ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх про-цесуальних дій, які може вчинити ця особа. Розпорядження довірителя представникові, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору щодо ведення справи, є обов'язковими для нього. З метою з'ясування приписів, передбачених ч. 1 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, на нормативних формулюваннях: «дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа», «розпорядження довірителя представникові, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору щодо ведення справи, є обов'язковими для представника». Перед тим, як розкривати окреслені нами формулювання закону, звернемося до приписів ч. 1 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України такого змісту: «повноваження на ведення справи в суді». Отже, останнє положення засвідчує, що представником може бути фізична або юридична особа (ч. 2 та ч. 9 ст. 56 Кодексу адміністративного судочинства України), як відповідь до ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України, мають адміністративну процесуальну дієздатність. Представники беруть участь в адміністративному процесі на основі договору або закону. Таким чином, в ч. 1 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України Йдеться про повноваження всіх представників, які можуть брати участь в адміністративному процесі, а тому ми зупинимося на повноваженнях усіх представників.

Отже, йдеться про повноваження представників, які представляють інтереси сторони і третіх осіб в адміністративному суді. В цьому контексті необхідно зазначити, що сторони і треті особи в адміністра­тивному суді можуть представляти, в передбачених законом випадках, законні представники на підставі довіреності від імені органу, підприємства, установи, організації за підписом керівника або іншої уповноваженої на те законом, положенням, статутом особи, на підставі довіреності - фізична особа, представництво якої посвідчується нотаріально або посадовою особою, у випадках, передбачених ч. 4 ст. 58 Кодексу адміністративного судочинства України, адвокат, як представник на підставі ордеру або договору тощо. Крім того, у випадках, передбачених законом, представляти інтереси інших осіб можуть Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, орган державної влади, органи місцевого самоврядування. Слід зазначити, що повноваження представників на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє усіх процесуальних дій, які може вчиняти ця особа. Отже, це означає, що представник, який має належно оформлені пов­новаження у конкретній адміністративній справі, стає самостійним учасником судового адміністративного процесу і набуває право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа. Необхідно зазначити, що повноваження представника поділяються на дві групи: 1) загальні; 2) спеціальні.

Частиною 1 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені загальні повноваження представника в адміністративному процесі. До загальних повноважень представника в адміністративному процесі належать ті, якими користуються особи, що беруть участь у справі. Щодо ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України, то особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні обов'язки, а саме: 1) зобов'язані добросовісно користуватися належ­ними їм процесуальними правами і неухильно виконувати про­цесуальні обов'язки; 2) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів; 3) ознайомитися з матеріалами справи; 4) заявляти клопотання і відводи; 5) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення; 6) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів; 7) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду, надавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам спеціалістам, перекладачам; 8) подавати заперечення щодо клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 9) ознайомитися з технічним записом та журналом судового засідання і подавати письмові зауваження до них; 10) робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень; 11) оскаржувати судові рішення в частині, що стосуються їхніх інтересів; 12) користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом; 13) за власний рахунок додатково намовити та отримати в суді засвідчені копії документів і витяги з них. ЦІ повноваження належать як до сторін, так і третіх осіб, а отже, і до повноважень представників згідно з ч. 1 ст. 59 Кодексу адміністратив­ного судочинства України. Зазначені повноваження належать до загальних повноважень. Проте в ч. 1 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України зазначається, що повноваження представника є такими, як у осіб, яких вони представляють. Це означає, що представ­ники на підставі довіреності можуть мати і спеціальні повноваження. Зокрема це стосується тих випадків, коли вони представляють сторони. В цьому випадку на підставі того, що такі повноваження записані в довіреності, то представники мають повноваження сторін: 1) має право замінити підставу або предмет адміністративного позову; 2) збільшити або зменшити обсяг позовних вимог; 3) відмовитися від адміністра­тивного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду; 4) відмовитися від адміністративного позову в суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. Це повноваження представника на стороні позивача.

Стосовно спеціальних повноважень представника на стороні відповідача, то вони такі: 1) визначати адміністративний позо» повністю або частково; 2) подавати заперечення щодо адміністратив­ного позову; 3) досягнути примирення на будь-якій стадії адміністра­тивного процесу (це стосується і повноважень представника на стороні

позивача).

Стосовно ч. 1 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства

України, то необхідно звернути увагу на те, що розпорядження довірителя, яке він надає представникові, що бере участь в адміністра­тивному процесі на основі договору, щодо ведення адміністративної справи є обов'язковим для останнього. Це означає, що представник зобов'язаний діяти на підставі наданих йому повноважень, які дає йому

довіритель.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства

України представник, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, має право повністю або частково відмовитися від адміністративного позову, визнати адміністративний позов, змінити адміністративний позов, досягнути примирення, передати повно­важення представника іншій особі (передоручення), оскаржити судове рішення, якщо право на вчинення кожної із цих дій спеціально обумовлене у виданій йому довіреності. Це означає, що ч. 2 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені спеці­альні повноваження представника, який бере участь в адміні­стративному процесі на основі договору. Необхідно зазначити, що спеціальні повноваження представника пов'язані із виконанням дій, спрямованих на розпорядження предметом спору та розвиток процесу. З огляду на аналіз цієї частини статті, до спеціальних повноважень законодавець відносить таке: 1) право повністю або частково відмови­тися від адміністративного позову; 2) визнати адміністративний позов; 3) змінити адміністративний позов; 4) досягнути примирення;

5) передати повноваження представника іншій особі (передоручення);

6) оскаржити судове рішення. Слід звернути увагу на те, що право на
здійснення спеціальних повноважень має бути спеціально обумовлене
та обговорене у виданій представнику довіреності. До того ж у
довіреності має бути спеціально обумовлена кожна процесуальна дія.

Положення, що стосується спеціальних повноважень, не поши­рюється на законних представників, оскільки вони мають право

здійснювати від імені особи, яку представляють, усі процесуальні дії, зокрема і пов'язані із розпорядженням стосовно предмета спору, без спеціальних на те повноважень.

Основне, що закладено в ч. 2 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України є те, що зазначені в ній повноваження представ­ника можуть бути лише тоді, коли щодо них це спеціально обумовлено у виданій довіреності представникові. На ці положення мають звертати увагу як суд, так і особи, що беруть участь у справі.

8. Відповідно до ч. З ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження представника чинні протягом часу прова­дження у справі, якщо інший строк не зазначено у довіреності. Це означає, що зазначеною частиною статті встановлюється строк Повноважень представника в розгляді конкретної адміністративної оправи.

За загальним правилом, встановленим Кодексом адміністративного судочинства України, повноваження представника діють протягом Часу провадження в адміністративній справі, якщо інший строк не зазначено у довіреності, виданій довірителем. Водночас згідно з ЦК України, якщо строк дії у довіреності не зазначений, вона зберігає силу до її припинення (статті 247, 248 ЦК України). Отже, відповідно до ст. 247 ЦК України строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строк основної довіреності, на підставі якої вона видана. Проте відповідно до ч. З ст. 247 ЦК України слід звернути увагу на те, що довіреність, у якій не зазначена дата її вчинення, є нікчемною. Отже, існує спеціальне обмеження строку дії довіреності, виданої в порядку передоручення: вона не може діяти довше, ніж основна довіреність, на підставі якої видана довіреність про передоручення.

Таким чином, з тією метою, щоб можна було здійснити відлік строку дії довіреності, необхідно вказувати в кожній довіреності обов'язково дату її видачі. Згідно з аналізом судової практики, недотримання цієї вимоги закону свідчить про недійсність довіреності як документа, що підтверджує повноваження представника (вона не має правового значення ні для сторін відносин добровільного представництва, ні для третьої особи).

4. Відповідно до ч. 4 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України представник може відмовитися від наданих йому повно­важень, про що повідомляє особу, яка його ними наділила, та суд. До того ж він не може брати участі у цій справі як представник іншої сторони. Це означає, що правовідносини представництва можуть бути припинені внаслідок відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю Таке обопільне право на одностороннє при­пинення довіреності пов'язане з довірчим характером цієї угоди. Відмова від цього права є недійсною. Слід зазначити, що представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам (ч. З ст. 250 ЦК України).

Крім того, слід констатувати, що відмова від вчинення дій, які були передбачені у довіреності, має юридичне значення для того, кого представляють і третіх осіб лише в тому випадку, якщо вони були сповіщені про це. Тому представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

Частина 4 ст. 250 ЦК України передбачає санкції за порушення вимог про дотримання порядку відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Так, представник відповідає перед особою, яка видала довіреність за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимоги про негайне повідомлення того, кого він представляє, про таку відмову, а також у випадках, коли він відмовився від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам. Відшкодування збитків у цьому випадку відбувається відповідно до вимог ст. 22 ЦК України, а моральна шкода може бути відшкодована на засадах, встановлених ст. 23 ЦК України.

Також довіреність може припинитися в будь-який момент у зв'язку зі скасуванням її особою, яку представляють (ст. 249 ЦК України). Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 19 червня 2003 р. внесено зміни до ч. 1 ст. 249 ЦК України, згідно з якими особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною. Таке обопільне право на одностороннє припинення довіреності пов'язане з довірчим характером цієї угоди. Проте ч. 4 ст. 249 ЦК України передба­чає, що законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час. Це положення є винятком із загального правила, встановленого ч. 1 цієї самої статті, про нік­чемність відмови довірителя від свого права на скасування довіреності.

Застосовуватися воно має до тих випадків, коли впевненість представ­ника та третьої особи у стабільності повноважень, передбачених у довіреності, може бути визначальною для встановлення та існування Відповідних правовідносин. Слід зазначити, що хоча у ч. 4 ст. 249 ЦК України йдеться про можливість встановлення у законі «права особи видавати безвідкличні довіреності на певний час*, але, очевидно, у цьо­му випадку йдеться не про «право» особи, а про обмеження права останньої на скасування довіреності протягом певного часу, що Ґрунтується на його попередній згоді на таке обмеження.

Довіреність припиняється в зв'язку з припиненням юридичної особи, що є представником або особою, яку представляють, у зв'язку ві смертю, визнанням недієздатним, обмежено дієздатним або безвісти відсутнім представника або особи, яку представляють. Це положення Ґрунтується на загальному правилі про те, що і представником, і особою, яку представляють, можуть бути тільки повністю дієздатні особи.

Оскільки передоручення засновується на виданій довіреності, то з припиненням дії останньої втрачає силу і передоручення.

Припинення дії довіреності спричиняє припинення повноважень представника. У зв'язку з цим у особи, яку представляють, і його правонаступників виникає низка обов'язків. Особа, що видала довіреність і згодом скасувала її, зобов'язана сповістити про скасуван­ня особу, якій довіреність видана, а також відомих йому третіх осіб, для представництва перед якими була довіреність. Подібні дії повинні здійснити правонаступники (спадкоємці фізичної особи, яка померла, І правонаступники реорганізованої юридичної особи) у випадку: а) припинення довіреності внаслідок припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність; б) смерті фізичної особи, яка видала довіреність, визнання її недієздатною, обмежено дієздатною або безвісти відсутньою.

Після припинення довіреності представник зобов'язаний повернути довіреність особі, яку він представляє. Зробити це слід «негайно», тобто у мінімально короткий строк, як тільки з'явиться така можливість.

Скасування довіреності має юридичне значення для представника 1 третіх осіб лише в тому випадку, якщо вони були сповіщені про це.

Права і обов'язки щодо третьої особи, що виникли внаслідок дій представника або її заступника до того, як вони дізналися або повинні були дізнатися про припинення довіреності, зберігають силу для особи, що видала довіреність та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа виявилася несумлінною, знала або повинна була знати до здійснення або в момент здійснення угоди з представником, що дія довіреності припинилася.

Згідно з ч. 1 ст. 248 ЦК України довіреність припиняється внаслідок закінчення її строку, а щодо разової довіреності - здійсненням дій представником, на які він уповноважений.

5. Відповідно до ч. 5 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України підстави і порядок припинення представництва за дові­реністю, скасування довіреності та відмови представника від наданих йому повноважень визначаються статтями 248-250 Цивільного кодексу України. Це означає, що ч. 5 ст. 59 цього Кодексу є відсильною. В ній зазначається, що підстави і порядок припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності та відмови представника від наданих йому повноважень визначаються статтями 248-250 ЦК України. Отже, згідно зі ст. 248 ЦК України припиняється представ­ництво за довіреністю у разі: 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови представ­ника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; 4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність; 5) припинення юридичної особи, якій видано довіреність; 6) смерть особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісти відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Проте в разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає свої повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків(ст. 248 ЦК України); 7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісти відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. Крім того, відповідно до ст. 249 ЦК України: 1. Особа, яка видала довіреність, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною. 2. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіре­ність. 3. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася. Також відповідно до ст. 250 ЦК України: 1. Представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю. 2. Представник зобов'язаний негайно повідо­мити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю. 3. Представник не може відмовитися від Вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню Збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.

6. Відповідно до ч. 6 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства
України законний представник самостійно здійснює процесуальні
права та обов'язки сторони чи третьої особи, яку він представляє, діючи
в її інтересах. Це означає, що нормою, що коментується, встановлюєть­
ся правило, відповідно до якого законний представник самостійно
здійснює процесуальні права та обов'язки сторони чи третьої особи,
яку він представляє, діючи в її інтересах. Це пов'язано із специфікою
законного представництва, при якому всі процесуальні дії, які могла
б вчинити особа, яку представляють, вчиняються законним представ­
ником без особливих на те повноважень. Єдиною є умова діяти в
інтересах особи, яку представляє законний представник. На ці
положення має звернути увагу й адміністративний суд. З цього приводу
легко переконатися стосовно позивача, де він заявляє правові вимоги
в позові, або щодо відповідача, який заперечує ці позовні вимоги. Це
саме може стосуватися і третіх осіб.

7. Відповідно до ч. 7 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства
України, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи,
яку він представляє, суд залучає відповідний орган чи особу, яким
законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Це означає, що представник в адміністративному судовому процесі має
діяти в інтересах особи, яку представляє. Контроль за виконанням цієї
вимоги покладено на адміністративний суд, який повинен встановити,
чи не суперечать дії представника інтересам особи, яку він представляє,
а також чи не порушують такі дії чиїсь права та охоронювані законом
інтереси.

Те, що законний представник діє всупереч інтересам та правам особи, можна встановити з предмета позову або заперечення щодо нього та тих самих інтересів, які такі представники мають представляти та їх захищати.

Якщо суд встановить суперечливість дій законного представника інтересам особи, яку він представляє, суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти