ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ГОЛОВНІ ЛІНІЇ ЕВОЛЮЦІЇ ФОНЕМАТИЧНОЇ СИСТЕМИ ВПРОДОВЖ РАННЬОСЕРЕДНЬОУКРАЇНСЬКОГО ПЕРІОДУ

Загрузка...

 

Звукозміни, характерні для початку ранньосередньоукраїнської доби, відбувалися під знаком ще недавнього на той час занепаду єрів. Звужені (реалізовані з вищим піднесенням) та в новозакритих складах за інерцією ще більше наблизилися до і (у випадку : še·st’ > šist’ 2;те саме стосується й , посталого з ě) та до > ü > і (у випадку о : sto·l > stu·l > stül > stil).

 

 

2 На кожне твердження в цьому параграфі подається один типовий приклад, що внаочнює загальну тезу. Дальші подробиці та приклади можна знайти у відповідних розділах і параграфах.

 

 

Унаслідок низки пристосовань певні надмірні зміни, спричинені занепадом єрів, скомпенсовано: склади, що містили самий лише голосний звук, усунено завдяки появі протетичних приголосних (ó-stryj > vó-stryj / hó-stryj);склади з двома верхів’ями звучності розклалися на два склади через появу вставного звука (krvav- > kry-vav-; vitr > ví-ter); відбулося уподібнення за м’якістю/палатальністю (dóška : dóšci > dó[s’c’]i). Деякі з-поміж цих пристосовань були започатковані наприкінці давньоукраїнської доби, але поширилися й розповсюдилися вже за ранньосередньоукраїнських часів.

До того самого типу (за своєю спрямованістю на досягнення більшої однорідності в межах складу) належала низка асимілятивних змін: огублення l після о (volk > vo[w]k); уподібнення j до попереднього м’якого приголосного (hrú[d’j]a > hrú[d’d’]a); у діалектах (південно-західних) пересунення а вгору й перетворення його на е після пом’якшених приголосних ([t’á]myty > [t’é]myty);та й ствердіння середньопіднебінних, зрештою, також являло собою в ґрунті речі зміну асимілятивного характеру ([ž’á]ba > žába).Не всі ці звукозміни припадають на початок зазначеного періоду й не всі вони пов’язані з безпосередніми наслідками занепаду одного чи другого єра, проте всі вони втілюють те саме тяжіння до більш однорідної вимови в межах складу.

Засада асимілятивного пристосування потім була поширена з рамців одного складу на двоскладові сполуки, надто на підлитовській Україні; в декотрих словах перед складом із наголошеним а здійснився перехід о > а (bohátyj > bahátyj);за аналогічним правилом застосовано "укання" (kožúx > k[u]žúx), а в багатьох місцевостях також "икання" (vedé проти v[y]).

Усі ці зміни, як зазначено, мали спільний знаменник: взаємне артикуляторне пристосування в межах складу або двоскладових сполук. Жодна з них не внесла нічого нового в набір фонем — якщо не вважати новими фонемами (довгими пом’якшеними) подвоєні приголосні у словах на кшталт hrúd’d’a.

У ході цих процесів на звукові зміни в багатьох випадках впливав морфологічний чинник, не лише усуваючи по якімсь часі їхню евентуальну надмірність (внаслідок дії аналогії, тобто у спосіб цілком тривіальний), але й фактично визначаючи саму суть чи межі певної звукозміни. Спрощення скупчень, що складалися з трьох приголосних, зазвичай відбувалося в межах кореня або на межі кореня та суфікса, але на межі префікса та кореня — значно рідше. Новий статус дзвінкості/глухості приголосних (vesty > veztý)знаходив застосування там, де це стимулювалося самими лише морфологічними чинниками. Подвоєнню приголосних надано статусу познаки морфемної межі (bezakonьnъ > bezzakónnyj; тип hrúdd’a).Запроваджено вставні голосні в прикінцевих складах слів і основ (це розпочалося насамкінець періоду) за взірцем парадигм із чергуванням е/о: Ø (ohn’ > vohón’ : vohnjú, як son : snu). Провідна роль морфологічного чинника в звукових змінах зайвий раз свідчила про їхню адаптаційну природу.

Фактично, протягом усього періоду мала місце лише одна зміна, зумовлена фонетично й не пов’язана з процесами пристосування: ствердіння (розщеплення м’якості) губних у позиції перед голосним ([p’]at’> [pj]at’).Через це скоротився набір фонем, з якого випали p’, b’, m’i v’.Та навіть і це було лише продовженням давньоукраїнської тенденції, адже губні ще тоді втратили м’якість наприкінці слів і складів (semь > se·m’ > se·m).

Справжнім нововведенням під ранньосередньоукраїнську добу стало набуття наголосом статусу важливого чинника при звукозмінах, чого не спостерігалося ні за прото-, ні за давньоукраїнських часів. Уперше це вочевиднилося в північноукраїнській монофтонгізації ненаголошених дифтонгів (sіеm, але semnádcjat’); трохи згодом "укання" та "икання" на підмолдавській і підпольській Україні розвинулося лише в ненаголошених складах (vódy проти v[u]dá; védenyjпроти v[y]dý);передумовою "двоскладової акомодації" о до а або о·/æ (bahátyj, k[ó]žúx ~ k[u]žúx) є переднаголошена позиція, тобто різновид ненаголошеної. У деяких говірках від наголосу залежало ствердіння середньопіднебінних ([š’]ápka проти šapký). Результатом цих змін став розкол системи голосних на дві підсистеми з більшим чи меншим числом одиниць залежно від позиції (наголошеної чи ненаголошеної — див. 40.7).

Ще одна важлива новина ранньосередньоукраїнської доби — то нові тенденції в географічній спрямованості звукозмін і, як наслідок, кшталтування нових діалектних меж і утворень. Наприкінці давньоукраїнського періоду інновації найчастіше йшли з осереддя, розташованого на південному заході країни. Буковина першою зініціювала такі важливі зміни, як злиття і та у(і > у, потім у > у· : milo, mylo > my·lo) та звуження ета о вновозакритих складах після занепаду єрів (še·st’, sto·l > šíst’, stu·l); звідти ці зміни ступнево поширювалися в північному та східному напрямках. Під ранньосередньоукраїнську добу в цій зоні вперше з’явилася лише одна значна зміна: уподібнення j до попереднього палаталізованого приголосного (груддя). В інших випадках новий кордон між Литвою та Польщею, що ділив українську територію, почав відігравати вирішальну роль у постанні та поширенні звукозмін; при цьому карпатські говірки виокремилися в осібну групу з характерним для неї консерватизмом.

Карпатська група не сприйняла цілої низки інновацій: злиття утаі(крім гуцульських говірок), появи протетичних vі hперед о та и (вухо, діал. гýлиця), появи протетичного і перед скупченнями приголосних (імлá; крім лемківських говірок), вставлення голосних у кореневих складах із двома верхів’ями звучності (кривáвий), нового статусу дзвінкості/ глухості (везтú), уподібнення jдо попереднього палаталізованого приголосного (грýддя — до середини XVI ст.), підвищення артикуляції’а з його перетворенням на ’е (тямити > [t’é]myty;крім гуцульських говірок), ствердіння середньопіднебінних (у лемківських говірках воно сталося, але з опізненням).

Ба більше, навіть інновації в цій групі, якщо вони були наслідком унутрішнього розвитку, мали архаїчний характер: бойківський та закарпатський перехіде > і так само о > о· є наслідком приподібнення до наступних вузьких голосних або пом’якшених приголосних незалежно від наголосу.

Така нова реалія, як литовсько-польський кордон через українську територію, була перепоною на шляху просування звукозмін. Декотрі з-поміж них ніколи не подолали цього кордону, інші істотно сповільнили на ньому своє поширення. В особливій говірковій смузі, що сягала від Буковини до Сяну, виникли власні інновації щодо статусу дзвінкості (vestý не перейшло у veztý : did > di[t]),а також в "уканні" та "иканні" (що вони поширилися у східному та північному напрямках із запізненням та на незначну міру), в підвищенні артикуляції ’а з перетворенням його на’е ([t’é]myty); саме в цій зоні виник протетичний v перед о- (ворати в наддністрянських і надсянських говірках проти укр. літ. орати), а середньопіднебінні стверділи (поблизу Львова) набагато раніше, ніж в інших місцевостях.

Деякі з південно-західних (започаткованих у смузі від Буковини до Сяну) інновацій віднаходяться також і по другий бік кордону, але тут їх поява датується пізнішим часом: і вподібнення j до попереднього палаталізованого приголосного (грýддя), й "икання" (обмежено), і ствердіння середньопіднебінних на підлитовській Україні простежуються десь із кінця ранньосередньоукраїнської доби. Вони, найімовірніше, поволі розпросторилися, подолавши кордон, хоча й можливість спонтанного рівнобіжного процесу на півночі та на сході не може бути виключена a priori, надто коли йдеться про ствердіння середньопіднебінних, бо в цьому випадку, як здається, відстань у часі та просторі була вельми значна.

Решта інновацій взяли початок на підлитовській Україні. До них належать огублення l (во[w]к), вставний голосний після сонорних у кореневих складах (кривавий), новий статус дзвінкості (везтú, ді[d]), протетичний hперед о(Західне Полісся та Волинь) та перед u-(Середнє Полісся), а також частковий перехід переднаголошеного о в а перед наголошеним а(багáтий). Частина з цих інновацій не покинула своєї первісної зони, а інші поширилися на захід, з’явившися там або набагато пізніше (огублення l — XVII ст.), або хоч і хутко, та в меншому обсязі (о > а), або лише на частині земель, розташованих по той бік кордону (протетичний hперед о-на Поділлі та Буковині з Покуттям). Слід підкреслити, що інновації ранньосередньоукраїнської доби, характерні для підлитовської України, як правило, перетинали межі первісної зони північноукраїнського (київсько-поліського) наріччя. Вони могли бути спільними, скажімо, для Волині та Поділля з Поліссям (принаймні частково). Звичайно, Полісся мало свою специфіку, успадковану ще з протоукраїнських та давньоукраїнських часів, насамперед дифтонги на місці о, ета ě, але жодних нових суттєвих особливостей протягом ранньосередньоукраїнської доби на цих теренах не з’явилося. Це означає, що старий поділ діалектів на київсько-поліські та південно-західні втратив чинність. Можна говорити про перерозподіл діалектів і появу нових пучків ізоглос під ранньосередньоукраїнську добу, але водночас — і про національно-мовну єдність. Формування південно-східного наріччя, яке ввібрало в себе й носіїв, і мовні риси обох споконвічних діалектних зон, в якомусь сенсі становить символ цього мовного єднання 3.

 

 

3 Ще одна зона, де активно взаємодіяли носії та діалектні риси південно-західного (підпольська Україна) та північного (підлитовська Україна) наріч, — це Західне Полісся аж до Ясельди. Втім, тут на поліську основу накладався південний суперстрат, тимчасом як у південно-східному наріччі неможливо виділити якийсь субстрат чи суперстрат.

 

 

Як наслідок, співвідношення між українською мовою та сусідніми слов’янськими мовами також набуло нових форм і вимірів. Уже за давньоукраїнських часів можна було говорити про значну подібність фонологічного розвитку лише між українською та білоруською мовами (точніше: між північноукраїнськими та південнобілоруськими говірками — див. 29.3) Ці зв’язки надалі існували впродовж ранньосередньоукраїнської доби. Як і раніше, мали місце спільні процеси, до числа яких належать огублення l, новий статус дзвінкості, вставний ув кореневих складах із двома верхів’ями звучності, уподібнення jдо попереднього палаталізованого приголосного. Спільність кількох інших процесів була частковою: у ролі протетичного голосного перед скупченнями приголосних на початку слова, що містять сонорний, в українській мові зазвичай виступає у, а в білоруській i або а; протетичний vперед о-в білоруській мові з’являється лише в наголошених складах (вóзера ’озеро’, але арáць ’орати’) внаслідок білоруського акання; білоруське акання було сприйняте в північноукраїнських говірках лише в рамцях двоскладової гармонії та в обмеженій кількості слів. Узагалі, зі зміцненням української мовної єдності розвоєва подібність північноукраїнських і південнобілоруських говірок меншала. Також варто відзначити, що з-поміж спільних звукозмін більшість датується початком ранньосередньоукраїнської доби. Це поготів упадає в очі, коли зважити на незмінне протягом означеного періоду політичне співіснування усіх дотичних земель у тій самій державі (литовській).

Серед інших слов’янських мов, суміжних з українською, практично жодна не мала ніяких спільних з нею звукових процесів упродовж ранньосередньоукраїнської доби. Лише "укання" віднаходиться також у болгарській мові. Крім того, щоправда, існують подібності в потрактуванні скупчень, що складалися з трьох приголосних, між українською та російською, українською та польською, українською та словацькою мовами, але цілковитої тотожності немає. У польській, словацькій і болгарській мовах (крім південно-східних говірок останньої), а частково й у російській (за винятком ě) також відбулося ствердіння середньопіднебінних, але в інший часовий проміжок і незалежно. Таким чином, ранньосередньоукраїнський період можна окреслити як пору переважно самобутніх звукозмін, притаманних самій лише українській мові.

 

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти