|
УКРАЇНСЬКА МОВА В ЇЇ СТОСУНКУ ДО БІЛОРУСЬКОЇ
З-поміж усіх слов’янських мов українська має найбільшу кількість спільних або однакових звукозмін із білоруською. Можна легко дійти висновку про близьку спорідненість цих двох "мов-сестер". Одначе такий статистичний підхід має поверховий характер і може ввести в оману, а зроблені за його допомогою висновки хибують на поспішність і надмірну спрощеність. При розгляді цього питання потрібна гнучкість. Щонайперше впадає в очі, що впродовж протоукраїнського періоду не було жодної звукозміни, спільної для протоукраїнських та лише для білоруських діалектів, узятих як цілокупність. Частина звукозмін мала поширення лише в зоні, яка тепер зветься південнобілоруською. Сюди належать збереження kvперед ě(див. 3.2), перехід ненаголошеного ęв е(див. 8.4), ствердіння r’ (див. розділ 12), перехід ěв ie (див. 13.7), а також, імовірно, уживаність skперед ě(див. 3.4). Жодна з цих змін не мала місця в північнобілоруських діалектах. Інші звукозміни охоплювали також і північнобілоруську зону, але не лише її. Скажімо, пом’якшення xз перетворенням його на s’ (а не š — див. 3.3), спрощення j із перетворенням його на ž(див. 3.7), перехід jу І’після губних (див. 3.9), випадінняt i d перед І (див. 4.2), повноголос і метатеза в сполуках типу oaSC на початку слова (див. 6.1), утрата фонематичного статусу тону та часокількості (див. 7.2—4), перехід наголошеного ęв ’а (див. 8.4) та oн в u (див. 8.1), утрата j перед u-та о-(див. 10.4) — то все є риси, спільні з російською мовою, а в деяких випадках іще й з болгарською; неперехід i та u(> y) перед j у єри (див. 5.3) — то риса, спільна з польською, словацькою та болгарською мовами. Якщо говорити про огублення eаз перетворенням його на ’о, то північнобілоруські діалекти так само, як і південнобілоруські, характеризувалися появою о після всіх приголосних, але засадничо ця звукозміна полягала в тому, що перехід відбувався лише після середньопіднебіних і j, — і в такому варіанті вона віднаходиться не тільки в (північно)українських (див. 9.8), але також у проторосійських діалектах чи, принаймні, у частині цих діалектів. Ба більше, з-посеред специфічних рис, спільних для "південнобілоруських" та українських діалектів, усі, крім, можливо, однієї, поширювалися не на цілокупність українських діалектів, а лише на північні. хіба що перехід ě > iебув, імовірно, представлений так само й у південних протоукраїнських діалектах, але тільки нетривалий час. Якщо в північноукраїнській зоні iе судилося довге життя, то в південноукраїнській зоні незабаром відбулася його монофтонгізація в е·. Отже, насправді жодна з перелічених змін не була українсько-білоруською в риґористичному розумінні, тобто не обіймала всіх українських і всіх білоруських діалектів, обмежуючись тільки цими двома мовами. Усі зміни або охоплювали ширшу територію, або спостерігалися лише в особливому діалектному утворенні, що ми його умовно називаємо київсько-поліським наріччям. Пізніше це утворення розпалося: його північна частина вступила в процес формування білоруської мови, а південна — української. Ілюзія спільності давніх процесів в українській і білоруській мовах створюється наявністю в них спільних рис. Однак ці спільні риси зумовлені "поділом" київсько-поліського наріччя між обома мовами. Описана вище ситуація ще тривалий час зберігалася протягом давньоукраїнського періоду. Серед першої групи процесів, які по суті були київсько-поліськими, можна назвати дифтонгізацію е та о в новозакритих складах (див.: 20.5; 21.3; 24.1), схожість у потрактуванні новопосталих скупчень типу середньопіднебіний + зубний (див. 23.7) та появу нових голосних у складах із двома верхів’ями звучності (на кшталт іржá, кривáвий). До другої групи, тобто до звукозмін, спільних із білоруською мовою, але водночас також і з котроюсь іншою з-поміж слов’янських, належать перехід у > і після g, ki x(див. 15.4), занепад слабких єрів і заміну сильних єрів на о та е (див. 16.10), потрактування звукосполуктипу Съ/ьSC (див. 18.1), подзвінчення глухих перед дзвінкими (див. 23.6), ствердіння м’яких зубних перед зубними (див. 23.10) та перетворення проривного gна щілинний у(див. 25.1). Одначе в той час у фонологічній еволюції та поділі діалектів уже оприявнюються нові прикмети. Обіймаючи на позір широку зону, деякі зміни на півночі з’являються зі значним запізненням (на сто-двісті років): наприклад, це стосується еволюції ky, gyi xy, занепаду єрів тощо. Фактично, це внеможливлює їх інтерпретацію як спільних звукозмін: вони радше можуть бути окреслені як самостійні звукозміни з тотожними наслідками. Якщо виключити ці звукозміни з числа спільних, то таких виявиться набагато менше. Почали з’являтися деякі важливі звукозміни, що їх можна назвати власне українсько-білоруськими (в повному розумінні слова): однакове потрактування "єрів" перед j (як не зважати на дрібні деталі — див. 17.8), запровадження чергування u : v(див. 19.5) та ствердіння губних наприкінці складу (див. 27.6). Хоча таких змін було небагато, сама їх поява мала неабияке значення. Вона свідчить, що первісно розмаїті діалекти об’єдналися у дві мови, які мали одна з одною щільніші взаємозв’язки, ніж із рештою суміжних слов’янських. За ранньосередньоукраїнської доби, коли обидва народи опинилися у складі литовської держави, зростає число спільних звукозмін, як-от: огублення l із перетворенням його на [w] (див. 30.8), поява протетичного vперед о-та u-(див. 34.3-6), утрата l наприкінці слова після приголосних у дієвідміні (див. 35.6), подвоєння приголосних на місці скупчень типу С’ +j (див. 37.2), а також, можливо, ствердіння середньопіднебінних (див. 42.4). Із другого боку, практично перестали з’являтися власне київсько-поліські особливості: до таких можна віднести хіба що дзвінку вимову приголосних наприкінці слова та перед глухим, коли до цього спонукали морфологічні чинники (див. 36.2). У будь-якому разі, новопосталий литовсько-польський кордон спричинився до того, що деякі звукозміни, поширюючися з півночі, доходили тільки до його лінії: до них належать огублення l, подзвінчення глухих приголосних у деяких позиціях, подвоєння м’яких приголосних, принагідне знеогублення ненаголошеного о зперетворенням його на а(див. 39.5), можливо й ствердіння середньопіднебіних. (Деякі зміни, започатковані південно-західніше від цього кордону, також зупинялися або сповільнювали ходу на рубежі підпольської України). Лише одна-єдина звукозміна — ствердіння м’яких губних у позиції перед голосним —охоплювала всю територію України, та водночас лише південну частину Білорусі (див. 38.6). Крім того, має вагу та обставина, що принаймні у випадку декотрих звукозмін можна встановити їхнє білоруське походження й подальше поширення на українську мову (огублення l та, можливо, ствердіння середньопіднебіних, а за середньоукраїнських часів — ствердіння с’ у північноукраїнському наріччі). У XVI ст. започатковано новий процес, що на позір виглядає як спільний білорусько-український, тобто звукозміну в українській мові, взоровану на наявному стані (не на звукозміні) в білоруській мові: сюди слід віднести, безперечно, принагідне знеогублення овпереднаголошеному складі перед наголошеним а(багáтий — див. 39.5), а також, можливо, огублення епісля губних із перетворенням його на о(див. 51.6) та перехід у > і після j та на початку слова (див.: 52.6; 52.10). Хоча всі ці звукозміни мали українське підґрунтя, білоруська мова, судячи з усього, відіграла роль каталізатора. Таким чином, наявність подібностей в українській і білоруській мовах почасти пояснюється розпадом київсько-поліського наріччя і його поділом між цими двома мовами, почасти спільними звукозмінами, почасти каталітичним впливом білоруської мови на українські звукозміни. Спільні українсько-білоруські звукозміни як такі припадають на період від середини XIII до XVII ст., але найбільшу інтенсивність і вагомість вони мали від середини XV до середини XVI ст., тобто під час міцної зверхності Великого князівства Литовського над значною частиною України. Втім, і тоді чимало білорусько-українських звукозмін не переходили за польський кордон. Якщо говорити про зв’язки між українською та білоруською фонологічною еволюцією в ширшому слов’янському контексті, то вони були щільні як за доісторичної доби, так і за пізніших часів.
|
|
|