ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Основні терміни соціолінгвістики: мовна політика,мовна ситуація, мовна норма.

Соціолінгвістика – напрям мовознавства, який вивчає суспільну зумовленість виникнення,функціонування і розвитку мови, механізми взаємодії мови та суспільства. Мовна політика - це система заходів (політичних, юридичних, адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі. Мовною ситуацією називають сукупність усіх мов, територіальних і соціальних діалектів, функціональних стилів тощо, які використовуються в країні для забезпечення комунікації на всіх суспільних рівнях.Якщо на території однієї країни поширені дві або кілька мов, для вивчення мовної ситуації важливо визначити ступінь поширености кожної мови, а також їхні оцінювальні характеристики. Існують два головних показники потужності мов. Перший – показник демографічної потужності, який визначається за кількістю носіїв певної мови стосовно загальної кількості населення території, що досліджується. Другий показник визначається за кількістю комунікативних сфер, які обслуговує кожна мова.За умов конкуренції двох або кількох мов у одній країні особливо важливим для виживання мови є її комунікативна потужність. За цим параметром мовні ситуації поділяються на рівноважні і нерівноважні. За рівноважної мовної ситуації обидві мови мають однаково сильну комунікативну потужність. Прикладом може бути мовна ситуація Бельгії, де співвідношення французької і нідерландської мов приблизно однакове. Нерівноважна мовна ситуація спостерігається в країнах Західної Африки. Тут місцеві мови переважають за показником демографічної потужності, але поступаються європейським за комунікативною потужністю. Мо́вна но́рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність. Структурно-мовні типи норм: 1) орфоепічні норми (вимова);2) акцентуаційні норми (правильний словесний наголос);3) лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);4) словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);5) морфологічні норми (вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами); 6) синтаксичні норми (побудови словосполучень і речень);7) стилістичні норми (використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); 8) орфографічні норми (написання слів);9) пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

63. Соціальна та територіальна диференціація мов. Літературна мова. Мовна норма:

Для кожної мови характерна диференціація, тобто існування певних варіацій(різновидів). Ними є літературна мова, діалекти, просторіччя, койне, суржик.

Літературна мова-унормована форма(вища) загальнонародної мови, яка характеризується існуванням усного і писемного варіантів, розвинутої системи стилів і обслуговує усі сфери діяльності суспільства. Інші ознаки:

-унормованість, або кодифікація;

-загальноприйнятість, тобто загальнообвязковість, норм;

-поширення на всій мовній території:

-наддіалектний характер;

-стилістична диференціація.

Літ. мов існує менше, ніж загальнонародних, тому що багато з них не мають своєї писемності і, отже, літ.форми. Без літер. мови неможливе повоноцінне функціонування держави. Літ.мова формується на основі певного діалекту загальнонародної мови.

Діалекти є нижчими формами загальнонародної мови, мають обмежену сферу застосування і є більш варіативними, вони мають свої норми, проте їм не притаманна чітка наукова кодифікація. Діалект(гр.dialektos-говір, наріччя)-фома загальнонародної мови, яка є засобом спілкування на певній території або обслуговує певну соц.групу людей.

Виокремлюють соціальні і територіальні діалекти.

Територіальні діалекти-локальні варіації загальнонародної мови, які мають фонетичні, граматичні та лексичні особливості. Тер. діалекти однієї мови характеризуються високим ступенем близькості. Лінгв.показником, що дає змогу розмежувати діалект і мову, є мовні зміни, зокрема фонетичні. Основою розмежування мови і діалекту можуть бути історичні обставини і умови формування. Для розмежування важливе значення також має почуття етнічної самоідентифікації. Є пінічний, південо-західний і південно-східний.

Соціальні діалекти-корпоративні форми спілкуання, які є засобом умисного відмежування від загальнонародної мови. Вони обовязково включають щось специфічне. До соц.діалектів належитьжаргон, його різновидами є сленг(молодіжний жаргон), арго(конспіративний або кримінальний, злодійський жаргон).

Соц.діалекти виникли для соц. виокремлення, наголошування на своїй належності до певної сусп.групи, конспірації. Український мовозн.з діаспори Олекса Горбач досліджував жаргон(20ст.)., Л.Булаховський.

Різновидами загальнонародної мови, які займають проміжне місце між діалектом і літературною мовою, є просторіччя, койне і суржик.

Просторіччя-форма загальнонародної мови, яка охоплює всі мовні явища, що не є діалектними й літературними, і не має територіального або соціального обмеження. Сюди ж відносять неправильні форми, в якиї порушенні літературні норми, а також згрубілі, знижені форми.

Койне-спільна мова, яка сформувалась шляхом згладження діалектних розбіжностей.

Суржик-засмічена мова, у якій штучно поєднуються одиниці різних мов без будь-якої їх нормалізіції.

В літ.мові утворилися функціональні стилі-різновиди літ.мови, які характеризуються стійкими особливостями в доборі та застосування мовного матеріалу. Тож виокремлюють виробничо-професійний стиль, науковий, художній, публіцистичний, інформаційний, конфесійний, офіційно-діловий та розмовно-побутовий стилі мови. Функціональні стилі є варіаціями одної літературної мови.

Крім функціональних стилів, у літ.мові виокремлюють експресивні стилі. Розрізняють урочистий, риторичний, офіційний, інтимний, жартівливий, іронічний, сатиричний. Фнкц.і експресивні стилі переплітаються.

Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.

Основні поняття словотвору

Словотвір один з компонентів загальної системи мови, є одним з найважливіших джерел поповнення лексичного запасу французької мови. Наявні загальні дослідження словотвору, зокрема у французькій мові, ставлять метою опис інвентарю словотворчих моделей і типів, засобів словотворення та їх функції. Для того, щоб знати, як утворюються нові слова у французькій мові, необхідно попередньо ознайомитися з деякими найважливішими поняттями словотвору. Будь-яке похідне слово в мові мотивовано, тобто може бути пояснено всередині цієї мови словом з яким воно співвідноситься у словотвірному відношенні. Всі перераховані ознаки: загальна частина мови в виробляє основи, спосіб словотвору (а для суфіксація та префіксація - єдиний суфікс чи префікс), однаковесловотвірне значення, тобто однакове семантичне співвідношення (співвідношення за значенням) між виробляють і похідним словами - і складаютьсловотвірний тип . Словотворчий тип це морфолого-семантично певна структурна схема, згідно з якою при аналізі словотворчих структур виявляються ряди однаково оформлених словотворчих конструкцій. Крім суфіксальних словотвірних типів, існують префіксальним, префиксально-суфіксальні та інші. Наприклад: triste сумний - attrister засмутити.

Деякі словотвірні типи виступають в декількох словотворчих моделях, конкретних фонетичних реалізаціях, при цьому спостерігаються чергування основи. Слід зазначити, що поняття словотвірної моделі є основним в теорії словотворення. Під цим терміном мається на увазі закономірне розташування елементів, якому відповідає типове лексичне значення. Словотвірна модель відображає двоїсту природу слова - мовного знака, що включає план вираження (що означає) і план змісту (означається).

Отже, словотворча модель представляє собою морфологічно і лексико-семантично зумовлену структурну схему, за якою можуть бути утворені серії словотворчих конструкцій з однаковою структурою.

Отже, взаємопов'язані словотворчі типи становлять словотвірну парадигму (-is) er (-is) ation (-is) ateur. Таким чином, словотворча парадигма являє собою сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовлених словотворчих типів, утворюють ланцюжки похідних від однокореневих основ, кожна з яких пов'язана словотворчими відносинами з одним і тим же виконує словом. Словотворчі парадигми розрізняються за кількістю членів, але ні в одній великій парадигмі ми не знайдемо повного набору афіксів, що з'єднуються з виробляє основою - іменником, дієсловом чи прикметником. Усередині кожної частини мови діють свої обмеження на дериваційні сполучуваність, які визначаються особливостями лексичної семантики. Отже, як висновок слід сказати, що під системою сучасного словотвору слід розуміти ряди регулярних і продуктивних співвідношень (форм і цьому) слів, що мають однакову основу і різні суфікси.

Системність виявляється в тому, що наявність похідного з одним суфіксом всередині одного словотвірного ряду пропонує потенційну можливість наявності похідних слів від тієї ж основи з іншими суфіксами, також входять в цей ряд.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти