ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ДЖЕРЕЛА Й МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Загрузка...

 

Коли йдеться про джерела, використовувані для реконструкції фонологічних змін в українській мові, конче треба розрізняти між часом до та після середини XI ст. Для кількох попередніх століть, що мають братися під увагу, тобто для періоду приблизно від VII до XI ст., жодних пам’яток, написаних в Україні мовою її народу, не існує. Фонологічний розвиток протягом цього періоду має реконструюватися за допомогою порівняльного методу, а також методом внутрішньої реконструкції та шляхом аналізу запозичень, узятих українською мовою з інших мов та іншими мовами з української. У ґрунті речі, це є ті самі методи, що застосовуються для реконструкції праслов’янської мови, але з декількома відмінностями, серед яких варто віднотувати три: для протоукраїнських діалектів праслов’янські явища беруться як наперед дані й правлять їм за тло; дані діалектів (українських) мають тут далеко більшу вагу, ніж при реконструюванні праслов’янської мови; нарешті, певне світло найдавніші пам’ятки проливають і на аналізований попередній період.

Обмежмося лише кількома прикладами: наявність у(ы) в протоукраїнських діалектах дописемного періоду постулюється насамперед через те, що цей звук був зреконструйований — шляхом зіставлення з іншими слов’янськими мовами — для пізнього етапу розвитку праслов’янської мови; але цей висновок підкріплюється й збереженням у в надсянських, лемківських, бойківських і закарпатських говірках. Окрім того, найдавніші пам’ятки, писані в XI-XIІ ст., також потверджують цей аналіз, бо в них консеквентно розрізняються букви, що передають звуки ута і (змішання їх у пам’ятках починається з кінця XIII ст.). Наявність дублетних форм кореня в бóр-еш і борó-ти завдяки внутрішній реконструкції показує, що сполука "or" перед приголосними розвинулася в oro(повноголос); це підтверджується порівнянням із праслов’янською мовою, для пізнього періоду якої було, власне, зреконструйовано форму типу *boarti. Брак таких форм у найдавніших пам’ятках свідчить, що згадана зміна мала місце ще до середини XI ст. Аналіз запозичень дозволяє датувати цю зміну точніше: вона мусила статися між серединою VIII та серединою IX ст.

У витлумаченні діалектних даних часто робиться помилка, коли дослідники гадають, що всі або більшість явищ, відзначених у діалектах, є застиглими формами того, що зазнало дальшої зміни в літературній мові. Наприклад, при поясненні переходу о > імайже всі діалектні рефлекси ов цій позиції вишикувано в один шерег:

 

о > ио > иу > иі > üі > й > і тощо,

 

а це є чистісінькою спекуляцією. Ніколи не слід забувати, що при еволюції певної мови діалекти можуть проходити — і часто проходять — власний шлях еволюції, а тому не варто намагатися увібгати другу в першу. Географічні відмінності можуть відбивати різні стадії розвою, але не конче мусять це робити. У жодному разі таку проєкцію просторових стосунків на часові не вільно вважати за самоочевидну; щоб її прийняти, потрібні докази.

Підходи, застосовані до часів дописемних, зберігають чинність і для часів пізніших. Та починаючи з середини XI ст. з’являється важливе додаткове джерело даних — писемні пам’ятки, що дозволяють з’ясувати, коли саме відбулася та чи та звукозміна, а часто й визначити проміжні стадії розвитку, які залишилися б непоміченими при неминуче надто узагальнюючому порівняльному підході. Та разом із писемними пам’ятками виникають і нові проблеми. Як правило, письмо в Україні ґрунтувалося на взірцях, узятих з інших слов’янських мов; літописці й переписувачі аж ніяк не прагнули до відтворення реальної фонетики мови щоденного вжитку. На початку за взірець правила церковнослов’янська мова, і пам’яток, писаних саме цією мовою (в різних її редакціях), є сила-силенна впродовж усієї історії української мови від XI до XVIII ст. У Великому князівстві Литовському, починаючи з XIV ст., основою світської літературної норми була радше тогочасна білоруська мова, і існують різні варіанти її змішання з мовою українською. Від початку XVIII ст. мовну практику в Україні почала заполоняти російська мова, аж нарешті український складник звівся до поодиноких українізмів. Лише геть наприкінці XVIII ст. з’являються перші тексти, свідомо скомпоновані українською мовою. Перипетії, пов’язані з функціонуванням писемної мови в Україні, докладніше описано в "переходових" (між окремими періодами) розділах 14, 29, 43, 57.

Відповідно, звукозміни неможливо просто вичитати з пам’яток. Докази їх наявності мусять видобуватися шляхом копіткого аналізу, що його методи мають варіюватися залежно від жанру пам’ятки та її стосунку до мови щоденного вжитку. У більшості випадків дослідник повинен насамперед з’ясувати, якої мовної та правописної системи дотримувався автор або переписувач, а відтак розглянути відхилення від цієї системи. Ці відхилення можуть бути двох типів: мимовільні помилки та свідомо внесені зміни.

На самому початку найчастіше звукозміни виступають у вигляді випадкових помилок. Одначе, такі помилки можуть виявитися й суто механічними, не пов’язаними з жодною реальною звукозміною. На їхнє свідчення можна покладатися лише тоді, коли вони повторюються в тому-таки тексті або в інших текстах приблизно того самого часу. Ізольовані помилки найімовірніше мають суто орфографічний характер, і тому їх слід просто іґнорувати. Чимало спроб датувати звукозміни на підставі таких орфографічних помилок виявилися хибними. Особливо небезпечні є випадки, що можуть бути спричинені інерційними (та сама буква спочатку вживається поправно, а потім механічно повторюється на місці іншої) або упереджувальними психологічними механізмами. Наприклад, написання въ грЂбЂ, отрици(Hank. XIII ст.) замість въ гробЂ’у могилі’, отроци’юнаки’ зовсім не свідчать про перехід о > і, як у пізніший період розвитку української мови (до того ж — в інших позиціях!), а просто упереджують букву з наступного складу.

Коли звукозміна менше-більше стабілізувалася, в писемній мові до неї може виробитися подвійне ставлення: або прийняття (тобто модифікація успадкованого правопису), або уникання. Саме такі модифікації було впроваджено в давньоукраїнській мові стосовно букв, що були позначали староцерковнослов’янські носові голосні: вони або усувалися (Ж), або набували нової функції (А); у середньоукраїнській мові те саме відбулося з єрами. Модифікація попереднього правопису непохибно доводить наявність звукозміни; і хоча цей доказ буває надто запізнений, він додає вагомості попереднім мимовільним помилкам.

Уникання може бути дуже ретельним, набуваючи рис справжнього табу, але воно ніколи не є повним, якщо брати писемну продукцію тієї чи тієї епохи сукупно. Наприклад, Ґалятовський (1663) явно уникав таких відхилень від тогочасної церковнослов’янської мови, як заміна Ђта є на і, о на у, л на в та поміщання и з ы. Та все ж навіть у цій пам’ятці подибуємо написання на кшталт мЂчъ, сЂмъ, шЂсть, ходи́въ, мусЂвъ, вы́риты, оугризнє́тъзамість традиційних мєчъ, сємъ, шєсть, ходилъ, мусЂлъ, вырыти, оугрызнєтъ;тимчасом як ізольовані випадки у < о та і < Ђ можна знайти в інших його друкованих творах. Маючи справу з униканням, дослідник може відстежувати написання виняткові, але й у цьому разі вони набувають вірогідності, лише повторюючися, тобто критерій непоодинокості зберігає чинність.

Діалектні дані й матеріали пам’яток доповнюють себе навзаєм, і якщо покладатися лише на один із цих складників коштом іншого, то можна дійти хибних висновків. У студіях з української історичної фонології обидва ці ухили мали місце. Кримський, приміром, неодноразово висловлював хибні думки, бо спирався на самі лише пам’ятки, вибираючи з них нетипові й випадкові помилки (він, на додачу, часто неправильно зчитував і/або інтерпретував узяті для аналізу уривки, збитий на манівці своїм прагненням віднести риси сучасної української мови до якомога давніших часів). Натомість Зілинський, прекрасний діалектолог, де-не-де у своїх діалектних дослідженнях наважувався робити висновки історичного ґатунку, що ніяк не підтверджувалися пам’ятками й залишалися чистісінькими спекуляціями (які він сам пізніше мусив спростовувати).

Додаткові свідчення можна одержати, розглядаючи потрактування слів, запозичених або українською мовою з інших мов, або іншими мовами з української, а також аналізуючи процеси, що відбувалися в інших мовах, поширених на тій самій території. Перше можна проілюструвати, наприклад, формами на кшталт кальцнЂрь’канцлер’ у Луцькому літописі 1434 р. Запозичене з польської мови, в якій воно мало закритий звук е·, це слово показує, що на той час (а точніше — коли його вперше запозичено) Ђ звучав на півночі Волині ще не як і, а як е·.

Процеси в котериторіальних мовах часто характеризуються рівнобіжними змінами. Наприклад, український перехід и > ü > і має паралель у південному різновиді ідишу; однак такі рівнобіжні зміни не конче мусять збігатися в часі, територіальні межі їх мало коли виявляються тотожні, а наявність причиново-наслідкового зв’язку залишається недоведеною. Природа цих збігів має бути досліджена в майбутніх студіях. Поки що ми здебільшого спроможні тільки фіксувати їх.

Поширення чи непоширення певної звукозміни в одній чи кількох суміжних мовах теж становить інтерес і може допомогти в із’ясуванні її хронології. Проте схожі звукозміни можуть у них відбуватися незалежно одна від одної й у різні часи. Це вимагає критичного підходу до процесів, на позір тотожних. Стан справ слід розглядати в контексті історії відповідних мов і країн. Збіжність не конче є доказом.

 

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти