ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ОСНОВНІ ПИСЕМНІ ПАМ’ЯТКИ РАННЬОСЕРЕДНЬОУКРАЇНСЬКОЇ ДОБИ

 

* * * Загальний занепад культурного життя в порівнянні з давньоукраїнським періодом виявився не лише в зменшенні кількості створюваних пам’яток, але й у помітному збідненні жанрового розмаїття. Представлено такі жанри 12:

 

 

12Рівень дослідженості пам’яток ранньосередньоукраїнської доби теж є нижчий. Якщо давньоукраїнські пам’ятки були предметом зацікавлення науковців і українських, і російських, то проблеми ранньосередньоукраїнського періоду останніх майже не обходили. Через неуважне ставлення силу пам’яток знищено навіть за недавніх часів, і тільки порівняно невелику кількість із-поміж них опубліковано. У поданому переліку здебільшого фігурують пам’ятки, що були цілком або в уривках опубліковані, й почасти ті, що їх бодай коротко описано в науковій літературі. По державних архівах та приватних збірках їх, безперечно, зберігається ще чимало. Певне уявлення про такі пам’ятки можна дістати, запізнавшися з працею П. Владімірова «Обзор южнорусских и западнорусских памятников от XI до XVII ст.», Киев, 1890 (в якій, одначе, не розрізнено як слід українські пам’ятки від білоруських і не охоплено XVII ст.), та з інших описів неоприлюднених рукописів. Бібліографію таких описів можна знайти у виданому Л. Махновцем біобібліографічному словнику «Українські письменники» (К, 1960, т. 1, с. 885-953). Проте впорядковано ці описи за місцем теперішнього чи колишнього зберігання рукописів, тому українські пам’ятки в них не виокремлено. До того ж, більшість описів ігнорують національні та реґіональні характеристики перелічених пам’яток і подають усі кириличні рукописи посполу, не відносячи їх до того чи того народу. Найкращі описи цитують уривки з пам’яток, але часто замалі, щоб на їх підставі визначити місце написання. Більшу кількість українських пам’яток середньоукраїнської доби (відносно) подибуємо в описах В. Перетца (у двох серіях: «Новые труды по источниковедению древнерусской литературы й палеографии», КУИ та ЖМНП 1905-1917, і «Отчет об экскурсии Семинария русской филологии», КУИ 1910-1916) та І. Свєнціцького, але навіть вони охоплюють і неукраїнські тексти. Досі немає ні всеохопного загального опису середньоукраїнських рукописів, ні навіть їх реєстру.

 

 

1. Євангелії: Kop. Єв. 1401 р., написана в Королеві (Кірайгазі) на Закарпатті (Виноградівський район); Кам.-Буз. Єв., 1411 р., написана в Кам’янці-Струмиловій, що на північ віді Львова, з елементами Євтимієвої правописної реформи; Єв. 169 кін. XV ст. з північноукраїнськими рисами; Четв. Єв. бл. 1500 р., написана в Четвертні під Луцьком; Молд. Єв. 1502 р.; Єв. Пер.бл. 1510 р., імовірно український список білоруського ориґіналу; Мих. Єв. до 1526 р. зі Свято-Михайлівського монастиря в Києві; Креш. Єв. 1552 р. зоколиць Білгорая; Перес. Єв. 1556-1561 рр., написана частково у Дворці поблизу Заслава в Хмельницькій обл., частково в Пересопниці на північний захід від Рівного ігуменом Григорієм та Михайлом Васильовичем із Сянока з використанням Євтимієвого правопису, почасти взорована на польських текстах, але в цілому найбільш відкрита щодо вживання живомовних елементів у Святому Письмі; Ліск. Єв. 1560 р. зПідляшшя; Верб. Єв. 1560 р., написана у Вербі під Володимиром-Волинським середньоболгарською мовою з українськими нашаруваннями; Загор. Єв. 1563 р. (поблизу Володимира-Волинського); Кам.-Буз. Єв. 1567 р., написана в Кам’янці-Струмиловій; Єв. 452,1570 р., з рисами південно-західного наріччя української мови; Тур. Єв. 1570 р. з Турійська на північ від Ковеля; Довг. Єв. 1571 р. (поблизу Радзина-Підляського); Вол. Єв. 1571 р., написана Петром, імовірно у Володимирі-Волинському, з численними білоруськими рисами. Лише частково сюди належать учительні Євангелії, коментовані уривки з Євангелій для використання в казаннях, репрезентовані Трост. Уч. Єв. бл. 1560 р., з Тростянця, написаною священиком Григорієм з Борислава, що на Львівщині, ймовірно з деякими бойківськими рисами. Щодо Свишт. Єв. 1568 р.-див. 29.5 13.

 

 

13Я. Ісаєвич (Полиграфия 1964, 7) і О. Губко (Архіви України 1969) стверджують, що т. зв. середньошрифтова Московська Євангелія (бл. 1555 р.) була виконана українським друкарем і має українські мовні риси. О. Мацюк (Архіви України 1971) припускає, що вона була видрукувана в Україні. Побіжний аналіз тексту не дозволив виявити в ньому якихось українських рис.

 

2. Інші тексти Святого Письма представлені такими пам’ятками, як: Пс. 1397 р., Псалтир, написаний рукою писаря Спиридонія, ймовірно киянина, за взірцем пізніх давньоукраїнських рукописів, з незначними інноваціями євтиміївського ґатунку; Ап. Ант. XV ст. (Антоновець біля Крем’янця), т. зв. Апостол, тобто Дії та Послання святих апостолів; пізніше й кілька дещо зукраїнізованих списків церковнослов’янсько-білоруської Біблії Ф. Скорини 1517—1519 рр. або уривків з неї; Жугай, виконаний Василем Жугаєм з Ярослава 1568 або 1569 р., Лук. Терн. — переписаний Лукою з Тернополя 1569 р., і Дм. Зіньк. — переписаний писарем Дмитром із Зінькова (над р. Ужицею на Поділлі) та священиком Іваном з Маначииа (поблизу Волочиська у Хмельницькій обл.), імовірно в 1573-1576 рр. Деякі українізми можна подибати в Крех. Ап., пам’ятці в ґрунті речі білоруській, написаній імовірно між 1563 і 1572 рр. Ще раніше, 1543 р., Скоринин Псалтир переписав Парфен із Кобринщини або Пінщини, але, оскільки ця пам’ятка не опублікована, неможливо сказати, чи має вона якісь українські риси. Три переклади книг Біблії пов’язуються з т. зв. зажидовілими, сектою, відомою завдяки розгорнутій діяльності в Росії (Новгороді та Москві), але посталою, як гадають, у Києві. Серед них треба згадати переклади з гебрайської книг Даниїла та Естер, а також Псалтиря, здійснені в XV ст. Із-поміж них Псалтир, перекладений жидом Федором у Москві або Новгороді не пізніше, ніж 1473 р., звичайно ж, зовсім не має українських рис. Книга Естер збереглася в російському списку XVI ст., з якого прозирають певні поліські риси. Найближче до української мови стоїть саме книга Естер, яка, втім, являє собою, з мовного погляду, мішанку поліських і білоруських рис. Якщо ці пам’ятки для історичної фонології української мови й мають бодай якесь значення, то в усякому разі дуже невелике. Щодо Мукач. Пс. — див. 29.5.

 

3. Казання, тлумачення церковних текстів, молитви, житія святих і збірки таких текстів. Окрім учительних Євангелій (див. вище пункт 1), можна згадати такі пам’ятки: Ужг. півуст. — збірка молитов, псалмів, чернечих правил поведінки, календарних таблиць тощо, доєвтиміївського письма, складена на початку XV ст., імовірно на Мараморощині; два списки Ізмар(агда), збірки церковних учительних текстів, євтиміївського письма, з деякими білоруськими рисами, написаної до 1496 р., можливо на Київщині або Поліссі; Чет. 1489 р. — житія святих (μηλαιον) і учительна збірка, написана в Кам’янці на Лосні (на північний захід від Берестя) двома писарями, з яких перший, мабуть, білорус, а другий походив з Берестейщини або Підляшшя; Фіоль — книги, видрукувані Швайпольтом Фіолем (Веєлем) у Кракові 1491 р.: «Осмогласник», «Часословец» і, ймовірно під ту саму добу, «Триодь постная» та «Триодь цвЂтная», — церковнослов’янські болгарської редакції, але з домішкою українських рис і навіч українські, коли брати коротенькі редакторські або видавничі нотатки на титульних аркушах перших двох із-поміж них 14; Прол. 1518 р., написаний у Спасі поблизу Старого Самбора; Прол. 1530 р., написаний у Луцьку Макарієм Львовичем із Гольшан; Іваничівська Мінея, написана 1547 р. (читанка на липень і серпень) і 1579 р. (решта); О обр(азЂх. О крстЂ), сер. XVI ст., догматична розправа, білоруський список, що зберіг деякі риси українського першотвору. Майже цілком білоруський є Прол. 1489 р., написаний у Кам’янці поблизу Берестя якимось Березкою з Новогрудка. Осібно стоїть Надьф. ур., уривок із житія Бориса та Гліба, переписаний на початку XVI ст. з давньоукраїнського першовзору, та Любл. ур. сер. XVI ст., два уривки з апокрифічного житія Юрія Змієборця та з Різдва Богородиці, ймовірно західнополіські.

 

 

14 З друкарні Степана Дропана, що нібито існувала у Львові бл. 1460 р., жодних книжок не збереглося.

 

4. Церковні послання, як і слід очікувати, мало що дають для історичної фонології української мови через свій підкреслено штучний стиль і правопис. Поселство митрополита Київського Мисаїла до папи Сікста IV, написане 1476 р. у Вільні, має в Потієвому виданні 1605 р. білоруську основу з численними церковнослов’янськими нашарованнями; використати тут можна лише видобуті з-під цієї оболонки поодинокі українізми. Так само й послання "руських князів" до Константинопольського патріарха з приводу висвячення Йони Глезни бл. 1490 р. написане церковнослов’янською мовою з домішкою білоруської. Обидві ці пам’ятки (Поселство, Глезна) можуть правити за типові приклади цього жанру писань.

 

5. Філософія та натуральна історія. У цій галузі представлено писання зажидовілих. Написані чужинцями й наявні здебільшого в пізніших (XVI ст.) російських списках, вони мають невелику вартість з погляду історії української мови. Навіть якщо спробувати відтворити їхню ориґінальну структуру XV ст., більшість із них скорше належать до білоруської спадщини. Трохи більшу кількість українських рис можна видобути з«Шестокрила», дотичного до астрономії (таблиці фаз Місяця), що існує в списку XVI ст., зробленому в Холмі, та з тексту, відомого як «Тайная тайныхъ» або «Аристотелевы врата», наявного також у списку XVI ст., можливо білоруському.

 

6. Право. Стосовно Стат. Каз. 1423-1434 рр., наявного в білоруському списку бл. 1500 р. і перекладеного з польської, — див. вище 9.5.

 

7. Літописи. Складання літописів продовжувалося в нових політичних центрах, навколо Вільни на півночі та в Сучаві (Молдавія). Так звані литовські літописи з мовного погляду являють собою по суті церковнослов’янсько-білоруську мішанку. До Супрасльського "короткого" літопису входить т. зв. Короткий Київський літопис за 1481-1496 рр. (вкупі з іншими джерелами), де йдеться здебільшого про події на Волині; певні риси мови ориґіналу в цій пам’ятці можна побачити крізь пізніші нашаровання, внесені білоруським або російським переписувачем. Молдавські літописи (Бистрицький 1507 р., Путнянський бл. 1526 р., Макаріїв 1553 р., Єфтиміїв 1554 р., Азаріїв 1574 р. та ін.) мають церковнослов’янсько-білоруську мовну основу й часом містять українізми (а також масове помішання закінчень, спричинене румунським походженням укладачів). Фактів, релевантних для історичної фонології української мови, з цих пам’яток можна навизбирувати обмаль.

 

8. Пом’яники, тобто списки імен померлих, що зберігалися по більших церквах та монастирях для помину; Києво-Печерський пом’яник 1483/1490-1526 рр., Городищенський (на Волині) пом’яник 1484 р. Оскільки ці списки складалися священиками, імена здебільшого подавано в їхній канонічній формі, хоча раз у раз трапляються й розмовні варіанти, що можуть правити за матеріал для історичної фонології української мови.

 

9. Фольклор. «Grammatika česká» Яна Благослава (1571) серед зразків різних слов’янських мов подає як словацький текст (dialektus Slovenský) українську (лемківську) народну пісню (Pjesń słoweńska) про Штефана Воєводу.

 

10. Грамоти існують у досить великому числі, надто писані в другій половині означеного періоду. Однак у Великому князівстві Литовському вони зазнавали значного білоруського впливу, а в Молдавії поза тим іще й болгарського. В Галичині кількість українських грамот різко зменшилася після 1433 р., але все-таки вони й надалі складалися, особливо по містечках та селах, упродовж цілого періоду. Територіально грамоти можуть бути поділені на галицькі 15,

 

 

15 Серед галицьких грамот вимальовуються кілька основних моделей: перемиський тип (Розов 5, 6, 12, 13, 18, 24, 28, 39), львівський (Розов 8, 9, 16, 33, 44, 46, 50, 51, 79), снятинсько-коломийський (Розов 31, 54, 55, 87), галицький з Галича (Розов 36, 37, 48, 57, 73) і самбірський (Розов 53).

 

 

волинсько-поліські та молдавські 16. Єдина закарпатська грамота 17 (Сигіт, 1404 р.), як відзначено у 29.4, належить своєю мовою до молдавських. Київ та Лівобережжя представлені дуже скупо.

 

 

16 Молдавські грамоти, за винятком писаних у монастирях, мають небагато болгарських рис, на відміну від молдавських літописів. Лише правопис у них дуже близький до болгарського (Ђ = [’а], А = [е] тощо). Слід розрізняти молдавські грамоти, писані українцями та писані молдаванами. Останні легко розпізнати з огляду на численні хиби у відмінюванні. Втім, є й грамоти, писані сербами або під сербським впливом, тимчасом як інші взорувалися на литовській канцелярській мові. Оскільки більшість молдавських грамот вийшли з-під пера писарів, для яких мова не була рідною, у них слід очікувати перекручення граматичних форм та браку звукового чуття. Тому використання цих пам’яток в історичній фонології української мови є досить небезпечним. З іншого боку, оскільки писарів здебільшого не стримували українські правописні норми та звичаї, у молдавських грамотах можна знайти більшу свободу у відтворенні багатьох рис говірної української мови.

17 "Грамота" 1401 р. насправді являє собою покрайній запис у рукописній Євангелії.

 

 

Якщо не брати до уваги пізніші списки (а іншого варіанту й немає) та не враховувати грамоти, складені в Києві центральною канцелярією, а також заповіти (писані священиками в цілком церковнослов’янському дусі), залишаються лише три коротенькі грамоти XV ст. (1457, 1459 рр. — Розов 89, 90, 93). У кожній групі варто розрізняти грамоти, видані королівською (князівською), міськими та сільськими канцеляріями. Останніх налічується небагато (починаючи з1549 р., відносно добре представлене село Одрехова, що на південний захід від Сянока). Особливу групу складають грамоти, вживані в дипломатичному листуванні між Литвою та Кримом і Туреччиною, між Молдавією та Польщею. Дипломатичні грамоти писалися в основному під впливом литовської канцелярської норми, тобто мали білоруське підґрунтя, але часом писарі, особливо в Туреччині та Криму, не вчившися писемної мови спеціально, вживали на письмі свою рідну говірку (наприклад, кафські грамоти 1502 р.).

 

11. Замкові люстрації (перевірки) здійснювалися в середині XVI ст. (здебільшого в 1545-1565 рр.) з наказу центрального уряду. Ці описи стану замків (майна та людності) складалися на підставі особистого огляду та розпитувань урядовцями королівських канцелярій, звідки й химерна мішанина місцевих говірних рис і узвичаєних мовних канцеляризмів. На жаль, тексти люстрацій були опубліковані людьми без філологічної освіти й часто, слід гадати, з пізніших списків, але навіть без зазначення цієї обставини.

12. Написи. Загальних описів і каталогів, що обіймали б увесь період, бракує. Можна згадати назви церковних свят на чернечому поясі (кінець XIV ст.), знайденому в Звіринецьких печерах у Києві, написи на настінних мальовидлах вавельської каплиці в Кракові (1394? і 1478 рр.) та у в’язниці (колишньому замку) в Люблині (1413-1418 рр.), імена святих на ковчезі в ризниці краківського собору (поч. XV ст.), напис на церковному дзвоні в Дубні (1438 р.); різьблення на камені у дзвіниці та на гробниці Чурина, спершу в церкві Києво-Печерської Лаври (кін. XV ст.).

Карбування грошей протягом ранньосередньоукраїнської доби здійснювалося поза межами України (монети Литви, Польщі, Чехії тощо) або в Україні (у Львові), але під чужинецькою орудою, через що написи робилися по-латині ("moneta Lemburgensis", карбована у Львові приблизно в 1356-1414 рр.). Слов’янську легенду мали тільки монети київського князя Володимира Ольґердовича (приблизно 1363-1394 рр.), але вибиті вони настільки невправно, що напис (із княжим ім’ям у основі) спотворено, і з погляду мовознавчого він не має жодної вартості.

Печатки західноукраїнського походження здебільшого мають латинський текст (княжі, цехові); деякі з-поміж боярських — слов’янський.

 

 

13. Чужомовними записами часто зафіксовано українські топоніми та антропоніми; інколи відтворено й деякі імена загальні. Цінність іншомовних записів полягає в тому, що вони більш вільні від правописної традиції (хоч і не завжди, бо деякі з них відтворюють писемні форми — умисне або як найперше зустрінуті) й можуть відбивати фактичну вимову. На жаль, докладних досліджень цих джерел не зроблено, і наявний у них матеріал, як правило, залишається невикористаним. Їх можна поділити на такі три основні групи:

 

а). Латинські тексти, складені в польських та угорських канцеляріях, і меншою мірою також польські тексти, тобто навзагал — писані латинкою. Вони містять численні українські назви, охоплюючи ввесь ранньосередньоукраїнський період (а декотрі — й давньоукраїнський).

6). Вірменські тексти. Щонайпізніше з XIII-XIV ст. в Україні існували вірменські колонії (Кам’янець, Львів, Жванець, Луцьк, Рашків, Жовква, Станиславів, Бар, Язловець). У своїх найбільших осередках вірмени мали самоврядування та власне судочинство. Маючи вірменську мову за церковну, в повсякденному житті та праці вони послуговувалися тюркськими говірками (кипчацькою, куманською), засвоєними в Криму. Кам’янецькі судові книги (1559-1567 рр.) містять сотні українських назв, слів, а часом і цілих фраз; натомість у збірці законів Datastanagirk (1519 p.; збереглася копія 1568 р.) їх майже немає; вірменські листи кипчацькою, що зберігаються у львівських архівах, досі не опубліковано.

в). Жидівські тексти. Осівши великим числом на Україні з кінця XIV ст., жиди зберегли гебрайську мову як священну, але на щодень уживали мову ідиш, уґрунтовану в верхньонімецьких (середньорайнських) діалектах. До неї ввійшло й чимало українських слів. Щоправда, наявні записи здебільшого датуються кінцем XVI-XVII ст. Див. 43.4 (16).

г). Деякі дані можна видобути з текстів, писаних у Східній Словаччині словацькою мовою, але з домішкою (інколи — дуже відчутною) місцевих українських діалектних елементів, як у Бард. 1493 р., листі, надісланому зграєю розбишак, у більшості своїй, поза сумнівом, українців, до бардіївських властей.

 


ВИБРАНА БІБЛІОГРАФІЯ

 

 

Відмежування українських пам’яток від білоруських

 

1. Карский Е. «Что такое древнее западнорусское наречие?» Тр. Арх. 9 в Вильне, 1893 г. (також ВУИ 1893, 4. Передрук у вид.: Карский Е. Труды по белорусскому и другим славянским языкам. M., 1962).

2. Бузук П. «Взаємовідносини між українською та білоруською мовами». ЗІФВ 7-8, 1926.

3. Омельченко Г. «Котрі пам’ятки належать українцям і котрі білорусам?» ЗІФВ 9, 1926.

4. Огієнко І. «Розмежування пам’яток українських від білоруських». ЗЧВВ VI, 1-2, 1935.

5. Анічэнка У. «Да пытання аб беларуска-ўкраінскіх моўных узаемадзеяннях старажытнай пары». Sl 32, 1963.

6. Анічэнка У. «Аб паланізмах у беларускай пісьменнасці і ix адпаведніках ва ўкраінскай у XVI-XVII стст.» З жыцця роднага слова. Мінск, 1958.

7. Анічэнка У. «Беларусізмы ва украінскай пісьменнасці XV-XVII стст.» Весці 1968, 4.

8. Анічэнка У. Беларуска-ўкраінскія пісьмова-моўныя сувязі. Мінск, 1969.

9. Анічэнка У. «Графіка-арфаграфічныя асаблівасці беларускай і ўкраінскай пісьменнасці старажытнай пары». Юв. Крап.

10. Гумецька Л. «Уваги до українсько-білоруських мовних зв’язків періоду XIV-XVII ст.» Дослідження з української та російської мов. К., 1964.

11. Гумецкая Л. «Вопросы украинско-белорусских языковых связей древнего периода». ВЯ, 1965, 2.

12. Жураўскі А. «Некаторыя пытанні беларуска-ўкраінскіх моўных сувязей старажытнага перыяда». Весці 1966, 2.

13. Shevelov G. Y. «Belorussian vs. Ukrainian. Delimitation of Texts before A. D. 1569». JBS III, 2,1974.

 

 

Писемні пам’ятки ранньосередньоукраїнської доби

 

Пояснення засад укладання, скорочень і позначок подано у вступних заввагах до вибраної бібліографії в розділі 14. Нижче Крыжановский К. позначає видання: Крыжановский Е, Рукописные евангелия киевских книгохранилищ. Киев, 1889; Крыжановский В. — його ж публікацію «Рукописные евангелия волынского епархиального древлехранилища». Волынский историко-археологический сборник 1. Житомир, 1896.

 

 

Ап. Ант. XV ст. — Апостол (Дії та Послання) Антоновця, XV ст. ДФ:Карпинский М., РФВ 19, 1888. ±

Бард. 1493. ПД: Huščava A., Historické študie 2, Bratislava, 1956 +; Д:Шелепець Й., Дукля 1964,1; Stanislav J. Orbis scriptus (Ювілейний збірник на честь Д. Чижевського). München, 1966, а також JaŠ 9, 1966.

Верб. Єв. — Євангелія з Верби 1560 р. Д:Огієнко І., Юв. Міл.

Вірм. — а) акти Кам’янець-Подільського суду, складені по-кипчацькому, 1559-1567 рр. ПД:Грунин Т. Документы на половецком языке XVI в. М, 1967; б) збірник законів 1519 р. для польських вірмен у кипчацькому списку 1568 р. ПД: Lewicki M., Kohnowa R. Rocznik Orientalistyczny XXI. Warszawa, 1957; той самий текст латиною та польською в Corpus iuris polonia 3. Kraków, 1906.

Вол. Єв. — Волинська Євангелія 1571 р. ФД: Трипольский Н. Волынский историко-археологический сборник 2. Житомир, 1900 ±; Житецкий П., ИОРЯС 10,4 (1905) +; Перетц В., КУИ 51,9 (1911) +; Огієнко І. Українська житомирська євангелія 1571 року, (Тарнів), 1922.

Глезна — послання "руських князів" із приводу висвячення Йони Глезни, бл. 1490 р. ПД:Перетц В., КУИ 1904,10, а також Еранос, сборник статей {...} в честь Н. П.Дашкевича. Киев, 1906.

Гр. (див. також Закарп. гр., Молд. гр., Одрех. гр.). П: Розов В. Українські грамоти, 1. XIV в. і перша половина XV в. К., 1928 +; Пещак М. Грамоти XIV ст. К, 1974 (за винятком передрукованих із Розова,-); Русанівський В. Українські грамоти XV ст. К., 1965 + (щоправда, численні тексти подано в пізніших списках), також Мовозн., 1974, 6; Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Slawucie l (1366-1506). Lwów, 1890; 4 (1535-1547). Lwów, 1890; 6 (1549-1577). Lwów, 1910; 7 (1554-1572). Lwów, 1910 ± (багато текстів — білоруські); АЮЗР (містить й інші пам’ятки та пізніші грамоти; багато текстів — білоруські)—; Акти, относящиеся к истории Южной u Западной России 1-15. СПб., 1863-1892 (ті самі застереження, що й для АЮЗР) -; Акты, относящиеся к истории Западной России (1340-1699) 1-5. СПб., 1846-1853 (багато текстів — білоруські) -; Литовская метрика 1-4 (1430-1569) (= Русская историческая библиотека 20, 27, 30, 33). СПб., 1903-1915 (більшість текстів — білоруські) -; Кримські грамоти 1502 p. — Unbegaun В., 5719,1950 ±; Д: Lisiewicz, Przewodnik naukowy i literacki 14, 1886 (Lwów); Розов В., КУИ 1904; Дем’янчук В., ЗІФВ 16, 1928; Kuraszkiewicz W. Gramoty halicko-wołyńskie XIV-XV wieku. Kraków, 1934, а також ByzSl IV, 2, 1932 i RS 13,1937; Stang C. S. Die westrussische Kanzleisprache des Großfürstentums Litauen. Oslo, 1935; Kwiatkowski W. Saopštenja i referati (III Međunarodni kongres slavista). Beograd, 1939; Медведєв Ф.,

ПІРУМ; Гумецька Л., ДМУМ5,1962 і 6,1964; Струмінський Б. Рецензія VI, 1, 1975.

Дм. Зіньк. — український список Біблії Ф. Скорини, бл. 1575 p. (п’ятикнижжя). ФД:Головацький Я., НСбГРМ 1, 1865 +; Владимиров П. Доктор Франциск Скорина, его переводы, печатные издания и язык. СП6., 1888 (с. 221-234).

Довг. Єв. — Євангелія з Довгого, 1571 р. Д: Е. М. Памятники русской старины в западных губерниях (за ред. П. Батюшкова) 7. СПб., 1885.

Єв. 169, кін. XV ст. Д: Крыжановский К.

Єв. 452, 1570 р. Д: Крыжановский К.

Єв. Пер. — Євангелія, описана Перетцом (називана теж Санкт-Петербурзькою), бл. 1500-1510 рр. ПД: Перетц В., ЗНТШ93, 1910.

Жидовств. (Зажидовілі). Даниїл XVI ст. — П: Евсеев ЙИ, ЧОИДР 202, 3, 1902; Естер кін. XV ст. — П: Перетц В., Юв. Мих.; Шестокрил XVI ст. — П:Соболевский А., Сб. ОРЯС 74, 1903; Тайная тайныхъ (Аристотелевы врата) XVI ст. — П: Сперанский М., ПДПИ 171, 1908 +.

Жугай — рукописна копія Біблії Ф. Скорини, зроблена Василем Жугаєм 1569 р. Ф: Калайдович К., Строев П. Обстоятельное описание славено-российских рукописей, хранящихся в Москве в библиотеке гр. Ф. А. Толстова. М., 1825. — Д: Владимиров П. Доктор Франциск Скорша. СПб., 1888, с. 219-221; Анічэнка У., Весці 1966, 1.

Загор. Єв. — Євангелія з Загорова, 1563 р. Д: Бугославский Г, Тр. арх. 9 в Вильне (1893), 2. М., 1897.

Закарп. гр. — закарпатська грамота 1404 р. та написи 1401 р. ПД: Петров A., Sborník filologický 8. Praha, 1926 (Česká akademie věd a umění Třída 3) та його ж Древнейшие памятники по истории карпаторусской церкви и иерархии 1391-1498. Прага, 1930 (решта пам’яток у книжці — латинські); Геровский Г, Sl 17, 1940; Микитась В., Чучка П., Мовозн., 1968, 1 +; Д: Антошин Н., УЗ Ужгородського університету 13, 1955.

Ізмар. — Ізмарагд (№№ 488 і 489), 1462-1496. ДФ: Перетц В., СбРЯС 1, 1929 +; Д: Требін О., ЛЯЖ 7,1910.

Кам.-Буз. Єв. — Євангелія з Кам’янки-Бузької, 1411 р.Д: Крыжановский Г. Волынские епархиальные ведомости 1886, 17-18; Крыжановский К.

Кам.-Буз. Єв. 1567 — Д: Крыжановский В.

Кам. Прол. 1489. Ф: Труды 6 Арх. 2. Одесса, 1888 ± (=Чет. 1489).

Kop. Єв. — Королівська Євангелія, 1401 р. (з Королева). ДФ: Микитась В., Чучка П., Мовозн., 1968,1. Д: Пронин В., Православная мысль (Прага), 1957, 2.

Крех. Ап. — Апостол (Дії та Послання) 1563-1572 (1581?). ДФ: Огієнко І. Українська літературна мова XVI-го ст. І. Крехівський Апостол 1560-х р. Варшава, 1930. Д: Lew W. (Лев В.), PF14,1929; Janów J., Sl 5, 1926, PF 15 (2), 1931.

Креш. Єв. — Євангелія з Крешова, 1552 р. ДФ: Е. М. Памятники русской старины в западных губерниях (за ред. П. Батюшкова) 7. Спб., 1885—.

Лат. — джерела, писані латинкою.

а). Польсько-латинських збірників пам’яток налічується чимало, включно з деякими грамотами, особливо Archiwum [...] Sanguszków); найбільше таких документів скупчено у виданнях: Acta grodzkie i ziemskie 1-20. Lwów, 1868-1909; Žrádla dziejowe 6. Warszawa, 1877 (Волинь), 17, 1908 (Підляшшя), 18, 1902 (Галичина), 19, 1889 (Волинь і Поділля), 20, 1894 (Київщина та Брацлавщина); Жерела до історії України-Руси (за ред. М. Грушевського) 1-3, 7. Львів, 1895-1903; також Pomniki dziejowe Lwowa z archiwum miasta 1-4. Lwów, 1889-1921 (t. 4 переважно німецькою мовою) та іи.

б). Угорсько-латинські пам’ятки. Monumenta Hungariae historica. Budapest, 1857-1943, містять небагато українських даних, найбільше в частині, виданій Д. Чанкі під назвою Magyarország történelmi földrajza a Hunyadiak korában, особливо т. 6 (Budapest, 1890), що подає метаріали з Сепеського, Шароського, Земплинського, Унґварського, Берегівського, Уґоцького та Марамороського комітатів (vármegye) за XIV—XV ст. Багатшими на українські матеріали є такі місцеві збірки, як Documenta historíam valachorum in Hungaria illustrantia usque ad annum 1400 p. Christi (за ред. Е. Лукинича). Budapest, 1941; Hodinka A. A Munkácsi Gör. szert. püpökség okmánytára 1. Ungvár, 1911 (1458-1715); для пізніших часів (Берегівщина — до 1337 р.) — особливо Györffy Gy. Az Arpád-kori Magyarország történeti földrajza 1. Budapest, 1966; також Nagy Gy. A Nagymihályi és Sztárai Gróf Sztáray család oklevéltára l (1234-1396), 2 (1397-1457). Budapest, 1887, 1889 (Земплинський і Унґварський комітати) та (переважно для XIII ст.) Lónyay F. A nagylónyai és vásárosnaményi Lónyaycsalád eredete. Budapest, 1941. Реєстри українських топонімів та антропонімів, узяті з ориґінальних документів, представлено в таких реґіональних монографіях, як Lehoczky T. Beregvármegye monografijája 3. Ungvár, 1881; Szabó I. Ugocsa megye. Budapest, 1932 (деякі дані з давніших часів, але переважно за 1567-1775 рр.).

Ліск. Єв. — Євангелія з Лісків, 1560 р. Ф: Dejna K. Sprawozdania z czynności i posiedzeń naukowych Łódzkiego Towarzystwa Naukowego 27, 9, 1973 +.

Літописи — Уривки Короткого Київського літопису (1481-1496) у виданні Супрасльская рукопись, содержащая новгородскую и киевскую сокращенные летописи. М., 1936 (опубліковано М. Оболенським) ±.

Лук. Терн. — український список Біблії Ф. Скорини, зроблений Лукою з Тернополя 1569 р., вочевидь загублений. Д:Владимиров П. Доктор Франциск Скорина. СПб., 1888; Тихрвский Ю., Тр. арх. 12, 3. М., 1905; Флоровский A., Sborník filologický (Česká akademie věd a umění) 12, 1940-1946.

Любл. ур. — уривки з житія Юрія Змієборця та Різдва Пресвятої Богородиці, знайдені в Люблині, XVI ст. ПД: Лось И. (= Łoś J.), Сб. ОРЯС 67,1900 +.

Люстр. — Люстрації 1545-1565 рр. П: АЮЗР VI, 1. Киев, 1887 (латинкою); VII, 1. Киев, 1886 (три з шести — латинкою); VII, 2. Киев, 1890 (Люстрація Хмельника 1565 р. — польською мовою). - Люстрації 1564-1570 рр. з українських теренів під польською владою у вид. Жерела до історії України-Руси 1-3, 7. Див. під позначкою Лат. (а). Д:Тимошенко П., ПРДН12,1971.

Мих. Єв. — Євангелія зі Свято-Михайлівського монастиря в Києві, до 1526 р. Д: Крыжановский К.

Молд. гр. — П: Hurmuzaki Е. Documentele privitor la istoria Românilor , p. 2, 2, p. 2. Bucureşti, 1890-1891 ±; Яцимирский А. у вид. Древности. Труды Славянской коммиссии Имп. Московского археологического общества 4. М., 1907 +; Costâchescu M. Documentele Moldoueneşti inainte de Ştefan cel Mare. Iaşi, 1931-1932; Bogdan I. Documentele lui Ştefan cel Mare 1-2. Bucureşti, 1913 ±; Costâchescu M. Documentele Moldoveneşti de la Ştefan cel Mare. Iaşi, 1933 ±; Bogdan D. P. Acte moldovenesti dlnainte de Ştefan cel Mare. Bucureşti, 1938 (десять грамот 1424—1456 рр.) ±; Balan T. Documente Bucovinene 1-2. Cernǎuti, 1933-1934 (1507-1662) ±; Ghibǎnescu Gh. Surete şi izooade (Documente slávo-romane) l (1411-1776). Iaşi, 1906; 4, (1488-1672). Iaşi, 1908; 5 (1423-1692). Iaşi, 1908; 6 (1474-1715). Iaşi, 1909; 7 (1488-1622). Iaşi, 1912; 17 (1533-1765). Iaşi, 1927; 18 (1230-1546). Iaşji 1927; 21 (1400-1653). Iaşi, 1928; 22 (1412-1722). Iaşi, 1926 +; Русанівський В. Українські грамоти XV ст. K, 1965 (№№42,45,48, 49, 53-57, 59-64) +; Огієнко І. у виданнях Sl 13, 1935, ByzSIS, 1931 і ЗНТШ 153, 1935 +; Станівський M., УМШ 1960, 3; Ionescu-Nişcov T., RmSl 5, 1962 +; Djamo L, RmSl 10, 1964. Огляд давніших публікацій: Огієнко L, Sl 13,1935. Д: Bogdan L, Юв. Jagić (передрук румунською мовою у вид.: Bogdan І. Scrieri alese. Bucureşti, 1968); Яцимирский А. у збірнику Статьи по славяноведению (за ред. В. Ламанського), 3. СПб., 1908; Ярошенко В., Зб. КДІУМ; Bogdan D., RmSl 2, 1958; Станівський M. у вид. Питання історії і діалектології східнослов’янських мов (=НЗ Чернівецького університету, 31). Чернівці, 1958; Станівський М. у вид. Тези доповідей VI української славістичної конференції. Чернівці, 1964; Mihailǎ G. Dictionar al limbii Romǎne vechi. Bucureşti, 1974 (Studiu introductiv, § 4).

Молд. Єв. 1502 p. Ф: Воскресенский Е, Сб. ОРЯС 31, 1883 +.

Молд. літоп. П:Bogdan І. Cronicile slavorománe din sec. XV-XVL Editie revǎzutǎ şi completatǎ de P. R Panaitescu. Bucureşiti, 1959 +; Грекул Ф. Славяно-молдавские летописи XV-XVI вв. M., 1976 ±.

Монети. ПД: Котляр H. Нумизматика и сфрагистика 4, 1971 (K) та ІДжВ 6, 1971. Д: Stupnicki J., Biblioteka Ossolińskich NS 7,1865; Котляр М. Галицька Русь у другій половині XIV — першій чверті XV ст. K, 1968, а також Грошовий обіг на території України доби феодалізму. К., 1971.

Моск. Єв. — Євангелія, видрукувана бл. 1555 р. у Москві (див. прим, до 29, 12, 1). Ф: Немировский Е. Возникновение книгопечатания в Москве. М., 1964 (с. 194-219).

Мукач. Пс. — Псалтир з Мукачева, XV ст. Ф: Сабов Е. Христоматия церковнославянских и угрорусских литературных памятников. Ужгород, 1893 +. Д: Соколов И. Сборник статей по славяноведению, составленный и изданный учениками В. И. Ламанского. СПб., 1883.

Надьф. ур. — Надьфалуський уривок з житія Бориса та Гліба, поч. XVI ст. ПД: Paňkevyč L, Sl 19, 1949 +.

Написи. Пояс зі звіринецької печери XIV ст. -; Эртель А. Древние пещеры на Зверинце в Києве. Киев, 1913. Краківська каплиця та собор 1394? і 1478 рр. -; Кеппен П. Список русским памятникам. М., 1822; Крыжановский С., ТМАО 6, 1876. Люблинська церква 1418 -; Огієнко І., Έλπις 4, 1928. Дубнівський дзвін 1438 р. -; Петров Н. Южнорусские иконы 3. Киев, б. р. Написи в Києво-Печерській Лаврі 1470? і кін. XV ст. — Закревский Н. Описание Києва 2,1868; Петров Н. Указатель церковно-археологического музея при Киевской духовной академии. Киев, 1897; Melchisedek (Ştefanescu). Notite istorice şi archeologice adunate dé pe lá 48 monastiri şi biserici din Moldova. Bucureşti, 1885 -; Kozak E. A. Die Inschriften aus der Bukovina 1. Steininschriften. Wien, 1903 (написи на надгробках та церковних мурах від 1477 р.) +. Iorga N. Inscriptii din bisericele României (= Studii şi documente cu privire la istoria Romanilor, XV) l (1486-1692), 2 (1491-1745). Bucureşti, 1905, 1908 ±. Додаткова бібліографія (без розмежування чи відзначення східнослов’янських і українських пам’яток) у вид. Словарь древнерусского языка XI-XIV вв. за ред Р. Аванесова. М., 1966.

Одрех. гр. — грамоти з села Одрехови. ПД: Paňkevyč L, Sl 23, 1954; Акти села Одрехови (за ред. І. Керницького, О. Купчинського). К., 1970. (Рецензія Ю. Шевельова у вид.: Recenzija II, 2,1972).

О обр. — О образЂх, о крстЂ. Неопублікований рукопис (частина — аркуші 1—95 — Хіландарського рукопису, наявного на мікрофільмі в бібліотеці Університету штату Огайо, Колумбус, Огайо), сер. XVI ст.

Перес. Єв. — Пересопницька Євангелія 1556-1561 рр. ПД(від Луки повністю, решта в уривках): Житецкий П., Тр. Арх. З в Києве 1874, т. 2. Киев, 1878 +. Д:Житецкий П., ИОРЯС 10, 4, 1905; Каманин И., ЧОНЛ 22, 1912; Грузинский А., ЖМНП 38-39, 1012; Огієнко І. Українська Пересопницька Євангелія 1556 р. (Тарнів), 1921; Огієнко І. Путь правди, 1930, 1 (Варшава); Janów J., SI 5,1926 і SprLTN 6, 1926; Плющ П., Вісник Київського університету, 1965, 7 і З історії української та інших слов’янських мов. К., 1965.

Печатки — ДФ:Лаппо-Данилевский А. Печати последних галицко-владимирских князей и их советников. СПб., 1906; Гавриленко В. «Львівські цехові печатки XIV-XV ст.» ІДжВ 1,1964.

Пом’яники — П: Голубев С., ЧОНЛ 6, 1892 (Києво-Печерська Лавра, 1483-1490 рр.); Rudnyćkyj J. В. Pomianyk of Horodyšče. Winnipeg, 1962 +.

Поселство — послання митрополита Київського Мисаїла до папи Сікста IV, 1476 р. П. АЮЗР І, 7. Киев, 1887 -.

Прол. — Пролог 1518 р.; Пролог 1530 р. Ф: Тр. Арх. З в Києве. Киев, 1878 ±.

Пс. 1397 — Псалтир, написаний Спиридонієм 1397 р. Ді прикінцевий запис: Скимборович Тр. Арх. З в Києве 1874, т. 2. Киев, 1878; Адріанова В., ЗНТК 2, 1908.

Свишт. Єв. 1568 — Євангелія зі Свиштова (Болгарія). Д і прикінцевий запис: Дилевский Н., Славянская филология 3. София, 1963 і Радянське літературознавство, 1969, 2.

Стат. Каз. — Переклад Статуту короля Казимира, бл. 1500 р. П:Roman S., Vetulani A. Ruski przekład statutów ziemskich z rękopisu moskiewskiego. Wrocław; Kraków, 1959 +; Д: Vetulani A., Roman S. Średniowieczny ruski przekład statutów ziemskich Kazimierza Wielkiego. Wrocław, 1950; Wandas A. Język staroruskiego przekładu polskich statutów ziemskich Kazimierza Wielkiego i Władysława Jagiełły. Wrocław, 1966.

Трост. Уч. Єв. — Учительна Євангелія з Тростянця, 1560-ті рр.Д: Janów J., SprLTN 9, 1929, також PFXV, 2,1931.

Тур. Єв. — Євангелія з Турійська, 1570 р. Д: Бугославский С. Тр. Арх. 9 в Вильне 2. М, 1897.

Ужг. півуст. — Ужгородський "Полүставъ" у перґаміновій рукописі XIV в. (поч. XV ст.) ПД: Колесса О., ЗНТШ 141-143,1925 +.

Фіоль 1491. ДФ: Головацький Я. (Golowatskij J.), WSb 83,1876;

Каратаев И. Осмогласник 1491 года. СПб., 1876; Heintsch K. Ze studjów nad Szwajpoltem Fiołem 1. Wrocław, 1957 (також у вид. Ze skarbca kultury, 1953, 2); Д: Соболевский А., ЧОНЛ 2,1888 і ЖМНП 259, 1888; Владимиров П., ЧОНЛ 8, 1894 і Доктор Франциск Скорина. СПб., 1888; Bošnjak M. JAZU, Závod za likovni umjetnosti, Bulletin 14, 1966.

Четв. Єв. — Євангелія з Четвертні, бл. 1500 р. Д: Крыжановский В.

Чет. — Четья (Мінея) 1489 р. ДФ: Перетц В., СбРЯС 1,1928 +. Ф: Тр. Арх. 6 в Одессе (1884), 2. Одесса, 1888 ±. Д: Петров Н., РФВ 6, 1881; Карпинский М., РФВ 21, 1889; Кочубинский А., Отч. Увар. 32, 1892 (розділ 4).

Шестокр. XVI ст. — Шестокрил, див. Жидовств.

Штеф. Воєв. 1571 — пісня про Штефана Воєводу. ПД: Потебня А. Слово о полку Игореве. Харьков, 1914; Paňkevyč L, LSc IV-VI, 1946-1948.

 

43. ПЕРЕХІД (III)
ВІД РАННЬОСЕРЕДНЬОУКРАЇНСЬКОЇ ДО СЕРЕДНЬОУКРАЇНСЬКОЇ ДОБИ

 

1. Історичні рамці

2. Головні лінії еволюції фонематичної системи впродовж ранньосередньоукраїнського періоду

3. Писемна мова середньоукраїнської доби як джерело даних про фонологічний розвиток української мови

4. Головніші пам’ятки середньоукраїнської доби

ВИБРАНА БІБЛІОГРАФІЯ

 

ІСТОРИЧНІ РАМЦІ

 

Безпосереднім наслідком Люблинської унії 1569 р. було об’єднання практично всіх українських земель під польською зверхністю. Лише невеликі прикордонні терени лишалися у складі інших державних утворень: Буковина належала Молдавії, Закарпаття — Угорщині, Чернігів і Путивль з околом — Московщині. Покуття відійшло до Польщі після краху останньої

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти