ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Живі та історичні фонетичні процеси. Спонтанні зміни звуків

Фонетичні процеси не є стабільними. Вони час від часу змінюються, одні припиняють своє існування, інші з'являються. Так, скажімо, колись у нашій мові діяв процес переходу [ґ], [к], [х] в [ж], [ч], [ш] перед голосними переднього ряду (друг - друже, рука - заручення, птах - пташина). Нині він не діє, і тому в словах, що з'явилися після призупинення дії цього процесу, задньоязикові вільно поєднуються з голосними переднього ряду: герб, гени, кептар, кілограм, хекати, хіхікати, Херсон тощо. Нині в українській мові діють інші процеси: відсутність оглушення дзвінких приголосних в кінці слова, твердість кінцевих губних (голуб, вісім тощо; nop. рос. голубь, восемь, де кінцеві губні є м'якими). Тому потрібно розрізняти живі та історичні фонетичні зміни (в деяких підручниках їх називають відповідно фонетичними і нефонетичними, що некоректно, бо в обох випадках йдеться про зміну звуків, тобто фонетичні процеси).

Живі, або актуальні, фонетичні зміни є наслідком діючих у мові фонетичних процесів. Прикладом таких змін є асиміляція і дисиміляція в українській та інших сучасних мовах, акання в білоруській мові (Касіу Ясь канюшину, паглядау на дзярчину), редукція ненаголошених голосних і оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в російській мові ([мьллкб], [дуп], [друк] тощо).

Історичні, або традиційні, зміни не пов'язані з діючими в сучасній мові фонетичними процесами. До таких історичних фонетичних змін належить чергування задньоязикових [ґ], [к], [х] з шиплячими [ж], [ч], [ш] і свистячими [з], [с], [ц]. Слов'яни не могли вимовити цих звуків перед [і], [е] та іншими голосними переднього ряду, і внаслідок пристосування (акомодації) задньоязикові змінювалися на передньоязикові. Тому виникли ці чергування (нога - ніженька - нозі, мука - мучний - муці, муха - мушка - мусі). Історичними є чергування [о], [е] з [і] в закритому складі (стола - стіл, село - сіл), чергування [о], [е] з нулем звука (сон - сну, день - дня), перехід [е] в [о] після шиплячих (чотири, жонатий) та ін. До V ст. в німецькій мові живим було чергування [а] з [е] (останній звук на письмі передається буквою ä: tragen "нести" - trägt "несе" - Träger "носій", backen "пекти" - bäckt "пече" - Bäcker "пекар"). У XV ст. в англійській мові довгі голосні стали короткими ([е:] -" [і], [о:] -> [и] тощо, а короткі дифтонгізувалися ([і] -"[аі]). Через те тепер на письмі зберігається стара орфографія, а звучать інші звуки: child [t/arid] "дитина", bind [baind] "зв'язувати". Прикладом історичних змін звуків є так зване друге пересунення приголосних у німецькій мові. Глухі проривні [р], [t], [k ] після голосних перейшли в щілинні [f], [s], [х], а після приголосних та на початку слова - в африкати [pf], [ts], [ch]. Дзвінкі [b], [d], [g] трансформувалися в глухі [р], [t], [k). Пор. нім. schlafen "спати", laufen "бігти" і готськ. slepan, hlaupan, англ. sleep, leap; нім. essen "їсти", Wasser "вода" і готськ. itan, wato, англ. eat, water; нім. machen "робити" й англ. make; нім. Apfel "яблуко" й англ. apple; нім. zwei "два" і англ. two; нім. Tochter "доня" й англ. daughter; нім. alt "старий" і англ. old.

Усі такі чергування зберігаються в сучасних мовах, однак у словах, які виникли після припинення дії цих процесів, такого переходу немає (кепка, гіркий, хімія, хмарочос, бутерброд, нім. trappen "тупати" - trapt "тупає", Trapper "мисливець").

Часто історичні чергування використовуються у мові для розрізнення граматичних форм. Так, у германських мовах чергування голосних заднього ряду з голосними переднього ряду (умлаут) залежали від позиції цих голосних, тобто були живими. Тепер вони є одним із важливих граматичних засобів: розрізняють форми однини і множини: нім. Vater "батько" - Väter "батьки", Bruder "брат" - Brüder "брати"; англ. tooth [tu:0] "зуб" - teeth [ti:9] "зуби", man [тззп]"чоловік, людина" - men [men] "чоловіки, люди".

Крім фонетичних змін, причини яких можна пояснити, оскільки вони зумовлені позицією звуків у слові або їх сусідством із іншими звуками, трапляються звукові зміни, причини яких виявити неможливо, оскільки вони позиційно і комбінаторно не зумовлені. Такі зміни називають спонтанними (від лат. spontaneus - "довільний"). Наприклад, звук, який колись позначався буквою Ь (ять) в українській мові перейшов в [і], а в російській - в [е] (л%сь -> укр. ліс, рос. лес; дЬдъ -> укр. дід, рос. дед; бЬлый -> укр. білий, рос. белый). Ніхто не знайшов пояснення й такому факту, чому носові голосні [о] й [ej зникли в усіх слов'янських мовах, але збереглися в польській (meisiqc "місяць", miesi^cy "місяців").

До спонтанних відносять також чергування типу носити - нести, рос. бреду - брод, лат. саріо "беру" - сері "взяв", нім. binden "в'язати" - band "зв'язав" - gebunden "зв'язаний", geben "давати" - gibt "дає" - gab "дав".

Різні звукові зміни можуть супроводжуватися явищами конвергенції і дивергенції.

Конвергенція (від лат. convergentio "сходження, наближення") - збіг у процесі фонетичних змін двох звуків у одному.

Так, у давньоруській мові носові звуки [о] й [ej, які на письмі позначалися буквами ж (юс великий) і а (юс малий), трансформувалися відповідно в [у] й [а], тобто збіглися з іншими звуками, що вже існували в мові. Подібне сталося зі звуками [ъ] і [ь], які в слабкій позиції зникли, а в сильній змінилися відповідно на [о] й [е], тобто збіглися з наявними в мові звуками. Як бачимо, внаслідок конвергенції кількість звуків у мові скорочується.

Протилежним конвергенції е процес дивергенції.

Дивергенція (від лат. divergentio "розходження") - розщеплення звука на два різні звуки.

Іншими словами, в одній позиції звук може залишитися, а в іншій - перейти в інший звук. Так, наприклад, звуки [о] і [е] в українській мові у відкритому складі збереглися, а в закритому - перейшли в [і]: вола - віл, семи -і сім.

Фонетичні закони

Переважна більшість звукових змін відбувається закономірно, тобто під впливом фонетичних законів.

Фонетичні закони - закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень.

Сутність фонетичних законів полягає в регулярності фонетичних змін у мові на певному етапі її розвитку і регулярності фонетичних відповідників як у різних споріднених мовах, так і в одній і тій самій мові. Так, скажімо, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в російській, польській і німецькій мовах - це фонетичний закон для цих мов. Фонетичний закон передбачає, що коли в мові відбувається якась фонетична зміна, то вона охоплює всі випадки, в яких трапляються ті самі звуки в однакових умовах.

Мовні фонетичні закони суттєво відрізняються від законів природничих наук. У математиці, скажімо, закони є абсолютними, тобто не залежать від жодних умов. Фонетичні закони діють у певний період і на певній території (в одній мові чи декількох споріднених, але не в усіх). Так, наприклад, закон відкритого складу (принцип висхідної звучності в складі) діяв до половини XI ст., закон палаталізації задньоязикових [ґ], [к], [х] перед голосними переднього ряду приблизно з IV ст. до н. е. до IV ст. н. е. В англійській мові колись діяв закон переходу [sk] в [/]: skip -" ship [/ір] "корабель", fish -" fish [fr/] "риба". Нині він не діє: skill [skil] "мистецтво", score [ska:] "рахунок", skates [skeits] "ковзани", screw [skru:] "гвинт".

Усі фонетичні зміни відбуваються за суворими законами. Навіть їх порушення є закономірними. Усі винятки - результат дії закону, який замінив дію попереднього. Наприклад, в українській мові слово кінець повинно було б звучати конець, бо [о] - у відкритому складі. Однак у цьому випадку маємо [і], яке виникло за законом аналогії, тобто за принципом вирівнювання форм. В усіх інших відмінкових формах це слово має закономірне [і] (кінця, кінцю, кінцем, кінці, кінців, кінцям, кінцями, кінцях), оскільки [о] тут знаходилося в закритому складі. У російській мові слово рука в давальному та місцевому відмінках повинно було мати форму руце за законом переходу задньоязикових перед голосними переднього ряду (пор. закономірне укр. руці). Однак за дією закономірного процесу вирівнювання основи у цьому випадку закріпилася форма руке (в усіх інших відмінкових формах зберігся звук [к]: рука, руку, рукой, рук, рукам, руками).

Знання фонетичних законів дає змогу встановити відповідність звуків у різних мовах. Наприклад, українському звукові [і], який виник із індоєвропейського [6], відповідає давньоруський [1>], рос. [е], лит. [аі]: *кепа - цЬна - цена - ціна - каіпа.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти