ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Інші спроби типологічної класифікації мов

Загрузка...

Представлена у цьому підручнику типологічна класифікація мов не позбавлена недоліків. Головний із них стосується непослідовності й порушення єдиного принципу класифікації. Так, скажімо, на синтетичні й аналітичні мови поділяють тільки флективні індоєвропейські мови, тоді як на такі типи можна поділити всі мови світу, і тоді до аналітичних мов будуть віднесені не тільки такі індоєвропейські мови, як французька, англійська, а й неіндоєвропейська китайська мова.

У цьому плані на увагу заслуговує типологічна класифікація мов сучасного американського мовознавця Джозефа Грінберга (нар. 1915) на основі статистичних індексів. Так, зокрема, Індекс синтетичності вираховується за формулою ф-, де М - кількість морфів у певному відрізку тексту, а W - кількість слів у тексті. Мови з індексом від 1 до 2 вважаються аналітичними, від 2 до 3 - синтетичними, а від 3 і більше - полісинтетичними. За підрахунками Дж. Грінберга, найнижчу величину має в'єтнамська мова - 1, 06, тобто на 100 слів припадає 106 морфів, найвищу має ескімоська мова - 3,72, тобто на 100 слів припадає 372 морфи. Англійська мова має показник 1,68, російська - 2,33 (за іншими даними - 2,45), санскрит - 2,59. На основі індексу синтетичності до аналітичних мов відносять в'єтнамську, китайську, перську, італійську, німецьку, датську; до синтетичних - українську, російську, санскрит, литовську, чеську, польську, якутську; до полісинтетичних - ескімоську, туземно-американські, іберо-кавказькі.

Крім індексу синтетичності, Дж. Грінберг використав індекс префіксації, індекс деривації та індекс аглютинації.

Як бачимо, на противагу своїм попередникам Грінберг порівнює не мови в цілому, а тільки їх окремі риси і виражає ці відношення числовими індексами, що забезпечує його типології повну об'єктивність: кожна мова посідає в класифікації певне місце відповідно до статистичного показника ознаки, за якою класифікуються мови.

Загальне визнання здобула синтаксична типологія І.І. Мєщанинова (1883-1967), що ґрунтується на оформленні основних синтаксичних відношень у реченні, тобто на відношеннях між дією, діючою особою та об'єктом дії. За цією ознакою Мєщанинов виділяє три типи мов: пасивні, ергативні й номінативні.


Мовна типологія

Типологічна класифікація мов

Поняття типологічної класифікації мов

Типологічна класифікація мов - класифікація, яка ґрунтується на виявленні подібності й відмінності будови мов незалежно від їх генетичної спорідненості (на основі подібності й відмінності не в самому мовному матеріалі, а в принципах його організації).

Так, скажімо, румунський означений артикль -ul, І, le приєднується до іменників у вигляді закінчення: от "якась людина" - omul "певна людина", codru "якийсь ліс" - codrul "певний ліс", lapte "молоко" -- laptele "конкретне молоко". Матеріально цей артикль подібний до французького артикля V, le, la, les (від лат. Ule "той"), але структурно до болгарського гт, та, то, який також стоїть в кінці іменника (французькі артиклі, як і німецькі та англійські, стоять перед іменниками): болг. човек "людина" - человек "певна людина", гора "ліс" - гора-та "певний ліс", мляко "молоко" - млякото "конкретне молоко".

Отже, якщо генеалогічна класифікація об'єднує мови за їх походженням, то типологічна класифікація поділяє мови за ознаками їх структури безвідносно до їх походження Й розташування в просторі.

Поряд із терміном типологічна класифікація мов нерідко як синонімічний вживають термін морфологічна класифікація (від гр. morphe "форма" і... логія - наука про форму і будову організмів; nop.: морфологія рослин, морфо логія тварин, морфологія людини тощо). Таке вживання терміна морфологічна класифікація мов замість типологічна класифікація мов є невиправданим і недоречним з кількох причин. По-перше, слово морфологічний асоціюється в мовознавстві з терміном морфологія, який має значення "граматичне вчення про слово" і "будова слова", а не мови в цілому. До речі, деякі мовознавці так і розуміють морфологічну класифікацію: говорячи про морфологічну, або типологічну, класифікацію, мають на увазі класифікацію мов на основі морфологічної будови, форми слова. Насправді типологічна класифікація виходить далеко за межі морфології. По-друге, останнім часом усе частіше стали розрізняти декілька різновидів типологічної класифікації: морфологічну, синтаксичну, фонетичну тощо.

Отже, для того щоб зняти неоднозначність терміна морфологічна класифікація, потрібно користуватися терміном типологічна класифікація.

Уперше типологічну класифікацію розробили й обґрунтували німецькі мовознавці Фрідріх і Август Шлегелі. Фрідріх Шлегель (1772-1829) в 1808 р. опублікував працю "Про мову і мудрість індійців", у якій звернув увагу на відмінність у структурах мов і виділив дві групи мов: флективні (які мають флексії) і нефлективні (які не мають флексій). Його брат Август Шлегель (1767-1845) доопрацював цю класифікацію і виділив три групи мов: аморфні (мови без афіксів), афіксальні та флективні. Він також поділив усі мови на більш ранні (синтетичні) й пізніші (аналітичні).

Останню крапку над і в цій класифікації поставив В. Гумбольдт. Знання надзвичайно великої кількості різноструктурних мов, у тому числі мов американських індіанців і народів Полінезії, широкий лінгвістичний кругозір дали можливість йому здійснити вичерпну типологічну класифікацію. Узявши за основу класифікацію А. Шлегеля, В. Гумбольдт поділив усі мови на чотири типи: ізолюючі (кореневі), аглютинативні, інкорпоруючі і флективні. Ця класифікація не втратила своєї цінності до нашого часу.

Ізолятивні (кореневі) мови

Ізолятивні (кореневі) мови - мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів.

У цих мовах немає різниці між коренем і словом. Звідси й назва кореневі мови. Слово не відмінюється, тому не має в собі жодних показників свого синтаксичного зв'язку з іншими словами в реченні. Воно є ніби ізольованим, звідки другий термін - ізолятивні мови. Основний синтаксичний спосіб зв'язку - прилягання. Речення, таким чином, являє собою певну послідовність незмінних і неподільних на морфеми слів-коренів.

Класичними зразками цього типу мов є писемна давньокитайська і в'єтнамська. До них також належать і тибетська, бірманська, малайська, тагальська, яванська, бамана, сучасна китайська мова та ін.

Так, наприклад, у китайській мові налічується приблизно 500 коренів. Кожен корінь може мати декілька десятків значень. Один і той самий корінь може означати предмет, дію, ознаку ознаки тощо. Так, скажімо, лу означає "орати", "плуг", "віл, яким орють", у - "ворона", "не мати", "п'ять" і "туман"; ба - "пані", "улюбленець", "ляпас" і "число З".

Значення визначається інтонацією. Інтонація тональна. Зокрема, в китайській літературній мові є чотири музикальні тони.

Тони китайської мови

Пояснення до таблиці.

На нотному стані показано звучання кожного з чотирьох тонів китайської мови. Під нотним станом римськими цифрами позначено тони (перший, другий, третій і четвертий). Далі йде графічне, а під ним цифрове позначення звучання кожного тону. Під цифрами наведено слово ма з першим (рівним), другим (висхідним), третім (низхідно-висхідним) і четвертим (низхідним) тонами, залежно від яких воно має різні значення, подані в лапках. У нижньому рядку наводяться англійські слова-речення, інтонація яких нагадує відповідні китайські тони.

У китайській мові нерідко трапляються випадки, коли все чи майже все речення складається з омонімічних слів, значення яких розрізняються тоном, як, наприклад: ма чі ма, ма ман, ма ма ма "Мама їде на коні, кінь іде повільно, мама лає коня".

Для вираження відношень між словами використовується порядок слів: вдданї "я б'ю тебе", ні давб "тиб'єш мене"; Мао па ґду, ґбу бу пй мйо "Кішки бояться псів, пси не бояться кішок". Крім того для вираження граматичних значень використовуються службові слова і зрідка редуплікація. У сучасній китайській мові стали використовувати окремі суфікси (для вираження граматичних значень множини, минулого часу та ін.), так що в ній є деякі відступи від чистого кореневого типу, який у давньокитайській мові був витриманий послідовно.

А. Шлегель назвав кореневі мови аморфними, тобто безформними. Це неправильно. Форму мови не можна зводити до афіксації. Якраз безафіксність і створює своєрідну форму кореневих мов.

Аглютинативні мови

Аглютинативні мови (від лат. gluten "клей", agglutino "приклеюю") - мови, в яких граматичні значення виражаються особливими афіксами - приклейками.

Афікси-приклейки позначають час, особу, число, спосіб, відмінок та інші граматичні значення. Кожен із афіксів-приклейок має тільки одне суворо визначене значення. Приклейки суто механічно приєднуються (приклеюються) до слова-основи. Таким чином, слово стає багатоморфемним, але межі між окремими морфемами зберігаються чіткими, що не допускає фонетичних змін на стику морфем.

Розташовуються афікси в порядку за принципом: від афіксів із широким значенням до афіксів із конкретним і вужчим значенням.

До аглютинативних мов належать усі тюркські, фіно-угорські, ескімоська, грузинська, японська, корейська, банту, суахілі, монгольські, тунгусо-маньчжурські та інші мови Африки, Азії та Америки.

Щоб мати конкретне уявлення про аглютинативний тип мов, наведемо деякі приклади з тюркських і угорської мов.

Так, у турецькій мові для утворення форми множини використовується стандартний афікс -lar, для місцевого відмінка -da: masa "стіл", masada "на столі", masalar" masalarda "на столах"; baba "батько", babada "на батьку", babalar "батьки", babalarda "на батьках"; (^"камінь", daçda "на камені", dallar "камені", daslarda "на каменях".

У казахській мові, як і в турецькій, афікс -лар виражає граматичне значення множини, -da - місцевого відмінка, a -ta - давального.

Наприклад: алма "яблуко", алмага "яблуку", алмада "на яблуці", алмалар "яблука", алмаларга "яблукам", ал-маларда "в яблуках".

В угорській мові для вираження граматичного значення множини служить афікс -ak, а для місцевого відмінка - -ba: hâz "будинок", hazba "в будинку", hazak "будинки", hazakba " в будинках".

Вважають, що аглютинативні мови не тільки один із найпоширеніших, а й один із найстійкіших типів мов.

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти