ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ В ПІВДЕННО-ЗАXIДНОМУ НАРІЧЧІ. КАРПАТСЬКА ЗОНА

Загрузка...

 

До цієї зони входять п’ять говіркових угруповань, які розглядатимуться нижче в послідовності, що відповідає їх розташуванню вздовж географічної осі, спрямованої з північного заходу на південний схід.

 

1. Лемківські говірки збереглися у Східній Словаччині (попри пословачення лемківських сіл, розташованих найзахідніше); натомість у Польщі їх носії після 1945 р. живуть у розпорошенні. Діалектна окремішність тут мусила бути доконаним фактом на кінець XIII ст., оскільки в цих говірках не сталося злиття у та і, а в значній частині їх — і переходу і > у·, тобто звукозміни, що на південному заході України припала на кінець XIII ст. (див. 31.2). Щоправда, існує й контраргумент: якщо лемківські говірки завдячують своє постання носіям надсянських говірок, що переселилися далі на захід (а таке припущення виглядає цілком імовірним), то вони могли принести з собою це розрізнення й у пізніші часи, адже (як показано вище — див. 62.4.4) воно дотривало в цих говірках іще й дотепер. Одначе тут є один важливий нюанс: розрізнення ута i в надсянських говірках, справді збережене й до сьогодні, не стосується позиції після велярних, де в усіх випадках вимовляється і(або е). На відміну від надсянських говірок, у лемківських звук у надалі виступає після k, hi xчого решта південно-західних говірок позбулася ще в XIII ст. Натомість усі попередні звукозміни лемківських говірок не оминули. Тому не варто відсувати формування лемківських говірок на давніший час, ніж XIII ст. 6

 

 

6 Для хронології має вагу ще одна специфічна подробиця: у лемківських говірках є чимало запозичень із польської, де сполука an/am виступає на місці теперішніх польських носових ęта ą([он]), як-от: gamba ’обличчя’, pantlyc’a ’петлиця’, vantroba ’печінка’ тощо (пор. суч. пол. gęba, pętlica, wątroba). У польській мові до початку XVI ст. був тільки один носовий голосний — ą. Отже, запозичення такого ґатунку потрапили в лемківські говірки не пізніше, ніж у XV ст., і цим потверджується факт їхнього існування на той час. Щоправда, переконливість такого доводу применшується тим, що в деяких південно-малопольських говірках (приблизно — у межах трикутника Живець — Тарнів — Новий Сонч) за єдиний рефлекс усіх праслов’янських носових голосних править звук а.

 

 

Самостійний статус лемківських говірок у XIV-XV ст. потверджується тим, що вони не брали участі в таких тогочасних процесах, як просунення вперед артикуляції апісля м’яких приголосних (лемк. l’ak ’ляк’ проти надсян. l’ek), реалізація ненаголошеного ояк u, постання протетичних приголосних (у лемківських говірках замість них уживається твердий приступ) та перехід l > v ([w]) у формах чол. роду одн. мин. часу (лемк. брал проти брав у решті українських говірок, хоча в середньо- та західнолемківських говірках цю обставину приховано тим, що пізніше тут відбувся всеохопний перехідl> w/v).

Зі сказаного не випливає, що після XIII ст. у лемківських говірках не було жодних звукозмін, спільних з іншими південно-західними говірками. Однакові процеси мали місце. Інколи паралельний перебіг відбувався, слід гадати, незалежно, але в усіх випадках так бути, вочевидь, не могло. Наведімо кілька прикладів: у лемківських говірках і виступає як регулярний альтернат о, а ’uяк альтернант е (перед ъ); дзвінкі приголосні зазнали знеголошення перед глухими , та наприкінці слова, а r’, c’ та середньопіднебіні стверділи; у ролі прийменника та префікса замість v (f) виступає велярний h(x); до s’, z’, c’ застосовано дорсальну палаталізацію (ś, ź, ć); у дієслівних формах типу роблю звук l’ заступлено звуком j (robl’u > robju); склади з двома верхів’ями звучності в коренях слів зліквідовано за допомогою у, вставленого перед сонорним (kyrvauyj); голосні е· та (звужені) з’явилися на місці о, якщо наступний склад містив і, uабо о·, а також перед м’яким приголосним та е вцій останній позиції, тощо. З-посеред суміжних говірок перелічені процеси віднаходяться принаймні в деяких. Фактично єдина вагома зміна, наявна в лемківських говірках, що не є спільна з рештою українських говірок (і натомість є спільна з польською мовою та східнословацькими говірками), — це перехід до наголосу на передостанньому складі. Поза тим, можна ще згадати ствердіння всіх приголосних у позиції наприкінці слова. Слід гадати, що лемківські говірки, відокремившися від надсянських, почали контактувати з карпатськими (і що міг відбутися також приплив мовців із тих теренів). Отже, "індивідуальність" лемківських говірок створюється радше специфічним сполученням різних фонетичних особливостей, ніж їхньою неповторністю в рамцях південно-західного наріччя й особливо карпатської діалектної зони.

 

2. Роль бойківських говірок у карпатській зоні можна порівняти з роллю наддністрянських говірок у зоні, розташованій північніше від Карпат: вони обіймають центральну позицію й характеризуються безперечною тяглістю перебування на власній території. Окремішність бойківських говірок, як і лемківських, простежується з XIII ст., оскільки вони не були зачеплені процесом злиття у(цей звук зберігається або в первісному вигляді, або як огублений "ω") та í (цей звук здебільшого реалізується як у·) й зберегли вимову у після велярних k, hі x. Збереження дж на місці прасл. dj— то є риса ще архаїчніша, але не така важлива, бо не можна точно сказати, коли саме його заступлено щілинним žу говірках, поширених далі на схід. У бойківських говірках зберігається м’якість середньопіднебіних і r’, тобто вони не знали й відповідних звукозмін, що проходили деінде в XV та наприкінці XVI ст. Як і в наддністрянських та надсянських говірках, у бойківських має місце огублення аперед w (prówda),а вживанням і як альтернанта ота е вони приєднуються до наддністрянських говірок та всіх інших, розташованих далі на схід.

Саме бойківські говірки, слід гадати, були тим центром, звідки на всю карпатську підгрупу, зокрема на лемківські, закарпатські та — у дещо зміненому вигляді — на надсянські говірки, поширилося звуження голосного еперед м’якими приголосними та голосного о перед складом із голосним високого піднесення та м’яким приголосним. Ця звукозміна була незалежна від наголосу: бойківські говірки відрізняються від більшості говірок південно-західного наріччя тим, що в них зберігається відмінність між ненаголошеними ота uчи ета у. До пізніших процесів у бойківських говірках належать утрата j у позиції між голосними (яка позначилася на морфології: rukóv, pytaš < rukóu, pytáeš < rukóju, pytáješ)та перехід звукосполук ški n’kу čki jkвідповідно.

 

3. Говірки, що звуться закарпатськими, насправді не обіймають ні західної частини Закарпаття, де вживаються лемківські говірки, ні його східної частини, заселеної гуцулами (і ті, й ті осіли на південних схилах Карпат значно пізніше, ніж носії середньозакарпатських говірок: лемки, мабуть, у XVIII або — щонайраніше — в XVII ст., гуцули в XVII ст.). Тому їм більше пасувала б назва середньозакарпатських. У цьому вужчому значенні закарпатські говірки своїми найголовнішими характеристиками наближаються до бойківських. Цілком очевидно, що більшість українських переселенців потрапила на ці терени, перетнувши гори. До бойківських рис належать розрізнення у(або ω < у) та у·(< і), наявність звужених е·та о·, які виступають за тих самих умов, що й у бойківських говірках, та втрата jміж голосними. Одначе переселенці примандрували сюди ще перед тим, як альтернат о почав вимовлятися як i; відповідно, у закарпатських говірках він виступає головно як uчи ü — проміжні стадії на шляху перетворення в і. Менш певні висновки випливають із того, що в багатьох районах Закарпаття наявні стверділі середньопіднебінні, яких немає в бойківських говірках. Хоча схожі явища спостерігаються в багатьох інших говірках, це була, скоріше за все, незалежна від зовнішніх впливів закарпатська інновація.

З цих даних випливає, що переселенці-бойки (чи — ширше — українці) потрапили на Закарпаття ніяк не пізніше, ніж у XVI ст., — а таке твердження не вносить нічого нового, оскільки присутність українців на цих землях ще з кінця XIV ст. (а можливо — з XIII ст.) є засвідчена цілком певними історичними документами. На підставі даних самої лише історичної фонології задавнену проблему часу першої появи тут українців (протоукраїнців?) розв’язати незмога. Говірки давніших осадників (якщо такі існували) були поглинуті бойківськими (див. 14.3).

 

4. Гуцульські говірки. Стосовно їхнього походження дискутовано так само гаряче, як і у випадку говірок лемківських чи закарпатських. Діапазон висловлених припущень при цьому сягав від теорій, згідно з якими вони продовжують доісторичний племінний діалект уличів (та тиверців), до гадки, що то є румунський діалект, зукраїнізований порівняно недавно (наприклад, Калужняцький, Брюкнер — див. 14.3).

Якщо говорити про фонологічний розвиток гуцульських говірок, то найдавніші прояви їхньої окремішності можна датувати XIV ст., оскільки вони не приєдналися до таких процесів, як постання протетичних приголосних (XIV ст. — див. 34.10), замість яких уживається твердий приступ, поява укання (ще одна зміна, датована XIV ст.), ствердіння середньопіднебінних і подвоєння приголосних на місці сполук C +j(грýддя — гуц. hrúg’e) обидві останні зміни припадають на XV ст. (див.: 42.4; 37.2). З другого боку, зміщення вперед і вгору артикуляції а після м’яких приголосних (š’épka ’шапка’), зафіксоване з XV ст. (але не на Гуцульщині), спершу було розвинулося в гуцульських говірках і ще встигло поширитися на інші говірки в XV ст. Менш важливим з погляду хронології є збереження м’якості r’, оскільки в суміжних говірках його ствердіння відбулося щойно в XVII ст. (див. 49.1).

Сформувавшися, гуцульські говірки пройшли через досить численні звукозміни, з-поміж яких найважливіші — то ствердіння s’, z’ іс’наприкінці складу, сильна палаталізація t’і d’, що перетворилися на k’i g’відповідно (g’id ’дід’; але палаталізація s, zi с перед голосними залишилася альвеолярною: s’, z’, c’), та пониження й відтягнення назад артикуляції кількох голосних: е > æ, у > ета, мабуть, і(як рефлекс о) > у. Літ. укр. мéтений, мúто, мíцно відповідають гуц. mǽt(enyj), méto, mýcno.

 

5. Буковинсько-покутські говірки не є однорідні й містять силу переходових явищ, що наближають їх до всіх суміжних говірок: гуцульських, бойківських, наддністрянських і подільських. Узагальнюючи, можна сказати, що буковинсько-покутські говірки найбільше скидаються на гуцульські, якщо з цих останніх вилучити пізніші зміни в системі вокалізму. Буковинсько-покутські говірки, як і гуцульські, характеризуються пересуненням уперед і вгору звука а в позиції перед м’якими приголосними (š’épka), ствердінням s’ і с’наприкінці слова та палаталізацією t’ і d’ до стадії k’ і g’ відповідно (g’id). Знов-таки спільною з гуцульськими говірками є збережена м’якість середньопіднебіних і r’ та альвеолярна палаталізація s’ i z’. Ці особливості наштовхують на гадку, що буковинсько-покутські говірки були за основу для гуцульських. Проте вони відрізняються від більшості гуцульських говірок своїм уканням, тобто вимовою ненаголошеного ояк u. Починаючи з XV ст., звукозмін у буковинсько-покутських говірках (на відміну від гуцульських) було небагато. Серед них можна згадати всеохопне ствердіння с’, часткове (залежно від місцевості) знеголошення дзвінких приголосних у позиції наприкінці слова та перед глухими приголосними, а також неподвоєння приголосних на місці колишньої звукосполуки C’+j (hrúd’е ~ hrúg’e).Так уже повелося, що швидкість фонологічної еволюції на споконвічних теренах проживання буває менша, ніж на новозаселених землях.

 

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти