ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Позиції фонем. Варіанти і варіації фонем

У мовленнєвому потоці фонеми перебувають в різних позиціях. Ці позиції бувають сильними й слабкими.

Сильні позиції - позиції, в яких протиставлення і розрізнення фонем досягають повної сили.

Слабкі позиції - позиції, в яких протиставлення фонем неповне або зовсім зникає (нейтралізується).

Для голосних сильна позиція - наголошена, слабка - ненаголошена. Так, наприклад, у слові села [села] фонема <е> знаходиться в сильній позиції, а в слові село [се"ло] - в слабкій.

У слабкій позиції часто відбувається нейтралізація (від лат. neuter "ні той, ні інший") двох чи більше фонем, тобто їх нерозрізнення, збіг в одному звукові:

Для приголосних сильною є позиція перед голосними і сонорними, а слабкою - перед іншими приголосними. Так, у слові просити фонема <с> знаходиться в сильній позиції, бо стоїть перед голосним, а в слові просьба ця сама фонема знаходиться в слабкій позиції і реалізується в звуці [з*]. Фонеми російської мови <Г>, <к>, <з>, <с> у словах голос, колос, зной, сниться знаходяться в сильній позиції, бо стоять перед голосними і сонорними, а в словах легкий [л'бхк'ид], к дому [г дому], сдать [здат*] - у слабкій, бо стоять перед шумними приголосними, через що реалізуються в звуках [х], [г], [з].

У багатьох мовах, зокрема в російській, білоруській, польській, німецькій, слабкою позицією для приголосних є положення в кінці слова. Внаслідок нейтралізації приголосних з'являються пари слів, які звучать однаково, але мають різне написання і значення: рос. луг [лук] і лук [лук], гриб [гр'ип] і грипп [гр'ип] ; польськ. pod [pot] "під" і pot [pot] "піт", grad [grat] "град" і grat [grat] "стара річ"; нім. Bund [bunt] "союз" і bunt [bunt] "пістрявий", Rad [rat] "колесо" і Rat [rat] "рада".

В українській та англійській мовах позиція в кінці слова є сильною для приголосних: Важ хліб [важ хл'іб] - Ваш хліб [ваш хл'іб], Знайшов гриб [зна і шбу гриб] - Захворів на грип [захвбр'іу на грип]; англ. bag [baeg] "сумка" - back [Ьазк] "спина"; wide [wald] "широкий" - white [wait] "білий", hard [ha:d] "сильний" - heart [ha:t] "серце".

Як бачимо, у мовленні виступають уже не фонеми, а їх представники, які називають варіантами фонем, або алофонами (від гр. alio "інший" і phone "звук"):

Варіанти фонем потрібно відрізняти від варіацій. Варіації фонем - це індивідуальні, територіальні й позиційні видозміни фонем, які не впливають на смисл, не утруднюють сприймання. Так, зокрема, кожному індивіду притаманна тільки йому властива вимова звуків (тембр, шепелявість, гаркавлення тощо). Це і будуть індивідуальні варіації фонем. Орфоепічні особливості вимови характерні і для мовців певної території (полтавське пом'якшене [л*] ([мол'окб]), галицьке м'яке шепеляве [сш] ([л'в'і Усш'юц]) тощо). Такі варіації називають територіальними. Прикладом позиційних варіацій може слугувати акомодація голосних після м'яких приголосних (укр. ляля [л'а л'*а], рос. мял [м'*ал] тощо), а також перехід у російській мові звука [и] в [ы] після прийменників і префіксів, які закінчуються на приголосний: идейный - безыдейный, исторический - предысторический, я с Иваном []а сыванъм].

На противагу варіантам, які зумовлюють утворення омофонів (слів, які звучать однаково, але мають різне написання і значення), варіації - це "невинні відтінки", які не впливають на розуміння слів.

Отже, фонема як недоступна безпосередньому сприйняттю абстрактна одиниця протиставляється звукові як конкретній одиниці, в якій фонема матеріально реалізується в мовленні. Одній фонемі можуть відповідати декілька звуків. Образно кажучи, фонема - це "сім'я звуків" (наприклад, рос. фонема <о> реалізується в звуках [о], [л], [ъ]). Тому можна вважати правомірним визначення фонеми як низки звуків, які позиційно чергуються і служать для розрізнення й ототожнення слів та морфем.

Фонологічна система

Фонеми не можна розглядати поза системою певної мови. Загальнолюдських фонем не існує. Фонема - одна з характерних ознак самобутності мови. Оскільки фонема - член фонологічної системи певної мови, то зміст кожної фонеми визначається її положенням, місцем у системі.

Для того щоб описати фонологічну систему, необхідно протиставити кожну фонему всім іншим. Найпростіший спосіб встановити фонологічну систему - підбирати слова, які різняться між собою однією фонемою: бот - дот - йот - лот - кот - рот - com (виділяються фонеми <б>, <Д>, <j>. <л>, <н>, <р>, <с>); гол - дол - фол (виділяються фонеми <г>, <д>, <ф>); бам - вам - гам - дам - зам - ям [jaM] - лам - мам - нам - рам - сам - там - хам (виділяються фонеми <б>, <в>, <г>, <д>, <з>, <j>, <л>, <м>, <н>, <р>, <с>, <т>, <х>); кін [к'ін] - кінь [к'ін'], сіл [с'іл] - сіль [с'іл'] (виділяються фонеми <н>, <н*>, <л>, <л'>).

Саме таким чином можна встановити систему фонем будь-якої мови, а зіставивши її з системою фонем іншої мови (інших мов), можна виявити національно-мовну специфіку фонологічних систем порівнюваних мов. Так, зокрема, можна виявити, що в українській мові є фонеми <р> і <р*> (пор.: рад [рад] і ряд [р'ад], тоді як у білоруській мові є тільки одна фонема <р> (рад старацца, жыццюрад і другі рад, рад вучоных, цэлы рад акалічнасцей "цілий ряд обставин"); в українській мові є фонеми <г> і <ґ> (грати - ґрати, гніт - ґніт), а в російській мові - тільки одна фонема <г> (коли замінити [г] проривне на [у] фрикативне, значення слова не зміниться: [гъллва], [уъллва]. Якщо в українській мові є одна фонема <е>, то в англійській мові є аж чотири фонеми, які нагадують за звучанням українську фонему <е>: <е> (head [hed] "голова"), [ае] (had [haed] "минулий час від дієслова have "мати"), <з:> (heard [ha:d] "минулий час від дієслова hear "чути") і <з> (teacher [tirtja] "вчитель"); в українській мові є одна фонема <а>, тоді як в англійській мові є дві близькі за звучанням до неї фонеми - <а:> (cart [ka:t] "віз") і <л> (cut [k ] "різати").

Наведені приклади ще раз підкреслюють, що звуки стають фонемами, коли вони в опозиції до інших звуків, тобто розрізняють значення морфем чи слів.

Опозиції бувають привативні, градуальні та еквіполентні.

Привативна опозиція - опозиція, в якій один член має якусь ознаку, а інший її не має.

Як приклад можна навести опозицію <д> - <т>. Фонема <д> має ознаку дзвінкість, якої не має фонема <т>.

Градуальна опозиція - опозиція, в якій члени характеризуються різним ступенем, градацією однієї й тієї самої ознаки.

Так, зокрема, фонеми <е> і <і> характеризуються різним ступенем розкриття рота.

Еквіполентна (рівнозначна) опозиція - опозиція, в якій обидва члени рівноправні.

Так, скажімо, якщо порівняти фонеми <п> і <т>, то виявимо, що обидві мають такі ознаки, як глухість, проривність, твердість, але кожна з цих фонем ще має по одній ознаці, якої не має інша, а саме: фонема <п> має ознаку губність, а фонема <т> - передньоязиковість.

Корелятивна опозиція - опозиція, члени якої різняться тільки однією ознакою, а за іншими ознаками збігаються.

У корелятивних опозиціях знаходяться фонеми <б> і <П>, <д> і <т>, <н> і <н'>. Перша з наведених пар має спільні ознаки губність, проривність, твердість, а розрізняється ознакою дзвінкість/глухість; друга пара фонем має спільні ознаки - передньоязиковість, проривність, твердість і різниться ознакою дзвінкість/глухість; третя має спільні ознаки сонорність, зімкнено-прохідність, передньоязиковість і різниться ознакою твердість/м'якість.

Своєрідність фонологічної системи кожної мови полягає в загальній кількості фонем, співвідношенні голосних і приголосних, характері опозицій, розподілі фонем за позиціями, характері позицій, варіантів і варіацій фонем та їх сполучуваності (комбінаторики).

У мові може бути від 10 до 80 фонем. Наприклад, у гавайській мові їх 13, у литовській - 61, а в абхазькій за одними даними - 71, а за іншими - 81 фонема.

Що стосується пропорцій голосних і приголосних, то тут амплітуда коливань також дуже широка: в гавайській мові 5 голосних і 8 приголосних, в українській - відповідно 6 і 32, в російській - 5 і 34, в англійській - 20 і 24, у французькій - 17 і 18, у вірменській - 6 і 30, в естонській - 27 і 24, у тайській - 36 і 20.

Характер опозицій у різних мовах не збігається. Якщо, скажімо, опозиція приголосних за твердістю/м'якістю в українській мові є превалюючою то в західноєвропейських мовах приголосні за твердістю/м'якістю опозицій не утворюють, зате в цих мовах є опозиція голосних за короткістю/довготою, якої немає в українській мові.

Слід пам'ятати, що розподіл фонем за позиціями в різних мовах неоднаковий. Положення, яке в одній мові є сильною позицією, в іншій мові може бути слабкою, як, скажімо, позиція кінця слова навіть для таких споріднених мов, як українська і російська, е нетотожною.

Що стосується варіантів і варіацій фонем, то тут розбіжності значні. Те, що в одній мові є окремою фонемою, в іншій мові може бути варіантом або навіть варіацією. Так, наприклад, <р> і <л> в українській мові є окремими фонемами, а в корейській і китайській мовах - варіантами однієї фонеми; <і> і <и> в українській мові є окремими фонемами, а в російській мові [ьі] є позиційною варіацією (навіть не варіантом) фонеми <и>.

Слід зазначити, що в мовознавстві існують різні фонологічні школи, в трактуванні фонем яких є деякі відмінності.

Мовознавчу науку, яка вивчає фонологічні системи мов, називають фонологією. Оскільки фонологія досліджує функціональний аспект звуків мови, то її нерідко називають функціональною фонетикою.

Письмо

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти