ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Слово як одиниця мови. Слово і лексема

Хоч будь-яка людина без філологічної освіти легко може виділити в чужому чи своєму мовленні слова (поняття слова стихійно наявне в свідомості всіх носіїв мови), однак дати визначення слова дуже важко. Є безліч визначень слова, але жодне з них не враховує різних нюансів, притаманних різнорідним словам у мовах світу. Так, зокрема, такі визначення, як "смислова одиниця в складі речення", "звук або комплекс звуків, що має значення" не є неправильними, але вони можуть відноситися до інших одиниць, які мають значення, наприклад, морфем, речень. Крім того, слова є дуже різними і в межах однієї мови і, особливо, при порівнянні їх у різних мовах (пор. школа, вчитися, гарний, і9 а, в, для, ой, ку-ку; нім. der, die, das; англ. the, а, фр. le, la та ін.). Тому охопити ознаки таких різних слів у одному визначенні не просто. Саме це, очевидно, стало причиною того, що деякі лінгвісти заперечували поняття слова. Так, зокрема, Ф. де Соссюр стверджував, що "поняття слова несумісне з нашим уявленням про конкретну одиницю мови... Не в слові потрібно шукати конкретну одиницю мови". Ш. Баллі, Ф. Боас, А. Мартіне заявляли про необхідність звільнитися від невизначеного поняття слова. Про неможливість визначення слова говорив Б. Сепір: "Перша наша спонука - визначити слово як мовний символ, що відповідає певному поняттю. Але... подібне визначення немислиме". А російський мовознавець Л. В. Щерба (1880-1944), який вивченню слова присвятив значну частину своїх праць, засумнівався загалом в існуванні такого поняття: "Насправді, що таке слово? Я думаю, що в різних мовах це буде по-різному. Із цього, власне, виходить, що поняття "слово" загалом не існує". Відомий чеський мовознавець В. Скалічка (1909) на відміну від Л.В. Щерби радив не відмовлятися від поняття слова, але не давати йому визначення.

Більшість же мовознавців уважають, що слово - найконкретніша мовна одиниця, основна і базисна. Мова - це перш за все мова слів, а не форм чи звуків. Тому-то спроби дати дефініцію слова не припиняються. Наведемо деякі з визначень:

"Слово - найважливіша одиниця мови, яка позначає явища дійсності та психічного життя людини і звичайно однаково розуміється колективом людей, які розмовляють однією мовою й історично пов'язані між собою" (P.O. Будагов);

"Слово - граничний складник речення, здатний безпосередньо співвідноситися з предметом думки" (О.С. Ахматова);

"Слово - найменша смислова одиниця мови, вільно відтворювана в мовленні для побудови висловлювань" (Б.М. Головін);

"Слово - мінімальна структурно-семантична одиниця мови, яка виражає своїм звуковим складом поняття про предмети, процеси, явища дійсності, їхні ознаки чи відношення між ними, вільно відтворюється в мовленні і служить для побудови висловлювань" (Д.І. Ганич, І.С. Олійник);

"Слово - оформлена за нормами даної мови, неподільна на менші подібні єдності мовна одиниця, що складається із звука чи комплексу звуків і називає певні предмети, процеси і явища об'єктивної дійсності та їх ознаки або тільки вказує на них чи на відношення між ними, або виражає емоціонально-вольові прояви" (Є.В. Кротевич, Н.С. Родзевич).

Як бачимо, для всіх визначень спільним є акцентування на смисловому аспекті слова (щось позначає). Інші ознаки визначень не збігаються. Зокрема, P.O. Будагов звертає увагу на однакове розуміння слова мовцями, Б.М. Головін, І.С. Олійник та Д.І. Ганич - на те, що слово служить для побудови висловлювання. Подібне відзначено О.С. Ахмановою (складник речення). Вільна відтворюваність слова в мовленні відзначається Б.М. Головіним, Д.І. Ганичем і І.С. Олійником. Є.В. Кротевич і Н.С. Родзевич наголошують на неподільності слова на менші подібні єдності.

Для того щоб визначити слово, очевидно, потрібно його відрізнити від інших мовних одиниць.

Як засвідчують усі вищенаведені визначення, слово - це єдність звучання і значення. Нема слів без звукової оболонки, але й немає слів без значень. Слово - двостороння одиниця: має план вираження (звукова оболонка, експонент) і план змісту (значення). Але ж ці ознаки мають і морфема, і словосполучення. Таким чином, проблема виділення слова (і його визначення) містить два аспекти: проблему окремості слова (визначення меж слова в тексті, що вимагає, з одного боку, відрізнений слова від його частини - морфеми, а з іншого - від сполучення двох чи більше слів) і проблему тотожності слова, його ідентифікацію (встановлення словесної тотожності різних слововживань). Тут все залежить від того, на що опирається лінгвіст при визначенні меж слова: на написання ("орфографічне слово" - послідовність букв між пробілами) чи на його лексичне й граматичне значення. Англ. to get up "вставати" - одне, два чи три слова? Рос. железная дорога "залізниця" - одне чи два слова?

Проблема тотожності слова охоплює і питання про належність різних вживань одного звукового комплексу одному слову (розмежування полісемії й омонімії). Так, скажімо, О.О. Потебня в кожному новому значенні бачив інше слово.

Спочатку з'ясуємо, чим слово відрізняється від іншої двосторонньої одиниці - морфеми. Головна відмінність слова від морфеми в його більшій самостійності, автономності. Слова можна вставити у висловлювання і переставити, тобто слово має позиційну автономність. Наприклад: Це було ранньою весною - Весною ранньою це було - Це було торік ранньою весною. Переставити морфеми в слові неможливо: * Це обул ою-ранн ою-весн.

Крім позиційної, слову властива й синтаксична автономність. На відміну від морфеми, воно здатне виконувати синтаксичну функцію, тобто бути членом речення чи утворювати самостійно однослівне речення. Саме з самостійністю слова пов'язана його легка відтворюваність.

Однак існує чимало суміжних (перехідних) випадків, які можна трактувати двояко. Так, наприклад, важко пояснити, чому в англійській мові cannot вважається одним словом (пишеться разом), a may not, must not - різними словами (пишуться окремо), хоча вони всі належать до групи близьких за значенням і функцією слів (модальних дієслів). До важких випадків виокремлення слів належать їх аналітичні форми. Пор.: читати - буду читати, читав би; дотепний - більш дотепний, найбільш дотепний; англ. to read "читати" - has read "читав", will read "читатиме", is reading "читає зараз"; нім. lesen "читати" - hat gelesen "прочитав", wird lesen "буде читати", wird gelesen haben "буде прочитаний". Функціонально тут всюди одне слово (пор.: прочитаю, дотепніший тощо), але структурно - словосполучення, яке допускає вставлення всередину іншого слова (Я буду запоєм читати цю книжку; Не has never read a book in the train "він ніколи не читав у поїзді книжку").

До таких же суміжних випадків належать дієслова з відокремлюваними префіксами в німецькій мові (aufstehen "вставати"; Ich stehe früh auf "Я встаю (прокидаюсь) рано"; Stehe auf "Встань!") і форми знахідного, орудного та місцевого відмінків українських займенників ніхто, ніщо, дехто, дещо, ніякий тощо (ні про кого, ні на кому, ні на що, ні в чому, де в кого, де в чому, де з ким, де з чим, ні в якому),

У подібних випадках суттєвим для виділення слова є критерій системності. Якщо буду читати і читатиму є співвідносними, то це свідчить, що розчленована форма буду читати є одним словом (словоформою).

Крім самостійності, слово характеризується цільно-оформленістю (слова розділені паузами й об'єднані наголосом, мають також граматичну оформленість, через що є непроникними) та ідіоматичністю (довільним зв'язком звучання зі значенням). Отже, характерними ознаками слова е цільність, виокремленість, ідіоматичність і вільна відтворювальність у мовленні.

Важкість визначення слова пояснюється й тим, що слова є неоднорідними за своєю структурою і за функціями. Вважають, що основною функцією слова є номінативна. Тільки за цією однією функцією (за способом номінації) слова поділяють на чотири типи:

1) повнозначні, до яких належать іменники, дієслова, прикметники, числівники й прислівники. Це слова-етикетки, слова, що називають явища навколишнього світу. Вони є носіями понять. У реченні виконують синтаксичні функції членів речення;

2) вказівні (займенникові), які позначають предмети опосередковано або за відношенням до осіб мовлення. Реальний зміст займенники отримують лише в мовленні (у висловлюваннях, у тексті);

3) службові, до яких належать сполучники, прийменники, частки, зв'язки, слова ступеня, артиклі. За своїми функціями вони близькі до морфем: не мають номінативної функції, а лише виражають відношення. Це слова-організатори, гвинтики для побудови речень. Службові слова несуть інформацію не стільки про світ, скільки про саму мову;

4) вигукові, які стосуються не думки, а емоцій. Вони не мають номінативної функції (не називають явищ й не виражають понять) і не можуть вступати в синтаксичні відношення з іншими словами в реченні.

Повнозначні слова також не становлять однорідну групу. Так, зокрема, серед іменників розрізняють власні та загальні назви.

Власні назви на відміну від загальних служать для виділення названого ними об'єкта з низки подібних, для його індивідуалізації та ідентифікації. До них належать антропоніми (імена людей), топоніми (географічні назви), теоніми (назви божеств), зооніми (клички тварин), астроніми (назви небесних тіл), космоніми (назви зон космічного простору і сузір'їв), хрононіми (назви відрізків часу, пов'язані з історичними подіями), ідеоніми (назви об'єктів духовної культури), хрематоніми (назви об'єктів матеріальної культури) та ін. Усі ці назви вивчаються спеціальною наукою ономастикою (від гр. "майстерність давати імена").

У лексикології прийнято розрізняти поняття "слово" і "лексема". Слово є конкретною одиницею.

Лексема - слово-тип, абстрактна одиниця мови, інваріант, у якому абстрагуються від його форм.

Іншими словами, лексема - це слово в сукупності його форм і можливих значень у всіх його вживаннях і реалізаціях. Так, у реченні Людина людині друг є три слова і дві лексеми, бо слова людина і людині є формами (варіантами) однієї лексеми.

Лексема може варіюватися і в плані вираження, і в плані змісту. Формальними варіантами, тобто варіантами у плані вираження, є, наприклад, співати і співать, сміятися і сміятись, би і б, рос. прочитать і прочесть, хнычет і хныкает, а варіантами в плані змісту є різні значення багатозначного слова, які прийнято називати лексико-семантичними варіантами.

Значення слова

Лексичне значення - історично закріплена в свідомості людей спів* віднесеність слова з певним явищем дійсності.

Це зв'язок певного звучання з певним поняттям, почуттям, волевиявленням тощо, "відоме відображення предмета, явища чи відношення у свідомості..., яке входить до структури слова як його внутрішня сторона, відносно якої звучання слова виступає як матеріальна оболонка..." (О.І. Смирницький), або це той зміст слова, та інформація, яку воно несе.

Лексичне значення слова є продуктом мисленнєвої діяльності людини. Воно пов'язане з редукцією інформації людською свідомістю, з порівнянням, класифікацією, узагальненням.

Оскільки слова називають речі, то лексичне значення нерідко називають речовим.

Ядром лексичного значення є концептуальне значення (мисленнєве відображення певного явища дійсності, поняття). Так, наприклад, слово обличчя має концептуальне значення "передня частина голови людини". Крім концептуального значення (його ще називають денотативним), слово може мати конотативне значення (від лат. Con "разом із" і notatio "позначення"), тобто емоційні, експресивні, стилістичні "додатки" до основного значення. Наприклад, слова морда, пика, фізіономія мають таке ж концептуальне значення, як і обличчя, але на нього нашаровуються експресивно-стилістичні відтінки (конотації). Пор. ще: кінь і шкапа, черевики і шкарбани тощо.

Концептуальне й конотативне значення є загальноприйнятими, тобто належать мові й зафіксовані в словниках. Від таких значень потрібно відрізняти контекстуальні значення, тобто значення, які виникають у певних контекстах. Так, словами котик і лапочка пестливо називають дітей чи близьких, однак таке значення в цих словах не фіксується словниками.

Говорячи про значення слова, необхідно мати на увазі, що слово загалом вступає в три типи відношень: предметний (слово - предмет), поняттєвий (слово - поняття) і лінгвальний (слово - слово).

Відношення слово-предмет.

Існує у двох різновидах: загальна віднесеність і конкретна віднесеність.

Загальна предметна віднесеність - віднесеність концептуального значення до цілого класу денотатів. Наприклад, слово кінь позначає будь-якого коня.

Конкретна предметна віднесеність - віднесеність концептуального значення до певного, одиничного денотата. Наприклад: На лузі пасся кінь.

Власні імена мають тільки конкретну предметну віднесеність {Івано-Франківськ, Черкаси, Дніпро, Карпати). Загальні назви у мові мають тільки загальну віднесеність [студент, книжка, собака, кінь), а в мовленні - як загальну, так і конкретну (Кінь - велика свійська однокопитна тварина і Сусід купив собі коня). Займенники, як і загальні назви, в мові мають тільки загальну предметну віднесеність (я - будь-який, кожен мовець, ти - будь-який слухач, це - все є це). У мовленні вони набувають конкретної предметної віднесеності. Коли Т. Шевченко пише "Я ввечері посумую, А вранці поплачу", то в цьому випадку під я розуміємо саме його, поета.

Віднесеність слова до предмета називають денотативним значенням (від лат. denotatum "позначуване").

Відношення слово-поняття.

Поняття - результат узагальнення і виділення предметів, явищ якогось класу за певними спільними і в сукупності специфічними для них ознаками. Так, поняття "стіл" означає будь-який за формою та призначенням стіл.

Прямо виражають поняття тільки загальні назви, і то слово-загальне ім'я не стільки виражає поняття, скільки позначає його і вказує на нього. Власні назви й займенники співвіднесені з поняттями, але прямо їх не виражають. Вигуки зовсім не виражають понять, а лише сигналізують про стан мовця.

Віднесеність слова до поняття називають сигніфікативним значенням (від лат. significatum "позначуване").

Необхідно розрізняти побутові й наукові поняття. У мовленні слова, як правило, позначають побутові поняття (їх ще називають формальними поняттями), під якими розуміють мінімум найзагальніших і водночас найхарактерніших ознак, які необхідні для виділення й розпізнання предмета. Відмінність між побутовим (формальним) і науковим (змістовим) поняттями фіксують тлумачні й енциклопедичні словники. Якщо в тлумачному словнику для пояснення слова вода достатнім є таке визначення, як "прозора рідина, що утворює струмки, ріки, озера і моря", то в енциклопедичному словнику вода визначена так:

"Вода, оксид водню, Н.О - найпростіша, найпоширеніша на Землі хімічна сполука водню з киснем... Вода є головною складовою частиною гідросфери, що вкриває близько 360 млн. км2, тобто 70,8% поверхні Землі. Вода - безбарвна рідина без запаху і смаку. При нормальному тиску температура тверднення 100°С, температура кипіння 100°С. Найбільша густина (при 3,98°С) дорівнює 1000,00 кг/м3" (Українська радянська енциклопедія. - К., 1978. -Т.2. - С. 344).

Терміни слово і поняття не збігаються: по-перше, слово може позначати декілька понять (багатозначні слова); по-друге, одне поняття може виражатися декількома словами (синоніми); по-третє, поняття може виражатися сполученням слів (сірчана кислота, квадратний корінь тощо); по-четверте, є слова, які не позначають понять (вигуки).

Немає повної відповідності й між значенням слова та поняттям. Значення слова є ширшим від поняття (як було вже сказано, на концептуальне значення, тобто побутове поняття, нашаровуються різні конотації, а також асоціації (вербиченька, патякати, калина). Поняття ж є глибшим від значення, в чому можна переконатись із вищенаведеного енциклопедичного визначення води. Як зазначав О. Потебня, у слові міститься не сама думка, а відбиток думки.

Відношення слово-слово.

Значення слова існує не само по собі, а в певному співвідношенні зі значеннями інших слів. Близькі й протилежні за значенням слова уточнюють семантику слова, визначають для нього певні семантичні межі. Значення слів, таким чином, є системно зумовленими. У цьому легко переконатися, коли порівняти слова різних мов, які позначають одні й ті ж явища. Такі слова часто виявляються нетотожними за своїм концептуальним значенням. Пор.: укр. рукавичка - рос. рукавичка і варежка, укр. сир - рос. сыр і творог, рос. билет - укр. білет і квиток, укр. дерево - англ. tree і wood, нім. Baum і Holz; укр. рука - англ. hand і arm, нім. Hand і Arm, фр. bras і main; укр. палець - англ. finger і toe, нім. Finger і Zehe, фр. doigt і orteil; англ. to wash, нім. waschen - укр. мити і прати; укр. пастух і вівчар - болг. пастир, овчар, говедар "той, що пасе корови", козяр "той, що пасе кози"; укр. високий - англ. tall (про людину, тварину) і high (про інші предмети). Узбецьке ин позначає житло птахів, ведмедя і миші, тоді як у нас цьому слову відповідають три різні назви: гніздо, барліг, нора.

Співвідношенням слова з іншими словами в лексичній системі мови визначається його структурне значення.

За характером відношення до позначуваного об'єкта розрізняють значення прямі й переносні.

Прямі значення безпосередньо називають явища дійсності. Наприклад: сім'я з трьох осіб, красиве обличчя, ключ від дверей, хлопчик іде, камінна стіна, світлий день.

Переносні значення є вторинними, тобто похідними від прямих, й опосередковано через прямі значення називають явища дійсності: сім'я мов, обличчя театру, ключ від серця, час іде, камінна душа, світлі думки.

Вторинні (переносні) значення можуть утрачати зв'язок із основними. Так, англ. table "стіл" означало "кам'яна дошка", switch "вимикач" - "прут", travel "подорож" - "праця", harvest "урожай" - "осінь"; нім. Rede "мовлення, промова" мало значення "відповідальність", machen "робити" - значення "місити тісто", a Sache "діло, річ" - значення "судовий розгляд справи, судовий спір".

За синтагматичною зумовленістю значення поділяються на вільні й зв'язані.

Вільні значення.

Вживання цих значень не має жодних, крім логічних, обмежень. Так, зокрема, номінативне значення є вільним, бо воно може вільно поєднуватися з певним колом слів (тут обмеження на сполучуваність мають предметно-логічний характер). Наприклад, слово білий у значенні "який має колір снігу" поєднується з назвами всіх предметів, що можуть мати такий колір, а слово дерев'яний сполучається з усіма назвами предметів, зроблених із дерева (білий сніг, біла крейда, біла мука, білий папір, біла стіна та ін.; дерев'яний стіл, дерев'яний будинок, дерев'яна коробка, дерев'яні двері, дерев'яний стелаж, дерев'яна ложка тощо).

Зв'язані значення.

Ці значення можуть реалізуватися за певних синтагматичних умов. Серед зв'язаних значень розрізняють фразеологічно зв'язані, синтаксично і конструктивно зумовлені.

Фразеологічно зв'язані значення - значення слова, які реалізуються лише в певних сполученнях. Так, скажімо, слово білий реалізує значення "який виділяється чимсь незвичайним" лише в словосполученні біла ворона, слово дерев'яний має значення "обезцінений" лише з назвами грошових знаків (дерев'яний рубль). Значення "приємний за тембром" слово малиновий реалізує у словосполученні малиновий дзвін. Рос. потупить значення "опустити" має у словосполученнях потупить взор, потупить глаза, потупить голову (див. неможливість потупить белье в воду, потупить вниз руки).

Синтаксично зумовлені значення - значення, які реалізуються тільки в певній синтаксичній позиції. Так, наприклад, значення "безхарактерна людина, телепень" у слові шляпа реалізується тільки в тому випадку, коли це слово виступає присудком: "Тоді він шляпа, коли не бачить, що під носом робиться" (О. Корнійчук).

Конструктивно зумовлені значення - це такі значення, які реалізуються лише в певних конструкціях. Наприклад, значення "виражати своє ставлення до якихось подій, явищ тощо в слові відгукнутися реалізується тільки в конструкції відгукнутись на щось (дієслово + прийменник ка+ іменник у знахідному відмінку), а значення "позначитися на кому-, чому-небудь" - у конструкції відгукнутися в (на, по) чому (дієслово + прийменник в, на, по + іменник у місцевому відмінку). Пор. ще: грати на скрипці "виконувати що-небудь на музичному інструменті", грати в футбол "брати участь у грі", грати життям "поводитися з чимсь як з іграшкою"; рос. вертеть сигаретой "повертати в різні боки", вертеть сигарету "скручувати, робити, виготовляти".

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти