ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Загрузка...

1. Дана стаття конкретизує положення статті 1 щодо визначення предмета регулювання Кодексу. Хоча весь зміст статті, по суті, присвячений визначенням тих чи інших понять, проте існує потреба більш докладних пояснень.

Визначення поняття «господарська діяльність» має ключове значення для всього масиву господарського законодавства. Більше того, воно використовується і в інших галузях законодавства (наприклад, у податковому і кримінальному). Ця обставина вимагає максимально чіткого підходу до формулювання цього поняття. Проте чинне господарське законодавство до останнього часу містило декілька визначень поняття господарської діяльності (див., наприклад: закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 1) [293], «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (ст. 1, п. 1.32) [78], «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (ст. 1) [318]. Однак за своїм змістом ці визначення суттєво різнилися, що негативно позначалося на розв'язанні конкретних господарських питань. Зрозуміло, що із введенням в дію Кодексу з'явиться базове визначення поняття господарської діяльності, що зумовить необхідність перегляду тих визначень, які були дані раніше в окремих законодавчих актах.

З'ясовуючи поняття господарської діяльності, що наведено у частині 1 статті 3 Кодексу,


необхідно зробити деякі попередні застереження. Так, поняття «господарська діяльність», якщо відволіктися від даного у Кодексі визначення, само по собі має досить широке значення, а тому застосовується в багатьох випадках. Так, можна говорити, наприклад, про побутову, домашню господарську діяльність. В одних випадках господарська діяльність стає основною, систематичною, професійною, а в інших — додатковою, допоміжною, побіжною. Тому й різним може бути правовий режим відносно того чи іншого різновиду господарської діяльності.

Критеріями відмежування одного різновиду господарської діяльності від іншого можуть бути: сфера, галузь, у яких здійснюється ця діяльність (наприклад сфера суспільного виробництва, соціальна, культурна та інші сфери); мета діяльності (одержання прибутку або без його одержання); суб'єкт діяльності (спеціальний суб'єкт - суб'єкт суто господарської діяльності або інший суб'єкт, для якого ця діяльність є допоміжною); обсяг саме господарської діяльності у більш широкій за змістом діяльності того чи іншого суб'єкта (основний або допоміжний).

Наведемо ще одне важливе застереження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості. Останні неможливі без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Це стосується як комерційної, так і некомерційної господарської діяльності. Отже, така ознака результатів господарської діяльності, як «цінова визначеність», присутня в абсолютній більшості випадків (у ринковій економіці - переважно за угодою сторін), хоча у некомерцій-ній господарській діяльності можливе безкоштовне надання її результатів.

З огляду на викладене вище, назвемо найважливіші ознаки основної господарської діяльності, що регулюється нормами Кодексу: а) вона здійснюється у сфері суспільного виробництва (і ніяк не у сфері особистого споживання); б) перебуваючи у сфері суспільного виробництва, яке, у свою чергу, базується на ринкових засадах, ця діяльність спрямована на задоволення приватних інтересів суб'єктів господарювання за умови дотримання ними певних публічних інтересів (іншими словами, у господарській діяльності об'єктивно поєднані приватні і публічні інтереси); в) вона перш за все пов'язана з тією стороною суспільного виробництва, у якій здійснюється господарське використання майна; г) вона є діяльністю, що організує виробництво та використання майна; д) результати діяльності мають вартісний характер.

2. Стаття визначає й певні різновиди господарської діяльності. Встановлюється, що вона здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів як з метою одержання прибутку (це є комерційна, підприємницька діяльність), так і без одержання прибутку (це є некомерційна господарська діяльність). Таким чином, мета (одержання прибутку або без його одержання) тут стає головним критерієм поділу цієї діяльності на види. Існують і додаткові критерії цього поділу, про що можна дізнатися у подальшому тексті Кодексу (див. гл. 4 «Господарська комерційна діяльність (підприємництво)» та главу 5 «Некомерційна господарська діяльність»).

При цьому не слід вважати, що основний критерій поділу господарської діяльності на комерційну і некомерційну — присутність або відсутність мети одержання прибутку - має абсолютний характер. Якщо така мета є, то є й конкретний результат її досягнення, але він може бути повним, частковим або зовсім відсутнім. Тому є необхідність у наближенні цього критерію до реального життя.

При вирішенні цього питання на допомогу приходить одне з положень Системи національних рахунків (СНР), прийнятої у 1993 році Комісією Європейських співтовариств, Міжнародним валютним фондом, Організацією економічного співробітництва та розвитку, Організацією Об'єднаних Націй та Світовим банком [461]. У відповідності з СНР між комерційними і некомерційними видами діяльності проводяться такі розмежування: комерційна діяльність включає виробництво продукції або надання послуг на ринку за такою ціною, яка покриває більше половини витрат виробництва; некомерційна діяльність охоплює виробництво продукції або надання послуг, безкоштовних або за цінами, що покривають половину чи менше половини витрат виробництва.

Побіжно слід зазначити, що Кодекс містить окремі положення й про «неприбуткову» або «некомерційну (неприбуткову)» діяльність. Йдеться, наприклад, про діяльність благодійних


(ст. 131) та військових організацій (ст. 414). У цих організаціях господарська діяльність має підпорядкований, допоміжний характер.

3. Частина 3 коментованої статті має суто роз'яснювальне значення, оскільки спрямованана запобігання непорозумінням, які зустрічаються на практиці при визначенні меж господарської діяльності. Під нею нерідко помилково розуміють просте задоволення потреб організації (наприклад, освітянського, оздоровчого або культурного призначення), яка дбає про ремонт або інше облаштування свого приміщення. Оскільки така організація своїми діямибезпосередньо не створює результат господарської діяльності (не виготовляє та не реалізуєпродукцію, не виконує роботу чи не надає послуги вартісного характеру), то вона й не можебути суб'єктом цієї діяльності. З іншого боку, господарче забезпечення діяльності організації у багатьох випадках потребує від неї юридичного оформлення стосунків зі стороною, якавиконує відповідні роботи чи надає послуги (наприклад, укладення договору на виконанняремонтних робіт). Бажано, щоб ці стосунки здійснювалися у відповідності з нормами господарського законодавства.

4. Ознаки господарської діяльності, які були розглянуті вище, з тими чи іншими особливостями є наявними у будь-який сфері господарських відносин. Частина 4 даної статті встановлює, що ця діяльність здійснюється у господарсько-виробничих, організаційно-виробничих та внутрішньо-господарських відносинах. Щодо особливостей цих сфер, то вони розглядаються у наступних пунктах статті.

5. Господарсько-виробничі відносини, що складаються при безпосередньому здійсненнігосподарської діяльності з виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, звичайно набувають форму господарських зобов'язань (господарських договорів). Зміст господарських зобов'язань визначається не тільки угодою їх учасників, а й іншими актами, наоснові яких вони укладаються (наприклад, при наданні державних замовлень). Майновийелемент у відносинах даного різновиду проявляється у передачі або в русі певного майна.Частіше за все такі майнові відносини супроводжуються й організаційними відносинами.

Сам термін «господарсько-виробничі відносини» вказує на максимальну наближеність цих відносин до виробничої діяльності суб'єктів господарювання. Він замінює той термін, який вживався у минулому, - «оперативно-господарські відносини». У «доринкових» умовах головні майново-організаційні питання вирішувалися «згори», а підприємства мусили оперативно виконувати такі рішення. Тепер центр тяжіння повнокровної господарської діяльності переміщується саме туди, де він первісно і мав бути, - безпосередньо на підприємства та інші суб'єкти господарювання.

6. Організаційно-господарські відносини виникають, як правило, у сфері господарськогоуправління. Підстави їх виникнення вельми різноманітні - це, наприклад, акти державних органів (зокрема владні приписи виробничо-господарським суб'єктам від антимонопольногооргану, органу ціноутворювання, органу стандартизації та ін.), договори між центральнимиорганами державної влади, органами місцевого самоврядування та підприємствами (об'єднаннями підприємств), договори про утворення об'єднань, фінансово-промислових груп абохолдингів підприємств, статутні документи складних виробничо-господарських структур, уяких створюються субординаційні господарські ланки.

Деякі «вертикальні» господарські відносини мають складну, багатошарову структуру. Це стосується, наприклад, відносин між органами податкової служби і суб'єктами господарювання.

Оподаткування має, безумовно, бюджетно-фінансовий аспект. Це означає, що на всіх суб'єктів господарювання накладається конституційний обов'язок зі сплати податків. Акти органів податкової служби, спрямовані на захист публічних інтересів, встановлюють правовідносини цих суб'єктів з державою. Звідси і відповідальність суб'єктів господарювання перед державою за податкові правопорушення. Однак важливо враховувати, що компетенція органів податкової служби значно ширше від того, щоб видавати лише владні вказівки. Виникають і такі відносини, які породжують для кожного з їх учасників як права, так і обов'язки. Прикладом цього можуть слугувати відносини, пов'язані з умовами і порядком повернення раніше сплаченого податку на додану вартість, з правом вибору громадянином-підприємцем певного виду оподаткування (пропорційно доходу або фіксованою сумою за патентом), виникненням «податкової застави» тощо. Тут є необхідним поєднання приватно-


го і публічного інтересів. Тому в цих випадках йдеться саме про організаційно-господарські відносини.

7. Внутрішньогосподарські відносини — це той різновид господарських відносин, які виникають безпосередньо у внутрішній виробничій сфері підприємств та інших господарських організацій. їх суб'єктами стають саме внутрішні підрозділи підприємств (цехи, виробництва тощо). Вони вступають у відносини між собою, а також із господарюючим суб'єктом у цілому, до складу якого вони входять. Права та обов'язки учасників внутрішньогосподарських відносин, як правило, визначаються локальними нормативними актами суб'єктів господарювання. Не виключається також можливість укладення внутрішньогосподарських договорів.

Стаття 4. Розмежування відносин у сфері господарюванняз іншими видамивідносин

1. Не є предметом регулювання цього Кодексу:

майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;

земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини, щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

трудові відносини;

фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

2. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

3. До господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються правилацього Кодексу.

1. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин, яке встановлюється коментованою статтею, має суттєве значення для правильного застосування відповідних положень як цього Кодексу, так і інших нормативно-правових актів. Наявність даної статті дозволяє більш чітко окреслити предмет регулювання, визначений у статті 1 Кодексу, шляхом вказівки на види відносин, до яких не застосовуються положення цього Кодексу. Необхідність такої вказівки виникає у зв'язку з тим, що деякі види відносин мають схожі ознаки з господарськими відносинами, що іноді ускладнює визначення їх предметної належності.

Першу групу таких відносин становлять майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються цивільним законодавством, насамперед Цивільним кодексом України. Враховуючи, що всі види господарських відносин, зазначені у статті 3 цього Кодексу, мають характер переважно майнових чи пов'язаних з ними організаційних відносин, а предметом регулювання Цивільного кодексу України (ЦК) визначено майнові та особисті немайнові відносини (цивільні відносини), виникає потреба розмежувати у цій частині предмети регулювання двох кодексів.

Виходячи з того, що предметом регулювання Господарського кодексу є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (тобто господарські відносини), принциповим для розмежування господарських та цивільних відносин стають сфера відносин та склад суб'єктів відносин. Враховуючи це, не є предметом регулювання Господарського кодексу майнові та інші відносини, що складаються між негосподарюючими суб'єктами. Так само не є предметом регулювання цього Ко-


дексу відносини, що складаються між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - громадянами.

Проте майнові відносини суб'єктів господарювання з юридичними особами (у тому числі тими, що не є суб'єктами господарювання) підпадають під дію даного Кодексу (див., наприклад, ст. 175 ГК ). Отже, перевезення вантажів, забезпечення енергопостачання установам органів влади тощо регулюються господарським законодавством, а перевезення пасажирів та багажу чи енергопостачання громадян-споживачів — цивільним законодавством.

Практичне розрізнення господарських і цивільних відносин також дістає вияв у підпорядкуванні їхрізній судовій юрисдикції. Так, відповідно до статей 1 та 22 Закону «Про судоустрій України» [460] справи, що виникають із господарських правовідносин, розглядаються в порядку господарського судочинства, а цивільних — у порядку цивільного судочинства.

Другу групу відносин, які не є предметом регулювання цього Кодексу, складають земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря. Особливість цієї групи відносин полягає в тому, що вони стосуються природних ресурсів, які згідно зі статтею 13 Конституції України є об'єктами права власності Українського народу і тому передбачають особливий режим правового регулювання. Основоположним законодавчим актом щодо цієї групи відносин є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» [364], на основі якого у системі національного законодавства сформовано спеціальні сфери та самостійні галузі законодавства.

Так, земельні відносини регулюються Земельним кодексом України [12], іншими законами та актами земельного законодавства. Гірничі відносини є предметом регулювання законодавства про надра, зокрема, вони регулюються Кодексом України про надра [18], Гірничим законом України [5] та ін. Лісові відносини регулює лісове законодавство - Лісовий кодекс України [29], інші закони та акти законодавства, що видаються відповідно до вказаних законів. Водні відносини регулюються водним законодавством — Водним кодексом України [4], іншими законами та актами законодавства, що видаються відповідно до цих законів. Таким же чином окремими актами законодавства регулюються відносини щодо використання й охорони рослинного та тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря.

Третя група відносин — трудові відносини, які також не є предметом регулювання цього Кодексу, а регулюються самостійною галуззю законодавства про працю. До нього належить Кодекс законів про працю України [15], значна кількість інших законодавчих та підзаконних актів. Враховуючи розвиненість і багатоманітність трудових відносин у сфері господарювання, законодавець передбачив у Господарському кодексі окремі положення, які стосуються визначення обов'язків суб'єктів господарювання або державних органів щодо забезпечення належних умов реалізації громадянами їх конституційного права на працю у цій сфері.

Четверту групу відносин, що не є предметом регулювання цього Кодексу, становлять фінансові відносини з участю господарюючих суб'єктів, що виникають у процесі формування та контролю виконання державного та місцевих бюджетів. Це, насамперед, бюджетні відносини, які є предметом регулювання бюджетного законодавства, що складається з Бюджетного кодексу України [3], щорічних законів про Державний бюджет України, інших законів. До цієї групи належать також податкові відносини, регулювання яких здійснюється актами податкового законодавства: Законом «Про систему оподаткування» [444], іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами. Щодо наявності у цьому Кодексі статті 17, присвяченої питанням оподаткування, то в ній встановлюються лише загальні вимоги до використання державою податків як одного із засобів регулювання господарської діяльності (див. також ч. 2 ст. 12 Кодексу). При цьому весь зміст даної статті спрямований перш за все на захист інтересів суб'єктів господарювання.

Нарешті, я 'яту групу відносин, які не є предметом регулювання Господарського кодексу, складають адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання. Йдеться про відносини управління, пов'язані зі здійсненням органами держави та місцевого самоврядування повноважень щодо


визначення і реалізації основних напрямів економічної політики (ст. 10), прогнозування та планування економічного і соціального розвитку (ст. 11), застосування засобів державного регулювання господарської діяльності (ст. 12), а також державного контролю та нагляду за господарською діяльністю (ст. 19). Виняток становлять відносини управління за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі реалізації правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання (ч. 4 ст. 18, ст. 41 та ін.).

2. Викладене у частині другій цієї статті положення, згідно з яким цим Кодексом визначаються особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, означає,що ГК має значення спеціального закону у сфері правового регулювання тих майнових відносин, учасником яких є суб'єкт господарювання і щодо регулювання яких значення загального закону має Цивільний кодекс України. Крім того, вказане положення означає, що догосподарських майнових відносин, які не врегульовані цим Кодексом, можуть застосовуватися за аналогією відповідні норми цивільного законодавства, з урахуванням конституційних основ правопорядку у сфері господарювання, зазначених у статті 5 цього Кодексу. Томуне зовсім коректним є визначення у статті 175 ГК майново-господарських зобов'язань як цивільно-правових зобов'язань, що виникають у сфері господарювання між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, оскільки сфера цивільних відносин і сфера господарювання - це різні сфери з різним складом учасників відносин; кожна зцих сфер відносин регулюється окремою галуззю законодавства: одна — цивільним, друга -господарським законодавством. Призначення коментованої статті саме й полягає в тому,щоб розмежувати правове регулювання господарських відносин з правовим регулюваннямінших видів відносин, у тому числі цивільними, і водночас визначити порядок застосуваннядо господарських відносин, не врегульованих цим Кодексом, правил інших законів, що регулюють подібні відносини.

3. У частині третій коментованої статті передбачено можливість застосування правил ГКдо господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульованіКодексом торговельного мореплавства України [17]. У даному разі ГК має значення загального закону у сфері регулювання господарських відносин, порівняно з КТМ, який має значення спеціального закону, що спеціально регулює відносини, у тому числі господарські, усфері торговельного мореплавства. Йдеться саме про застосування правил ГК до відносин,що виникають із торговельного мореплавства, а не про регулювання ним цих відносин. Відповідним чином сформульовано і статтю 4 Кодексу торговельного мореплавства України.

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти