Морфема — мінімальна, неподільна, двостороння, значуща частина мови, що має план змісту і план вираження. Термін в українській мові вперше вжив Є. Тимченко. Морфеми мають здатність відтворюватися і повторюватися у мові: син-ій, син-яв-а, син-і-ти. За характером виявлення морфеми бувають матеріально виражені і нульові. Морфеми поділяються на регулярні з чітко окресленим змістом і нерегулярні. Морфеми — значущі частини слова. Їх значущість виявляється у зіставленні ряду споріднених слів або граматичних форм: п’ят – п’ят-ак, доля – не-доля, слов-о – слов-ом.

Морфеми співвідносяться з фонемами, оскільки складаються з однієї, двох або кілько фонем (за-ход-и-ти). Зі словами, оскільки входять у слово (хліб, роз-вантаж-ува-ти). Проте морфеми відрізняються від слова: а) вони не членуються, б) не називають поняття, в) не утворюють речення, г) мають більш узагальнене значення, д) морфеми мають бінарний характер.

Морф — конкретний представник морфеми, один із її різновидів: нес-ти, нос-и-ти, нош-а. У цих словах маємо морфи кореневі нес-, нос-, нош-. Можуть бути суфіксальні стіл-ець і стіл-ц-я, префіксальні (з-, зі-, зо-). Розрізняють аломорфи — морфи, які виступають в конкретній граматичній позиції: перед –н- (друж-н-ій), перед –і (друзі).

В одну морфему об’єднуються два типів морфів — аломорфи і варіанти морфем.

Аломорфи мають свої особливості: 1) тотожне значення, 2) формальні відмінності, 3) відмінності зумовлені граматичною позицією у слові (до чи після певного класу одиниць), 4) не замінюються в одній і тій самій позиції. Наприклад, префіксальними аломорфами є з-, зі-, із, -с- зі спільним значенням “рух з поверхні” в словах збігти, зіскочити, сплигнути. В словах українець – українця аломорфи –ець/-ц(я).

Співвідношення між морфою, аломорфом та морфемою приблизно таке саме, як між фоном (звуком мови), алофоном та фонемою. Важливо розуміти, що аби дві морфи відносилися до одного аломорфу, вони не обов’язково повинні мати абсолютно однакове звучання: вони повинні мати лише однаковий фонемний склад та наголос.

25. Типологічна класифікація мов.Типологічна класифікація мов — класифікація, яка ґрунтується на виявленні подібності й відмінності будови мов незалежно від їх генетичної спорідненості (на основі подібності й відмінності не в самому мовному матеріалі, а в принципах його організації) Уперше типологічну класифікацію розробили й обґрунтували німецькі мовознавці Фрідріх і Август Шлегелі.Останню крапку над і в цій класифікації поставив В. Гумбольдт. Знання надзвичайно великої кількості різноструктурних мов, у тому числі мов американських індіанців і народів Полінезії, широкий лінгвістичний кругозір дали можливість йому здійснити вичерпну типологічну класифікацію. Узявши за основу класифікацію А. Шлегеля, В. Гумбольдт поділив усі мови на чотири типи: ізолюючі (кореневі), аглютинативні, інкорпоруючі і флективні. Ця класифікація не втратила своєї цінності до нашого часу.

Ізолюючі (кореневі) мови — мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів.

У цих мовах немає різниці між коренем і словом. Звідси й назва кореневі мови. Слово не відмінюється, тому не має в собі жодних показників свого синтаксичного зв'язку з іншими словами в реченні. Воно є ніби ізольованим, звідки другий термін — ізолюючі мови. Класичними зразками цього типу мов є писемна давньокитайська і в'єтнамська.

Аглютинативні мови - мови, в яких граматичні значення виражаються особливими афіксами - приклейками.Афікси-приклейки позначають час, особу, число, спосіб, відмінок та інші граматичні значення. Кожен із афіксів-приклейок має тільки одне суворо визначене значення. Приклейки суто механічно приєднуються (приклеюються) до слова-основи. Таким чином, слово стає багатоморфемним, але межі між окремими морфемами зберігаються чіткими, що не допускає фонетичних змін на стику морфем.До аглютинативних мов належать усі тюркські, фінно-угорські, ескімоська, грузинська, японська, корейська, банту, суахілі, монгольські, тунгусо-маньчжурські та інші мови Африки, Азії та Америки.

Інкорпоруючі (від лат. incorporatio "включення до складу"), або полісинтетичні мови — мови, в яких різні частини висловлювання у вигляді аморфних слів-основ (коренів) об'єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами. Речення в цих мовах нагадують складні слова, через що їх можна було б назвати словами-реченнями. До полісинтетичних мов належать чукотська, ітельменська, коряцька і більшість мов корінного населення Північної Америки.

Флективні мови — мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення). До флективних мов належать індоєвропейські та семіто-хамітські.

На відміну від аглюнативних мов, де афікси (приклейки) є однозначними, стандартними і механічно приєднуються до повних слів, у флективних мовах закінчення є багатозначним (у слові стол-a закінчення -а має три значення: чоловічий рід, однина, родовий відмінок), не стандартним і органічно зливається з основою, утворюючи єдиний сплав, внаслідок чого на стику морфем можуть відбуватися різні зміни (рук-а, руц-і; роб-ити — робл-ю; киянин — киян-и). Формальне взаємопроникнення контактуючих морфем, яке призводить до стирання меж між ними, називають фузією (від лат. Fusio "сплавлення"). Звідси друга назва флективних мов — фузійні.

Флективні (фузійні) мови поділяють на синтетичні та аналітичні.

Мовна ситуація в Україні.

Мовною ситуацією називають сукупність усіх мов, територіальних і соціальних діалектів, функціональних стилів тощо, які використовуються в країні для забезпечення комунікації на всіх суспільних рівнях. Якщо на території однієї країни поширені дві або кілька мов, для вивчення мовної ситуації важливо визначити ступінь поширеності кожної мови, а також їхні оцінювальні характеристики. Існують два головних показники потужності мов:1) показник демографічної потужності, який визначається за кількістю носіїв певної мови стосовно загальної чисельності населення території, що досліджується; 2) показник визначається за кількістю комунікативних сфер, які обслуговує кожна мова. За умов конкуренції двох або кількох мов у одній країні особливо важливим для виживання мови є її комунікативна потужність. За цим параметром мовні ситуації поділяються на рівноважні й нерівноважні. Ситуацію в Україні можна характеризувати,з одного боку, відношенням між діалектами та літературною мовою, а з другого – відношеннями між українською мовою як державною та російською. Нинішню мовну ситуацію України характеризує конфлікт між двома літературними мовами – українською та російською. Згідно з результатами всеукраїнських передвиборчих опитувань, які провів у 1998 р. центр соціологічних досліджень національного університету «Києво-Могилянської академії», що враховували не тільки національність респондентів, але й мову, якою вони відповідали на запитання, українською мовою відповідали 39-40% опитаних, російською – 45%, суржиком – 15-16%.Загальну картину ускладнює також наявність носіїв змішаного українсько-російського мовлення, так званого суржику.На Сході та Півдні мовна ситуація характеризується пануванням російської мови. Потрібно згадати і про регіональні мови в Україні: російська – в Луганській, Херсонській, Дніпропетровській, Донецька, Запорізька, Харківська , в деяких містах Одеської області; угорська мова – в деяких районах Закарпатської області; румунська та молдавська мови в районах Чернівецької області, болгарська мова – в районах Одеської області. На сьогодні в Україні склалась рівноважна двомовна ситуація – кількісні показники поширення української і російської мов свідчать про однаково сильну демографічну потужність обох мов, хоча вони по-різному проявляються в різних областях.

27. Зміни звуків у потоці мовлення:Фонетичні чергування: Зміни, спричинені впливом загальних умов вимови, називають позиційними, а зміни, зумовлені впливом одного звука на інший – комбінаторним. Існують деякі звукові зміни, які можна водночас розглядати і як позиційні ,і як комбінаторні. До позиційних змін належать редукція голосних, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза. Редукція голосних - ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання. Напр. у словах кленок і клинок е в ненаголошеному складі своїм звучанням наближ до и , а и до е, так що ці слова звучать однаково. Різниця в звучанні наголошених і ненаголошених складів у різних мовах не однакова. Редукція голосних буває кількісною та якісною. Кількісна редукція - редукція, за якою голосні ненаголошених складів утрачають силу і довготу, але зберігають характерний для них тембр. Якщо порівняти звучання голосного [у] в словах дуб, дубок, дубовик, то він у 2му слові є слабшим та коротшим, а в 3му-ще слабшим і коротшим, але тембр залишається незмінним. Якісна редукція-редукція за якою голосні ненаголошених складів стають не тільки слабшими і коротшими, але й утрачають деякі ознаки свого тембру, тобто свою якість. Якісна редукція є тільки в мовах з динамічним наголосом. Для сучасної укр.м якісна редукція не характерна. Усі голосні в ненаголошених позиціях зберігають свої якісні характеристики, тільки [о]перед [у]стає більш губним (зозуля, кожух),а [е] і [и]в ненаголошеній позиції звучать однаково. У багатьох мовах прикінцеві дзвінкі приголосні оглушуються. Протеза-поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення мови: острий - гострий. Акопа-відпадання частини слова, синкопа-випадіння голосного або приголосного. Протеза-поява на початку слова додаткового звука для полегщення вимови.

До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза. Акомодація-зміна одного звука під впливом іншого, сусідського; часткове пристосування сусідніх звуків. В укр.м та інших слов’янських мовах голосні звуки змінюють свою артикуляцію під впливом м’яких приголосних. Після м’яких пригол. звуки а,о,у,е стають більш передніми, закритими, пружними (саду і сяду). Акомодація може бути консонативною і вокалічною, прогресивною(попередній звук впливає на наступний) і регресивною (наступ. звук вплив. на попередній)(боротьба).Розрізняють декілька різновидів асиміляції: за результатами-повну і неповну;за спрямуванням – прогресивну і регресивну;за розташуванням звуків, які взаємодіють, - контактну(суміжну) і дистанційну (несуміжну). Дисиміляція-розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак. Дисиміляція по суті зводиться до заміни в слові одного з двох однакових або подібних звуків менш подібним. напр.: укр. займенник хто виник із колишнього кто. Дисиміляція буває прогресивною (срібро - срібло) регресивною (рицар-лицар) контактною (легкий) дистанційною (верблюд-верблюд). Діереза - викидання звука чи складу в слові для зручності вимови. Епентеза - поява у словах чужого звука своїм(павук паук). Метатеза-взаємна перестановка звуків або складів у межах слова.(слово суворий виникло із суровий).Крім позиційних і комбінаторних, у мові бувають зміни, зумовлені звичною для мовців артикуляційною базою. До них належить субституція звуків-зміна в запозичених словах чужого звука своїм.[h]-[г,х].

Також є спонтанні звукові зміни-незалежні від оточення чи позиції фонетичні процеси, спричинені змінами фонологічної системи мови(кнвергеніція, дивергенція).

28. Теорії походження мов. Моногенез та полігенез. Звуконаслідувальна гіпотеза:рос. кукушка, болг. кукувица - відтвор крику зозулі. Вигукова гіпотеза:сприймаючи предмети, явища, людина реагувала на них вигуками — особливими словами, які виражають емоції. Гіпотеза соціального договору:люди домовилися називати певні предмети, явища певними словами. Гіпотеза трудових викриків:мова виникла з трудових викриків що сприяли ритмізації, організації праці. Вона пов'язує походження мови з працею. Вони не виражають ніякої інформації і не виконують комунікативної функції. Гіпотеза суспільних регуляторів:мова з'явилася в суспільстві, у людей як соціальних істот. Потребу в спілкуванні породила колективна праця. Гіпотеза жестів:первісно мова була не звуковою, а кінетичною і виражалася жестами, передусім рухами рук. Гіпотеза ігор:людина примітивно моделювала дійсність, заступаючи реальні речі звуковими замінниками, що й стали з часом елементами мови. Контактна гіпотеза (Василь Абаєв): в давні часи всередині племені люди розуміли одне одного і без мови, а ось зіткнення двох різних племен породило звукові сигнали типу ми, вони, свої, чужі. Моногенез: людина (й мова) виникла десь в одному місці земної кулі. Це означає, що спочатку була тільки одна мова. В процесі її розвитку відбувалися певні зміни, інші мови утворювалися шляхом поділу первісної. Цей поділ багаторазово повторювався. Полігенез: людина (і мова) виникла у двох точках земної кулі — у Східній Африці і в Південній Азії.

Теорія моногенезу . Ця теорія пов'язана з біблійним ученням, з ідеями італійського мовознавця Альфредо Тромбетті (1866-1929) про спорідненість деяких сімей мов і правомірність їх об'єднання в макросім'ї,.

Нині зроблено перші вдалі спроби об'єднання сімей у макросім'ї, як, наприклад, ностратична макросім'я, до якої входять індоєвропейські, картвельські, уральські, дравідські й алтайські мови. Вважають, що до ностратичних мов належать і ескімосько-алеутські мови. Генетична спорідненість ностратичних мов доведена наявністю в них великої кількості споріднених морфем. Низка подібних рис, зокрема в займенникових позначеннях осіб у всіх мовах світу, також підтверджує єдність походження всіх мов світу.

Теорія полігенезу (від гр. poly "багато" і genesis "народження, походження") - протилежний моногенезові погляд. Пов'язана з ідеєю декількох різних центрів походження людини і відповідно різних мо32. Звязок мовознавства з іншими науками:

Оскільки мова є суспільним явищем, мовознавство належить до суспільних наук, тобто гуманітарних(лат.humanitas-людство), наук про люлину. Звязок мовознавства з народознавством-наукою про народ, його походження, світосприйняття-зумовлений тим, що мова є основною ознакою народу. Дані з народознавства використовують для розвязання проблеми виникнення мови та зясування всіх етапів її розвитку. У мові закодована народна ментальність.

Мовознавство тісно повязане з історією. Так, у лексичному складі мови відображені певніісторичні факти. Давні запозичення слів вказують на історичні контакти певного народу.

Археологія-наука, яка досліджує історію суспільства за виявленими під час розкопок памятками матеріальної культури,-сприяє вивченню історії мови. Лінгвісти розшифровують винайдені фрхеологами писемні памятки.

Предыдущая 1 2 3 456 7 8 9 10 Следующая