ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Артикуляційний аспект дослідження звукової будови мови.

Є три аспекти вивчення звуків. Фізичний (акустичний), артикуляційний (фізіологічний), лінгвістичний (функціональний).Артикуляція - сукупність рухів огранів мовлення при вимові певного звука. Для кожної мови цей процес має певні особливості: наприклад, французьке r твориться выбрацією маленького язичка - увули, тоді як українське р є передньоязиковим.

І голосні, і приголосні звуки розрізняються за артикуляційними характеристиками.

Так, при творенні голосних звуків видихуване повітря проходить вільно, при творенні приголосних - дуже часто долає перешкоди, що зумовлює більшу мязову напругу.Для голосних звуків артикуляційна класифікація (або за ступенем просуваня вперед і підняття язика під час творення) є основною, оскільки за тембром описати їх дуже складно. За цими ознаками голосні поділяються на ті, що належать до переднього, середнього та заднього рядів і низького, середнього або високого піднесення.

Більшість голосних належать до переднього і заднього рядів.

За положенням губ розрізняють:

- лабіалізовані (ті голосні, які потребують витягнення і заокруглення губ під час вимови: о, у) - нелабіалізовані голосні.

За підняттям мякого піднебення:

- ротові (характеризуються підняттям мякого піднебення і закриття проходу повітря в ніс)

- носові (мяке піднебення опущене, і повітря вільно проходить до носа. Носові голосні збереглися в польський мові. Існували вони і в старословянській та мали назву юсів).

За ступенем розкриття рота:

- відкриті

- закриті (характериз. більшим мязовим напруженням)

За тривалістю звучання:

- короткі

- довгі

- наддовгі (естонська мова: sada - сто, saada - прийшли, saaada - отримали)

Приголосні звуки характеризуються за місцем і способом творення.

За місцем творення:

1. губні:

- білабіальні (участь у творенні звука прймають обидві губи): б, п, м.

- губно-зубні (нижня губа змикається з верхніми зубами: ф, в)

2. язикові

- передньоязикові: д, т, л, н, ц.

- середньоязикові: j

- задньоязикові: к, х

3. гортанні - утв. при зімкненні або зближенні голосових звязок (англ. [h])

4. глоткові (творяться в порожнині глотки: укр. г, нім. [h])

5. язичкові (увулярні): активна артикуляція увули (франц. [r])

За способом творення:

1. Проривні (зімкнені): утв. зімкненням 2-х артикуляторів, яке прориває видихуване повітря (б, п, д, т, к)

2. Щілинні (фрикативні) - утв. при неповному зімкненні активного і пасивного органів: в, з ж, г, ф.

3. зімкнено-прохідні (поєднання зімкнення і проходу - щілини):

- вібранти (фр. [r])

- плавні, або бокові (повітря проходить по краям ротової порожнини: л)

- носові (назальні) - утв. при опущеному мякому поднебенні, внаслідок чого частина повітря проходить крізь порожнину носа: м, н

4. Африкати - зімкнені приголосні, вимова яких закінчується фрикативною (щілинною) фазою. Гібриди проривних і щілинних. Звуки: ц, дз, дж.

За додатковою артикуляцією:

- тверді

- мякі - при вимові відбувається артикуляційний зсув у напрямку до середнього піднебення. Всі середньоязикові є мякими. Звуки: л, н, т, с.

- аспірати (придихові) - приголосні, які характеризуються великим струменем видихуваного повітря при їх творенні. Англ.: [p], [t], [c].

За тривалістю вимовлення:

- довгі

- короткі

Мова як особлива знакова система.

Знак - це матеріальне втілення, яке передає інформацію за принципом конвенційності (домовленості). Він заміщує реальний позначуваний предмет (виконує субститутивну функцію).

Знаки обєднуються в знакові системи, які вивчає наука семіотика.

Типи зн. за способом сприйняття: 1. Зорові 2. Тактильні.

Ознаки:

- заміщує реальний обєкт.

- Не існує окремо.

- вступає в звязок з іншими знаками в межах системи.

- закріплений в людській свідомості.

- поєднує в собі план вираження - ту форму, в якій втілюється, і план значення - означувану інформацію.

- один і той же знак в різних системах може мати різне значення.

Мова є знаковою системою; одну й ту ж інформацію ми можемо передати за допомогою символів: показати на двері або написати "вийдіть", або ж замінити це слово символами азбуки Морзе.

Знаками в мові можна вважати лише те, що несе інформацію. Наприклад, окремо взяті звуки в мові не несуть інформації, а, отже, не є знаками. Не є знаками в мові:

- звук (не несе інформації)

- морфема (напівзнак, бо самостійно вона не реалізує своє значення, а лише вказує на нього: стіл, стол-а, стол-у і.т.д.)

- речення (бо речення саме по собі є не цілісним знаком, а їх системою).

Мовні знаки не мають органічного звязку з позначуваними явищами, а, отже, одне й те саме поняття в різних мовах виражається по-різному: гвоздь, цвях, nail, Nagel, водночас однакові за планом вираження слова можуть означати різні поняття.

Особливості мови як знакової системи:

- мова - природна знакова система. Всі інші є штучними.

- будь-яку іншу знакову систему можна передати мовою, навпаки - неможливо.

- мова є найпотужнішим засобом формування думки.

Отже, мова є особливою і досить складною знаковою системою. На відміну від усіх інших знакових штучних систем, мова є природною системою. Вперше знакову теорію серед мовознавців сформував Ф. де Соссюр, визначивши мовознавство як складову частину семіотики, а семіотику - частиною соціальної психології.

Знак позначає предмети позамовної дійсності і тісно повязаний з психологічним сприйняттям людини. На основі цього розрізняють:

референт - одиничний предмет (напр, стілець).

денотат - клас ідентичних предметів, які мають спільні риси (стілець може бути грубий і деревяний або обтягнутий тканиною, або бути витвором мистецтва з позолоченими ніжками, але все одно він лишиться стільцем).

сигніфікат - сукупність ознак класу предметів.

Артикуляційний аспект дослідження звукової будови мови.

Звук-найменша неподільна одиниця мовлення,яка утворюється апаратом мовлення,має фізичну природу, і виконує в мові певну функцію.

Фізичний аспект-виявляється в звучанні звука,завдяки якому мовлення може передаватися і сприйматися. Зважаючи на його природу,звук визначають як коливання пружного середовища.звуки зазвичай будуються на потоці видихуваного повітря(експірати)і значно рідше на вдихуваному(інспірати). Розрізняють висоту звука-залежить вона від частоти коливань голосових зв’язок за одиницю часу,і вимірюється в герцах. Людське вухо здатне сприймати звукові коливання від 16 гц до 20000 гц.(музичний наголос) Сила звука-вона визначається амплітудою коливань звуків:чим більший розмах коливання,тим сильніший,інтенсивніший звук. Одиницею вимірювання є Бел і його десята доля-децибел. (динамічний,силовий наголос). Довгота звука-залежить від часу його звучання. Її вимірюють в мілісекундах або сигмах(основа кількісного наголосу). Тон і шум-звукові коливання бувають рівномірними,тобто наступне коливання дорівнює попередньому, і не рівномірними. У результаті рівномірних коливань утворюються тони. Неритмічні коливання,які виникають внаслідок повітрям певних перешкод є основою утворення шумів Тембр-своєрідне поєднання основного тону,його обертонів та додаткових тонів. Людину можна впізнати за голосом завдяки його тембру. Відмінності тембру різних людей зумовлені відмінностями основного тону та обертонів їхнього голосу.

Мова і мовлення

Найголовніша функція мови, як засобу спілкування є комунікативна. Тобто під час говоріння ми маємо справу із власне мовою і з процесом її використання, який ми називаємо МОВЛЕННЯ. Отже, мова є основою мовлення, а мовлення існує завдяки мові. Через мовлення здійснюється зв’язок із мисленням.

*Проблемою мови і мовлення займався Ф. де Соссюр * а вперше звернув увагу Гумбольдт.

Мовець і з мови бере не все, адже засвоїти все – нереально. Бере мовець те, що йому необхідно, що відповідає його мовним уподобанням. Отже у кожного мовця є власне мовлення. Яке є унікальним. Неповторним.

Мова– система одиниць спілкування, правил їх функціонування.

Мовлення– процес використання мови, практична реалізація її одиниць.

Мовлення включає у себе говоріння і результат говоріння (текст). Наприклад молодіжне мовлення, мовлення окремої людини, художнє мовлення – все це різне використання можливостей мови.

Чим відрізняється мова від мовлення?

Мова – абстрактна, мовлення – конкретне. (мовлення можна чути, записати, бачити, прочитати – в цьому полягає конкретика, а МОВУ спостерігати неможливо)

Мова – стабільна, мовлення динамічне (у мовленні, за звичай людина допускає багато помилок, іноді недотримується норми. У мові, в свою чергу, помилок немає. Є норми, які є загальноприйнятими і стабільними.

Мова – психічне явище, мовлення психофізичне. Мова існує ніби у душах, у психіці людей, а мовлення крім психічного аспекту має і фізичний – породження і сприйняття. Ми можемо охарактеризувати мовлення за такими ознаками як темп, тембр, тривалість, гнучність, артикуляція, акцент і т.д.

Мова – нелінійна, мовлення – лінійнаМовлення розгортається в часі. Для того, щоб щось сказати потрібний певний часовий проміжок ( слова вимовляються не гамузом, а послідовно, один за одним). В мові всі слова, звуки існують разом, одночасно.

Мова – явище соціальне, мовлення –індивідуальне.

Мова – обов’язкова, Мовлення – довільне.

Мова і мовлення –явища соціальні. Тісно пов’язані між собою. мова не тільки породжує мовлення, стримує, унормовує його, а й живиться ним, змінюється. В мові з’являється нове, оказіональне, що з часом може стати мовним фактом.

13.Наголос. Типологія наголосу.Засобом об’єднання складів у одне фонетичне слово і відмежування його від інших фонетичних слів є наголос. Наголос – це фонетичний засіб. Наголос та інтонацію називають просодичними засобами.Отже, Наголос – це виділення складу чи слова посиленням голосу, підвищенням тону, тривалістю звучання.Розрізняють словесний, фразовий. Логічний, емфатичний наголос. Словесний наголос:

1.Динамічний – виділення одного із складів більшою силою. (українська, англійська. Чеська, німецька, французька, італійська, іспанська і т.д.) Варто зазначити. Що сила динамічного наголосу в різних мовах неоднакова. Наприклад, в німецькій він сильніший за французьку. Динамічний наголос може бути фіксованим (польська, естонська, французька) –в усіх словах падає на певний склад (перший, останній), вільним (українська, російська, білоруська, сербська, литовська, абхазька)– може падати на будь-який склад. Можна привести приклад таких слів ( мати, природа) наголос падає на перший та останній склад. Вільний наголос виконує смислорозрізнювальну функцію (мУка, мукА, замОк, зАмок) і форморозрізнювальну (вІкна, вікнА, вихОдити, вИходити). У мовах з фіксованим і нефіксованим наголосом може бути нерухомий і рухомий. Нерухомий – у будь-який формах слова падає на один і той самий склад. Рухомий – у формах одного й того самого слова падає на різні склади. (учитель, учителІ, рукА, рУки) теж саме і у польській мові. Деякі слова мають головний і побічний наголос . Побічний наголос мають складні слова – п’ятиповерховий, перекотиполе, психолінгвістика. Такий наголос яскраво виражений в англійській мові. Причому він трапляється не лише у складних словах. А в усіх, які мають більше чотирьох склаів.

2.Музикальний наголос – виділення наголошеного складу інтонаційно (норвезька, шведська, литовська, словенська, сербська, японська). Буває тонічним – наголошений склад може мати різні інтонації. Висхідний наголос – акутований, низхідний циркумфлекс ним

3.Квантитативний наголос – виділення складу більшою тривалістю. (властиви й мовам де немає розрізнення на довгі і короткі голосні – норвезька мова). Трапляються випадки коли слова втрачають наголос і примикають до інших слів, об’єднуючись із спільним наголосом, такі слова називаються клітиками. Слова, які, втративши наголос, приєднуються до наступного слова називаються проклітиками, а явище – проклізою. Ненаголошені слова, що стоять після наголошених, утворюючи з ним одне фонетичне ціле називають енклітиками, а явище енклізою.

4.Фразовий наголос – виділення певного слова у фразі.

5.Логічний наголос – особливе виділення якогось слова чи слів у всьому висловлюванні. БРАТ прийшов до мене. Брат ПРИЙШОВ до мене і т.д.

6.Емфатичний наголос– емоційне виділення тих чи інших слів напруженою мовою певних звуків.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти