7. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

1. У відповідності з ч. 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці нормативні положення свідчать про те, що даний принцип виражений у тому, що адміністративний процес є діяльністю суто юридичною, яка здійснюється тільки на основі юридичних норм. Державні органи повинні діяти в адміністративному процесі в межах закріпленої за ними компетенції, тобто в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Положення, що стосується законності, випливає з принципу верховенства права і як загальна засада судочинства покладає на суд обов'язок розглядати і вирішувати судові справи на підставі вимог закону з урахуванням його цілей та у встановленому ним порядку.

Отже, зазначені вище судження та коментарі дають нам підставу стверджувати, що положення ч. 1 ст. 9 цього Кодексу відповідає приписам ч. 2 ст. 19 Конституції України, де зазначається, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Як принцип діяльності органів судової влади принцип законності реалізується у різних формах його прояву і має такі структурні частини: 1) наявність установлених конституцією і законами правових основ діяльності органів судової влади, порядку їх організації, компетенції, правового статусу суддів; 2) організаційно-правовий механізм, що забезпечує суворе і неухильне виконання чинного законодавства органами судової влади. Впровадженню принципу законності служить процесуальна процедура розгляду судових справ зазначеної категорії, касаційний і апеляційний порядок перевірки законності й обґрунтованості прийнятих судових рішень; 3) здійснення органами судової влади: а) правосуддя; б) судового контролю за законністю актів органів законодавчої, виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, підприємств, установ і організацій та їх посадових осіб; в) судового конституційного контролю.

Законність правосуддя вимагає, щоб не тільки вся діяльність адміністративного суду була підпорядкована закону, але й дії усіх суб'єктів адміністративних процесуальних правовідносин, щоб вони суворо дотримувалися і виконували вимоги всіх інших принципів судового адміністративного процесу, які характеризують адміністративне судочинство. Порушення і недодержання навіть одного з них тягне за собою порушення законності. Принцип законності визначається, по-перше, тим, що адміністративний суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до конкретних правовідносин; по-друге, здійснення правосуддя неможливе без додержання норм процесуального права. Вся діяльність адміністративного суду повинна бути підпорядкована чинному судовому адміністративному процесу і здійснюватися у низначеному ним порядку. Прийняте адміністративним судом рішення по адміністративній справі має бути законним і обґрунтованим. Гарантіями принципу законності є перегляд вищестоящим адміністративним судом рішень і ухвал, право їх оскарження, дія санкцій захисту і відповідальності.

2. У відповідності зч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Це означає, що Конституція України має найвищу юридичну силу (ч. З ст. 8 Конституції України), тобто її норми мають пріоритет над законами та міжнародними договорами. Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Иорховною Радою України, мають перевагу над законами України (ч. Й ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України). У разі встановлення невідповідності положень цих актів Конституції України, суд застосовує її положення як норми прямої дії. При цьому (іуд, який застосував Конституцію як акт прямої дії, не може визнати неконституційними закон чи міжнародний договір, згоду на обов'язковість якого надала Верховна Рада України, оскільки це віднесено до Виключної компетенції Конституційного Суду України (див. п. З Цоотанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя* від 1 листопада 1996року). Суд лише може не застосувати закон чи міжнародний договір, який не відповідає Конституції України, навівши відповідне обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення.

У разі виникнення в суду під час розгляду адміністративної справи сумніву щодо відповідності закону Конституції України, він повинен звернутися до Верховного Суду України з пропозицією щодо вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи міжнародного договору (ч. 5 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України). Це правило стосується також дій суду у разі сумніву у конституційності підзакон-них актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Коментована частина статті наголошує на тому, що адміністративний суд також вирішує справи на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У відповідності до Закону України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори України» визначає, що міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є національним законодавством. В тому випадку, коли норми чинного Кодексу суперечать ратифікованому міжнародному договорові, то застосовуються при вирішенні справи норми міжнародного права. В тому ж випадку, коли норми міжнародного права суперечать Конституції, то застосовуються при вирішенні справи норми Конституції України.

3. У відповідності з ч. З ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім Конституції та чинного законодавства, міжнародних договорів України, суд застосовує також інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При застосуванні норм права суд виходить з того, що вони прийняті на підставі та у межах повноважень відповідними органами. Підзаконні акти, застосовувані судом, не можуть суперечити Конституції України та чинному законодавству.

При застосуванні інших нормативно-правових актів суд повинен перевірити, чи прийняті вони відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції, закону, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Тобто при застосуванні правових актів суд повинен враховувати їхнє місце у ієрархії національного законодавства - юридичну силу.

Роз'яснення Пленуму Вищого адміністративного суду також мають бути врахованими адміністративними судами при здійсненні судочинства. Роз'яснення Пленуму Вищого адміністративного суду можуть надаватися не тільки щодо застосування адміністративними судами матеріального законодавства при вирішенні справ адміністративної юрисдикції, а й з питань процесуального права, удосконалення судової діяльності адміністративних судів тощо. При невідповідності роз'яснень законодавства Вищого адміністративного суду роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, адміністративні суди використовують постанови Пленуму Верховного Суду України, який може визнати не чинними постанови Пленуму Вищого адміністративного суду (п. 6 ст. 55 Закону України «Про судоустрій України»).

3. У відповідності з ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. В аспекті коментування цієї частини статті необхідно зазначити, що Конституція України має найвищу юридичну силу (ч. З ст. 8 Конституції України). Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Це свідчить про те, що її норми мають пріоритет над законами та міжнародними договорами. У разі встановлення невідповідності цих актів Конституції України суд застосовує її положення як норми прямої дії. При цьому суд, який застосував норми Конституції як акт прямої дії, не може визнавати неконституційними закон чи міжнародний договір, згоду на обов'язковість якого дала Верховна Рада України, оскільки це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України (див.: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» // Бюлетень Міністерства Юстиції України. - 2000. -№ 4). Суд лише може не застосовувати закон чи міжнародний договір, який не відповідає Конституції України, навівши відповідне обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення

У разі виникнення в суду під час розгляду конкретної адміністративної справи сумніву щодо відповідності закону Конституції України, він повинен звернутися до Верховного Суду України з пропозицією щодо вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи договору.

При застосуванні інших нормативних актів суд повинен перевірити, чи прийняті вони відповідним органом на підставі й у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. В разі невідповідності всіх перерахованих нормативних актів Конституції суд повинен застосувати правовий акт, що має вищу юридичну силу.

Отже, положенням ч. 4 коментованої статті відтворюється принцип ієрархічності нормативно-правових актів, відповідно до якого вищою юридичною силою наділена Конституція України, якій мають відповідати всі інші нормативно-правові акти, прийняті у державі. Після Конституції в залежності від юридичної сили йдуть конституційні закони, чинне законодавство, підзаконні нормативні акти. Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і мають пріоритет перед іншими нормативними актами.

5. У відповідності з ч. 5 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. Це випливає з Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», де зазначається, що суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону або іншого нормативно-правового акта з позиції відповідності Конституції України і у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Проте, як ми вже зазначали раніше, що в разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою припиняє провадження у справі і звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

6. У відповідності з ч, 6 ст. 9 цього Кодексу, якщо міжнародним
договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою
України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом,
то застосовуються правила міжнародного договору. Ця частина статті
повністю відтворює положення ст. 19 Закону України від 29 червня
2004 р. «Про міжнародні договори України», відповідно до якої чинні
міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і
застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного
законодавства. У відповідності з цим нормативним актом, якщо
міжнародним договором України, який набрав чинності в установле
ному порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у
відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила
міжнародного договору. Крім того, необхідно звернути увагу на те,
коли міжнародний договір не відповідає Конституції України повністю
або в частині і ця невідповідність визнана Конституційним Судом
України, то такий договір або його частина не підлягають застосуванню
в Україні.

7. У відповідності з ч. 7 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства
України в разі відсутності закону, що регулює відповідні право
відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини
(аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із
конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Зазначене положення закону зобов'язує суд для усунення прогалин у
правовому регулюванні відносин застосовувати інститут аналогії
закону і права (ч. 7 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства
України). Так, у разі відсутності відповідного закону, що регулює
спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні право
відносини (аналогія закону). «Відсутність закону» означає як
відсутність відповідного правового акта, так і його неповноту, тобто
Відсутність у ньому положень, які б урегульовували спірні відносини.
Необхідність розширеного тлумачення поняття «закон» тут обумов
лена тим, що Кодекс адміністративного судочинства України встанов
лює можливість застосування не лише закону, а й інших правових

Якщо у такий спосіб не вдалося усунути прогалину - суд (ходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права) і виводить з них конкретне правило для врегулювання спірних відносин.

Застосування аналогії закону можливе за таких умов: 1) відносини сторін перебувають у сфері дії публічного права, тобто є адміністративними правовідносинами; 2) зазначені правовідносини не врегульовані адміністративним законодавством; 3) існують норми, що регулюють подібні за змістом адміністративно-правові відносини.

На підставі вищезазначеного суд повинен усунути прогалину, застосувавши аналогію закону чи права або ліквідувати неясність чи колізію, витлумачивши положення закону у такий спосіб, щоб це забезпечувало права особи.

Предыдущая 1 2 3 4 5 6 789 10 11 12 13 14 15 16 Следующая