ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Фонема і її алофони.Варіант і варіація фонеми

Фонема-це найменша одиниця мови,яка не має власного значення і виконує функцію розрізнення значення морфем та словоформ,будучи їх будівельним матеріалом. Фонема відмінна від звука:1-Звук є ширшою одиницею,а фонема вужчою; 2- фонема величина соціальна,а звук індивідуальна; 3-звук є одиницею мовлення,а фонема одиницею мови;4-фонеми виконують розрізнювальну,конститутивну функцію і перцептивну,а звуки тільки конститутивну і перцептивну; 5-звук-це величина конктерна,а фонема-абстрактна; 6-звук є залежною одиницею,фонема-незалежною. Алофони-звукові різновиди фонем,які реалізуються у її варіаціях і варіантах.Алофони наявні в таких випадках: 1)коли різні звуки взаємозмінні при збереженні значення слова(wechir-vechir); 2)коли різні звуки не є взаємозмінними.вони вживаються кожен у своїй позиції,і їх не можна поміняти місцями.3)коли взаємозмінність звуків теоретично можлива,але на практиці немає пари слів,де б вона реалізувалася. Головний алофон-найуживаніша варіація фонеми.Головний алофон фонеми визначають статично,тобто за частотою використання. Головним виявом фонеми є алофон,який уживається найчастіше.

Основні алофони:

-для голосних — ізольована вимова;

-для твердих приголосних — перед наголошеним «а»;

-для мяких приголосних — перед наголошеним «і».

Наряду з головным аллофоном існує сильна позиція звука. Сильна позиція — це позиція, в якій можлива максимальна кількість фонем даного типу. Для голосних сильною позицією є положення під наголосом, для приголосних— перед голосним непереднього ряду.

Различаются комбинаторные и позиционные аллофоны.

Комбинато́рные аллофо́ны — реализации фонем, связанные с определённым фонетическим окружением звуков.

Примерами могут служить:

-назализация (носовое произношение);

-лабиализация (огубленность).

Комбинаторные признаки могут распространяться на несколько слогов.

Позицио́нные аллофо́ны — реализации фонем, связанные с их фонетической позицией. Под фонетической позицией принято понимать:

-находится ли звук в абсолютном на самом деле это не так начале слова (после паузы);

-находится ли звук в абсолютном конце слова (перед паузой);

-положение звука по отношению к ударению.

Есть и другое разделение аллофонов:

-Обязательные (реализуются в соответствии с нормами языка).

-Факультативные варианты (например, щелевой /г/).

-Индивидуальные аллофоны (например, ошибки в произношении).

Дистрибуция фонемы — это совокупность всех возможных аллофонов данной фонемы. Аллофоны одной фонемы находятся в отношениях дополнительной дистрибуции.

Два разных аллофона одной фонемы не могут существовать в одной позиции. Варіанти фонем потрібно відрізняти від варіацій. Варіації фонем - це індивідуальні, територіальні й позиційні видозміни фонем, які не впливають на смисл, не утруднюють сприймання. Так, зокрема, кожному індивіду притаманна тільки йому властива вимова звуків (тембр, шепелявість, гаркавлення тощо). Це і будуть індивідуальні варіації фонем. Орфоепічні особливості вимови характерні і для мовців певної території (полтавське пом'якшене [л*] ([мол'окб]), галицьке м'яке шепеляве [сш] ([л'в'і Усш'юц]) тощо). Такі варіації називають територіальними. Прикладом позиційних варіацій може слугувати акомодація голосних після м'яких приголосних (укр. ляля [л'а л'*а], рос. мял [м'*ал] тощо), а також перехід у російській мові звука [и] в [ы] після прийменників і префіксів, які закінчуються на приголосний: идейный - безыдейный, исторический - предысторический, я с Иваном []а сыванъм].На противагу варіантам, які зумовлюють утворення омофонів (слів, які звучать однаково, але мають різне написання і значення), варіації - це "невинні відтінки", які не впливають на розуміння слів.Отже, фонема як недоступна безпосередньому сприйняттю абстрактна одиниця протиставляється звукові як конкретній одиниці, в якій фонема матеріально реалізується в мовленні. Одній фонемі можуть відповідати декілька звуків. Образно кажучи, фонема - це "сім'я звуків" (наприклад, рос. фонема <о> реалізується в звуках [о], [л], [ъ]). Тому можна вважати правомірним визначення фонеми як низки звуків, які позиційно чергуються і служать для розрізнення й ототожнення слів та морфем.

 

Зовнішні і внутрішні причини мовних змін.

Внутрішні причини мовних змін закладені в мові.Це протилежні начала, суперечності, боротьба між
якими призводить до змін. Серед цих суперечностей(антиномій) основними є такі:
1) антиномія позначу вального і позначу ваного.План вираження (позначувальне) і план змісту (позна-
чуване) мовного знака перебувають у стані нестійкої рівноваги (див. асиметричний дуалізм мовного знака С. О. Карцевського в темі «Знакова природа мови»), що зумовлює розвиток багатозначності й омонімії, з одного боку, і синонімії — з іншого;
2) антиномія норми і системи. Не все потенційно закладене в структурі мови дозволяє норма. 3) антиномія мовця і слухача. Мовець намагається скоротити і спростити мовлення (усічує слова, вживає
еліптичні конструкції тощо), тоді як слухач потребує якомога повнішого виражання думки, інколи й
надлишкової інформації. Внаслідок такої антиномії змінюється форма слів, їх категоріальне значення.

4) антиномія інформаційної та експресивної функцій мови. Багато нових слів і виразів з’являються внаслідок суперечності між стандартним і експресивним началами в мовленнєвій діяльності. Так, на-
приклад, слово автомобіль з часом звузило своє вживання за рахунок експресивнішого синоніма машина, а в наш час набуло поширення ще експресивніше тачка

5) антиномія коду і тексту (мови і мовлення).Суперечність між кодом і текстом полягає в тому, що
збільшення кодових одиниць зумовлює скорочення тексту, а зменшення — подовження (збільшення
обсягу) тексту. Код не може нескінченно збільшуватися, бо людський мозок не зміг би його запам’ятати, а дуже довгий текст ускладнив би спілкування.

Зовнішні причини змін у мові зумовлені різними суспільними чинниками. Найпотужнішими з них є розвиток матеріальної і духовної культури,
продуктивних сил, науки, техніки тощо.Надзвичайно важливою зовнішньою причиною мовних змін є контактування мов. На думку А. Мартіне,мовні контакти — один із наймогутніших стимулів
мовних змін.Мовні контакти мають місце в разі загарбання території і поневолення корінного етносу; за мирного співіснування різномовного населення на одній території; коли різномовне населення живе на сусідніх територіях; Розрізняють такі типи мовних контактів: безпосередні й опосередковані; між спорідненими і неспорідненими мовами; з однобічним і обопільним впливом; маргінальні (на
суміжних територіях) і внутрішньорегіональні (на одній і тій самій території); казуальні (випадкові) і
перманентні (постійні); природні (безпосереднє спілкування), штучні (навчання в школі) і змішані
(природно-штучні).
Контактування мов може зумовити такі процеси:
1) запозичення лексики і фразеології. Так, тільки за останніх декілька років українська мова запозичила численну кількість іншомовних слів, переважно з англійської мови: дисплей, дискета

2) засвоєння артикуляційних особливостей іншої мови. Внаслідок контактування румунської мови зі
слов’янськими її артикуляція дуже наблизилася до артикуляції слов’янських мов

3) зміну наголосу. У латиській мові раніше наголос був нефіксований, вільний, не закріплений за певним складом слова. Під впливом фінно-угорських мов характер наголосу змінився: тепер наголошеним є перший склад у всіх формах усіх слів;
4) зміни у граматичній будові мови. У всіх тюркських мовах є шість відмінків. У якутській мові, яка
належить до тюркської сім’ї, їх дев’ять.

5) зміни у словотворі. Поширеним явищем є запозичення суфіксів та префіксів. Скажімо, в українській
мові широко вживаються запозичені префікси а-, анти-, інтер- (аполітичний, антинародний, антихудожній, інтервокальний, інтерполювати), суфікси -ир-, -ізм-,
-ант-, -аж-, -ат-, -ар- та багато інших .

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти