Технологія вирощування багаторічних трав

Підготовка ґрунту. Більшість трав висівають навесні, тому ви-

рішальною у системі підготовки ґрунту є зяблева оранка. Під люцер-

ну, еспарцет, буркун, значною мірою і під конюшину ґрунт обробля-

ють на глибину 30 – 32 см, особливо на чорноземних суглинкових

ґрунтах, а також на сірих і темно-сірих лісових. Чим глибше і якіс-

ніше зорано ґрунт, тим кращі умови для росту трав у 1 – 2-й роки

вегетації. У подальшому цього вже недостатньо — ґрунт ущільню-

ється і для підтримання високої продуктивності травостою необхідні

спеціальні прийоми догляду.

Крім оранки плугом з передплужником на землях, що зазнають

ерозії, можна застосовувати плоскорізний обробіток на глибину 22 –

24 см. На окремих видах ґрунтів, де немає можливості провести

глибоку оранку через загрозу вивертання малородючих шарів, од-

ночасно з оранкою застосовують ґрунтопоглиблення. Неглибокий

обробіток ґрунту (20 – 22 см) припустимий і виправданий лише на

легких супіщаних ґрунтах, які мало ущільнюються, зберігаючи

майже незмінною об’ємну масу. Для літніх посівів трав (післяукіс-

них і післяжнивних) застосовують поверхневий обробіток ґрунту.

Удобрення. Добрива вносять перед сівбою, під оранку або пе-

редпосівну культивацію і в період вегетації рослин. Велике значен-

ня при цьому мають органічні добрива, які не тільки забезпечують

багаторічні трави усіма елементами живлення, а й поліпшують фі-

зичні властивості ґрунту (пористість, аерацію), зменшують його

об’ємну масу. Це особливо важливо при вирощуванні люцерни, коли

вносять не менш як 30 – 40 т/га гною під зяблеву оранку. Одночасно

з гноєм або перед сівбою треба внести 45 – 60 кг/га фосфору, а на

легких супіщаних ґрунтах — і калію. Дози азоту визначають з ура-

хуванням наявності покривної культури Звичайно при висіванні

бобових трав під покрив і без нього вони не повинні перевищувати

45 – 60 кг/га. За більш високих доз можливі вилягання або надмір-

ний розвиток посівів покривної культури, що призводить до різкого

погіршення росту і випадання трав. Надмірне азотне удобрення по-

гіршує азотфіксацію бульбочкових бактерій.

Для ефективного використання рослинами поживних речовин

добрив, які вносять перед сівбою трав, особливо фосфорних і калій-

них, велике значення мають фізичні властивості ґрунту, його аера-

ція, вміст вуглекислоти. На важких, зволожених ґрунтах, які запли-

вають, фосфорні і калійні добрива через погану аерацію ґрунту і

нестачу вуглекислоти можуть переходити у нерозчинні й малороз-

чинні сполуки і використання їх рослинами погіршується. Для під-

вищення доступності, наприклад, фосфору, доцільно підживлювати

ґрунт вуглекислотою — різними способами внесення органіки (най-

більш радикальний спосіб), періодичним розпушуванням і навіть

279

Частина 3

уведенням багатих на вуглекислоту вихлопних газів тракторів (що-

правда, це питання потребує подальшого вивчення). Збільшення

вмісту вуглекислого газу (СО2) і вологості призводить до утворення

вугільної кислоти, що сприяє розчиненню фосфатів.

Азотні добрива (аміачну селітру й аміачну воду, безводний аміак

та ін.) вносять під зяблеву оранку або перед сівбою трав (під час пе-

редпосівної культивації). При цьому під зяблеву оранку вносять

аміачні добрива, які менш рухомі і, на відміну від нітратних, не ви-

миваються у нижчі шари ґрунту. Багаторічні трави (як бобові, так і

злакові) негативно реагують на підвищену кислотність ґрунтів. То-

му на опідзолених і підзолистих ґрунтах необхідне вапнування, яке

набагато збільшує продуктивність багаторічних трав (табл. 56).

Таблиця 56.Збільшення врожаю багаторічних трав на сіно залежно

від норми внесення вапняних добрив, ц/га

Мікродобрива. Багаторічні трави, особливо бобові, позитивно ре-

агують на мікроелементи — мідь, бор, молібден, марганець, цинк.

Молібден вносять один раз за 3 роки, якщо його вміст у ґрунті не

перевищує 0,05 – 0,15 мг/кг. Норма внесення — 100 – 200 г/га. Для

цього використовують молібденізований суперфосфат.

Мідні мікродобрива вносять насамперед на заплавних торф’яних

ґрунтах у вигляді піритного недогарку (4 – 5 ц/га один раз за 4 роки)

або мідного купоросу (15 – 20 кг/га).

Борні добрива вносять, коли вміст бору в ґрунті не перевищує

0,1 – 0,2 мг/кг, у вигляді борнодалітового добрива, борної кислоти,

бури та інших по 1 – 2 кг/га. Ці добрива ефективні насамперед на

ґрунтах з нейтральною і лужною реакцією — карбонатних і регра-

дованих чорноземах, карбонатних ґрунтах, а також на схилах із ви-

соким рівнем скипання карбонатів. Вони сприяють поліпшенню ве-

гетації рослин, особливо люцерни, в умовах недостатнього зволо-

ження (40 – 60 % НВ) їх, як і добрива, що містять мідь, слід вносити

також на заплавних дерново-перегнійних карбонатних ґрунтах По-

лісся. Широко застосовують борнодатолітове добриво на посівах лю-

церни в лісостепових і степових районах, на схилах і в сівозмінах.

Останнім часом нагромаджено значний досвід внесення бору під

люцерну. Бор збільшує (іноді набагато) висоту рослин і загальну

листкову поверхню, стимулює фіксацію азоту і підвищує його вміст

280

Польове кормовиробництво

у рослинах. У дослідах болгарських учених виявлено синергізм бору

з цинком (Д. Стоянов). Вчені АРЕ виявили взаємодію бору і калію.

Високі дози внесення останнього спричинюють симптоми борного

голодування люцерни. Калій і бор поліпшують проникність рослин-

них клітин.

У разі нестачі бору, за даними В. С. Кудряшова (1987) з поси-

ланням на О. Карпентера та інших (1984), Ш. Петерсона (1984),

О. Марієна (1984), Ц. Щерела (1983) та інших, у люцерни спостері-

гається відмирання точок росту, не розкривається і обпадає листя,

генеративні органи чорніють і набувають неправильної форми, жов-

тіють верхні частини стебел, дуже знижується врожайність. Збіль-

шення урожаю від внесення бору може бути дуже значним — від

10 – 14 до 40 – 90 % і більше. При цьому зростає вміст білка і змен-

шується вміст клітковини у кормі.

Концентрація бору в листі рослин люцерни та інших багаторіч-

них трав, за даними досліджень, має становити 10 – 12 мг/кг сухої

маси. В разі меншої кількості його рослини відчувають борне голо-

дування. При збільшенні концентрації бору спостерігаються ознаки

токсичності (В. С. Кудряшов з посиланням на Т. Бертильсона,

А. Ель-Холла та ін.). Ознаки токсичності бору на люцерні, за визна-

ченням Інституту захисту рослин та Інституту живлення рослин у

Празі — Рузині такі: побіління і пожовтіння країв листя, на межі

зеленої частини листка і тієї, що побіліла, утворюється вузька тем-

но-коричнева смужка. Листя з такими симптомами містить багато

бору — 137 мг/кг, без них — 9 мг/кг (за даними В.С. Кудряшова,

1987, з посиланням на В. Куделя та ін., 1973).

Підготовка насіння до сівби. Для передпосівної підготовки

насіння слід застосовувати добре перевірений старий прийом — по-

вітряно-теплове обігрівання. Насіння необхідно ретельно очистити.

Якщо це не зроблено з осені, то його очищають за 1 – 2 місяці до сів-

би. Посівний матеріал не повинен містити насіння бур’янів і каран-

тинних рослин, а насіння конюшини, буркуну, люцерни, лядвенцю,

козлятнику східного при наявності твердих насінин (не менш як

15 %) слід проскарифікувати, що забезпечує його високу схожість.

Без скарифікації можна втратити до 50 % дуже дорогого насінного

матеріалу, оскільки тверде насіння сходить значно пізніше — через

2 – 3 тижні, місяць і навіть через рік. Як показали дослідження ав-

тора, через пізні сходи значної частини насіння травостій буде стро-

катий за структурою, у ньому багато карликових, слабко розвине-

них рослин.

Перебуваючи у стані фізичного спокою, тверде насіння має після

скарифікації більшу енергію проростання, паростки з нього з’явля-

ються раніше і ростуть інтенсивніше, що дає можливість мати більш

продуктивні рослини. Фізичний спокій у насіння бобових, як уже

281

Частина 3

зазначалося, пов’язаний із специфічною будовою насіннєвої оболон-

ки — шкірки, що складається з так званих палісадних (стовпчастих)

клітин.

Спостереження автора за такими рослинами при сівбі у літній

період показують, що вони більш зимостійкі, ніж рослини, вирощені

з м’якого насіння. Вміст твердого насіння конюшини, люцерни на

період сівби часто становить від 30 – 40 до 55 %, у лядвенцю і

буркуну — 60 – 70 %. Отже, скарифікація має як біологічне

(сприяє одержанню більш життєздатних рослин), так і економічне

значення (підвищення урожайності, економія дорогого насіннєвого

матеріалу).

Скарифікацію можна здійснювати у спеціальних барабанах-

скарифікаторах, у разі незначного вмісту твердого насіння — на

конюшинотертках, а також застосуванням слабкокоцентрованої сір-

чаної кислоти, швидким нагріванням і охолодженням та ін. Внаслі-

док скарифікації на шкірці насіння бобових утворюються тріщини,

вона стає водопроникною, насіння добре проростає.

Строки і способи сівби, норми висіву насіння. Багаторічні

трави висівають, як правило, у квітні — на початку травня і в черв-

ні — липні. Літня сівба характерна насамперед для люцерни, еспар-

цету, буркуну дворічного. Конюшина погано витримує високі літні

температури. Найкращий строк сівби її — весняний. Злакові трави

можна висівати як навесні, так і в літні місяці у чистих посівах і

сумішах.

Спосіб сівби трав в усі строки — звичайний рядковий з міжряд-

дями 7,5 – 15 см, краще з міжряддям 7,5 см. Норма висіву насіння

люцерни, буркуну, конюшини і злакових при підпокривних посівах

становить 8 – 10 млн шт. на 1 га. На безпокривних посівах її можна

зменшувати — люцерни до 6 – 7 млн, еспарцету в Степу — 4 – 5, у

Лісостепу і на Поліссі — до 5 – 6 млн шт. (табл. 57). Норми висіву

злакових краще не змінювати.

Поле перед сівбою ретельно вирівнюють і обробляють на потріб-

ну глибину загостреними стрілчастими плоскорізними лапами-

бритвами. Глибина обробітку на 1,5 – 2 см більша від глибини сівби.

Сівбу проводять зернотрав’яними, а насіння еспарцету і злакових з

незадовільною сипкістю (райграс високий, стоколос безостий, кит-

ник) — зерновими сівалками. Злакові для кращої сипкості можна

змішувати з покривною культурою, а при висіванні травосумішей їх

змішують із насінням люцерни, конюшини та ін.

Сівбу проводять, як правило, з одночасним коткуванням легки-

ми котками, доцільно в одному агрегаті із сівалкою. Багаторічні

трави висівають здебільшого під покрив зернових і кормових куль-

тур. Це зазвичай вимушений прийом, проте для конюшини безпок-

ривна сівба не має переваг перед підпокривною під ячмінь. Треба,

282

Польове кормовиробництво

однак, уникати висівання надмірно низькостеблових сортів ячменю.

Конюшина їх часто переростає, а це зменшує урожайність ячменю.

Не підходять для цього і сорти, що вилягають Під ними конюшина

зріджується, що також знижує врожайність її. Як показали

Ю.П. Утенишев і М.В. Утенишева (1986), за правильного добору

сортів ячменю норму висіву конюшини можна зменшувати до

8 – 10 кг/га (проти 18 – 20 кг/га). Спостереження автора підтвер-

джують це і для люцерни.

Таблиця 57.Норми висіву бобових трав за умови 100%-ї господарської

придатності (Зошит агронома з кормовиробництва. — К.: «Урожай», 1986)

П р и м і т к а. У чисельнику — млн шт. на 1 га, у знаменнику — кг/га.

Ефективним є підсівання конюшини, а також люцерни, еспарце-

ту, галеги (козлятнику східного) лядвенцю і травосумішей під вико-

вівсяну суміш, висіяну із зниженими нормами висіву вики (80 кг/га)

і вівса (40 кг/га), під кукурудзу на зелений корм.

Доброю покривною культурою для люцерни, еспарцету, козлятни-

ку в південних районах є просо. Можна підсівати їх під кукурудзу на

силос у фазі 3 – 5 листків кукурудзи, оскільки одночасне висівання

трав із кукурудзою на силос призводить до пригнічення її і значно

знижує врожайність. Проте у період збирання кукурудзи трави мо-

жуть значно пошкоджуватися збиральними і транспортними агрега-

тами. У будь-якому випадку треба створювати щадний покрив.

Задовільні результати дає підсівання трав під покрив гороху на

зерно або післяжнивна сівба після його збирання. Горох збирають

283

Частина 3

рано, землю після нього добре обробляють знаряддями поверхневого

обробітку, завдяки чому створюються сприятливі умови для наступ-

ної вегетації багаторічних трав. Проте горох найчастіше є поперед-

ником озимих.

Трави без покриву ростуть набагато краще, своєчасно проходять

етапи органогенезу. Так, за даними Інституту кормів УААН

(А.О. Бабич, Г.П. Квітко), люцерна під покривом проходить тільки

3 – 4 етапи органогенезу. На чистих від бур’янів безпокривних посі-

вах вона сягає фази цвітіння і навіть утворює плоди, тобто досягає

VIII – XI етапів органогенезу. Відставання у рості негативно позна-

чається на подальшій продуктивності люцерни.

При весняній безпокривній сівбі люцерни травостій дуже засмі-

чується. Якщо не проводити підкошування для знищення бур’янів,

то треба вносити гербіциди. Без них безпокривна сівба люцерни і

скошування її у фазі цвітіння у рік висівання (на що роблять особ-

ливий наголос) практично неможливі. Післяукісний посів люцерни

наприкінці травня — на початку червня після збирання озимих

проміжних і ранніх ярих сумішей, які добре очищають ґрунт від

бур’янів, майже не забур’янений. При цьому не використовують ге-

рбіцидів, мають додатковий врожай проміжних культур, а восени

збирають ще 120 – 140 ц/га зеленої маси.

Спостереження показують, що післяукісні посіви люцерни після

озимих проміжних не набагато поступаються перед весняними без-

покривними, а за загальним збором продукції з урахуванням про-

міжної культури значно переважають весняні (табл. 58).

Таблиця 58.Урожайність безпокривних і підпокривних посівів

люцерни і еспарцету після жита на зелений корм, ц/га

* З урахуванням покривної культури.

Люцерна — теплолюбна рослина. Коли початок Її вегетації при-

падає на дні із середньодобовою температурою вище 10 °С, вона по-

тім добре росте. В разі нестачі вологи (розрахунок на подальші опа-

284

Польове кормовиробництво

ди) і на зрошуваних ділянках таку ранню післяукісну сівбу люцер-

ни і еспарцету можна проводити під покрив кукурудзи. Урожай-

ність такого підпокривного посіву люцерни й еспарцету на 1 – 2-му

році використання мало відрізняється від урожайності при безпок-

ривному висіванні. Крім того, мають додатковий урожай зеленої

маси кукурудзи (табл. 59), в результаті чого збільшується загальний

збір продукції.

Таблиця 59.Вплив покривних культур на врожай зеленої маси люцер-

ни (за М.С. Лупашку, М.С. Мацюком, П.Т. Кибасовим, Ю.М. Бондаренком)

Ефективні післяукісні посіви люцерни, еспарцету, а також зла-

кових трав після кукурудзи на зелений корм. Можна практикувати

і післяжнивну сівбу люцерни, еспарцету і злакових після збирання

пшениці. Щоб уникнути засміченості їх падалицею пшениці і піс-

ляжнивними бур’янами, поле попередньо обробляють дисковими

боронами. Після проростання падалиці і бур’янів ґрунт культивують

і висівають трави.

Відносно ефективною є весняна підпокривна сівба люцерни та ін-

ших трав, проведена з додержанням технології. Якщо в рік сівби ма-

ють менший врожай, то на 2 і 3-й рік врожайність трав вирівнюється.

Строки сівби, норми висіву насіння трав, доцільність покривних і

безпокривних посівів визначають залежно від конкретних умов з

урахуванням зволоження, структури посівних площ, видів і сортів

багаторічних трав, покривної культури. Велике значення має досвід

агронома, який довго працює на одному місці.