1. Укладення договору та визначення його змісту на основі правових актів органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування, які є обов'язковими для однієї чи обох сторін договору, має певні особливості. Такими правовими актами є, зокрема, державні замовлення, на основі яких укладаються державні контракти (договори). Відповідно до Закону про поставки продукції для державних потреб державне замовлення — це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності. Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на держаній власності), а також суб'єктів господарської діяльності усіх форм власності — монополістів на відповідному ринку продукції — державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям.

Отже, із державного замовлення як правового акту органу державної влади випливає обов'язок державного замовника та виконавця (коли воно є для нього обов'язковим) укласти між собою державний контракт на умовах, зазначених у держзамовленні. У разі необгрунтованої відмови виконавця від укладення держконтракту на поставку продукції для державних потреб у випадках, коли обов'язковість його укладення встановлена законом та за наявності технічних можливостей його виконання, виконавець сплачує державному замовнику штраф у розмірі вартості державного контракту (ч.2 ст.4 Закону про поставки продукції для державних потреб).

Обов'язок укласти договір може виникати із акта прикріплення покупця до постачальника при поставках товарів за міждержавними (у рамках СНД) економічними зв'язками (Угода про загальні Умови поставок товарів). Перелік підприємств, установ та органїза-

цій усіх форм власності, що на договірних засадах здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами (Закон про державний матеріальний резерв) тощо.

Актами цивільного законодавства можуть бути передбачені особливості укладення договорів на підставі правових актів органів державної влади, влади АРК або органів місцевого самоврядування. Так, відповідно до Закону про закупівлю товарів за державні кошти, укладення договорів про закупівлю за рахунок державних коштів може здійснюватись після проведення однієї з таких попередніх процедур:

1) відкритих торгів;

2) торгів з обмеженою участю;

3) двоступеневих торгів;

4) запиту цінових пропозицій (котирувань);

5) закупівлі в одного постачальника (виконавця).

2. При укладенні договору між сторонами можуть виникати спори щодо обов'язку контрагента укласти договір на пропозицію однієї із сторін, щодо умов майбутнього договору тощо. Якщо учас- никами договору або хоча б одним із них є фізичні особи (не під- приємці), розбіжності між ними за загальним правилом не можуті бути предметом судового розгляду, а отже, жодна із сторін не може бути примушена до укладення договору.

Інша справа, коли укладається договір між юридичними особами, зокрема господарюючими суб'єктами, на основі правового ак4 та органу державної влади, органу влади АРК чи органу місцевого самоврядування. Такі договори, що породжують майново-господарські зобов'язання, є господарськими. Відповідно до ст.75 ГК майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а уповноважена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання ЇЇ обов'язку. Майнові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

Загальний порядок укладення господарських договорів передбачений ст. 181 ГК. Цей порядок зводиться до наступного. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами і скріпленого печатками. Можливе оформления договірних відносин шляхом обміну комплектом документів (листів, факсограм тощо) або шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень. Проект договору (чи іншого документа) може бути запропонований будь-якою зі сторін і надсилається нею у двох примірниках другій стороні. Сторона, яка одержала проект договору, оформляє його відповідно до вимог ч.і ст.181 ГК і повертає один примірник договору другій стороні у 20-денний строк або надсилає відповідь на лист, факсог-раму тощо. За наявності у неї заперечень щодо окремих умов до-

говору вона у цей же 20-денний строк складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, і надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом із підписаним договором.

Ось на цьому етапі укладення договору виникає так званий пе-реддоговірний спір, який може бути або врегульований самими сторонами, або переданий на вирішення суду. За загальним правилом сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, повинна протягом 20 днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною і включити до договору всі прийняті нею пропозиції контрагента. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протокол узгодження розбіжностей, обмін листами тошо).

Можливість передання переддоговірного спору на вирішення суду залежить від того, чи заснований договір на правовому акті органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування (наприклад, на державному замовленні), чи договір укладається на власний розсуд сторін. Коли розбіжності виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта державного органу чи органу місцевого самоврядування та в Інших випадках, встановлених законом, і ці розбіжності не врегульовані самими сторонами, вони вирішуються судом (ч.і ст.649 ЦК). Переддоговірний спір на вирішення суду передає сторона, яка одержала протокол розбіжностей на запропонований нею проект договору. Якщо ж розбіжності, що залишились неврегульованими, у зазначений 20-денний строк не будуть передані на вирішення суду, то пропозиції сторони, викладені у протоколі розбіжностей, вважаються прийнятими, а отже, договір є укладеним (ст.181 ГК).

Інша справа, коли договір укладається не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади АРК чи органу місцевого самоврядування, а внаслідок вільного волевиявлення сторін. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні такого договору, можуть бути вирішені судом у випадках, установлених за домовленістю сторін або законом (ч.2 ст.649 ЦК).

При вирішенні спору, що виник між сторонами при укладенні договору, суд може прийняти рішення щодо спірного пункту договору в редакції однієї Ь сторін, або викласти його у своєму формулюванні, враховуючи інтереси сторін та суспільні інтереси.

3. Зміна і розірвання договору

1. Після укладення договору і зокрема під час його виконання може виникнути потреба у його зміні чи розірванні. Право на зміну або розірвання договору є логічним продовженням свободи сторін на вступ у договірні відносини та визначення змісту договору. За загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Серед підстав припинення зобов'язань ЦК називає домовленість сторін, зокрема домовленість про заміну первіс-

ного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація — ст.604), передання боржником кредиторові відступного (ст.600). Проте за договором на користь третьої особи з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм право сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якшо інше не встановлено договором або законом (ч.З ст.636). У зобов'язанні, забезпеченому порукою, зміна сторонами зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, має наслідком припинення поруки (ч.і ст.559 ЦК).

2. За загальним правилом за відсутності згоди (домовленості) сторін про зміну або розірвання договору він може бути змінений чи розірваний на вимогу однієї із сторін лише за рішенням суду при наявності певних підстав, передбачених договором або законом. Однією із таких підстав є істотне порушення договору другою стороною. Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке спричиняє для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання чи зміну договору, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною. Така шкода може бути виражена у вигляді як реальних збитків та (або) упущеної вигоди, так і моральної (не-майнової) шкоди.

У нормах, що регулюють окремі види договорів, іноді наголошується на істотному порушенні договору однією стороною як підставі для розірвання чи зміни договору. Так, у разі істотного порушення продавцем вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої затовар грошової суми;

2) вимагати заміни товару (ч.2 ст.678 ЦК).

Найчастіше за все в законі формулюються підстави (умови), за наявності яких одна із сторін має право вимагати розірвання договору при порушеннях його другою стороною, хоч ці порушення і не вважаються Істотними. Так, одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти, якщо платник безстрокової ренти:

1) прострочив її виплату більш як на 1 рік;

2) порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти;

3) визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини,які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі тав строки, що встановлені договором (ст.740 ЦК). Згідно з ч.5 ст.27Закону про приватизацію державного майна на вимогу однієї Ізсторін договір купівлі-продажу об'єкта приватизації може бути розірвано за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зо-

бов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Слід розмежовувати випадки, коли у сторони за договором виникає право пред'являти в судовому порядку вимогу про зміну чи розірвання договору, і випадки, коли сторона може в односторонньому порядку відмовитися від договору в повному обсязі або частково. Одностороння відмова від договору (повна або часткова) допускається, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. При цьому стороні не потрібно звертатися до суду для визнання правомірності відмови. Сам факт відмови призводить до повного припинення зобов'язання або до часткової його зміни. Звичайно, це не позбавляє контрагента можливості оспорювати в суді обфунтованість такої відмови на підставі загальних положень ЦК про захист порушених прав (ст.16).

Важливо також з'ясувати, в який момент договір вважається зміненим чи розірваним у разі односторонньої відмови від нього. При зміні чи розірванні договору за домовленістю сторін зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення сторонами домовленості про це, а при зміні чи розірванні договору в судовому порядку — з моменту набрання рішенням суду законної сили (ч.З ст.653 ЦК). При односторонній відмові від договору (у випадках, передбачених договором чи законом) договір слід вважати зміненим чи розірваним з моменту одержання контрагентом повідомлення про відмову (за аналогією з офертою та акцептом при укладенні договору).

Про односторонню відмову від зобов'язання йдеться й у ст.615 ЦК: у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Правило про односторонню відмову від зобов'язання, закріплене у ст.615, має загальний характер, у той час як право на односторонню відмову від договору, передбачене ч.З ст.651, є одним із випадків, що охоплюються загальним правилом ст.615 ЦК.

Право на одностороннє зупинення виконання або відмову від виконання у повному обсязі чи частково передбачене ст.538 ЦК щодо зустрічного виконання зобов'язання. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

3. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли одній чи обом сторонам договору на їх розсуд дозволяється односторонньо відмовитися від виконання договору, незалежно від порушення договору другою стороною. Це, зокрема, стосується таких договорів, в яких обидві сторони наділені таким правом: договору доручення (ч.і ст.1008); договору комерційної концесії (ч.і ст. 1126); договору транспортного експедирування (ст.935); догово-

ру про надання послуг (ст.907). За ініціативою однієї із сторін односторонню можуть відмовитись від договору, зокрема: обдаровуваний за договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому може відмовитись від нього у будь-який час до прийняття дарунка (ч.2 ст.724); комісіонер має право відмовитися від договору комісії, коли строк не встановлений договором (ч.і ст. 1026); наймач має право відмовитися від договору прокату і повернути річ наймодавцеві у будь-який час (ч.і ст.790) тощо.'

Іноді в законі або договорі зазначається строк (термін), до спливу якого контрагент має бути повідомлений про розірвання з ним договору. Так, користувач має право повернути річ, передану йому в безоплатне користування, в будь-який час до спливу строку договору позички. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач повинен повідомити про відмову від договору не пізніше як за 7 днів до повернення речі (ч.і ст.834). Клієнт або експедитор за договором транспортного експедирування мають право відмовитися від договору, попередивши про цс другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку із розірванням договору (ст.935 ЦК).

4. Укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ними цілей. Проте в ході виконання договору можуть виявитися обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. Саме на ці випадки розраховані правила ст.652 ЦК, які допускають можливість зміни або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин. Звичайно, при укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватись (наприклад, враховувати тенденції зростання цін на ринку товарів, кліматичні чи погодні умови у місці виконання зобов'язання тощо).

Зміна обставин вважається істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання ч.і ст.652 ЦК).

При істотній зміні обставин сторони можуть внести зміни або розірвати договір за взаємною згодою. Якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору, він може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких чотирьох умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, щотака зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливостіта обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майновихінтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на щовона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках. Крім названих вище чотирьох умов, за яких можливе розірвання договору, для його зміни необхідна додатково ще одна з таких умов:

1) розірвання договору суперечить суспільним інтересам;

2) зміна договору спричинить для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

5. При зміні договору зобов'язання сторін продовжують діяти відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. В разі розірвання договору зобовязання сторін припиняються.

За загальним правилом, закріпленим у ч.4 ст.653 ЦК, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Цим правилом, зокрема, зміна чи розірвання договору відрізняються від наслідків недійсності договору (правочину). Відповідно до ст.236 ЦК нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обовязки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. За недійсним правочином сторони зазвичай повертаються у попередній стан, тобто кожна із сторін повинна повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, — відшкодувати вартість у грошах. Законом можуть бути встановлені особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ст.216 ЦК).

Особливі наслідки зміни чи розірвання договору можуть передбачатись окремими нормами закону. Так, відповідно до ч.З ст.652 ЦК у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої зі сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору (ч.5 ст.653 ЦК). Це не виключає права сторони вимагати відшкодування й інших збитків, завданих їй іншою стороною істотним порушенням договірних зобов'язань.

РОЗДІЛ III ОКРЕМІ ВИДИ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Підрозділ І ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Глава 54 Ку пі в ля-про даж

§ 1. Загальні положення про купівлю-продаж

1. Відносини учасників цивільного обороту, завдяки яким відбувається обмін товару на гроші або інший товар, опосередковуються договорами про оплатну реалізацію майна (купівля-продаж,поставка, контрактація, міна-бартер, постачання енергетичних таІнших ресурсів тощо).

При цьому виявляється тенденція до універсалізації (консолідації) правил про товарний обіг на основі договору купівлі-продажу, коли загальні положення про купівлю-продаж поширюються й на інші вищезгадані договори, якщо інше не передбачено в самому договорі, законі або не випливає з характеру конкретних взаємовідносин сторін.

У ЦК 1963 р. (ст.224) договір купівлі-продажу розглядався як консенсуальний. За визначенням цього договору, яке дається у ст.655 ІДЕС 2003 p., він може бути як реальним (продавець передає, а покупець приймає майно), так і консенсуальним (продавець зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти майно).

Договір купівлі-продажу спрямований на передачу майна у власність набувачеві, тому у ст.658 ЦК підкреслюється, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом (наприклад, право комісіонера, консигнатора), належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (ст.ст.330, 388, 389 ЦК). Суб'єктами договору купівлі-продажу можуть бути фізичні та юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ст.2 ЦК).

2. Однією з істотних умов договору купівлі-продажу є умова щодо предмета, який характеризується певними кількісними та якісними показниками. ЦК оперує поняттями "майно" і "товар" як синонімами. Предметом цього договору можуть бути як речі, так й ін-

ті об'єкти цивільних прав, зазначені у ст.177 ЦК: валютні цінності, цінні папери, майнові права тощо. Причому предметом купівлі-продажу може бути як товар, який є в наявності у продавця на момент укладення договору, так І той, що буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. До договору купівлі-продажу майнових прав, наприклад майнових прав інтелектуальної власності (ст.424 ЦК), застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав. Це ж стосується і договору купівлі-продажу права вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. Правда, до цих договорів застосовується ще положення про відступлення права вимоги (ст.ст.512— 519 ЦК), якщо Інше не встановлено договором або законом.

ЦК 2003 p. містить чимало нових порівняно з ЦК 1963 p. правил, які стосуються визначення умов щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та упакування товару, які характеризують предмет договору купівлі-продажу і поширюються на договори поставки, контрактації, міни-бартеру тощо, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін за цими договорами.

Продавець повинен передати покупцеві товар, передбачений договором, а також його приналежності та документи, що до нього додаються (технічний паспорт, сертифікат якості тощо) і підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Кількість товару, що передається, встановлюється в договорі у відповідних одиницях виміру або у грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення в договорі порядку її визначення. Якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець має передати покупцеві товари в асортименті, погодженому сторонами, або в асортименті, виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, якщо в ньому асортимент не був визначений.

Важливою умовою договору купівлі-продажу є умова щодо якості товару. Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. За відсутності в договорі умов щодо якості товару продавець має передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Так, стосовно договору міжнародної купівлі-продажу товарів (за Віденською конвенцією ООН 1980 p.) непридатним для звичайного використання вважається товар, якщо у нього відсутні певні якості, і це є перешкодою для його фактичного використання або веде до негативного результату, або збільшує витрати споживача. Якщо продавець при укладенні договору був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

У разі якщо законом встановлені обов'язкові вимоги щодо якості товару (наприклад у стандартах, технічних умовах тощо), то продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам. Продавець і покупець можуть домовитись про передання

товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом. При продажу товару за зразком та (або) описом якість його має відповідати зразку та (або) опису (ст.673 ЦК). Товар, який продавець передає або повинен передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлений договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).

Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором. Важливими тут є загальні правила про порядок обчислення гарантійного строку: 1) він починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу; 2) він продовжується на той час, протягом якого покупець не міг використовувати товар у зв'язку з обставинами, що залежать від продавця, до їх усунення продавцем; 3) гарантійний строк на комплектуючий виріб дорівнює строку на основний виріб і починає спливати одночасно з ним; 4) у разі заміни товару чи комплектуючого виробу неналежної якості на товар (комплектуючий виріб), що відповідає умовам договору купівлі-продажу, гарантійний строк починає спливати з моменту заміни (ст.ст.675, 676).

На відміну від гарантійних строків, які встановлюються, як правило, на товари тривалого користування, строк придатності — встановлений законом або іншими нормативно-правовим и актами строк, зі спливом якого товар (продукти харчування, ліки тощо) вважається непридатним для використання за призначенням. Строк придатності визначається періодом часу, який обчислюється з дня його виготовлення і протягом якого є придатним для використання, або терміном (датою), до настання якого товар є придатним для використання. Продавець повинен передати покупцеві товар, на який встановлений строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку (ст.677 ЦК).

Предмет договору купівлі-продажу може характеризуватись й умовою про комплектність товару. Поняття комплектності означає сукупність основного виробу та комплектуючих його виробів, які складають з основним виробом єдине ціле з метою його ефективного використання. Умова щодо комплектності стосується зазвичай технічно складних виробів, як-от: обладнання, прилади, побутова техніка тощо. Вимоги щодо комплектності встановлюються у договорі або шляхом перерахування виробів (комплектуючих, агрегатів), які підлягають передачі разом з основною річчю, або шляхом вказівки на нормативно-технічний документ (стандарт, технічні умови тощо), яким визначена комплектність товару. Якщо договором купівлі-продажу не встановлено умов щодо комплектності товару, продавець повинен передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться (ч.2 ст.682 ЦК).

Близьким до поняття "комплектність" є поняття "комплект товару" (ст.683), але сутність цих понять є різною. Якщо комплек-

тність розуміється як сукупність основного виробу і комплектуючих його допоміжних виробів, то комплект товару — це певний набір виробів (товарів), кожен з яких має самостійне значення. Але саме такий набір товарів сприяє їх спільному використанню. Це, по суті, складна річ, коли кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням (ст.188 ЦК). Закон про захист прав споживачів (ст.19) забороняє нав'язування покупцеві непотрібних йому товарів шляхом включення їх у комплект, тобто забороняє обумовлювати придбання одних товарів обов'язковою купівлею ще й інших товарів. Зобов'язання щодо передачі товару в комплекті вважається виконаним з моменту передання покупцем усього товару, включеного до комплекту, причому продавець повинен вчинити це одночасно, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

З метою забезпечення збереження товару від пошкодження і втрат, а довкілля — від забруднення, а також прискорення процесу обігу товарів, договором або законом може передбачатись обов'язок продавця передавати товар у певній тарі та (або) в упаковці. Цей обов'язок не поширюється на товари, які за своїм характером, не потребують застосування тари та (або) упакування (наприклад сипучі чи наливні вантажі тощо). Товар має бути переданий у тарі та (або) упакований звичайним для нього способом в упаковку, а за їх відсутності — способом, який забезпечує схоронність товару цього роду за звичайних умов зберігання чи транспортування, якщо договором купівлі-продажу не встановлено конкретних вимог щодо тари та (або) упаковки. Продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, які відповідають вимогам, встановленим актами цивільного законодавства (стандартами, технічними умовами тощо).

Крім обов'язку передати покупцеві товар відповідно до зазначених вище умов щодо кількості, асортименту, якості тощо і в обумовлений строк (ст.663), продавець несе й інші обов'язки за договором купівлі-продажу. попередити покупця про право третіх осіб на товар (права наймача, право застави, довічного користування тощо); зберігати проданий товар, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару (ст.ст.659, 667 ЦК), тощо.

3. За порушення зазначених вище обов'язків до продавця можуть бути застосовані заходи, що матимуть несприятливі для нього наслідки (санкції), зокрема заходи цивільно-правової відповідальності (відшкодування збитків, сплата неустойки, втрата завдатку), відібрання речі, визначеної індивідуальними ознаками, розірвання договору тощо.

Зокрема, якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред'явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі. У цьому разі продавець повинен вступити у справу на стороні покупця. Якщо покупець не виконає цих обов'язків, то продавець не відповідатиме перед покупцем за умови, коли він доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання переданого товару у покупця. Якщо ж продавець був залучений до участі у справі, але ухилився

від участі в н розгляді, він не має права доводити неправильність ведення справи покупцем. У разі вилучення за рішенням суду товару в покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав і не міг знати про наявність цих підстав. Правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним (ст.ст.660, 661 ЦК).

При відмові продавця передати проданий товар покупець має право відмовитись від договору купівлі-продажу, а щодо речі, визначеної індивідуальними ознаками, має право пред'явити продавцеві вимоги про витребування її та передання її відповідно до умов зобов'язання (ст.620 ЦК). Такі ж вимоги можуть бути пред'явлені продавцеві у зв'язку з непереданням ним приналежностей товару та документів, які його стосуються: якщо вони не передані продавцем у встановлений покупцем розумний строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу і повернути товар продавцеві (ст.ст.665, 666 ЦК). Аналогічні правові наслідки настають і при передачі покупцеві меншої кількості товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу. В цьому разі покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він уже оплачений, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором, покупець повинен повідомити про це продавця, і якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар і повинен оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

При порушенні продавцем умов договору щодо асортименту товару покупець має право відмовитися від прийняття та оплати товару, а якщо він уже оплачений, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Якщо ж продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір: 1) прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, І відмовитися від решти товару; 2) відмовитися від усього товару; 3) вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором; 4) прийняти весь товар. Товар, асортимент якого не відповідає умовам договору, вважається прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього. Якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він повинен оплатити його за ціною, погодженою з продавцем. Ініціативу в погодженні ціни на такий товар має проявити продавець у розумний строк, бо в іншому разі покупець оплачує товар за ціною, яка на момент укладення договору застосовувалась щодо аналогічного товару (ст.672 ЦК).

Слід мати на увазі, що в договорі купівлі-продажу сторони можуть обумовити й інші наслідки порушення продавцем умов щодо кількості та асортименту: відшкодування збитків, сплату неустойки за непередання (недопоставку) покупцеві всієї або частини кількості товарів в обумовлені строки та в асортименті тощо.

Правові наслідки передання покупцеві товару неналежної якості, визначені у ст-678 ЦК, залежать від того, які порушення вимог шодо якості товару — істотні чи неістотні — допущені продавцем. Істотними вважаються порушення цих вимог у разі виявлення недоліків, які не можна усунути або усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення. В разі істотного порушення вимог щодо якості товару покупець має право за своїм вибором: І) відмовитися від договору і вимагати повернення оплаченої за товар суми; 2) вимагати заміни товару.

Якщо відступи від умов договору щодо якості є неістотними, то, незалежно від можливості використання товару за призначенням, покупець може вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення

Предыдущая 54 55 56 57 58 59 606162 63 64 65 66 67 68 69 Следующая