ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Поняття частин мови. Критерії виділення частин мови

Частини мови - великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників.

Частини мови - одне з найважливіших понять у граматиці. Без нього неможливо вивчати граматичну будову будь-якої мови. Крім того, частини мови є важливим джерелом пізнавальної діяльності людини. За допомогою частин мови людина диференціює речі, їх якості, процеси, дії і стани та їх ознаки, виявляє відмінності в реальному світі й здійснює його категоризацію. Частини мови, таким чином, є важливим способом розуміння й інтерпретації дійсності.

Однак на питання, що таке частини мови, до цього часу немає однозначної відповіді. Одні вважають, що це лексичні розряди слів, другі - граматичні класи слів, а треті - лексико-граматичні групи слів, тобто змішані: лексичні й граматичні одночасно. Відповідно дискусійним залишається питання основних критеріїв наукової класифікації частин мови. На сучасному етапі використовують такі три основні критерії: семантичний, морфологічний і синтаксичний.

Семантичний критерій - критерій, який передбачає віднесення до однієї частини мови слів із спільним загальним граматичним значенням, як, наприклад, предметність, дія, якість тощо. Так, зокрема, слова зі значенням предметності утворюють клас іменників, хоча до такого класу, як іменники, в українській мові належать слова, які позначають предмет (стіл, книжка), якість (краса, сила), дію (ходіння, крик), кількість (сотня, тисяча) та ін., але більшість непохідних іменників позначає саме предмети. Ця закономірність дає змогу говорити про загальне значення предметності в іменнику як частині мови, поширюючи цю семантичну характеристику й на іменники, які позначають якість, дію, стан тощо. Отже, граматичні значення частин мови не рівнозначні поняттям, що виражаються словами, не рівнозначні й логічним узагальненням цих понять. Олівець, білизна, чорнота, біг, п'ятірка, сотня, тисяча, краса, розум, крик, шум - це не предмети чи речі, а предметність, важливою ознакою якої є незалежність. Ці поняття є самостійними, а не ознаками якихось інших. Пор.: білий як ознака чогось, ходити як дія, яка кимсь здійснюється. Тут передбачається наявність якогось предмета, носія ознаки чи дії, тоді як білизна, краса, розум, крик тощо не залежні від якихось предметів, виражені в абстрагуванні від їх носіїв, самі є опредмеченими.

Щоб пояснити це явище, потрібно виходити з того, що мова не тільки відображає дійсність, а й інтерпретує її. Предметно, логічно радість, радісний, радіти, радісно - це одне й те саме. Розрізняються ці слова "не логічно, а виключно як акти розуміння одного й того самого явища" (О.Ф. Лосєв). У першому випадку факт дійсності розуміється як субстанція, в другому - як якість, у третьому - як дія, в четвертому - як спосіб дії. З цього погляду іменник є розуміння будь-чого в дійсності як субстанції: будинок, дерево, квіти, вода - субстанція, сприйнята як субстанція; п'ятірка, сотня, тисяча - кількість, сприйнята як субстанція; ходіння, говоріння, читання - дія, інтерпретована як субстанція; хвороба, одужання, кволість - стан, інтерпретований як субстанція; любов, ненависть - стосунки, інтерпретовані як субстанція; синь, голубінь, білизна, жовтизна - ознака, інтерпретована як субстанція.

Дієслово також є розуміння чого завгодно в дійсності як дії: працювати - дія, сприйнята як дія; порозумніти - якість, інтерпретована як дія; подвоїти, подесятерити - кількість, інтерпретована як дія; хворіти, одужувати - стан, сприйнятий як дія; любити, ненавидіти - відношення, інтерпретоване як дія тощо.

Як уже зазначалося, значення і форма існують у єдності, тому при класифікації слів на частини мови потрібно враховувати й форму, тобто формально-граматичний (морфологічний) критерій виділення частин мови.

Формально-граматичний (морфологічний) критерій - критерій, за яким до уваги береться своєрідність змінювання слів, тобто інвентар їх форм і парадигм, які є виразниками певних морфологічних категорій. Так, наприклад, іменники змінюються за відмінками і числами, дієслова - за особами і часами, прислівники не змінюються. Форми слова репрезентують морфологічні категорії частин мови. Кожна частина мови характеризується особливою системою граматичних категорій. Так, в українській мові іменнику властиві категорії роду, числа й відмінка, прикметнику - категорії ступеня порівняння (для якісних прикметників) роду, числа та відмінка, дієслову - категорії способу, часу, особи, стану, виду тощо. Щоправда, бувають випадки, коли деякі класи слів поєднують у собі ознаки різних частин мови. Так, скажімо, дієприкметник має морфологічні ознаки дієслова та прикметника. Спроби побудувати класифікацію частин мови на суто формальній основі (П.Ф. Фортунантов та його учні М.М. Петерсон, Д.М. Ушаков, А.Б. Шапіро; Л. Єльмслев та ін.) не були успішними, тому що слова однієї й тієї ж частини мови нерідко мають різні формальні ознаки (пор.: один і п'ять, він і хто).

Крім значення і форми, слово має здатність функціонувати в реченні, причому різні слова виконують не однакові синтаксичні функції, тому при класифікації слів на частини мови використовують синтаксичний критерій.

Синтаксичний критерій - критерій, за яким до однієї частини мови відносять слова, здатні стояти в реченні в однакових синтаксичних позиціях і виконувати однакові синтаксичні функції (йдеться головним чином про первинні синтаксичні функції). Наприклад, однією з ознак, за якою розрізняють іменник і дієслово в українській мові, є здатність бути головним компонентом атрибутивної конструкції (пор.: тихий спів, але не тихий співати). При цьому важливий не тільки набір синтаксичних функцій, а й ступінь характерності кожної з функцій для даної частини мови. Так, в українській мові і іменник, і дієслово можуть виконувати функцію підмета (Хлопчик читає. Лиш боротись - значить жить) і функцію присудка (Батько - лікар. Сонце світить). Однак для іменника функція підмета є первинною, а присудка - вторинною, тоді як для дієслова функція присудка є первинною, а підмета - вторинною. Вторинні синтаксичні функції мають деякі обмеження. Так, зокрема, іменник може бути підметом незалежно від типу присудка, тоді як дієслово не може бути підметом, якщо присудок виражений особовою формою. Пор.: Боротьба його загартувала і *Боротися його загартувало.

Саме виходячи з синтаксичного критерію, деякі мовознавці ставлять під сумнів виділення в окремі частини мови займенника і числівника. Слова цих частин мови за синтаксичними функціями належать до різних класів, тому їх нерідко розглядають у межах інших частин мови (іменник-числівник п'ять, прикметник-числівник п'ятий).

Синтаксичним за своєю суттю є критерій сполучуваності, який як додатковий стали активно використовувати при класифікації слів на частини мови в останні десятиліття. Не всі слова можуть поєднуватися одне з одним. Так, прислівники поєднуються з дієсловами (читає добре), з іншими прислівниками (дуже добре), прикметниками (значно кращий, дуже вдалий), але не із займенниками та числівниками; прикметники поєднуються з іменниками, але не з дієсловами і т.д.

Останнім (допоміжним) критерієм виділення частини мови є словотвірний.

Словотвірний критерій - критерій, за яким для кожної частини мови виділяють властивий тільки їй набір словотвірних моделей та інвентар словотвірних засобів. В українській мові можна назвати ряд словотвірних афіксів, наявність яких засвідчує належність слова до групи іменників: -тель, -ник, -щик, -ар тощо. В англійській мові іменниковими є суфікси -ship (friendship "дружба", kinship, relationship "споріднений"), -ment (movement "pyx", nourishment "харчування", statement "висловлювання, твердження") та ін.

Який із названих критеріїв слід вважати провідним? На це запитання мовознавці давали різні відповіді. О.О. Шахматов таким критерієм вважав семантичний, П.Ф. Фортунатов - морфологічний, 0.0. Потебня - синтаксичний. Л.В. Щерба висунув ідею врахування трьох критеріїв: семантичного, морфологічного і синтаксичного. Саме на щербівській концепції й ґрунтується сучасна класифікація частин мови.

Деякі вчені вважають, що, використовуючи всі три основні критерії, потрібно встановити їх ієрархію. Так, на думку українського мовознавця І.Р. Вихованця, базовим критерієм є семантичний, на другому плані - синтаксичний, а на третьому - морфологічний. Додатковими ("для спірних випадків") є логічний і словотвірний.

Зрозуміло, що в разі застосування різних критеріїв поділ слів на частини мови буде різним. Зазначимо, що визначення іменника, прикметника, дієслова і прислівника не становить великих труднощів, однак існують спірні питання щодо виділення займенника й числівника. Виокремлення займенників і числівників із погляду семантичного критерію є доречним, а з погляду синтактичного критерію - зайвим. Службові слова, за морфологічним критерієм, загалом не вважаються частинами мови.

Хоч деякі мовознавці принцип комплексного виділення частини мови називають "безпринципним і еклектичним", оскільки він передбачає "всього потрохи", однак кращого підходу поки що немає. Але вибудувати одну ієрархічну схему критеріїв класифікації слів на частини мови для всіх мов світу неможливо. У кожному конкретному випадку потрібно враховувати специфіку мови. Так, зокрема, морфологічний критерій надається тільки для тих мов, які мають закінчення і суфікси. Синтаксичний критерій є провідним для мов, де немає чіткої системи морфологічно виражених граматичних категорій, - малайсько-полінезійських, китайської тощо. Цей же критерій є провідним і для аналітичних мов - англійської, французької тощо. Критерій сполучуваності також особливо великого значення набуває в тих мовах, де слабо розвинуті морфологічні показники. Так, у китайській мові з ЇЇ широко розвинутою омонімією слів критерій сполучуваності є надзвичайно ефективним. Тут критерієм віднесення слів до іменників слугує сполучуваність із так званими словами лічби, які займають положення між числівником та іменником. Наприклад: сань бень ту "три книги" (буквально: три корінь книга). Слово лічби бень показує, що слово ту є іменником. Критерій сполучуваності найбільше використовується для виділення двох основних частин мови - іменників і предикатів в індонезійській мові. Іменники в цій мові не поєднуються із заперечним словом, з яким поєднуються предикативи. Як бачимо, для різних за будовою мов провідними є різні критерії.

Слід також пам'ятати, що й не всі частини мови виділяють за одним принципом. Зокрема, займенник і числівник виокремлюють на основі виключно семантичного критерію, тоді як інші частини мови в українській мові - за морфологічним критерієм.


 

Граматика

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти