ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Стилістичні властивості однорідних членів речення

Загрузка...

Члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію (певного головного або другорядного члена речення), перебувають у тих самих синтаксичних відношеннях з якимсь іншим членом речення і поєднуються між собою сурядним зв’язком, називають однорідними членами речення . Вони (нерідко в поєднан­ні з узагальнюючим словом чи сполученням слів) роз­гортають речення синтаксично, своєрідно збагачують його семантично. На цій основі речення модифікується стилістично, функціонально.

Обсяг однорідного ряду, його кількісний вияв і лек­сико-граматична сутність регулюються певною комуні­кативною потребою. Кожна із структур речень з однорідними членами має свою неповторну індивідуальну сутність, вагому стилістично, бо нею що-небудь активі­зується в усьому складі речення, логічно виділяється, набуває певної особливої ваги, звучання.

Навіть у простих ускладнених реченнях, представ­лених тільки двома однорідними членами, що з’єднані сурядним сполучником чи тільки інтонацією, від зміни порядку членів речення змінюється їх стилістика: Ми­нають дні і ночі; Минають дні, ночі; Дні і ночі мина­ють; Дні, ночі минають. В усіх чотирьох реченнях од­норідність двочленна, зв’язок між однорідними підме­тами сполучниковий або безсполучниковий, але кож­ний із варіантів речення відрізняється акцентом і сприйманням однорідних підметів. Синтаксична одно­рідність є водночас і семантично-значеннєвою однорід­ністю: Синє море хвилювалось і кипіло на березі піною (М. Коцюбинський), пор.: Синє море хвилювалось на бе­резі піною. Синє море кипіло на березі піною. Однопіяніс- тю забезпечується економність вислову, бо два речення’ «ніби Об’єднались в одному; двома дієсловами-присудка- ми при одному підметі в цих реченнях акцентується на двох різних діях, обидва однорідні присудки вирізнені значеннєво, також і емоційно, експресивно, тобто сти­лістично. У реченні По гарячому небу повзли довгі і сі­рі, як павутиння, хмаринки (М. Коцюбинський) двома однорідними узгодженими означеннями привертається увага до двох ознак зображуваного явища природи — хмаринки, і це в реченні комунікативно найсуттєвіше, через що й виділяється логічно, поглиблюється порів­нянням як павутиння. Майже те саме простежується і в реченнях з двома однорідними членами, які поєднані тільки інтонацією — без сурядного сполучника: Трем­тять, летять звабливі звуки (Г. Чупринка); Ми всі живемо, працюємо один для одного (3 газети).

Наявність у реченні двох однорідних членів — це тільки елементарний вияв однорідності, отже, й почат­кова ланка її формування, мінімальна форма однорід­ності. І все ж, як стверджує О. Пономарів, «однорід­ність виникла на вищому ступені розвитку людської свідомості, людського пізнання. Спочатку відбувалося нагромадження, потім добір складників одного ряду. Після добору людина почала класифікувати дібране».

Чим більше в реченні однорідних членів, тим повні­ша в ньому однотипна розчленованість висловлюваної думки, тим вона ширша й багатша, тим повніше охоп­люються нею певні реалії життя.

Особливо виразним є компактне вживання в тексті семантично й синтаксично різнотипних однорідних членів речення. Таким уживанням однорідності забез­печується неповторний лад мислення й мовлення, бо при цьому нагромаджується одноплановість деяких елементів висловлюваного, увага слухача (читача) пев­ним чином привертається до однотипних реалій — осіб, явищ, дій, ознак, обставин, ситуацій. Цьому сприяє й сама інтонація однорідності, яка завжди певною мірою контрастує з неоднорідною мовленнєвою інтонацією: Образно кажучи, гроші… — не ідеальний раб. Розуміє­те? Це раб, який все знає, все вміє, все може. Він мов­чазний, покірний, безсоромний, вірний. Ми хронічні, спадкові рабовласники… Так, так, моя дорога, і Пужа- релі, Дюртеі, і я, і ви, й навіть ваш Бернар, навіть ваш чорний святий Кюре, всі. Це сидить у нашій крові, в на­шій натурі, переданій нам через тисячоліття (В. Вин­ниченко).

Однорідний ряд формується лише одномірними за певною ознакою членами речення. Немає одноріднос­ті в такому логічно хибному, отже, й стилістично не­вдалому реченні, як Навколо озера росли дерева й вер­би: родове поняття дерева семантично не поєднується з видовим поняттям верби. Алогічність несумісна з од­норідністю, отже, також із стилістичністю. Логічно хибною, через що й неоднорідною в одній із своїх час­тин є й така фраза-речення: Все більш злагоджено й перспективно починають працювати навчальні зак­лади, школи, інститути, університети, а також по­зашкільні установи й дитячі садки — виділені спо­лучення слів є родовими поняттями, всі інші — видо­ві поняття.

Однорідність притаманна всім стилям мови. Однак у літературно-художньому стилі вона часто набуває тро­пеїчного звучання, сприймається метафорично — як за­сіб художнього вислову. В той же час у художніх тек­стах може простежуватись певною мірою невиправдане, навіть набридливе вживання однорідних членів речен­ня: Захряс майдан… захряс горбами, возами, кіньми, коровами, вівцями, волами, телятами, горшками, мисками, курми, вовною, лантухами, хмелем, смуш­ками, матерією, чобітьми, цукерками, пряниками, квасом, пивом, руською гіркою, гребінками, косами, шкірами, ременем, чавунами, прядивом, хустками, полотном, дьогтем, дранчаками, сорочками, спід­ницями, килимами, щетиною, дужками, рогами, шайками, воском, медом, малясом, таранею, осе­ледцями, ходами, яйцями, запасками, плахтами, пирогами, салом, м’ясом, ковбасою, смаженою рибою, ряднами, скринями, гвіздками, молотками, свиня­ми, крамарями, циганами, баришниками, людьми, дітьми і сліпцями (Остап Вишня).Надмірне вживання дієслів не динамізує вислову, перебігу думки, сприймається обтяжливо, зводить до мінімуму художність на­писаного: І все ворушиться, дихає, курить, кричить, лається, мукає, мекає, ірже, ігікає, ремигає, позіхає, кувікає, хреститься, божиться, матюкається, зап­рисягається, пахне, смердить, воняє, кудкудахкає, квокче, смалить одне одного по руках, грає на гармонії, на скрипці, причитає, п’є квас, їсть тараню, одригує, ікає, «будькає», лускає насіння і крутиться на карусе­лі. (Остап Вишня). Великою кількістю однорідних чля- нів речення створюється почуття комічності, яке ґрун­тується на певній» логічній невмотивованості, навіть стилістичній надокучливості. -—

Посиленню однорідності сприяють сполучники, якими поєднуються однорідні елементи. Стилістично об’єктивною може вважатись така закономірність: чим більший сполучниковий ряд, чим більше однотипних сполучників у реченні з однорідними членами або також чим словесно розгалуженіші сполучники (неоднослівні), тим виразніше й емоційно відчутніше виражається з їх допомогою значення однорідності — як на основі єдналь­ного ряду, так і на основі зв’язку протиставно-зіставно- го чи розділового: Довкола розкинулись мило Барвисті дрібні береги, Домочки, й садочки, і люди, Отари, і лу­ки, й луги (Леся Українка); Хлопці, щоб не заважати в хаті, вчились або в клуні, або в садку, чи деінде (М. Ко­цюбинський); Чи то садок видніє, чи город, чи поле (Панас Мирний).

Виразно підсилюється значення тих однорідних чле­нів, які поєднуються попарно: Життя — це ріка, в якій попутно й повально тече минувшина й теперіш­ність, добро й зло, правда й кривда (І. Федорів).

При іменникових однорідних членах речення в центр уваги слухача (читача) потрапляє певне поєднан­ня чимось близьких між собою осіб чи однотипних за якоюсь ознакою предметів. Наприклад, за наявності од­норідних прикметників у межах одного речення увага сконцентровується на найменуваннях різних якостей людини чи предмета, а наявність у реченні дієслівної однорідності наповнює його зміст очевидною дієвістю, динамікою, енергією руху.

Художній текст із певного згустку різнотипних одно­рідних і неоднорідних членів також може бути позначе­ний і деякою стилістичною своєрідністю, зокрема описо­вістю, тональною рівністю, певною словесною переобтя­женістю, навіть помітною відчуженістю від художньої образності й виразності: На широкім облоні, на бори- славській і бонській толоці збиралися грізні хмари: се ріпники сходилися на велику виробницьку раду. Всі ці­каві на нову, досі нечувану появу; всі повні надії і яко­гось таємного страху; всі згідні з роз’єренню і нена­вистю на своїх гнобителів. З гумором або шепотом, більшими або меншими купками з горішнього і до­лішнього кінця або із середини Борислава плили-напли- вали вони. Чорні зароплені кахтани, лейбики, сіраки та гуні, такі ж сорочки, переперезані то ременями, то шнурками, то ликом, бліді, пожовклі та позеленілі лиця, пошарпані та зароплені шапки, капелюхи… (І. Франко),

Незаперечною є також участь синтаксичної однорід­ності в створенні поетичної ритміки вислову: А я плачу, літа трачу, Його виглядаю (Т. Шевченко). Римовани­ми однорідними явищами може створюватись один з до­мінуючих ефектів стилю народної думи: Брати! Будем жити, вино пити, Яничара бити, А курені килимами, Оксамитом крити (Т. Шевченко); Старший брат теє зачуває, Словами промовляє, Уже дрібними сльозами поливає (Нар. творчість).

Речення з однорідністю й узагальнюючим словом, незважаючи на свою начебто структурну обтяжливість, можуть сприйматися і цілком поетично, оригінально: Є світ над нами високо такий: Без бур, без туч, без хуг, без гроз, без граду, Що в літній день житам при­носить зраду, Що в очі б’є квіток, неначе кий (Б.-І. Ан­тонин).

З участю однорідності чи на її основі можуть також створюватись такі стилістичні фігури поетичного мов­лення:

а) алітерація, утворювана повторенням певної приго­лосної фонеми.: Пливли хмарини, немов перлини… (П. Ти­чина); Прибігли тіні — сумні хвилини (П. Тичина);

б) епіфора — повторення однакових звукосполу­чень, слів з метою посилення виразності й мелодійнос­ті вислову: Шевченка вулиця зелена. Нагадує його сло­ва, Що зійдуться землі племена — Сім’я велика і нова (М. Рильський);

в) ампліфікація — художнє нагромадження однорід­них синонімів, епітетів, порівнянь, антонімічних слів для підсилення характеристики певних осіб, явищ:

Насторожена, трохи перелякана. Пригорталась ціла —- гаряча, гнучка, тріпотлива (У. Самчук);

г) градація — художній прийом, фігура, яка полягає в поступовому нагнітанні певних засобів виразності, в переході від одного до іншого, від нижчого ступеня до вищого чи навпаки: Так, мабуть, і в часи Бояна Квіт­чалася пора весняна, І накрапали молоді дощі, І хмари насувалися з Таращі, І яструби на обрій углибали. І дзвінко озивалися цимбали, І в пролісах озера голубі Вглядалися в небесну дивну ясність… Все — як тоді. А де ж вона, сучасність? Вона в найголовнішому: в тобі (В. Мисик).

Отже, семантико-синтаксична однорідність у речен­ні, вирізняючись у ньому інтонаційно, завжди по-особ­ливому розгортає зміст речення. Однорідністю створю­ється своєрідна логічна й емоційна сутність речення, а на цій основі і така ж його стилістична, функціональна неповторність, індивідуальність, яка ніколи не буває адекватною із стилістикою речень усіх інших структур­них різновидів.

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти