент: легені - міхи, трахея - труба, ротова порожнина - клапани.

Усією роботою органів мовлення керує вища нервова система.

Робота органів мовлення, тобто сукупність їх порухів при вимові певного звука, називається артикуляцією (від лат. articulatio "вимовляння").

В артикуляції розрізняють три фази - екскурсію, кульмінацію і рекурсію.

Екскурсія (від лат. excursio "вибігання, вилазка"), або приступ, - початковий рух органів мовлення, підготовка органів мовлення до вимови звука.

Так, перш ніж вимовити звук [б], потрібно зімкнути губи, щоб потім видихуване повітря їх розімкнуло, а перед вимовою звука [з] необхідно утворити щілину, щоб видихуване повітря могло вільно проходити і тертися об стінки цієї щілини.

Кульмінація (від лат. culmen "вершина'), або витримка, - положення органів мовлення в момент вимовляння звуків.

Рекурсія (від лат. recursio "повернення"), або відступ, - повернення органів мовлення у вихідне положення.

За участю артикуляції органи мовлення поділяються на активні й пасивні.

Активні органи рухомі, вони виконують головну роботу при творенні звуків. До них належать язик, губи, нижня щелепа, м'яке піднебіння та язичок (у широкому розумінні творення звуків, тобто з урахуванням середнього і нижнього поверхів мовленнєвого апарата, сюди відносять ще діафрагму, легені, пірамідальні хрящі й зв'язки:).

Пасивні органи нерухомі й виконують при творенні звуків допоміжну функцію. До них належать зуби, альвеоли, тверде піднебіння, задня стінка зіва, верхня щелепа й порожнина носа. Слід зазначити, що не всі активні органи завжди є активними. Навіть найактивніший мовленнєвий орган - язик - при вимові звуків [б], [п] та інших губних і гортанного [г] є пасивним.

Артикуляція у кожній мові має свої особливості. Так, для англійської мови характерне напружене положення губ і розслаблення передньої частини язика. В українській мові більшість приголосних утворюється зближенням передніх частин органів мовлення ( губи, передня частина язика, верхні зуби). В англійській мові - більш далеке, більш заднє творення звуків (язик наближається до альвеол). Французьке [г] твориться вібрацією маленького язичка, тоді як українське [р] є передньоязиковим. Польське м'яке [s'] відрізняється від [с'] українського шепелявістю. Німецький приголосний [h] вимовляється з придихом, а перед початковим [а] в німецькій мові має місце вибух без голосу, так званий Knacklaut (Apfel ['apfel]). У грузинській мові приголосні [n], [m], [к] вимовляються напружено і з придихом. Сукупність артикуляційних навичок, характерних для певної мови, називається артикуляційною базою.

Артикуляційна база рідної мови часто перешкоджає людині оволодіти вимовою звуків іншої мови, що виявляється в акценті. Так, представникам неслов'янських мов важко оволодіти вимовою м'яких приголосних (в російському мовленні іноземців часто можна почути нужно приходиш, трудно писат тощо), а в українців виникають певні труднощі у вимові англійських інтердентальних [о], [6], французького увулярного [г] тощо.

Класифікація звуків

З акустичного погляду всі звуки мови поділяються на голосні й приголосні, які розрізняються співвідношенням голосу (тону) і шуму. Якщо голосні складаються з чистого голосу і шуму в них немає, то приголосні складаються з голосу і шуму або лише шуму. Отже, голосні - це тональні звуки. Приголосні обов'язково містять у собі шум. Співвідношення голосу і шуму в різних групах приголосних залежить від їх природи.

Голосні й приголосні розрізняються й за артикуляційними характеристиками. Так, при творенні голосних у мовленнєвому апараті немає перешкоди, так що струмінь повітря проходить вільно. При творенні приголосних видихуваному повітрю доводиться долати перешкоди. Різною є і м'язова напруга: при творенні приголосних вона є значно більшою. Крім того, у творенні голосних беруть участь інші м'язи, ніж у творенні приголосних: у першому випадку ті, які служать для відкривання рота, а в другому ті, які служать для закривання рота.

Голосні та приголосні розрізняються і функціонально. Особлива функція голосних полягає в тому, що вони є вершиною складу, тобто складотворчими. Правда, ця ознака не є абсолютною. У деяких мовах складотворчими є й сонорні приголосні. Однак загалом голосні мають більшу складотворчу силу.

Голосні звуки

Відмінності між окремими голосними звуками полягають в особливостях типового для кожного з них тембру. Однак описати голосні звуки за тембром дуже складно, через що найпоширенішою класифікацією голосних є артикуляційна, тобто за ступенем просування язика вперед або назад і ступенем його підняття при їх творенні. За цими ознаками голосні поділяються на голосні переднього, середнього та заднього рядів і низького, середнього та високого піднесення (див. табл. 1).

Таблиця 1. Класифікація голосних

Більшість голосних - це голосні переднього і заднього рядів. Голосних середнього ряду мало. Так, наприклад, в українській і тюркських мовах нема жодного. Дехто навіть схильний вважати, що голосні середнього ряду - це пересунені голосні переднього і заднього рядів: російський звук [ы] пересунений з переднього ряду, а [а] із заднього ряду.

Подана таблиця класифікації голосних є спрощеною і не розкриває всіх параметрів характеристики звуків. У мовознавстві зроблено спроби по-іншому представити класифікацію голосних. Так, ще наприкінці XVIII ст. Гельвег запропонував класифікацію голосних подавати у вигляді трикутника з вершиною вниз, у кутах якого розташовані голосні з найбільш крайніми артикуляціями - [і], М, [у].

Рис. 3

Усі інші голосні займають проміжне між цими звуками положення.

Цю схему творчо використав Л.В. Щерба, заповнивши її звуками багатьох мов.

Рис. 4

Як бачимо, за Л.В. Щербою, піднесень є значно більше, до того ж звуки за цією ознакою розташовані одні за одними на сходинках, які розходяться від центру знизу вгору наліво і направо.

У сучасному мовознавстві набула поширення схема голосних у вигляді різностороннього чотирикутника, яка, здається, найбільшою мірою відтворює реальне місце кожного звука в класифікації за рядами і піднесеннями.

Рис. 5

За положенням губ під час артикуляції звуків розрізняють лабіалізовані і нелабіалізовані голосні. Лабіалізовані вимовляються з участю витягнених і заокруглених губ. До них належать [о], [у], німецькі [o], [ü] (ofnen "відкривати", schon "красивий", überall "всюди", üben "тренуватися, вправлятися"), французьке [ü] (dur [dur] "твердий"), узбецьке [ü] (myk [тик] "волосок"). Лабіалізовані звуки е також в уральських і алтайських мовах, причому тут вони, як і в німецькій, французькій і узбецькій, протиставляються таким самим, але нелабіалізованим звукам і розрізняють значення слів (nop. фр. dire [dir] "сказати" - dur [dur] "твердий", нім. Helle "ясність" - Holle "пекло", узб. тик "крутий" - тук [тик] "волосок").

За положенням м'якого піднебіння при артикуляції голосні поділяються на ротові й носові. При творенні ротових м'яке піднебіння підняте і закриває прохід повітря в ніс, а при творенні носових м'яке піднебіння опущене і повітря проходить у ніс. Носові голосні е в польській (bedç "буду", dziekuje "дякую", ріес "п'ять", pieniqdze "гроші", rqczka "ручка", rqbac "рубати"), французькій (monde [mod] "світ", penser [päse] "думати", pain [рс] "хліб"), португальській (fim [ft]"кінець", bom [bo] "добрий") та інших мовах. Особливо багато носових у мові гінді, де кожному чистому голосному, відповідає носовий: [а] - [ä], [а] - [а ], [і] - [Т], [Г] - [7] та ін.

Були носові у праслов'янській і старослов'янській мовах. В останній вони позначалися буквами а (юс малий) і ж (юс великий).

Залежно від ступеня розкриття рота розрізняють відкриті та закриті голосні. При вимовлянні закритих м'язи більш напружені, ніж при артикуляції відкритих. Так, наприклад, у французькій мові є відкритий [е] і закритий [е] (pre[pre] "лука", prêt [pre] "готовий"), а в німецькій - відкритий [о] і закритий [о] (Sohn [zo:n] "син", Stock [JtDk] "палка").

За тривалістю звучання розрізняють довгі й короткі голосні. Були вони в латинській мові (os "кість" - os "рот", populus "народ" - populus "тополя", malus "поганий" - malus "яблуня"). Є довгі голосні в англійській (ship [Jip] "судно" - sheep Цї:р] "вівця", rich [ritf] "багатий" - reach [ri:tf] "досягати", cut [kAt] "різати" - cart [ka:t] "віз") та німецькій (statt "замість" - Staat "держава", Bett "ліжко" - Beet "клумба") мовах. В естонській мові розрізняють короткі, довгі і наддовгі голосні (sada "сто" - saada "прийшли" - saaada "отримати").

Система голосних називається вокалізмом.

Приголосні звуки

За акустичною ознакою (співвідношенням голосу й шуму) приголосні поділяють на сонорні й шумні. У сонорних приголосних голос (тон) переважає над шумом. До них належать [л], [р], [м], [н], [j], укр. [в]; англ. [w], [п]; нім. [п]. У шумних приголосних шум переважає над голосом або наявний лише шум. Шумні приголосні у свою чергу поділяються на дзвінкі й глухі. У дзвінких шум переважає над, голосом. До них належать [б], [г], [ґ], [д], [ж], [з], [дж ], [дз]; англ. [б]. Глухі приголосні творяться тільки шумом. До них належать [к], [п], [с], [т], [ф], [х], [ц], [ч], [ш]; англ. [в]; нім. [с], [п].

З артикуляційного (фізіологічного) погляду приголосні класифікують за місцем творення і способом творення.

За місцем творення розрізняють губні (лабіальні), язикові, язичкові (увулярні), глоткові (фарингальні) і гортанні (ларингальні) приголосні.

Губні приголосні членуються на дві підгрупи: губно-губні, або білабіальні (лат. bі від bis - "двічі"), до яких належать [б], [п], [м], англ. [w] (при творенні цих звуків нижня губа змикається з верхньою) і губно-зубні, або лабіодентальні (лат. dentalis від dens - "зуб"), як, наприклад, [ф] і [в] (нижня губа змикається з верхніми зубами).

Язикові приголосні поділяються на передньоязикові (ІД], [т], [ж], [з], [с], [ш], [р], [л], [н], [ц], [ч], [дж], [дз], англ. [O], [в]), середньоязикові ([j], фр., ісп., італ., узб. [п]п, нім. [с]2)) і задньоязикові ([ґ], [к], [х], англ. [п]а>).

У всіх мовах найбільше передньоязикових.

За пасивним артикулятором передньоязикові поділяють на міжзубні, або інтердентальні (англ. [д], [6], зубні, або дентальні ([д], [т], [з], [с], [дз]), та піднебінні ([ж], [ш], [дж], [чр.

За акустикою вони бувають свистячими [з], [с], [дз] або шиплячими ( [ж], [ш], [ч], [дж ]). Залежно від форми, якої набуває язик, та ділянки передньої частини язика, що бере участь у творенні звуків, розрізняють серед передньоязикових приголосних апікальні, дорсальні та какумінальні. При творенні апікальних (від лат. apex "верхівка, кінець") кінчик язика (апекс) притискується до зубів, альвеол, ясен або загинається до твердого піднебіння. Апікальними є англійські зубні [d], [t] та міжзубні [O], [в], український зубний [л].

При вимові дорсальних (лат. dorsalis від dorsum "спина") спинка язика торкається піднебіння, а його кінчик опускається вниз, наближаючись до нижніх зубів. Дорсальними є українські [д], [т], [з], [с]. Какумінальні (лат. cacumen "вершина"), або церебральні (лат. cerebrum "мозок"), приголосні утворюються при піднятому вгору краї передньої частини спинки язика. Такими є звуки [ж], [ш], [р].

Гортанні (ларингальні) звуки утворюються при зімкненні або зближенні голосових зв'язок. Ларингальним є англ. [h].

Глоткові (фарингальні) приголосні творяться в порожнині глотки. До них належать укр. [г], нім. [h] (голова, галас, нім. Hand "рука", Held "гроші", Freiheit "свобода"). Гортанних і глоткових звуків багато у грузинській та інших кавказьких мовах. Є вони в івриті та арабській мові.

Язичкові (увулярні) приголосні характеризуються активною артикуляцією маленького язичка (увули). Таким є французький гаркавий звук [г].

За способом творення приголосні поділяють на проривні, щілинні, зімкнено-прохідні й африкати.

"Див.: фр. signe [sin] "знак", ісп. señor"пан", італ. signore "пан", узб. унг [on] "правий".

2)Це так званий ich Laut, який вимовляється у словах типу ich "я", Recht "право", durch "через" тощо.

31 Див.: sing [sin] "співати", siting [sitio] "сидіти" тощо.

Проривні, або зімкнені, утворюються зімкненням двох артикуляторів, що створюють перешкоду, яку повітря з силою прориває, тобто це приголосні, які творяться при різкому розкритті зімкнення. їх ще називають вибуховими, експлозивними (від фр. explosion "вибух") та миттєвими (їх не можна вимовляти протяжно). До них належать [б], [п], [Д]. М, [ґ], [к].

Щілинні, або фрикативні (від лат. fricare "терти", fricatus "тертя"), - приголосні, які утворюються при неповному зімкненні активного й пасивного органів, внаслідок чого утворюється щілина, через яку проходить повітря і треться об стінки цієї щілини, витворюючи шум. їх ще називають спірантами (від лат. spirans "який дує, дме, видихає"). До них належать [в], [з], [ж], [г], [ф], [с], [ш], [х], англ. [б], [6], англ. і нім. [h].

Зімкнено-прохідні приголосні утворюються одночасним поєднанням зімкнення і проходу (щілини). Органи мовлення змикаються, але десь залишається щілина для повітря. Зімкнено-прохідними є [р], [л], [м], [н], французький увулярний [г]. Серед них розрізняють: 1) дрижачі, або вібранти (від лат. vibrans "дрижачий"), при творенні яких артикулятор (язик або язичок) дрижить і таким чином то закриває, то відкриває шлях для повітря ([р], фр. увулярне [г]);

2) плавні, або бокові, латеральні (від лат. lotus "бік", lateralis "боковий"), які характеризуються тим, що повітряний струмінь проходить краями порожнини рота (наприклад, приголосний [л] утворюється боковою щілиною при опущенні країв язика і зіткненні кінчика язика з верхніми зубами);

3) носові, або назальні (фр. nasal від лат. nasus "ніс"), які утворюються при опущеному м'якому піднебінні, внаслідок чого частина видихуваного повітря проходить через порожнину носа (звуки [м], [н]).

Африкати (від лат. affricatus "притертий") - зімкнені приголосні, вимова яких закінчується щілинною (фрикативною) фазою. Це своєрідні гібриди проривних і щілинних. До них належать [ц], який починає вимовлятися як проривний [т], що згодом переходить у фрикативний [с], і [ч], початок вимови якого нагадує [т], а кінець [ш]; звуки [дж]<укр., серб., англ.), [дз] та нім. [£f ] (Pferd "кінь", Apfel "яблуко", Pfeil "стріла").

За додатковою артикуляцією, коли до основного тембру додається ще інше (додаткове) забарвлення, виділяють звуки тверді й м'які та аспірати.

М'які, або палаталізовані, звуки відрізняються від твердих тим, що при їх творенні відбувається артикуляційний зсув у напрямку до середнього піднебіння. Саме тому всі середньоязикові є м'якими: [j], [л'], [н']" [с'], [т'] та ін. М'які приголосні, що утворюють із твердими пари, є тільки у слов'янських, японській та ще деяких мовах. В інших мовах кожен із приголосних є або м'яким, або твердим. Так, наприклад, у французькій мові приголосні [ж] і [ш] м'які. Та й у слов'янських мовах класифікація приголосних на тверді та м'які не збігається. Наприклад, у російській мові [ч] є м'яким звуком, тоді як у білоруській і польській - тільки твердим.

Аспірати, або придихові (від лат. aspirare "дути, видихати", aspiratus "придиховий"), - приголосні, які характеризуються великим струменем видихуваного повітря при їх творенні, що призводить до появи фази шуму в кінці звучання. Придиховими є німецькі глухі приголосні [р], [t], [k] (Pilz "гриб", Tat "справа, дія, вчинок", Kuh "корова" вимовляються приблизно так: Philz, That, Khuh). Багато придихових є у санскриті, гінді, урду, в'єтнамській, корейській і китайській мовах.

У деяких мовах існують так звані абрубтивні (глоталізовані, зімкнено-гортанні) приголосні, які характеризуються зімкненням або зближенням голосових зв'язок у кінцевій фазі артикуляції. Замкнута гортань піднімається вгору, і стиснуте повітря утворює в ротовій порожнині тиск. Відтак настає гортанний прорив, який надає приголосному різкого забарвлення. Такі звуки є в кавказьких (грузинській, осетинській, аварській та ін.), семіто-хамітських і деяких індіанських мовах.

Існують також огублені (лабіалізовані) приголосні. При їх творенні збільшується ротовий резонатор, відповідно знижується тональність приголосного. Лабіалізовані приголосні є в діалектах японської мови.

Вважають, що в індоєвропейській прамові існували губні [*kw], [*дЧ, [*hw].

За тривалістю вимовлення (артикуляції) приголосні, як і голосні, бувають довгими і короткими. Наприклад, в українських словах знання і життя довгими є приголосні [її'], [т'], які звичайно називають подвоєними, але в транскрипції записують як довгі звуки [знан'а], [жит'а]). У російській мові довгими є [ж *] і [ш']: вожжи [вбж 'и], изжога [иж 'огь], щи [ш 'и], щука [ш 'ук*ь]. В арабській мові довгота приголосних широко використовується для розрізнення слів. Наприклад: [сама) "бути високим" - [сам її] "називати".

Таблиця 2. Класифікація приголосних

Систему приголосних називають консонантизмом.

Примітка до табл. 2. Українські звуки передані буквами українського алфавіту, звуки інших мов - буквами латинського алфавіту або знаками, які використовуються в транскрипції цих мов.

Фонетичні одиниці та засоби

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти