ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Визначення стилістичних прийомів: перифраз, ампліфікація, тавтологія. Їх стилістичні можливості

Перифра́з— у стилістиці й поетиці троп, що описово виражає одне поняття за допомогою декількох. Перифраз — непряма згадка об'єкта не шляхом називання, а опису (наприклад, «нічне світило» = «Місяць»).

У перифразах назви предметів і людей замінюються вказівками на їх ознаки, наприклад, «зануритися в сон» замість «заснути», «цар звірів» — «лев», «однорукий бандит» — «гральний автомат», «чорне золото» — «вугілля» чи «нафта», «легені планети» — «ліси». Розрізняють логічні перифрази («автор „Мертвих душ“») і образні перифрази («сонце російської поезії»).

Окремим випадком перифрази є евфемізм — описовий вираз «низьких» або «заборонених» понять («нечистий» замість «чорт», «обійтися допомогою носової хустки» замість «висякатися»).Перифразою називають переспів — різновид пародії, в якому предметом осміяння є не форма пародійованого твору, а новий зміст, що вкладається в неї. Приклад «Спи, немовля моє прекрасне.» М. Ю. Лермонтова і «Спи, шибеник, поки нешкідливий!..» М. О. Некрасова. Українська мова має усталені перифрази: Кобзар України (Т. Г. Шевченко), Великий Каменяр (І. Я. Франко), Дочка Прометея (Леся Українка), столиця України (Київ), місто Лева (Львів), чорне золото (кам'яне вугілля) та ін.

Ампліфіка́ція (лат. amplificato — розширення, збільшення) — стилістична фігура, нагромадження однорідних елементів мови (сполучників, прийменників, порівнянь, епітетів тощо) для підсилення виразності та емоційності мови. Ампліфікація є стилістичним різновидом перелічення.Наприклад: «Все пішло на других, на сильніших, на щасливіших» (М. Коцюбинський). Ампліфікація є одним із засобів посилення поетичної виразності мовлення. Ампліфікація як стилістичний прийом виражається, наприклад, в накопиченні синонімів, антитез або може прийняти вид підвищення, тобто розташування виразів, які стосуються одного предмета, за принципом наростання їх значимості, емоційної дієвості і т. п. Ампліфікація - прийом риторичне, різко б'є на підвищення сприйняття, і так саме і розцінюють її оратори, як, скажімо, великий оратор стародавності Цицерон, що знаходив, що ампліфікація - тріумф красномовства.

Тавтологія— у риториці, використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої.

Тавтологію іноді вважають різновидом плеоназму, або називають «хибним плеоназмом» — тобто таким плеоназмом, який не є виправданим ані з логічної, ані з експресивної та стилістичної точки зору (наприклад, «більш тепліший» замість «тепліший», або «популярні шлягери», «відомі зірки естради», «одноголосний консенсус», «прайс-лист цін» та ін.). Здебільшого, вживання таких тавтологій є проявом недостатньої логічної та мовної грамотності. Найочевиднішою тавтологія виглядає у словосполученнях, де дублюється один корінь (наприклад, «масляне масло») або корені різномовного походження з аналогічним змістом («пам'ятний сувенір», «народний фольклор»), але у деяких випадках такі слова насправді використовуються у дещо різних значеннях і не повністю дублюють зміст один одного. Наприклад, у словосполученнях «чорне чорнило» чи «біла білизна» повторюються корені, але не значення, оскільки чорнило буває не тільки чорним, а білизна — не тільки білою. Буквальне значення латинського слова «республіка» (res publica) — «справа народна», однак словосполучення «Народна Республіка» здебільшого не сприймається як тавтологічне.

Тавтологічні конструкції входять також до експресивно-стилістичних плеоназмів, які активно використовуються в образній народній та художній мові: «плакати гіркими сльозами», «думу думати», «гори воно вогнем».

Використання повторів чи часткове дублювання змісту, яке покращує стиль або робить висловлювання більш чітким і зрозумілим, зазвичай не характеризується як тавтологія, хоча і використовує для передачі змісту надлишкові засоби. Іноді дублювання змісту використовується для того, щоб підсилити або зробити наголос на певному аспекті висловлювання: наприклад, подарунок за визначенням є безкоштовним, але дуже часто говорять «безкоштовний подарунок», щоб наголосити, що немає жодних прихованих зобов'язань, фінансових або будь-яких інших.

Явище антонімії. Класифікація антонімічних пар (семантичні, структурні, контекстуальні). Стилістичні прийоми : антитеза та енантіосимія. Стилістичні функції антонімії.

Антоніми – це слова з протилежним лексичним значенням, однак поєднані певним спільним фактором, наприклад: високий – низький (зріст), товстий – худий (статура), веселий – сумний (настрій). Як бачимо, антоніми поєднуються у пари. Багатозначні слова можуть входити у різні антонімічні пари з різним відтінками своїх значень. Наприклад, важка скриня – легка скриня; важка хода – плавна хода; важке завдання – просте завдання.

Структурно антоніми діляться на дві групи:

1. Однокореневі антоніми, або афіксальні, що творяться за допомогою додавання префіксів: доля – недоля, свіжий – несвіжий, революція – контрреволюція, приватизація – реприватизація, чесний – безчесний;

2. Різнокореневі антоніми: день – ніч, назад – вперед, мокрий – сухий, працювати – ледарювати.

Деякі слова в українській мові антонімів не мають. По перше, власні назви (імена і географічні назви), конкретні іменники, такі як «будинок», «око», «лава», всі числівники та деякі займенники, вузькі терміни: сума, розчинник, іменник, багато прикметників і дієслів. Адже у багатьох із них не можливо виділити два крайніх прояви або стани, що лежить в основі антонімії. Це явище активно використовується письменниками для створення антитези.

Антоніми бувають загальновживані (постійні) і контекстуальні. Загальновживані антоніми мають протилежне значення й поза контекстом (сум — радість); контекстуальні ж набувають протилежного значення тільки в контексті внаслідок переносного вживання слова. Наприклад, у вислові Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля (М. Рильський) завдяки контексту сприймаються як антоніми пари слів пишний — сумний, яр — провалля.

Антитеза - це фігура мови, яка посилює її виразність за допомогою протиставлень, контрастних понять чи образів. Інакше кажучи, якщо мова йде про антитезі, це означає, що в одному тому ж реченні, а "мешкає" вона переважно в афоризмах і крилатих фразах, присутні антоніми (слова, протилежні за змістом). За своєю структурою вона може бути простою (одночленной) і складною (багаточленною), що включає кілька антонімічної пар або три (і більше) протиставляються поняття. Варто сказати і про особливий вид антитези, коли ця фігура мови знаходиться всередині синонімічної пари і тим самим робить більш сильне враження і провокує образне розвиток сюжету.

ЕНАНТІОСЕМІЯ (від гр. enantios — протилежний і sema — знак) поляpизацiя значень, pозвиток у словi значення пpотилежного пpямому: халат (почесне вбрання) вiльний домашнiй одяг; ажуp (фр. a jour — тимчасове, на один день, з дipками) — витончена pобота; геpой (у значенні невдаха).

Антоніми належать до важливих і оригінальних художньо-зображувальних засобів мови. їх стилістичні функції широкі, розгалужені. Антонімами формується антитеза — мовний зворот, вислів, у якому різко протиставляються думки, явища, риси характеру, поведінки особи тощо з метою посилення враження від мовленого — сказаного чи написаного. Тому антоніми широко використовуються в художньому, науковому, публіцистичному та інших стилях мови; зовсім обмежено вдаються до них в оціфіційно-діловому мовленні, а також і в народній творчості.

Омонімія. Класифікаційні ознаки омонімів. Питання розмежування полісемії та омонімії. Стилістичні функції. Міжмовна омонімія та її стилістичні можливості.

Омо́німи — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Омоніми з'являються внаслідок:

звукових змін у слові у процесі розвитку мови;

смислових змін у слові у процесі розвитку мови;

випадкового збігу звучання слова рідної мови та запозиченого з іншої мови;

випадкового збігу звучання форми різних слів.

Розрізняють омоніми:

повні (абсолютні) — омоніми, у яких збігається уся система форм. Наприклад, ключ (від замку) — ключ (джерело), рукав (елемент одягу) — рукав (річки).

часткові — омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми. Так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а слово кадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр.

Омофони (фонетичні омоніми) — це слова, однакові за звучанням, але різні за написанням (стати по три — потри; вгорі — в горі).

Омографи (графічні омоніми) — це слова, які однаково пишуться, але фонетично відрізняються. В українській мові вони зазвичай різняться тільки наголосом (по́тяг — потя́г; за́мок — замо́к; бра́ти — брати́).

Омоформи (граматичні омоніми) — це слова, звучання яких збігається лише в окремих граматичних формах (покласти на віз — віз дрова; жовте поле — поле город).

Омоморфеми (омонімічні морфеми) — морфеми, які збігаються у написанні і вимові, але мають різні граматичні значення (чистий став(ок) — став, як вкопаний).

Зовнішньо омонімія подібна до полісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом і походженням це різні явища.

Кожне переносне значення багатозначного слова обов'язково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням: вогнище — 1) купа дров, що горить; 2) місце, де розкладали вогонь; 3) своя оселя, родина (у давнину близькі люди збиралися навколо вогнища); 4) центр, зосередження чогось.

Відоме також явище міжмовної омонімії, тобто збігу зовнішньої форми слів двох різних мов. Воно властиве не тільки близькоспорідненим, а й досить віддаленим щодо походження мовам. Наведемо приклади українсько- російських міжмовних омонімів:

укр. рос. луна (відлуння) л ун а (місяць) рожа (мальва) рожа (пика) час (форма існування матерії) час (година). Часто омонімію використовують як засіб творення дотепів, каламбурів у текстах для дітей.

Зі стилістичною метою найчастіше використовуються омоніми, що виникли на рідному ґрунті внаслідок розпаду семантичної єдності. Основна стилістична функція омонімів – досягнення жартівливого чи іронічного ефекту. Омонімія є основою для створення каламбурів. Каламбурна манера характерна для художньої літератури. Можливості омонімів використовує і публіцистика (заголовки).

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти