1) при загибелі майна, переданого в управління. Оскільки предметом договору є чітко визначене майно, його відсутність робитьнеможливим здійснення стосовно нього дій з управління;

2) внаслідок заяви однієї сторони при закінченні строку договору, оскільки згідно з ч.2 ст. 1036 ЦК сам по собі сплив строку договору не має наслідком його припинення. У разі відсутності заяви однієї з сторін про це дія договору триває на такий же строк,і лише заява сторони про небажання продовжувати договірнівідносини у зв'язку зі спливом строку, передбаченого договором,припиняє його;

3) у разі смерті фізичної особи-вигодонабувача або ліквідаціїюридичної особи-вигодонабувача. Ця норма є диспозитивною і вДоговорі може передбачатись інше. Оскільки вигодонабувачем мо-

же бути як сам установник управління, так і третя особа, то можливі різні варіанти:

а) так, якщо помирає фізична особа або ліквідується юридична особа, які були вигодонабувачами, саме для яких і було установлено управління майном, то зникає сенс в такому управлінні, і договір припиняється. Проте якщо управління здійснювалося досить ефективно, приносило доходи, і установник управління бажає зберегти відносини, в договорі може бути передбачено, що в разі смерті чи ліквідації вигодонабувача всі вигоди від управління будуть спрямовуватися установнику управління або іншій особі за його вказівкою;

б) смерть установника управління не припиняє договір управління майном на користь вигодонабувача. Права і обов'язки установника управління при цьому переходять до його спадкоємців;

в) якщо ж вигодонабувачем є сам установник управління, то його смерть, за загальним правилом, не припиняє договір, оскільки,по-перше, цей договір не пов'язаний безпосередньо з особистістюустановника управління, а пов'язаний з правом власності на певнемайно, яке переходить у спадщину. По-друге, перехід права власності на майно, що є предметом договору, не має наслідком припинення договірних відносин. По-третє, до прийняття спадщинипотребуються певні дії з управління майном померлого, які здійснюються відповідно до закону або договору, що укладається з нотаріусом. Тому недоцільно було б припиняти дію договору управління майном, укладеного за життя установника управління, щобпісля його смерті цей договір припинити, а потім знов укластистосовно цього ж майна. Крім того, спадкоємці можуть бути заінтересовані в продовженні дії договору, який виконувався управителем досить ефективно;

г) якщо вигодонабувачем — установником управління була юридична особа, яка ліквідувалася, то внаслідок цього факту договір управління її майном, як і будь-які зобов'язання, припиняється;

4) у разі визнання фізичної особи — установника управліннябанкрутом припиняється дія договору управління майном, на якезвертається стягнення і яке спрямовується на погашення заборгованості перед третіми особами;

5) при відмові вигодонабувача від одержання вигоди за договором, оскільки, як і у випадку смерті вигодонабувача, втрачаєтьсясенс в такому договорі. Незважаючи на те, що в п.4 ч.і ст.1044 ЦКне зазначено, як у п.З, тс, шо інше може передбачатись договором,перешкод в цьому немає, і якщо вигодонабувач, яким є третя особа, відмовляється від вигоди, а установник управління незаінтересований в припиненні договору, його дія може тривати, авигодонабувачем стане установник управління;

6) у разі визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім. Обмеження його цивільної дієздатності або його смерть стають підставою для припинення договору управління майном, оскільки останнє припускає особисте виконання зобов'язань управителем, більш того, такс, що здійснюється професійно. Втрата певного обсягу дієздатності або зникнення особи (її неіснування фактично чи фізично) унеможливлюють особисте здійснення нею повноважень. 658

Очевидно, поряд із зазначеними в п.5 ч.і ст.1044 UK підставами припинення договору управління майном логічно було б позначити й припинення юридичної особи-управителя, оскільки її ліквідація сама по собі робить неможливим здійснення подальших дій, а злиття, приєднання, виділення та поділ певною мірою змініюють юридичну особу, з якою укладався договір;

7) внаслідок відмови як управителя, так і установника управління від договору в односторонньому порядку, що може виступати підставою припинення договору не в будь-якому разі, а коли ця відмова викликана неможливістю управителя здійснювати управління майном. Передусім ця норма покликана забезпечити інтереси як управителя, який став не в змозі виконувати свої повноваження внаслідок, наприклад, тривалої хвороби, так і установника управління. Проте якщо ініціатива виходить від управителя, а неможливість виконання ним договору не є очевидною, він повинен це довести установнику управління. Ще складніша ситуація, коли неможливість виконання договору управителем стає зрозумілою установнику управління, а не управителю, з чим останній може й не погоджуватися. В такому разі одностороння відмова установника управління має мати для цього обгрунтовані підстави. Інакше управитель може оскаржити дії установника управління як такі, що є безпідставним розірванням договору;

8) крім неможливості виконання управителем договору, цей договір в односторонньому порядку може припинитись внаслідокнічим не обумовленої відмови від нього установника управління.Ця підстава пов'язана з обов'язковою виплатою управителеві всієїплати, передбаченої договором (тобто за весь строк його дії).

У першому і другому випадках відмови однієї сторони від договору ця сторона повинна повідомити другу сторону про це за 3 місяці, зі спливом яких договір припиняється. В договорі може передбачатись інший строк;

9) з внесенням доповнень до ЦК зазначено Й таку підставу припинення договору управління майном, як повне завершення сторонами його виконання. Напевно, мається на увазі така загальна підстава припинення зобов'язань, як виконання, проведене належнимчином (ст.599 ЦК), хоча припинення договору довірчого управління має свою специфіку. Тому, очевидно, ця підстава припиненнядоговору буде застосовуватися насамперед при виконанні усіх зобов'язань перед установником управління іпотечними активами(ст.36 Закону про іпотечне кредитування);

10) договір управління майном може припинятися достроково,якщо це передбачено самим договором. Спори з цього приводу вирішуються судом.

т :.і

Глава 71 Позика. Кредит. Банківський вклад

Об'єднання трьох зазначених у назві цієї глави правових категорій зумовлено єдиною правовою природою. Історично ці поняття грунтуються на латинському терміні mutuum (частковий синонім creditum — позика), що означав передачу родових речей (особливо грошей) позичальнику з тим, щоб останній через деякий час повернув таку ж кількість речей того ж роду та такої самої якості.

Позика

1.У ст.1046 ЦК з незначними редакційними змінами надається визначення договору позики, що містилось у ст.374 ІДК 1963 р.

Самостійний характер договору позики зумовлений наявністю суттєвих ознак, що відрізняють його від інших цивільно-правових договорів. Правила щодо договору позики застосовуються до кредитних зобов'язань, якщо інше не визначено положеннями про кредитний договір і не суперечить самій суті відповідних зобов'язань.

Об'єктом позикових відносин можуть бути грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками. Поняття "грошові кошти" охоплює готівку, тобто грошові знаки національної валюти України — банкноти і монети, а також кошти на рахунках у банках та депозити до запитання (Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів").

Відповідно до ст.192 ЦК функцію законного платіжного засобу виконує грошова одиниця України — гривня. Родові ознаки речей, що передаються у позику, характеризуються ознаками, визначеними у ст.184 ЦК. Речі, визначені індивідуальними ознаками, не можуть бути предметом позики.

Особливість договору позики полягає у тому, шо позичальник отримує предмет позики у власність.

2. Договір позики належить до групи реальних договорів і, відповідно, вважається укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Будь-яка обіцянка надати у майбутньому позику, момент підписання договору, або вказівка у договорі на строк, протягом якого відбудеться передача позики, не мають юридичного значення. Договір набуває чинності лише з моменту, коли позикодавець передає предмет позики позичальнику. Саме з моменту передачі грошей або речей, що є предметом позики, позичальник стає їх власником. На предмет позики поряд з іншим майном, що належить позичальнику, може бути звернуто стягнення за його зобов'язаннями.

Обмежень за колом суб'єктів договір позики не має. Універсальний характер цього договору зумовлений можливістю участі в ньо-

cty будь-яких учасників цивільних відносин, що зазначені у ст.2 ЦК. Договір позики є одностороннім договором. Позикодавець за договором набуває лише права, позичальник — обов'язки. Після передачі предмету позики позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, а позикодавець набуває права вимоги щодо повернення суми позики або певної кількості речей того ж роду та такої ж якості.

Позика грошових коштів може бути здійснена як у гривнях, так і в іноземній валюті. Відносини позики іноземної валюти та валютних цінностей на території України повинні відповідати вимогам Декрету про систему валютного регулювання та положенням іншого валютного законодавства України.

3. У ст.1047 ЦК передбачені спеціальні умови щодо форми договору позики, що укладається між фізичними особами. На відміну від загального правила стосовно форми правочинів (ст.205 ЦК),договір позики на суму, що не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходівгромадян, повинен бути вчинений у письмовій формі. Вартість родових речей, шо передаються у позику, встановлюється за домовленістю сторін. Вартісна оцінка родових речей є підставою для визначення форми договору. У випадках коли позикодавцем є юридична особа, письмова форма є обов'язковою незалежно від сумипозики. Недодержання письмової форми договору позики не маєнаслідком його недійсність, але позбавляє сторони права, у випадку виникнення судового спору, посилатися для підтвердженняфакту позики на свідчення свідків (ст.218 ЦК).

На підтвердження укладення договору позики та його умов, у тому числі і договору позики між громадянами на суму, що не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, може бути представлена розписка позичальника або інший документ (наприклад розрахунковий або товаророзпорядчий документ, письмове прохання позичальника про відстрочку повернення отриманих грошей або речей, листи та ін.), який засвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. У разі виникнення спору рішення суду може грунтуватися на показаннях свідків, якщо сума позики не перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у 10 разів, або якщо сума позики перевищує цей розмір, але виникла в наслідок кількох позикових правочинів, кожен з яких не перевищує зазначеної межі.

4. У ст.374 ЦК 1963 p. передбачалось, що договір позики міжгромадянами є виключно безвідплатним. Зараз ЦК передбачає, щодоговір позики може бути як відплатним, так і безвідплатним. Умови відплатності за договором позики встановлюються сторонами.Якщо інше не передбачено законом або договором позики, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів відсуми позики у розмірах і в порядку, передбачених договором. Якщо у договорі не визначений розмір процентів, їх розмір встановлюється на рівні облікової ставки НБУ. Якщо сторонами не встановлено домовленості щодо строків виплати процентів, позичаль-

ник зобов'язаний щомісячно виплачувати проценти до дня повернення позики (ст.1048 ІДК).

Договір позики має бути безпроцентним, якщо: І) він укладений на суму, яка не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний Із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками. Умова договору позики про відплатність є недійсною, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін.

Так само недійсною є умова про одержання винагороди позикодавцем за передані речі, визначені родовими ознаками.

5. Обов'язком позичальника є дії, спрямовані на поверненняпозикодавцеві позики (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого ж родута такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк тав порядку, що встановлені договором. Порядок повернення сумипозики (щомісяця, певними частками, іншим способом) визначається договором. Правила про строки повернення позики маютьдиспозитивний характер і застосовуються у тих випадках, коли порядок і строки повернення суми позики не визначені в умовах договору. У випадках коли строк повернення позики договором невстановлено або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом ЗО дніввід дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше невстановлено договором.

Якщо інше не передбачено договором позики, сума безпроцентної позики може бути повернена позичальником достроково. У випадку коли у договорі процентної позики відсутні умови щодо дострокового повернення суми позики, таке повернення можливе лише за згодою позикодавця.

Зобов'язання позичальника повернути суму позики вважається виконаним у момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Розпорядження позичальника на списання коштів з власного поточного рахунку з метою їх перерахування для погашення позики не є підставою для припинення його зобов'язання перед позикодавцем. Списання грошових коштів з рахунку позичальника не звільняє його від відповідальності за повернення суми позики, якщо ці кошти не надійшли на рахунок позикодавця.

6. Наслідки порушення договору позичальником відповідно дост.1050 ЦК визначаються загальною нормою ст.625 цього Кодексу.Позичальник не звільняється від відповідальності за неможливістьвиконання ним грошового зобов'язання. При цьому позичальник,який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогупозикодавця повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не вста-

новлений договором або законом. Відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення речей, визначених родовими ознаками, передбачає сплату неустойки (штрафу, пені), яка відповідно до ст.549 UK може бути сплачена позичальнику у вигляді грошової суми, що обчислюється у відсотках, або передана у вигляді іншого майна. Предметом неустойки може бути як рухоме так і нерухоме майно.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у позикодавця збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань. При цьому проценти на неустойку не нараховуються. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за інших обставин, які мають істотне значення.

Сплата суми неустойки або передання іншого майна не звільняє позичальника від виконання свого обов'язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє позикодавця права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за договором позики. Слід також враховувати положення ст.617 ЦК, яка передбачає, що позичальник звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом позичальника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Сума неустойки нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК.

7. У тих випадках, коли умовами договору передбачено повернення позики частинами (з розстроченням), в разі порушення позичальником строку повернення чергової частини позикодавецьмає право вимагати дострокового повернення частини позики, шозалишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно дост.1048 ЦК. Позичальник повертає проценти за весь строк, щовстановлений у договорі, якщо про це у договорі є домовленістьсторін.

8. Позичальнику надається право у судовому порядку оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі фактично не були одержані ним від позикодавця або були одержані уменшій кількості, ніж встановлено договором. Оспорювати договірпозичальник вправі і в тому випадку, коли ним видана розписка(ст.1051 ЦК).

9. Умова про забезпечення повернення позики не є істотноюабо необхідною для договору зазначеного виду. Позика може надаватися і без забезпечення. Проте якщо забезпечення передбачається договором, позикодавець набуває додаткових прав.

У випадку невиконання позичальником обов'язків, передбачених договором позики, щодо забезпечення повернення позики (наприклад, неможливість укладення договору поруки, застави або ненадання банківської гарантії та ін.), а також у разі втрати або погіршення Його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності (наприклад, банкрутство поручителя, знецінення об'єкта застави або цінних паперів, що були у заставі), позикодавець за загальним правилом (якщо інше не встановлено договором) має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК. Тобто позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо Інше не встановлено договором або законом.

Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Проценти не сплачуються, якщо договір позики укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, І не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін, а також у випадку передачі позичальникові речей, що визначені родовими ознаками.

До умов щодо забезпечення виконання зобов'язання позичальником застосовуються правила ст.579 ЦК про заміну предмета застави. Так, при загибелі предмета застави, вилученні його з цивільного обігу або якщо заставодавця на законних підставах позбавлено права власності на предмет застави, відповідні наслідки можуть настати лише у випадку, коли заставодавець відмовився поновити або замінити його рівноцінним майном, якщо він не позбавлений цього права згідно з умовами договору застави.

10. Стаття 1053 ЦК передбачає можливість новації боргу. Новація боргу у позикове зобов'язання повинна здійснюватися з дотриманням вимог ст.604 ЦК, що регулює особливості припинення зобов'язання за домовленістю сторін. За домовленістю сторін борг, шо виникає з договорів купівлі-продажу, найму майна або з інших підстав (так зване первісне зобов'язання), може бути замінений позиковим зобов'язанням (новим зобов'язанням). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, передбачених законом.

Заміна боргу за договором позики провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа — незалежно від суми.

Кредит

1. У вузькому розумінні під поняттям "кредит" можнарозглядати грошові кошти,які банкзобов'язується надати або вже надав

664 . .

позичальникові в розмірі і на умовах, передбачених кредитним договором, і які підлягають поверненню разом з відсотками, що нараховуються на них. З іншого боку, кредит — це грошова сума, яка отримана позичальником від банку на підставі кредитного договору і підлягає поверненню разом з відсотками на неї.

У широкому розумінні кредит — це право відношення кредитора (банку або іншої фінансової установи) та позичальника в зв'язку з виникненням, виконанням, забезпеченням виконання та припиненням зобов'язань за кредитним договором. Таке правовідно-шення називається кредитним правовідношенням. Об'єктом кредитного правовідншення є гроші як особливий різновид речей.

2. Кредитний договір регулює кредитні відносини між різними учасниками цивільного обігу. Коло кредитодавців (кредиторів) за цим договором обмежується банківськими та іншими фінансовими установами. Відповідно до ст.1 Закону про фінансові послуги фінансовою установою визнається юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Правовий статус та особливості діяльності зазначених установ регламентуються відповідними законодавчими актами (закони про Національний банк України, про банки, про фінансові послуги, про кредитні спілки, про платіжні системи та переказ грошей в Україні, про фінансовий лізинг, про страхування, про інститути спільного Інвестування). Позичальниками у кредитному договорі можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи.

Предметом кредитного договору, як правило (за винятком комерційного кредиту), є грошові кошти (кредит). Гроші, що є предметом кредитного договору, можуть надаватись у національній та Іноземній валюті у готівковій та безготівковій формі.

У ст.1 Закону про фінансові послуги передбачено, шо фінансовим кредитом є кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під певні проценти. Поняття банківського кредиту визначається як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (ст.2 Закону про банки). На відміну від інших позикодавців, банк, як правило, надає грошові кошти, що не належать Йому на праві власності. Це кошти, що залучені банком від його клієнтів. Більш того, банківський кредит обтяжений правами вимоги з боку клієнтів банку (у випадку ліквідації банку ці вимоги включаються у ліквідаційну масу).

Відповіднодо ст.47Закону про банки до кредитних операцій належать:

66S

— розміщення залучених коштів від свого імені, на власнихумовах та на власний ризик;

— організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням

клієнтів;

— здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені(включаючи андеррайтинг — купівлю на первинному ринку ціннихпаперів з наступним їх перепродажем інвесторам; укладення договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп зафіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладанняна покупця обов'язку робити все можливе, щоб продати якомогабільше цінних паперів, не беручи зобов'язання придбати будь-якіцінні папери, що не були продані);

— надання гарантій і поруки та інших зобов'язань від третіхосіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

— набуття права вимоги на виконання зобов'язань у грошовійформі за поставлені товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);

— лізинг та ін.

Проте зазначені банківські операції не регулюються кредитним договором, а оформлюються відповідними цивільними правочинами.

При укладенні кредитного договору необхідно керуватися ст.49 Закону про банки, яка передбачає ряд заборон і обмежень, що стосуються умов здійснення окремих банківських операцій. Так, банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе лише з дозволу НБУ. Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватися основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватися встановлених НБУ вимог щодо концентрації ризиків.

Банк не може надавати кредит під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним за депозитами. Виняток можливий лише у випадку, коли при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Банк має право видавати бланкові (без забезпечення) кредити за умов додержання економічних нормативів. Основними ознаками кредиту є строковість, платність і зворотність. Надання безпроцентних кредитів допускається як виняток у випадках, прямо передбачених законом.

Кредитний договір є консенсуальним (вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами за всіма істотними умовами), двостороннім (встановлює права і обов'язки як для кредито-давця, так і для позичальника) та відплатним (обов'язкова відплат-ність фінансових послуг з надання кредиту у вигляді процентів)-При його укладенні кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит І набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту і несе зобов'язання шодо своєчасного його поверненню та сплати процентів.

Істотними умовами кредитного договору, шо визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів. Проценти за користування кредитними коштами нараховуються з моменту зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника, а не з моменту укладення договору або дати, з якої кредитодавеиь зобов'язаний був надати грошові кошти. Це правило зумовлене тим, що проценти на суму кредиту сплачуються за час реального користування грошовою сумою, За згодою кредитодавця та позичальника в договорі можуть бути передбачені інші умови, наприклад, цільовий характер кредитування, договірне списання, право банку видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання у разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за користування ним.

На кредитні відносини поширюються загальні положення про позику, якщо особливе регулювання не встановлене законом або не випливає із суті кредитного договору.

3. На відміну від договору позики, кредитний договір має укладатися у письмовій формі, незалежно від суми кредиту. Якщо кредитний договір містить умову про заставу нерухомого майна, а також в інших випадках, встановлених законом, такий договір підлягає нотаріальному посвідченню та реєстрації в порядку, передбаченому законом (ст.577 ЦК).

Недотримання сторонами письмової форми має наслідком недійсність кредитного договору. Такий договір вважається нікчемним. У цьому разі визнання правочину недійсним судом не вимагається. Правові наслідки недійсності такого договору передбачені ст.216 ЦК.

4. Статтею 1057 ЦК визначені особливості комерційного кредиту. Юридична природа комерційного кредитування характеризується можливістю авансування, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг. Особливість комерційного кредитування полягає в тому, що правовим діям однієї сторони, зумовленим переданням у власність грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, кореспондують правові дії другої сторони шодо передачі товару, виконання робіт або надання послуг.

Суб'єктами комерційного кредитування можуть бути будь-які юридичні особи та фізичні особи-підприємці. На відміну від надання позики або банківського кредиту комерційне кредитування не може бути оформлене як самостійна договірна конструкція. Здійснюється комерційне кредитування в межах відповідного зобов'язання з реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг.

Так, наприклад, на виконання зобов'язань за договором купів-лі-продажу, комерційний кредит може бути наданий покупцем продавцю у формі авансу або попередньої оплати товарів і навпаки, продавцем покупцю шляхом відстрочення або розстрочення оплати товарів. При цьому товар, що передається продавцем покупцеві, може належати до категорії як родових, так і індивідуально визначених речей.

До комерційного кредиту застосовуються положення відповідних статей ЦК, що регулюють відносини за кредитним договором

та договором позики, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання. Стаття 1057 ЦК встановлюється правило про те, що надання комерційного кредиту можливе лише в зв'язку з виконанням певного зобов'язання.

5. Кредитодавець може відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі в окремих випадках.

Одним з таких випадків є порушення процедури визнання позичальника банкрутом. Відповідно до ст.11 Закону про відновлення платоспроможності боржника процедура визнання позичальника банкрутом розпочинається з моменту винесення суддею ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій зазначається про прийняття заяви до розгляду, введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду та інші елементи процедури.

До інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений, можна віднести, наприклад, ненадання документальної звітності за договором, незадовільну структуру балансу позичальника тощо.

6. На відміну від кредитодавця, позичальник вправі відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі незалежно від будь-яких умов, але це право може бути реалізоване лише доотримання суми кредиту. Сума кредиту вважається отриманою змоменту зарахування коштів у безготівковій формі на рахунок, щоналежить позичальникові, або з моменту отримання позичальником готівки у касі кредитодавця. Прийнявши рішення про відмовувід одержання кредиту, позичальник зобов'язаний повідомити проце кредитодавця до передбаченого договором строку його надання,якщо інше не встановлено договором або законом.

7. Невиконання позичальником передбачених договоромобов'язків щодо цільового використання кредиту передбачає виникнення у кредитодавця права відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором. Відмову у наданні кредитуслід розглядати як підставу для розірвання договору у повному обсязі або частково відповідно до ч.З ст.651 UK.

§ 3. Банківський вклад

1. Поняття договору банківського вкладу збігається із поняттям депозиту, що визначено у ст.2 Закону про банки, відповідно до якої це кошти в готівковій або в безготівковій формі, у валюті України чи в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладникові відповідно до законодавства України та умов договору. Однією стороною у договорі банківського вкладу (депозиту) виключно банківська установа (ст.47 Закону про банки передбачено, шо операції, пов'язані з прийманням вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб, належать до виключно банківських операцій), ін-

т стороною (вкладником) може бути як фізична, так і юридична особа.

Договір банківського вкладу є реальним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошову суму (вклад). За договором банківського вкладу (депозиту) кошти в готівковій або у безготівковій формі, що передані вкладником, стають власністю банку, який у свою чергу використовує їх при здійсненні так званих активних операцій (наприклад, кредитування суб'єктів цивільного обігу).

Водночас у банка виникає зобов'язання шодо повернення вкладнику такої ж самої суми грошей та нарахованих на цю суму процентів або доходу в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу є одностороннім, з моменту його укладення банк має обов'язок повернути суму вкладу та нараховані проценти, а вкладник набуває права вимагати виконання зазначених дій. Зобов'язання банку щодо нарахування і виплати процентів або доходу в іншій формі характеризує цей договір як від-платиий.

2. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізичнаособа, кваліфікується як публічний договір (ст.633 ЦК). Банк немає права відмовитися від укладення договору банківського вкладуз громадянином за наявності у нього можливостей надання фінансових послуг. Можливості банкуй зумовлені наявністю банківськоїліцензії, технічного оснащення для прийняття вкладів; економічними нормативами, що встановлюються НБУ відповідно до вимогчинного законодавства; відсутністю інших причин, що позбавляють банк можливості прийняти вклад. Банк не має права надаватиперевагу одному вкладнику перед іншим щодо укладення договору, якщо інше не встановлено законом. Умови договору банківського вкладу встановлюються однаковими для всіх вкладників,крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Проте слід зазначити, що це правило діє лише для вкладів, що приймаються на одних і тих самих умовах. Банк має можливість змінювати свої процентні ставки залежно від строку дії договорів, суми вкладів, видів вкладів, умов повернення вкладу та інших умов. У разі необгрунтованої відмови банку від прийняття вкладу громадянин має право звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих такою відмовою. Умови договору банківського вкл

Предыдущая 80 81 82 83 84 85 868788 89 90 91 92 93 94 95 Следующая