ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Фразеологія як наука. Поняття «фразеологічна одиниці». Властивості фразеологічних одиниць. Формальні та лексико-семантичні ознаки фразеологізмів.

Загрузка...

Фразеологія як наука. Поняття «фразеологічна одиниці». Властивості фразеологічних одиниць. Формальні та лексико-семантичні ознаки фразеологізмів.

Фразеологія (від гр. phrasis "вираз" і logos "наука") - 1) сукупність фразеологізмів даної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови. Предметом фразеології як науки є дослідження природи фразеологізмів і їх ознак, а також виявлення закономірностей функціонування їх у мові. Фразеологічною одиницею, або фразеологізмом, називається стійке сполучення слів, граматично організованих за моделлю словосполучення або речення. Фразеологізми характеризуються семантичною злитістю компонентів, цілісністю значення й автоматичним відтворенням у мовленні. Напр.: збитії з пантелику: біла ворона; прокрустове ложе; сім разів відміряй, а раз відріж; буде й на нашій вулиці свято; коефіцієнт корисної дії; мир та лад великий клад; - стійкі словосполучення. Це готові сполучення слів, які не створюються в мовленні подібно до вільних словосполучень (новий костюм, великий будинок, читати газети, йти до школи), а відтворюються: якщо мовцеві необхідно вжити фразеологізм, то він його вилучає, як і слово, в готовому вигляді зі свого фразеологічного запасу, а не будує його заново. Функції: відтворюваність, цілісність значення, стійкість, еквівалентність слову (кіт наплакав), емоційно-експресивний складник; оцінна, емоційно-експресивна, характеристична, гумористична, інтелектуалізації, створення урочистого і зниженого тону. У процесі вивчення ФО називалися їх різні ознаки: семантична цілісність, відтворюваність, фразеологічна відтворюваність, метафоричність, стійкість, еквівалентність слову, нарізно-оформленість, наявність не менше двох повнозначних слів, неперекладність та ін. Чи не найчастіше головною ознакою ФО називають їх відтворюваність у процесі мовлення, через що вони й набувають стійкості. Фразеологізми утворюють специфічну систему одиниць, об'єднуючись у її складі за кількома типологічними ознаками. Семантична цілісність полягає в тому, що значення фразеологічної одиниці не може бути витлумачене, інтерпретоване на основі безпосереднього врахування значень складників - відповідних слів, які належать до лексичної системи. Відтворюваність фразеологізмів в мовленні пояснюється тим, що вони вже існують у мові (свідомості, пам'яті) як готові „блоки”, з яких ми конструюємо речення і які використовуємо в процесі образної номінації предметів, явищ, властивостей. Вони не створюються в мовленні подібно до вільних словосполучень, вживання яких мотивується конкретними комунікативними потребами, а відтворюються як готові одиниці з фіксованим значенням, компонентним складом і структурою. Фразеологічні одиниці відтворюються як готові надслівні утворення, які беруться членами певного мовного колективу з пам'яті. Сталість фразеологізму забезпечується тим, що він завжди має у своєму складі одні й ті ж слова (інколи з певними варіаціями), що розташовуються у фіксованому порядку. Експресивність як ознака фразеологічних одиниць постає з їхнього призначення - передавати через почуття наше ставлення до фактів навколишньої дійсності, підсилювати логічний та емоційний зміст висловлюваного, виступати засобом суб'єктивного увиразнення мови.

Класифікація фразеологізмів за ступенем мотивації, за походженням, за функціонуванням.

За походженням (етимологією) фразеологізми поділяються на:

1. Сталі вислови з народної мови (побутового народного мовлення, анекдотів, жартів тощо): сам не гам і другому не дам; світ зав’язати, рука руку миє, як горохом об стіну, про вовка промовка. Сюди належать прислів’я і приказки.

2. Професіоналізми, що набули метафоричного вжитку: чорним по білому, лити воду на млин, зняти полуду з очей, закласти фундамент.

3. Переклади з інших мов або запозичення фразеологізмів без перекладу: ставити крапку над і, дивитися крізь пальці; contra spem spero.

4. Вислови з античної культури: гордіїв вузол, прокрустове ложе, не можна двічі увійти в ту саму річку.

5. Біблійні та євангельські вислови: не одним хлібом живе людина, притча во язицех, пісня пісень.

6. Вислови відомих людей (афоризми, цитати) – іскра вогню великого, нове життя нового прагне слова.

За функціонуванням фразеологізмів:

1. Фразеологічні метафори народного характеру: брати в шори, пасти задніх;

2. Фразеологічні метафори літературного характеру: аннібалова клятва, троянди й виноград (крилаті метафоричні словосполучення);

3. Фразеологічні образні узагальнення народного характеру (прислів’я)

4. Фразеологічні образні узагальнення літературного характеру;

5. Специфічно жанрова фразеологія (стабільні робочі формули).

За ступенем мотивації немає???

Логіко-понятійні, образні, предикативні та непредикативні мовні одиниці

Логіко-понятійні фразеологізми – відсутні емоції, аксіоми, теореми)

Афористика. Групи афоризмів: фольклорні та книжково-літературні

Афористика –сукупність висловів, які відображають життєвий досвід людини. Узагальнені за змістом, короткі за форматом, за побудовою речення. Такий твір, що виражає закінчену думку, називається афоризмом. Афоризмами можуть бути прислів'я, сентенції класичних авторів, крилаті вислови з літературних та філософських творів. Афоризм – роман одним рядком.

За походженням є фольклорні та книжно-літературні. Фольклорні: прислів’я (короткий ритмічний образний вислів, який має двочастинну будову, а за змістом повчальний характер); приказка (не містить повчального змісту, 1-частинная будова); афоризми (узагальнена, завершена думка автора, в лаконічній формі); сентенція (вислів, що містить повчальний зміст); максима (вислів з етичним принципом); парадокс (судження, що розходиться із загальноприйнятим. Книжно-літературні: дотеп, літературна цитата, ремінісценція (навіювання), крилаті слова, формули мовленнєвого етикету.

Стилістичні функції афоризмів

Оцінна, емоційно-експресивна, характеристична, гумористична, інтелектуалізації, створення урочистого і зниженого тону.

Індивідуально-авторські фразеологізми

Класифікація прийомів стилістичного використання ФО становить певну трудність, тому що самі прийоми не виступають ізольовано, а накладаються один на одного, збігаються окремими ланками й характеризуються синкретичністю.

Найуживаніші різновиди трансформації ФО можна поділити на три основні групи: 1) прийоми, пов'язані зі зміною форми компонентів або компонентного складу ФО; 2) прийоми, пов'язані з контекстним обігруванням ФО чи їх окремих компонентів; 3) прийоми, пов'язані з використанням загального образу ФО.

Граматичні (формальні) зміни ФО не несуть суттєвої трансформації їх семантики. Вони констатують майстерне пристосування письменником конкретної ФО до конкретних мовленнєвих умов. Лексична заміна (субституція) компонентів ФО зумовлена нарізнооформленістю та цілісністю образу фразеологізмів і таїть у собі величезні виражальні можливості. Фразеологічний еліпсис. Розрізняємо два види еліпсиса: еліпсис-скорочення та еліпсис-стиснення. При еліпсисі – скороченні опускається один або кілька крайніх компонентів: солі на рану, всіма фібрами. При еліпсисі-стисненні опускається один або кілька центральних компонентів: як об стінку, як виріс. Парцеляція ФО сприяє експресивному виділенню думки. ФО, що виступають у ролі парцелятів, не поривають семантичного зв’язку з реченням. Основне завдання такого типу індивідуально-авторського вживання фразеологізмів – зосереджувати увагу на певній деталі в характеристиці зображуваних предметів і явищ.

Сфера функціонування трансформованих фразеологізмів

Публіцистика: заголовки; художня література...

Способи трансформації

Трансформація: 1. зіставлення фразеологічних і вільних словосполучень; 2. Комбінація (утворення з 2-1); 3. Модернізація (оновлення). Модернізація: заміна компонентів, скорочення компонентного складу, поширення компонентного складу.

Фразеологічні зрощення - це такі семантично неподільні сполучення слів, цілісне значення яких не пов'язане зі значенням тих слів, що входять до їх складу: дати гарбуза (відмовити тому, хто сватається), собаку з 'їсти (набувати досвіду), пекти раків (червоніти від сорому), тримати камінь за пазухою (затаїти образу), дивитися крізь пальці (не помічати), танцювати під чиюсь дудку (підкорятися), нагріти руки (нажитися).

У більшості випадків фразеологічні зрощення дослівно іншими мовами не перекладаються, наприклад: укр. замилювати очі - рос. пускать пыль в глаза.

Фразеологічна єдність - це такі семантично неподільні фразеологізми, цілісне значення яких умотивоване значенням слів, що входять до їх складу: накивати п ятами (втікати), вітер в кишенях гуде (немає грошей), міняти шило намило, крутити носом (упиратися), не вішати голови (не втрачати надії).

Фразеологічне сполучення - це такі фразеологізми, складові частини яких мають певну самостійність: одне з слів може бути замінене іншим: ставати (зіп ятися) на ноги (набиратися сил), чиста совість (чиста душа), відвести очі (відвести погляд).

За ознакою відтворюваності та усталеністю компонентів виділяють такі мовні одиниці, як прислів'я, приказки, крилаті вислови.

Оказіоналізми

Неологізми — це слова, які постійно збагачують словниковий запас мови. Такі слова називають нові реалії, що з’являються у виробничій практиці, науці, техніці, економіці, культурі. Спершу це слова, що утворились за наявними в мові моделями, але не використовуються у загальновживаному словнику. Найчастіше так творяться іменники та дієслова. З часом неологізми можуть ставати звичними для мовця і належати вже до основного словникового складу мови.

Оказіоналізми — це вид неологізмів, це індивідуально-авторські,а бо ж контекстуальні утворення, що виникають в художньо словесній практиці внаслідок пошуку нових засобів образності. Наприклад : садами ходить брунькоцвіт» мішечник, правдист, люденя, охмареність, наплюватизм, отсеверянити. Такі слова збагачують естетично-образне мислення, відкривають нові бачення рис і властивостей предметів, розширюють зображувальні засоби мови. Оказіоналізмами можуть бути іменники, прикметники, дієслова, прислівники (примісячно, призоряно).

Оказіоналізми рідко переходять у загальновживану лексику, і в цьому полягає їх основна відмінність від загальних неологізмів. Вони, як правило, надовго зберігають забарвлення образності та індивідуальності й доречні тільки в окремих творах, де виконують певну художню функцію – є експресемами - навмисно створені (оказіональні) виражальні засоби (друга суттєва відмінність оказіоналізмів від неологізмів). Хоча бувають й винятки (наприклад, до загальновживаного словника увійшли такі новотвори майстрів слова, як мрія, майбутнє, крок ( М. Старицький), поступ, чинник ( І.Франка), незграбний, бруд, окремий( В. Винниченка). Індивідуально-авторські новотвори повинні бути зрозумілими, образними, органічно поєднувати у собі загальномовні й індивідуальні, суб’єктивні ознаки.

Стилістика як наука. Становлення науки стилістика в світовому мовнознавстві і у вітчизняній науці. Класифікаційні підходи до вивчення стилістики. Основні методи та види аналізу, що застосовуються підчас практичної стилістики.

Стилістика — розділ мовознавства й літературознавства, що вивчає функційно-стильові засоби мови та їхнє застосування з погляду норм, їхніх варіантів (нормативна стилістика) і відхилень (літературна стилістика) в синхронному й діахронному (історична стилістика) перекрої. Основний предмет вивчення — стиль в усіх мовознавчих значеннях цього терміна (індивідуальна манера виконання мовленнєвих актів, функціональний стиль мовлення, стиль мови тощо). Стилістика також досліджує еволюцію стилів у зв'язку з історією літературної мови, мову художнього твору в її еволюції, експресивні засоби мови, фігури та тропи.

Сфера використання

Сфера використання епістолярного стилю мови не має чітко окреслених меж – це побут, інтимне життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, діловодство. Отже, сферою використання є офіційні міжколективні й міжособистісні стосунки та неофіційні особисті зв'язки.

Основне призначення

Основне призначення епістолярного стилю — регулювання правових, ділових, виробничих контактів, зв'язків між суб'єктами правових відносин, ділового партнерства та підтримання стосунків в родинах і дружніх колах. Отже, призначення епістолярного стилю – обслуговувати спілкування людей у всіх сферах їхнього життя у формі листів.

Листування поділяється на два типи: офіційне (службове) та неофіційне (приватне).

Офіційнимє листування між державними органами, установами, організаціями та між службовими особами, які підтримують офіційні стосунки. Таке листування входить до сфери офіційно-ділового стилю.

Неофіційне (приватне) листування відбувається між особами, які мають неофіційні стосунки. Воно має переважно побутовий характер – родинний, інтимний, дружній – і перебуває у сфері дії усного розмовного стилю. Тому не всі стилісти визначають епістолярний стиль, вважаючи його писемним різновидом (підстилем) усного розмовного.

Крім листів до епістолярного стилю відносять щоденники, мемуари, записники, нотатки, календарі.

Основні ознаки

- персональність; - інформаційна цілеспрямованість (зазвичай на конкретного адресата); - авторське «я»; - наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум (P.S. — приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби

- адресація, межі мовного етикету, стандартність висловів у ділових листах;

- різнотемна конкретним змістом лексика, вільний виклад змісту у приватних листах;

- емоційно-експресивні засоби, варіантність норм і особливості порушення їх в інтимному листуванні;

- поєднання компонентів художнього, публіцистичного й розмовного стилів та вироблення індивідуального авторського образу в листах-сповідях, листах-творах, листах-інформаціях.

Аналыз стилю Постмодернізм

Світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм», гепенінг та ін.).

Популярності постмодернізму сприяли міркування філософів Ж. Дерріди, Ж. Батая, Ж.-Ф. Ліотара, М. Фуко. Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію.. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.

Визначальні риси постмодернізму:

- культ незалежної особистості;

- потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

- прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

- бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;

- використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;

- зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);

- суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;

- сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;

- запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;

- як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;

- іронічність та пародійність.

Серед перших виразно постмодерністських творів — романи У. Еко «Ім'я троянди» (1980), П. Зюскінда «Запахи» (1985), Д. Апдайка «Версія Роджерса» (1985).

Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, О. Ульяненка, С. Прощока, В. Медведя, О. Забужко та інших.

Взаємопроникнення стилів

найзакритіший – офіційно-діловий. В нього найважче використовувати елементи інших стилів, оскільки він передбачає сталий набір певних висловів, кліше.

найвідкритіший – художній стиль, оскільки в ньому використовуються елементи усіх можливих стилів, для відтворення певних подій, емоцій, переживань тощо.

Більшість стилів «співпрацюють» одне з одним, тобто в різних стилях використовуються елементи різних стилів. Також варто зазначити, що існує певний масив лексики, який притаманний усім стилям одночасно.

Лексика за сферою вживання

Сфера вживання – умови спілкування в окремій галузі матеріального чи духовного виробництва.

1) загальновживана лексика – нульова стильова забарвленість

2) термінологічна – слова, що називають поняття різних галузей науки

- філософські

- загальнонаукові

- спеціальні

Функціонування власних назв

Власні назви найчастіше використовуються у художньому та публіцистичному стилі, також в епістолярному, офіційно-діловому. В основному, серед іхньої кількості переважають антропоніми (власні назви на позначення імен людей) і топоніми (власні географічні назви). Вони завжди мають певне стилістичне навантаження: сприяють конкретизації, уточненню, покращенню співвіднесення з персонажами твору тощо.

Омонімія. Класифікаційні ознаки омонімів. Питання розмежування полісемії та омонімії. Стилістичні функції. Міжмовна омонімія та її стилістичні можливості.

Омо́німи — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Омоніми з'являються внаслідок:

звукових змін у слові у процесі розвитку мови;

смислових змін у слові у процесі розвитку мови;

випадкового збігу звучання слова рідної мови та запозиченого з іншої мови;

випадкового збігу звучання форми різних слів.

Розрізняють омоніми:

повні (абсолютні) — омоніми, у яких збігається уся система форм. Наприклад, ключ (від замку) — ключ (джерело), рукав (елемент одягу) — рукав (річки).

часткові — омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми. Так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а слово кадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр.

Омофони (фонетичні омоніми) — це слова, однакові за звучанням, але різні за написанням (стати по три — потри; вгорі — в горі).

Омографи (графічні омоніми) — це слова, які однаково пишуться, але фонетично відрізняються. В українській мові вони зазвичай різняться тільки наголосом (по́тяг — потя́г; за́мок — замо́к; бра́ти — брати́).

Омоформи (граматичні омоніми) — це слова, звучання яких збігається лише в окремих граматичних формах (покласти на віз — віз дрова; жовте поле — поле город).

Омоморфеми (омонімічні морфеми) — морфеми, які збігаються у написанні і вимові, але мають різні граматичні значення (чистий став(ок) — став, як вкопаний).

Зовнішньо омонімія подібна до полісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом і походженням це різні явища.

Кожне переносне значення багатозначного слова обов'язково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням: вогнище — 1) купа дров, що горить; 2) місце, де розкладали вогонь; 3) своя оселя, родина (у давнину близькі люди збиралися навколо вогнища); 4) центр, зосередження чогось.

Відоме також явище міжмовної омонімії, тобто збігу зовнішньої форми слів двох різних мов. Воно властиве не тільки близькоспорідненим, а й досить віддаленим щодо походження мовам. Наведемо приклади українсько- російських міжмовних омонімів:

укр. рос. луна (відлуння) л ун а (місяць) рожа (мальва) рожа (пика) час (форма існування матерії) час (година). Часто омонімію використовують як засіб творення дотепів, каламбурів у текстах для дітей.

Зі стилістичною метою найчастіше використовуються омоніми, що виникли на рідному ґрунті внаслідок розпаду семантичної єдності. Основна стилістична функція омонімів – досягнення жартівливого чи іронічного ефекту. Омонімія є основою для створення каламбурів. Каламбурна манера характерна для художньої літератури. Можливості омонімів використовує і публіцистика (заголовки).

Значення

Вставними є слова (словосполучення, речення), які граматично не пов'язані з членами речення і виражають ставлення мовця до висловленого, його оцінку, характеризують спосіб оформлення думки і т. д. Вставні слова не несуть нової інформації, а лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення. І.Тина мене пилинці не дозволила б, мабуть, упасти (Є.Летюк). 2.Я дуже хочу, щоб в провулках дощ не йшов, а, як у Львові кажуть, падав... (О. Делеменчук).
Вставні конструкції не є членами речення.

Інтонація

Вставні слова, словосполучення і речення вимовляються зниженим тоном, у прискореному темпі. Перед ними і після них робиться пауза.

 

Групи Приклади
Виражають упевненість, невпевненість, сумнів безумовно, безперечно, без сумніву, певна річ, правда, здається, видно, мабуть, може, очевидно, може бути, либонь, а може, правду кажучи, щоправда, сподіваюся
Виражають задоволення, незадоволення, радість, жаль, здивування на щастя, на диво, слава Богу, на жаль, як на зло, на сором, чого доброго, як навмисне, як на біду, дивна річ
Указують на джерело повідомлення по-моєму, по-твоєму, кажуть, як кажуть, мовляв, на мою думку, бачу, по-вашому, як відомо, на думку..., за словами...
Указують на зв'язок думок, послідовність викладу по-перше, по-друге, нарешті, до речі, між іншим, крім того, навпаки, отже, наприклад, інакше кажучи, таким чином, значить, виходить, однак, проте
Привертають увагу співрозмовника чуєте, бачиш, уяви собі, зверніть увагу, майте на увазі, між нами кажучи, зрозумійте, даруйте

 

 

Властивості тексту

Класифікація

1. Членування тексту (складається з двох і більше речень).

2. Смислова цілісність (єдність теми, основної думки).

3. Зв'язність (зв'язок між пропозиціями).

Класифікація

1. Виразність (текст завжди виражений в усній і письмовій формі).

2. Відмежованістю (наявність початку, продовження, кінця, Відмежованістю від інших текстів).

3. Зв'язність (смислова зв'язок між пропозиціями).

4. Цілісність (об'єднаність загальною темою, думкою).

5. Впорядкованість, структурність (порядок у розгортанні основної думки, мікротеми).

6. Інформативність (головна властивість і призначення тексту - передача інформації).

Класифікація

Самостійність, цілісність, закінченість (одна пропозиція теж може вважатися текстом)

Напруга і напруженість представляють собою різні лінгвістичні категорії. Функція категорій напруги і напруженості полягає у створенні поля напруженості речення. За допомогою напруги і напруженості речення утворює енергетичне поле. Напруженим є будь-яку речення.

Напруженість - це енергетичне властивість структури речення та його елементів. Напруженість у простому реченні є постійною величиною, яка виникає із напруженості частин речення.

Напруженість є основним чинником, що впливає на усне сприйняття простого розповідного речення.

Напруга - динамічна характеристика, що виникає в динамічному процесі розгортання речення, яка піддається опису як співвідношення між попередніми і наступними компонентами. Напруга змінюється від початку до кінця пропозиції. Напруга обумовлено комплексом складових, провідними з яких є напруженість, інтонація і синтаксична багатозначність.

Напруженість речення- це стан речення, що породжується його структурою. У простому реченні напруженість постійна і спрямована з початку речееня в його кінець. При цьому напрямок напруженості в Мікрополе може не співпадати з напрямом напруженості загального поля, що викликається валентностних відносинами слів. Функція напруженості полягає в тому, що вона служить цементування речення, обмеження його рамок. За допомогою напруженості енергія речення підтримується на всьому його протязі, немає її різких змін. Статичність напруженості визначається як незмінність її в певному відрізку мовної ланцюга, в даному випадку - в простому розповідному ізольованому реченні та його структурних складових.

Виклад та способи викладу.

Виклад -розкриття змісту за допомогою мовно-словесних знаків, створення тексту. Передумовою викладу є комунікативна мета, прообраз того, що має бути викладено., мислительний зародок. Цей мислительний зародок не тількивтілюється в словесних формах, а й здійснюється в слові.

Творячи текст автор по-різному підходить до вибору мовних знаків, і такий різний підхід назив. Способом викладу.

Спосіб викладу– форма організації мовного матеріалу при розкритті змісту. Є 2 спобом викладу, за якими можна виділити авторську особистість:

1. безпосередній, при якому автор сам викладає зміст явища

Стилізація

Стилізація (- творчий а не ремісничий акт. С. не обмежуеться мовною сферою, хоч яскраво виражаеться у звуках, лексиці тощо. Зеров) — це всеохоплююче, свідоме насичення тексту ознаками певного стилю і жанру для створення відповідного стильового враження у читача. Стосовно того, яку мету переслідує автор, стилізація може бути історичною, соціальною, фольклорною, етнографічно-діалектною, поетичною.

Утвердилася у 19 ст. (тоді с. – це свідоме пристосування стилю своєї розповіді або до ідеального. Або до функціонального стилю. )

Що стилізуеться:

- стиль

- творча манера автора

- мовлен. Особливості

- жанр.

- Істор. Епоха

- Літ. течія

Завдання стилізації

- досягнення певної худ. Мети

- Створення певного враження

Види стилізації (див. 37)

Види стилізації

1. за повнотою стилізації:

- повна (весь текст)

- часткова (елемент)

2. за худож.-ідейною метою:

- епігонська (свідоме/несвідоме наслідування)

- зумисна(з худ. метою)

За стилізованим об’єктом

- під Біблію

- Під народнопісенну творчість

- Під давню літературу

- Під творчі манери певного письменника

- Під мову

- Під конкретний твір

Історичну стилізацію як художній прийом майстерно використав І. Кочерга у драмі «Ярослав Мудрий»:Сильвестр: Благослови, господь, державний Київ, Що па горі над голубим Дніпром

Пильнує мир і всі труди людськії, Що їх живить земля своїм добром. Благослови, господь, твоїх людей, Не забувай їх в радості і в горі, Оратая, що в полі ниви оре, Строїтеля, що камені кладе І розчином скріпляє найміцнішим, Списателя, що праведним пером Скарби словесні в книгу перепише… Потщитесь, браття, треба поспішати, Щоб книги всі переписати нам, Бо скоро князь повернеться із Чюді, Де воював і города воздвиг, А повернувшись, зараз лее розсудить, Чи много ми переписали книг. Прилежен-бо і часто книги чтяше. Мов виноград у золотую чашу Вино словес він проливає в світ.
Прикладом народнорозмовної стилізації може бути мова твору Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся»: Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький з горбочком, а губоньки як квіточки розцвітають і меле ними зубоньки, неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані… усі груди так і обнизані добрим намистом з червінцями, так що разків двадцять буде, коли й не більше, а на шиї… та шия ж білесенька-білесенька, от якби з крейди чепурненько вистругана; поверх такої-то шиї на чорній бархатці, широкій, так що пальця, мабуть, у два, золотий єднус і у кольці зверху камінець червоненький… та так і сяє!

Зразок фольклорної стилізації може мати такий вигляд: …Покрова Пресвятої Богородиці. Весілля в Німчишипі, татовому селі. Брама, заквітчана весільним розмаєм. Свахи ладкають, дружечки оісалібно співають. Про те, що пізнати птицю по літаннячку, зозулю — по куваннячку, а молоду — по зітханнячку. Перед вінкоплетінням старостів у хаті приймали та й зрушниками випроводжали (Р. Кобальчинська).

40. Стилістичні функції стилізації. (+ 37, 38, 39)

- функціяя літературних узагальнень

- зіставно-порівняльна

- ретроспективна

- характеристична

- реалістична

- умовно-фантастична

- колористична

- ф. умовної маски

- ф. комічного

- розважальна

- ігрова

- орнаментальна (алюзії)

Фразеологія як наука. Поняття «фразеологічна одиниці». Властивості фразеологічних одиниць. Формальні та лексико-семантичні ознаки фразеологізмів.

Фразеологія (від гр. phrasis "вираз" і logos "наука") - 1) сукупність фразеологізмів даної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови. Предметом фразеології як науки є дослідження природи фразеологізмів і їх ознак, а також виявлення закономірностей функціонування їх у мові. Фразеологічною одиницею, або фразеологізмом, називається стійке сполучення слів, граматично організованих за моделлю словосполучення або речення. Фразеологізми характеризуються семантичною злитістю компонентів, цілісністю значення й автоматичним відтворенням у мовленні. Напр.: збитії з пантелику: біла ворона; прокрустове ложе; сім разів відміряй, а раз відріж; буде й на нашій вулиці свято; коефіцієнт корисної дії; мир та лад великий клад; - стійкі словосполучення. Це готові сполучення слів, які не створюються в мовленні подібно до вільних словосполучень (новий костюм, великий будинок, читати газети, йти до школи), а відтворюються: якщо мовцеві необхідно вжити фразеологізм, то він його вилучає, як і слово, в готовому вигляді зі свого фразеологічного запасу, а не будує його заново. Функції: відтворюваність, цілісність значення, стійкість, еквівалентність слову (кіт наплакав), емоційно-експресивний складник; оцінна, емоційно-експресивна, характеристична, гумористична, інтелектуалізації, створення урочистого і зниженого тону. У процесі вивчення ФО називалися їх різні ознаки: семантична цілісність, відтворюваність, фразеологічна відтворюваність, метафоричність, стійкість, еквівалентність слову, нарізно-оформленість, наявність не менше двох повнозначних слів, неперекладність та ін. Чи не найчастіше головною ознакою ФО називають їх відтворюваність у процесі мовлення, через що вони й набувають стійкості. Фразеологізми утворюють специфічну систему одиниць, об'єднуючись у її складі за кількома типологічними ознаками. Семантична цілісність полягає в тому, що значення фразеологічної одиниці не може бути витлумачене, інтерпретоване на основі безпосереднього врахування значень складників - відповідних слів, які належать до лексичної системи. Відтворюваність фразеологізмів в мовленні пояснюється тим, що вони вже існують у мові (свідомості, пам'яті) як готові „блоки”, з яких ми конструюємо речення і які використовуємо в процесі образної номінації предметів, явищ, властивостей. Вони не створюються в мовленні подібно до вільних словосполучень, вживання яких мотивується конкретними комунікативними потребами, а відтворюються як готові одиниці з фіксованим значенням, компонентним складом і структурою. Фразеологічні одиниці відтворюються як готові надслівні утворення, які беруться членами певного мовного колективу з пам'яті. Сталість фразеологізму забезпечується тим, що він завжди має у своєму складі одні й ті ж слова (інколи з певними варіаціями), що розташовуються у фіксованому порядку. Експресивність як ознака фразеологічних одиниць постає з їхнього призначення - передавати через почуття наше ставлення до фактів навколишньої дійсності, підсилювати логічний та емоційний зміст висловлюваного, виступати засобом суб'єктивного увиразнення мови.

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти