ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Історична лексикологія та етимологія

Загрузка...

Історична лексикологія - розділ мовознавства, який вивчає історію лексичного складу мови - його формування й розвиток, історію слів та їх значень, зміни в різних групах слів.

З історичною лексикологією тісно пов'язана етимологія.

Етимологія (від гр. etymon "істина" і logos "наука") - розділ мовознавства, який вивчає походження слів.

Слово етимологія вживається також у значенні "походження слова".

Завдання й основна мета етимології - знайти й пояснити давні (первинні) значення та форми слів. Важливим поняттям етимології є внутрішня форма, тобто спосіб мотивації слова, семантична й структурна співвіднесеність морфем, із яких воно складається, з іншими морфемами. Іншими словами, внутрішня форма - це покладена в основу називання ознака при утворенні нового значення, яке відображає ту ознаку, за якою названо предмет. Внутрішня форма мотивує звуковий вигляд слова, вказує причину, за якою дане значення виражене саме цим словом.

Вибір ознаки, що лежить в основі називання, тобто є внутрішньою формою, не завжди визначається її важливістю. Нею може бути одна з багатьох ознак, яка випадково привернула увагу. Це є причиною того, що в різних мовах один і той самий предмет називається на основі різних ознак. Пор.: укр. швець "той, що шиє", рос. сапожник "той, хто робить чоботи (рос. сапоги)", болг. обущар "той, хто робить взуття", нім" Schuhmacher "той, хто робить черевики"; укр. веселка пов'язана з веселий, рос. радуга від рад або райдуга "весела дуга", нім. Regenbogen буквально перекладається як "дощова дуга"; укр. пролісок "такий, що росте на узліссі", рос подснежник "такий, що цвіте під снігом", нім. Schneeglockchen "сніжний дзвіночок", англ. snowdrop "сніжна крапля"; укр. ковзани пов'язане з ковзатися, рос. коньки - з кіньми, нім. Schlittschuhe - з Schlitten "сани" і Schuhe "черевики".

Є слова з виразною внутрішньою формою, як, наприклад, читальня "приміщення, де читають", їдальня "приміщення, де їдять", пральня "приміщення, де перуть" чи назви рослин соняшник, безсмертник, незабудка або назви українських і білоруських місяців лютий, квітень, травень, липень, серпень, жовтень, листопад; сакавік, красавік, жнівень тощо. Однак більшість слів мають приховану (затемнену, забуту, утрачену) внутрішню форму. Втрату словом своєї внутрішньої форми, тобто етимологічних зв'язків із спорідненими словами (відповідно й первинного значення), називають деетимологізацією.

Не кожен пересічний мовець здогадається, що слово жінка пов'язане зі словами ген, генеза, генетив і мотивоване значенням "та, яка народжує", що слово вікно споріднене зі словом око, хист із хитрий, олівець із олово, долоня з долина, що слова початок і кінець мають один корінь, що рос. ожерелье пов'язане зі словом горло, що укр. начальник і польське naczelnik мають різне походження (начальник від начало, а naczelnik від czoio "чоло"), що нім. Elephant "слон" і укр. верблюд походять від одного й того самого слова.

Розрив зв'язку з однокореневими словами наступає внаслідок фонетичних змін (слова початок і кінець походять від одного кореня, в якому чергувалися голосні [о] і [е] - кон/кен; [о] в українській мові перейшло в [І] за аналогією до інших форм цього слова, де [о] було в закритому складі; [к] перед голосним переднього ряду [е] перейшло в [ч], а єн за законом відкритого складу перетворилося в носовий голосний [є], який згодом перейшов у [а]) та перебудови семантичних зв'язків (рос. понедельник деетимологізувалося, оскільки неделя "день тижня, коли нічого не роблять (не делают)", стало використовуватися на позначення тижня).

Деетимологізація уможливлює поєднання слів, які за живої етимології були б неможливими (біла білизна, синя білизна, чорне чорнило, червоне чорнило, рос. путешествовать поездом).

Внутрішню форму слова можна встановити лише шляхом наукового етимологізування, тобто враховуючи закономірності фонетичних, словотвірних і семантичних змін. Забута внутрішня форма, яка відкривається при спеціальному дослідженні, називається етимоном.

Наукова етимологія пов'язана з порівняльно-історичним методом і ґрунтується на шести принципах: фонетичному, семантичному, словотвірному, генетичному, речовому і просторовому.

Фонетичний принцип передбачає врахування фонетичних законів, тобто встановлених закономірностей звукових змін і всередині мови, і в групі споріднених мов. Так, враховуючи зміну дифтонга [аі] на довгий голосний [ё], який згодом перетворився на [Ъ], перехід [к] в [ц] перед голосним переднього ряду, а також перехід [&] в [е] в російській мові та [і] в українській мові, ми можемо навести такі відповідники: лит. kaina "ціна", рос. цена, укр. ціна.

Семантичний принцип зобов'язує дослідника відшукати спільність у значеннях етимона й етимологізованого слова, враховуючи закономірності семантичних змін. Так, наприклад, слово лебідь пов'язують із індоєвропейським коренем "elb "білий" (лат. albus "білий", нім. Elba, чеськ. Laba - назва ріки, "біла") і вважають, що назва ця дана за кольором. Давати назви птахам за кольором - досить поширене явище (синиця, ворона, соловей "сірий" та ін.). Значить, така етимологія не порушує семантичний принцип.

Словотвірний (морфологічний) принцип передбачає з'ясування морфемної структури слова. Так, слово пир походить від пити, тому що це не заперечується його морфемною будовою: корінь пи- і суфікс -р (такий суфікс мають слова жир, дар, які відповідно походять від жити і дати).

Генетичний (генеалогічний) принцип полягає в зіставленні слів тільки споріднених мов, тобто в забороні виходити за межі мовної сім'ї.

Речовий принцип передбачає звернення до позначуваних словом реалій і речей, до етнографії. Так, назва квітки братики стає зрозумілою, коли врахувати, що кожна квітка складається з поєднаних двокольорових пелюсток. Етимологію слова червоний можна розкрити лише знаючи, що червону фарбу виготовляли з черв'яків (кошенілі).

Просторовий принцип полягає в урахуванні географічної локалізації слова, що може допомогти встановити, з якої мови запозичене слово.

Від наукової потрібно відрізняти народну етимологію.

Народна (побутова) етимологія - етимологізування за першим випадковим співзвуччям, без врахування фонетичних законів, способів переходу значень, морфемного складу та його змін і переосмислення невідомого (незрозумілого) чи маловідомого слова за випадковою подібністю з відомим і зрозумілим, що призводить до хибного встановлення внутрішньої форми, а часто й до фонетичного "спотворення" слова. Так, слово козак, яке є давнім запозиченням із тюркських мов, деякі "любителі етимологізувань" пов'язують зі словом коза (мовляв, козаки високо і легко стрибали, як кози). Слово кооператив у народі нерідко вимовляють, як купиратив, мотивуючи це слово як "місце, де можна щось купити", а кросівки як красовки, мотивуючи їх як красиві. Слово сальний у виразі сальний анекдот нерідко зближують із сало ("жирний анектот"), тоді як насправді воно походить від фр. sale "грязний".

Народною етимологією зумовлена перекручена вимова таких слів, як копитал (капітал), помир (цигарки "Памір"), мілкоскоп (мікроскоп), нервоз (невроз), нерво-патолог (невропатолог); рос. спинжак (пиджак), верояции (вариации), клеветон (фельетон), гульвар (бульвар).

Дуже часто факти народної етимології трапляються в дитячому мовленні, що відзначено К. Чуковським у книжці "Від двох до п'яти": всадник - "это который в саду", деревня - "где деревьев много", кустарник - "старик, который караулит кусты", лодырь - "человек, который делает лодки", мельница - "жена мельника". У дитячому мовленні нерідко можна почути слова мазелін (вазелін), вулиціонер (міліціонер), теплометр (термометр).

Відомі випадки, коли слова у спотвореній під упливом народної етимології формі закріплюються в мові. Так, скажімо, рос. свидетель походить від слова вьдьти "відати, знати" і повинно було б писатися як сведетель, однак під упливом більш відомого сучасним мовцям слова видеть стало сприйматися як похідне від нього, чим і пояснюється його теперішнє написання.

Фразеологія

Поняття фразеології

Фразеологія (від гр. phrasis "вираз" і logos "наука") - 1) сукупність фразеологізмів даної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.

Предметом фразеології як науки є дослідження природи фразеологізмів і їх ознак, а також виявлення закономірностей функціонування їх у мові.

Фразеологізми - стійкі словосполучення. Це готові сполучення слів, які не створюються в мовленні подібно до вільних словосполучень (новий костюм, великий будинок, читати газети, йти до школи), а відтворюються: якщо мовцеві необхідно вжити фразеологізм, то він його вилучає, як і слово, в готовому вигляді зі свого фразеологічного запасу, а не будує його заново.

Щоб усвідомити різницю між фразеологічними й вільними словосполученнями, порівняємо фразеологізм кури не клюють і вільне словосполучення кури не клюють.

Фразеологізм кури не клюють.

Кожне слово зокрема не має власного значення; значення притаманне фразеологізму в цілому.

У нього грошей кури не клюють.

Переставити слова не можна, бо перестановка слів руйнує фразеологізм.

*У нього грошей не клюють кури. Кури у нього грошей не клюють.

Від компонентів словосполучення не можна утворити зменшувальні (пестливі) форми.

* У нього грошей курочки не клюють

вільне словосполучення

кури не клюють.

Значення складається зі значень слів, що входять до словосполучення.

Це зерно кури не клюють.

Перестановка слів допускається, і вона не впливає на значення словосполучення.

Це зерно не клюють кури. Кури це зерно не клюють.

Від компонентів словосполучення можна утворити зменшувальні (пестливі) форми. Це зерно курочки не клюють.

У середину словосполучення не можна вставити якесь слово.

* У нього грошей кури зовсім не клюють.

У середину словосполучення можна вставити якесь слово.

Це зерно кури зовсім не клюють.

Таким чином, фразеологізми характеризуються відтворюваністю, цілісністю значення, стійкістю, непроникністю. Достатньо навіть однієї з перелічених ознак, щоб вважати словосполучення фразеологізмом. Усі ці ознаки зближують фразеологізм зі словом. Переважна більшість фразеологізмів еквівалентна окремому слову, і, як окремі слова, фразеологізми виступають у ролі єдиного складеного знака: нуль без палочки - ніщо; кирпу гнути - гордувати; на руку ковінька = вигідно; без року тиждень = недавно; ні кола ні двора = нічого; пекти раків = червоніти; кіт наплакав = мало; лізти в вічі - набридати; рос. спустя рукава = небрежно; одержать победу "= победить; точить лясы - бездельни чать; англ. to skate on thin ice (буквально "кататися на тонкому льоді") = to risk "ризикувати" a mare's nest (буквально: "кобиляче гніздо") = fable "небилиця"; нім. in Wasser fallen (буквально: "впасти у воду") = zerrüttet werden "розстроїтися"; фр. piguer un chien (буквально: "уколоти собаку") = sommeiller "задрімати".

На відміну від вільного словосполучення, де кожне повнозначне слово є окремим членом речення, фразеологізм у цілому виступає єдиним членом речення.

Із вільним словосполученням фразеологізм зближується тим, що складається з окремих слів, тобто є нарізнооформленим. Слово має один наголос, а фразеологізм має стільки наголосів, скільки є в ньому повнозначних слів.

Отже, фразеологізм, із одного боку, зближується зі словом, а з іншого - зі словосполученням. Виходячи з вищенаведених характеристик, можна дати таке визначення фразеологізму:

Фразеологізм - відтворювана одиниця мови з двох або більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом та структурою.

Фразеологізми є знаками вторинної номінації, де образ словосполучення, його первинна мотивація переносяться на нову (іншу) ситуацію. Через те фразеологізмам притаманна образність. Порівняємо речення: Йому цей капелюх не потрібен і Йому цей капелюх так потрібен, як рибі зонтик (як корові сідло, як п'яте колесо до воза). При використанні цих фразеологізмів разом із значенням непотрібності на поверхню спливає яскрава внутрішня форма (образ, ґештальт) цих фразеологізмів.

Очевидно, колись усі фразеологізми були вільними словосполученнями. Вільне словосполучення, потрапляючи в інший, не характерний для нього контекст, набуває переносного значення (пор. грати першу скрипку а симфонічному оркестрі і грати першу скрипку в компанії бізнесменів; рос. принимать лекарства в час по чайной ложке і делать что-либо через час по чайной ложке). Постійне вживання словосполучення в прямому й переносному значеннях зумовлює усталення фразеологізму. Водночас, для того щоб словосполучення стало фразеологізмом, необхідно, щоб хоч одне зі слів повністю або частково втратило вільне значення (солом'яна вдова, дерев'яний рубль, яловий професор). Перетворенню вільних словосполучень у фразеологічні сприяє й частота їх вживання в певні періоди, пов'язана з актуальністю виражених ними понять у той чи інший період (холодна війна, оксамитова революція, празька весна тощо).

Іншим джерелом виникнення фразеологізмів є запозичення. Запозичені фразеологізми можуть виступати як у перекладеному, так і в оригінальному вигляді: час - гроші (англ. time is money), синя панчоха (англ. blue stocking), бути чи не бути (англ. to be or not to be), лат. contra spem spero "без надії сподіватись", memento mort "пам'ятай про смерть", aima mater "мати-годувальниця", tabula rasa "витерта (чиста) дошка", фр. C'est la vie "таке життя".

У науці існує проблема складу фразеології. Одні мовознавці до неї відносять лише номінативні форми, тобто словосполучення. Інші, котрі дотримуються широкого розуміння фразеології, сюди відносять й комунікативні форми - крилаті вирази у формі речень.

Кожна мова відзначається своєю оригінальною фразеологією, що пов'язано з неповторністю побуту, звичаїв, культури та й загалом ментальності народу. У фразеології ще більшою мірою, ніжу лексиці, відображено національну картину світу. Фразеологізми з одним і тим самим значенням у різних мовах мають неоднакову внутрішню форму (мотивацію). Пор. укр. сам на сам (на чотири ока), рос. с глазу на глаз, фр. tête à tête "голова з головою", англ. face to face "обличчя до обличчя", нім. unter vier

Augen "між чотирма очима"; укр. спасти на думку, рос. взбрести на ум; укр. бути напідпитку, рос. быть под хмельком, англ. to have a drop in one's eye (буквально: "мати краплину в одному оці"); укр. коли рак свисне, рос. после дождика в четверг, англ. when the pigs fly (буквально: "коли свині літатимуть"), фр. attendez-moi sous l'orme (буквально: "почекайте мене під в'язом"); укр. говорити про Хими-ні кури, рос. говорить ерунду, англ. to talk of a dog's hind leg (буквально: "говорити про задню ногу собаки"); укр. у сорочці родитися, англ. to be born with a silver spoon in one's mouth (буквально: "народитися зі срібною ложкою в роті"), нім. Schwein haben (буквально: "свиню мати").

Національна своєрідність фразеології і в тому, що в ній зафіксовано реалії життя народу, його історії тощо: укр. на рушник стати, дістати гарбуза, передати куті меду, облизати макогона, наче набігла татарська орда, реве як орда в таборі, висипався хміль із міха, до булави треба голови, язик до Києва доведе, рос. коломенская верста, казанский сирота, Москва слезам не верит тощо.

Класифікація фразеологізмів

Існують різні класифікації фразеологізмів. Найвідомішою є класифікація фразеологізмів за ступенем злютованості їх компонентів, яку розробив французький мовознавець Ш. Баллі і доповнив російський мовознавець В.В. Виноградов (1894-1969).

За цією класифікацією фразеологізми поділяють на фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення - семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі значень їх компонентів.

Наприклад: собаку з'їсти "бути майстром у якійсь справі". Тут власні значення слів собака і їсти не відіграють жодної ролі, бо неможливо пояснити, чому знання й досвід передбачають поїдання собак.

До фразеологічних зрощень належать такі фразеологізми, як укр. точити ляси (баляндраси ) "вести пусті розмови", пекти раків "червоніти від сорому", дати кучми "побити", підсунути свиню "підступно завдати прикрощів комусь", збити з пантелику "викликати розгубленість у кого-небудь, дезорієнтувати"; рос. бить баклуши "нічого не робити, байдикувати", как пить дать "напевне", реветь белугой "сильно плакати", сапоги в смятку "нісенітниці", у черта на куличках "дуже далеко"; польськ. dac deba "втекти" (буквально: "дати дуба"), англ. a fishy story "видумка" (дослівно: "риб'яча розповідь, казка"), to show the white feather "злякатися" (буквально: "показати біле перо").

Фразеологічні зрощення називають ще ідіомами (від гр. idioma "самобутній зворот"), під якими розуміють фразеологізми з повною втратою внутрішньої форми. Пояснити, як склалося значення ідіом, - складна етимологічна проблема. Так, наприклад, англ. tit to tat має значення "око за око", але пояснити, що означають слова tit і tat, ніхто не може.

Ідіоми неможливо дослівно перекласти на іншу мову. До ідіоми в іншій мові можна лише відшукати ідіому-відповідник, якщо така є, або перекласти її одним словом чи вільним словосполученням. Скажімо, англ. skeleton in the cupboard перекладається як "сімейна таємниця", хоч дослівний переклад - "скелет у буфеті", англ. to wear one's heart on one's sleeve перекладається як "бути відкритим, відвертим", хоча дослівний переклад - "носити серце на рукаві".

Фразеологічні єдності-семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне значення яких умотивоване значенням їх компонентів.

Значення фразеологічної єдності виникає внаслідок узагальненого переносного значення вільного словосполучення. Це результат образного метафоричного переосмислення словосполучення. Як приклади можна навести такі фразеологічні єдності: зробити з мухи слона "перебільшити щось", пальцем не ворухнути "нічого не зробити", мілко плавати "не мати достатніх здібностей, сил, знань для певної справи; погано розумітися на чомусь", прикусити язика "замовчати", тримати камінь за пазухою "приховувати ненависть до кого-небудь; готувати помсту", гнути спину "важко працювати", плисти за течією "пасивно підкорятися обставинам"; рос. брать быка за рога "починати з найважчого", сесть в лужу "оскандалитися", положить зубы на полку "голодувати, відчувати нестаток".

Як бачимо, для фразеологічних єдностей характерна семантична двоплановість. В окремо взятих ізольованих від контексту таких зворотах не можна однозначно встановити їх семантику, бо такі словосполучення можуть уживатися як вільні у прямому значенні і як фразеологічні в переносному, тобто вони е омонімічними. Наприклад: Стоматолог закінчив примірку і поклав зуби на полицю. Гроші вичерпались, і йому довелося на деякий час покласти зуби на полицю; Плисти за течією ріки значно легше, ніж проти течії. Він усе своє життя плив за течією, ніколи не чинив спротиву. Дівчина намилила голову, а потім змила її теплою водою. На зборах йому добре намилили голову.

Фразеологічні сполучення - звороти, в яких самостійне значення кожного слова е абсолютно чітким, але один із компонентів має зв'язане значення.

Наприклад: брати участь, досада бере,розквасити ніс; рос. закадычный друг, уклончивый ответ, щекотливый вопрос, потупить глаза, одержать победу, нанести поражение; англ. to break silence "порушити мовчання", to make friends "подружитися"; нім. die Kraft nehmen "позбавити сил", das Wort ergreifen "брати слово".

У кожному наведеному звороті всі слова мають своє значення, але одне зі слів реалізує таке значення, як правило, тільки в цьому звороті. Так, скажімо, слово розквасити реалізує значення "розбити до крові" лише зі словами ніс, обличчя та їх синонімами. Слово брати має значення "проймати" тільки у сполученнях зі словами досада, злість (не можна сказати радість бере, щастя бере тощо). Російське слово одержать актуалізує значення "здобути" тільки в поєднанні зі словами победа і верх (не можна сказати одержать образование, одержать деньги тощо), а закадычный "щирий" загалом поєднується лише зі словом друг.

Ті мовознавці, що дотримуються широкого розуміння фразеології, тобто відносять до неї комунікативні одиниці (речення) і будь-які влучні (крилаті) фрази, виділяють четвертий тип фразеологізмів - фразеологічні вирази.

Фразеологічні вирази - стійкі за складом і вживанням семантично подільні звороти, які складаються повністю зі слів із вільним значенням.

Фразеологічні вирази - це прислів'я, приказки, афоризми відомих політиків, письменників, діячів науки й культури: Не все золото, що блищить; Крапля камінь точить; Сім раз відмір, один відріж; І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь (Т. Шевченко); Караюсь, мучусь, але не каюсь (Т. Шевченко); Борітеся - поборете (Т. Шевченко); Лиш боротись - значить жить (І. Франко); Та є печальна втіха далебі; комусь на світі гірше, ніж тобі (Ліна Костенко); Любви все возрасты покорны (О. Пушкін); Перейти рубікон (Цезар); У здоровому тілі здоровити дух (Ювенал); Вірю, бо це абсурд (Августин); Гроші не пахнуть (Веспасіан); Добрим и намірами вимощене пекло (С. Джонсон); Блажен муж, що не йде на раду нечестивих (Біблія).

Фразеологізми - це майже завжди яскраві, образні вирази. Вони є важливим експресивним засобом мови. Кожна культурна людина повинна володіти цим скарбом літературної мови.

Лексикографія

Поняття лексикографії

Лексикографія (від гр. lexikos "словниковий" або lexicon "словниковий запас igrapho "пишу") - розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання словників.

Це наука, яка має практичне застосування. Словники необхідні для вивчення рідної та іноземної мов, для піднесення культури усної та писемної мови і загалом інтелекту людини. Культурний рівень нації та рівень розвитку мови часто оцінюють за кількістю виданих словників.

Лексикографія тісно пов'язана з лексикологією. Укладання словників вимагає великих теоретичних знань і доброго чуття мови, тобто розуміння відтінків значення слова, особливостей його вживання, сполучуваності з іншими словами тощо.

Розрізняють теоретичну і практичну лексикографію.

Теоретична лексикографія опрацьовує загальну теорію словників: розробляє принципи відбору лексики, розташування слів і словникових статей, структуру словникової статті (граматичний і фонетичний коментар до слова, виділення і класифікація значень, типи словникових визначень, система ремарок, типи ілюстрацій, подача фразеологізмів, співвідношення лінгвістичної і нелінгвістичної, тобто енциклопедичної, країнознавчої інформації).

Практична лексикографія забезпечує навчання мови - як рідної, так і іноземної, описує й нормалізує рідну мову, дає матеріал для наукового вивчення лексики.

Для сучасної лексикографії характерні: розуміння лексики як системи; діалектичний погляд на значення (його змінність, відсутність чітких меж між значеннями полісемантичного слова тощо); визнання тісного зв'язку лексики з граматикою. Опрацьовуються різні типи словників залежно від того, кому вони адресовані. Є словники академічні, в яких інформація про слово найповніша, і навчальні, які мають на меті навчити людину, що вивчає мову, правильно використовувати слово. Є також словники для широкого використання і словники-довідники, адресовані представникам певної професії.

Типи словників

Усі словники поділяють на енциклопедичні й лінгвістичні.

Енциклопедичні словники описують світ, пояснюють явища, поняття, дають бібліографічні довідки про знаменитих (інколи й одіозних) людей, відомості про країни й міста, про видатні події тощо. Відомими є "Українська радянська енциклопедія" в 17 томах (К., 1960-1966; друге видання в 12 томах вийшло в 1977-1985), "Енциклопедія українознавства" за ред. В. Кубійовича, що вийшла в 1949 р. за кордоном і зараз перевидається у Львові і Києві (т. 1-7, Львів, 1993-1998; т. 1-4, Київ, 1994-1996), "Большая советская энциклопедия" в 50 томах (M., 1950- 1958; останнє третє видання в 30 томах вийшло в 1969- 1978), "Энциклопедический словарь" у 86 томах Ф. Брокгауза й І. Єфрона (С.-Петербург, 1890-1907), "Encyclopaedia Britannica" (Британська енциклопедія) в 30 томах (п'ятнадцяте видання вийшло в 1974-1986) та ін.

До енциклопедичних належать і галузеві термінологічні словники. Так, останнім часом в Україні з'явилася значна кількість таких словників, як, наприклад, "Словник термінів ринкової економіки" за редакцією В.І. Науменка (К., 1996), "Короткий словник філософських термінів" за редакцією В.М. Козакова (К., 1996), "Словник-довідник з екології" Є.М. Кондратюка і ГЛ. Хархоти (К., 1987), "Словник медичних термінів" В.Й. Кресюка та ін. (Одеса, 1994), "Соціологія: Короткий енциклопедичний словник" за редакцією В.І. Воловича (К., 1998) та багато інших.

Філологи повинні бути обізнані зі словниками лінгвістичних термінів, серед яких слід назвати "Словник лінгвістичних термінів" Є.В. Кротевича і Н.С. Родзевич (К., 1957), "Словник лінгвістичних термінів" Д.І. Ганичаі І.С Олійника (К., 1985), "Словарь лингвистических терминов" О.С. Ахманової (M., 1966), "Словарь лингвистических терминов" Ж. Марузо (М., 1960; переклад із французької мови), "Словарь американской лингвистической терминологии" Е. Хемпа (російський переклад, М., 1964), "Лингвистический словарь Пражской школы" И. Вахка (російський переклад, М., 1964), "Slownik terminologii jezyko-znawczej" 3. Голомба, А. Гайнца і К. Полянського (Варшава, 1968). "Kleines Worterbuch sprachwissenschaftlicher Termini" (Лейпциг, 1975) і надзвичайно цінні за багатством інформації "Українська мова. Енциклопедія." (К., 2000; друге видання - 2004), "Лингвистический энциклопедический словарь" за редакцією В.М. Ярцевої (М., 1990).

Лінгвістичні словники - це словники слів. Вони дають інформацію не про речі, явища, поняття, а про слова. Якщо енциклопедичні словники подають лише назви предметів та явищ, які в мові представлені іменниками та іменними словосполученнями, то лінгвістичні словники пояснюють усі типи слів, їх граматичні та стилістичні ознаки, особливості їх функціонування.

Лінгвістичні словники поділяють на одномовні й багатомовні.

Одномовні словники

Тлумачні словники.

У цих словниках розкривається (тлумачиться) значення слів. У слові позначається наголос, вказується на його граматичні й стилістичні властивості. До кожного значення наводиться ілюстративний матеріал (приклади вживання з художньої та іншої літератури). Є такі тлумачні словники української мови: "Словник української мови" АН в 11 томах (К., 1970-1980), "Новий словник української мови" у 4 томах В. Яременка й О. Сліпушко (К., 1998), "Короткий тлумачний словник української мови" за редакцією Л.Л. Гумецької (К., 1979; друге видання за редакцією Д.Г. Гринчишина, 1988). Першим тлумачним словником сучасної української мови (він одночасно є й перекладним) слід вважати "Словарь української мови" у 4-х томах за редакцією Б. Грінченка (К., 1907-1909; останнє видання 1996-1997) - видатна пам'ятка української лексикографії. Багатьма тлумачними словниками представлена російська мова: "Толковый словарь живого великорусского языка" в 4-х томах В.І. Даля (1863-1866; шосте видання - 1989-1991; специфічною ознакою цього словника є те, що слова в ньому розміщені за гніздовим способом, тобто всі споріднені слова подаються в одній статті; слово в такому словнику знайти важко, зате добре показано життя кореня кожного слова в мові), "Толковый словарь русского языка" в 4-х томах за редакцією Д.М. Ушакова(1936-1940), академічний" Словарь современного русского литературного языка" в 17 томах (М.-Л; 1948-1965; з 1991 р. виходить друге видання), укладений на основі 17-томного чотиритомний "Словарь русского языка" (1957-1960, друге видання -1981- 1084), "Словарь русского языка" СЛ. Ожегова (шістнадцяте видання - 1984). У 1977-1983 pp. у Мінську вийшов "Тлумачальны слоунік беларускай мовы" в б книгах, а в 1958-1968 pp. у Варшаві був видрукуваний "Slownik jezyka polskiego" в 10 томах за редакцією В. Дорошевського. Серед інших тлумачних словників дуже відомими є англійські словники серії Webster (Уебстер), французькі - серії Larousse (Лярус), німецькі - серії Duden (Дуден).

Словники неологізмів.

Це словники тлумачного типу, в яких зібрані слова, що недавно з'явилися в мові. Як приклад можна навести словники "Новые слова и значения" за редакцією H.3. Котелової(М., 1973; М., 1984), "Словарь новых слов русского языка (середина 50-х - середина 80-х годов)" за редакцією Н.З. Котелової (С.-Петербург, 1995), "Словарь новых слов/Dictionary of New Words" Джонатана Гріна (M., 1996).

Словники іншомовних слів.

Ці словники охоплюють запозичену лексику, вказують на джерело запозичення слова, наводять іншомовну форму в оригіналі і тлумачення слова рідною мовою. Українською мовою видані такі словники іншомовних слів: "Словник чужомовних слів" А. Орла (Нью-Йорк, 1963), "Словник іншомовних слів" за редакцією О.С. Мельничука (К., 1975), "Словник іншомовних слів" М.П. Коломійця і Л.В. Молодової (К., 1998).

Діалектні словники.

У діалектних словниках зібрано й розтлумачено лексику одного діалекту або декількох діалектів однієї мови. Як правило, такі словники охоплюють лише ті слова, яких немає в літературній мові або які мають семантичні відмінності порівняно з такими самими словами літературної мови. Серед словників української діалектної лексики можна назвати "Словник бойківських говорів" М.Й. Онишкевича (К., 1984), "Словник полтавських говорів" B.C. Ващенка (Харків, I960), "Словник поліських говорів" П.С. Лисенка (К., 1974), "Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини" в 4-х томах В.А. Чабаненка (Запоріжжя, 1992), "Гуцульські говірки: Короткий словник" за редакцією Я. Закревської (Львів, 1997) та ін.

Словники мови письменників.

У цих словниках зареєстровано всі слова, які використав письменник у своїх творах, наводяться значення, в яких ці слова вжиті, фіксуються всі форми кожного слова, скільки разів яка форма вжита і де. Такі словники називають конкордансами (від лат. concordarte "той, що узгоджується"). Уже створені словники мови Еврипіда, Платона, Цицерона, Шекспіра, Шеллі, Пушкіна, Міцкевича. В Україні вийшов "Словник мови Шевченка" в 2-х томах (К., 1964) і "Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка" у 3-х томах (Харків, 1978- 1979).

Історичні словники.

В історичних словниках подано лексику певного історичного періоду. Українська мова представлена "Історичним словником українського язика" Є. Тимченка (К., 1930-1932), "Словником староукраїнської мови XIV - XV ст." за редакцією Л.Л. Гумецької (К., 1977), "Словником української мови XVI - першої половини XVII ст." (вийшло шість випусків. - Львів, 1994-1999). Давньоруська лексика відображена в "Материалах для словаря древнерусского языка" в 3-х томах І.І, Срезневського (С.-Петербург, 1893-1903; перевиданий у 1958 p.). Найвідомішим у всьому світі є словник-гігант - Великий Оксфордський словник (A New English Dictionary on Historical Principles) у 20 томах (Оксфорд, 1884-. 1928), де пояснено 500 тисяч слів і наведено півтора мільйона ілюстрацій. Цей словник укладався 75 років великим колективом філологів. Такого ж обсягу досягає історичний словник німецької мови (Grimms deutsches Worterbuch).

Етимологічні словники.

Етимологічні словники розкривають походження слова, зокрема в них вказується, власне чи запозичене слово; якщо запозичене, то коли і з якої мови. Для корінних (власних, питомих) слів установлюється корінь, із яким ці слова пов'язані, наводяться паралелі з інших мов, простежуються зміни в значенні і формах слова. В Україні вийшло 3 томи "Етимологічного словника української мови" за редакцією О.С. Мельничука (К., 1982-1989). Високо оцінений науковою громадськістю "Russisches etymologisches Worterbuch" (Етимологічний словник російської мови) в 4-х томах німецького мовознавця М. Фасмера (Гайдельберг, 1950-1958; двічі вийшов у російському перекладі: М., 1964-1978; М., 1986-1987). Помітним явищем у лексикографії був вихід "Этимологического словаря русского языка" в 2-х то-махО.Г. Преображенського(М., 1910-1916; перевиданий у 1959 р.). Відомими є "An etymological dictionary of the English language" (Етимологічний словник англійської мови), який вийшов в Оксфорді в 1953 p., "Dictionnaire etymologique de la langue française" (Етимологічний словник французької мови) О. Блоха і В. Вартбурга, який опублікований у Парижі в 1950 р., "Etymologisches Worterbuch der deutschen Sprache" (Етимологічний словник німецької мови) Ф. Клюге (Berlin, 1963), "EtymologickJ slovnik jazyka ceskeho" (Етимологічний словник чеської мови) В. Махка (Прага, 1968), "Siownik etymologiczny jezyka polskiego" (Етимологічний словник польської мови) О. Брюкнера (Варшава, 1957). З'явилися етимологічні словники груп і сімей мов. Так, нині триває публікація "Этимологического словаря словянских языков" за редакцією О.М. Трубачова (випуск 1-23, М., 1974-1996). У 1959 р. побачив світ двотомний "Indogermanisches etymologisches Worterbuch" (Етимологічний словник індоєвропейських мов) чеського мовознавця Й. Покорного (Берн - Мюнхен).

Синонімічні словники.

У синонімічних словниках наводяться синонімічні ряди, які складаються зі слів і словосполучень тотожних або близьких за значенням. У межах кожного синонімічного ряду подається семантична (вказується на відмінні відтінки значень) і стилістична характеристика слів, окреслюється їх сполучуваність, наводяться приклади їх уживання в контексті. Саме так побудовані академічний "Словник синонімів української мови" у 2-х томах (К., 1999-2000) і "Словарь синонимов русского языка" в 2-х томах за редакцією А.П. Євгеньєвої (М ., 1970- 1971). У синонімічних словниках для широкого практичного користування наводяться синонімічні ряди без ілюстрацій прикладами їх уживання. Такими є "Короткий словник синонімів української мови" П.М. Деркача (К., 1960), "Практичний словник синонімів української мови" С, Караванського (К., 1995), "Словарь синонимов русского языка" З.Є. Александрової (М., 1968; шосте видання вийшло в 1989 р.), "Gran diccionario de sinonimos y antonimos" (Великий словник синонімів і антонімів) іспанської мови Л. Кастро де Амато (Буенос Айрес, 1988).

Словники антонімів.

У цих словниках наводяться і тлумачаться слова з протилежними значеннями, характеризується їх сполучуваність, наводяться приклади їх вживання в суцільному тексті. Так, зокрема, за цими принципами укладені "Словник антонімів" української мови Л.М. Полюги (Київ, 1987) і словники антонімів російської мови Л.О. Введенської(Ростов-на-Дону, 1982), М.П. Колесникова (Тбілісі, 1972), М.Р. Львова (М., 1988) та англійської мови В.Н. Коміссарова (М., 1964).

Словники омонімів. До словників омонімів включено слова, які збіглися за звучанням. У словниковій статті вказують на тип утворення омонімів, а також на граматичні, стилістичні та інші ознаки цих омонімів, які підкреслюють їх протиставленість. Прикладом таких словників можуть служити "Словник омонімів української мови" О. Демської та І. Кульчицького (Львів, 1996), "Словарь омонимов русского языка" О.С. Ахманової (М., 1974; третє видання -1986), "Словарь омонимов русского языка" М.П. Колесникова (Ростов-на-Дону, 1995).

Фразеологічні словники.

У фразеологічних словниках зібрано усталені звороти, яким дається тлумачення і стилістична характеристика. Такими, зокрема, є академічний "Фразеологічний словник української мови" у 2-х книгах (К., 1993; друге видання - 1999), "Фразеологічний словник української мови" в 2-х томах Г.М. Удовиченка (К., 1984), "1000 крилатих виразів української літературної мови" А.П. Коваль і В.В. Коптілова (К., 1964), "Фразеологический словарь русского языка" О.І. Молоткова (М., 1967), "Словарь латинских крылатых слов" "М.Т. Бабичева і Я.М. Боровського (М., 1986), "Geflügelte Worte" (Крилаті слова) Г. Бюхмана (1864, десятки разів перевидавали).

Орфографічні словники.

В орфографічних словниках слова наводяться в алфавітному порядку в їх нормативному написанні. Одними із кращих орфографічних словників є "Орфографічний словник української мови", укладений СЛ. Головащуком, М.М. Пещак, В.М. Русанівським і О.О. Тараненком (К., 1994) і "Український орфографічний словник" за редакціє

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти