ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Стаття 128. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження — карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двох­сот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років.

 

1. Необережне тілесне ушкодження тягне кримінальну відповідальність за умови, якщо були заподіяні тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкод­ження. Заподіяння з необережності легких тілесних ушкоджень не є кара­ним.

2. З об'єктивної сторони злочин характеризується: 1) дією або бездіяльністю у виді посягання на здоров'я іншої людини; 2) наслідками у виді спричинення тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень;

3) причинним зв'язком між вказаними діяннями та наслідками.

3. Про поняття тяжкого і середньої тяжкості тілесного ушкодження див. коментар до статей 121, 122 КК.

4. Суб'єктивна сторона злочину може виявлятися у формі як злочинної самовпевненості, так і злочинної недбалості.

5. Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок злочинної самовпевненості має місце тоді, коли винний передба­чає можливість настання зазначеної шкоди, але легковажно розраховує на її відвернення. При цьому має бути розрахунок на конкретні обставини, які, на думку винного, перешкодять настанню злочинного наслідку. Цей розра­хунок об'єктивно виявляється легковажним.

Наприклад, В. викопав яму для колодязя біля свого будинку, тимчасово обгоро­див її тонкою мотузкою на кілках. Неповнолітній К., який пробігав пізно увечері біля будинку, порвав мотузку і упав у яму, одержавши середньої тяжкостітілесніушкодження.

6. Необережне тілесне ушкодження внаслідок злочинної самовпевненості слід відмежовувати від випадків заподіяння його з непрямим умислом, коли винний передбачав можливість заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини і свідомо припускав її настання. Про наявність непрямого умислу свідчить, зокрема, розрахунок винного на випадковість, «навмання».

7. Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок злочинної недбалості має місце тоді, коли винний не передбачає можливості настання зазначеної шкоди для здоров'я іншої особи, але пови­нен був і міг передбачити це, діючи з більшою обачністю.

Так, ВСУ знайшов наявність необережного заподіяння середньої тяжкості тілес­ного ушкодження внаслідок злочинної недбалості в діях Т. Винний під час скирду-вання сіна самовільно сів за кермо трактора і під'їхав до копиці сіна, щоб забрати її до скирди. Не помітивши жінок, які сиділи там, він наїхав на них, заподіявши однії"! жінці тілесні ушкодження середньої тяжкості. ВСУ зазначив, що, рухаючись трактором по полю і знаючи, що під копицями сіна проводять свій обідній відпочи­нок колгоспники, Т. повинен був і міг передбачити можливість наїзду на людей (Рад. право. - 1972. - № 1. - С. 109 -110).

Під час сварки, яка переросла в бійку, М. ударив У. по обличчю, від чого той упав і, ударившись головою об східець сходів, одержав перелом кісток основи чере­па, що віднесено судово-медичним експертом до тяжкого тілесного ушкодження. Виходячи з того, що умислом М. не охоплювалось заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, було визнано, що він вчинив необережне заподіяння тяжкого тілесно­го ушкодження, оскільки, ударяючи п'яного У. по обличчю, М. хоча й не передба­чав, але повинен був і міг передбачити, що потерпілий може впасти і одержати трав­му внаслідок удару об сходи (Судебная практика... — С. 174).

8. Необережне заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної нед­балості слід відрізняти від казусу, коли особа не передбачала можливості на­стання шкоди для здоров'я іншої людини, не повинна була і не могла її пе­редбачити. Кримінальна відповідальність у таких випадках виключається.

9. Необережне заподіяння тілесного ушкодження, що викликало смерть потерпілого, щодо якої має місце необережна вина, кваліфікується як вбив­ство через необережність.

10.Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-ти років.

Стаття 129. Погроза вбивством

Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, —

Карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.

Те саме діяння, вчинене членом організованої групи, — карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

 

1. Суспільна небезпечність цього злочину визначається тим, що він, вик­ликаючи у людини почуття тривоги і неспокою, заважає її нормальній праці та відпочинку, порушуючи разом із тим у деяких випадках і громадський порядок.


2. З об'єктивної сторони злочин характеризується дією у виді погрози вчинити вбивство, тобто виявленому намірі позбавити іншу людину життя.

Така погроза може бути виражена різними засобами: усно, письмово, за допомогою жестів, міміки, демонстрації зброї тощо. Для кваліфікації за ст. 129 КК не має значення, чи була така погроза одноразовою або кілька­разовою, систематичною, такою, що має характер тероризування.

Відповідальність за ст. 129 КК може настати лише за погрозу вбивством. Погроза здійснити інші дії (наприклад, заподіяти тяжкі тілесні ушкоджен­ня, знищити майно) за ст. 129 КК кваліфікуватися не може.

3. Погроза повинна бути реальною, тобто сприйматися потерпілимяк та­ка, що може здійснитися.

Харківський обласний суд визнав неправильним засудження за погрозу вбивст­вом Ш. за те, що він вчинив зґвалтування, а потім погрожував потерпілій вбивст­вом, якщо вона розповість про це своїй матері. Суд не встановив, що у потерпілої були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, яка в даному випадку не супроводжувалася якимись діями, що свідчать про реальність погрози вчинити вбивство (Рад. право. - 1970. - № 9. - С. 106).

Реальність погрози встановлюється в кожному окремому випадку з ураху­ванням конкретних фактичних обставин. При вирішенні цього питання слід враховувати як суб'єктивний критерій (сприйняття погрози потерпілим), так і об'єктивний (спосіб та інтенсивність її вираження, особу винного, характер стосунків між ним і потерпілим тощо). Для визнання погрози вбивством ре­альною необхідно встановити, що винний вчинив такі дії, які давали по­терпілому підстави побоюватися її здійснення, і що поведінка винного, його стосунки з потерпілим об'єктивно свідчили про реальність погрози.

4. Погроза може бути висловлена як безпосередньо потерпілому, так і че­рез третіх осіб. Необхідною умовою є те, що вона звернена до конкретної особи. Погрожувати вбивством можуть як особі, якій адресовано погрозу, так і близьким їй особам.

5. Злочин, передбачений ст. 120 КК, вважається закінченим з моменту, ко­ли погрозу було доведено до відома потерпілого.

6. Суб'єктивна сторона злочину, що розглядається, характеризується ви­ною у формі прямого умислу. При цьому не має значення, чи збирався вин­ний здійснити свою погрозу в дійсності або ні, досить того, щоб у потерпіло­го були реальні підстави побоюватися такої погрози. Мотиви вчинення цьо­го злочину на його кваліфікацію не впливають.

7. Суб'єктом погрози вбивством може бути осуднаособа, яка досягла 16-річного віку.

8. Кваліфікуючою ознакою злочину згідно з ч. 2 ст. 129 КК є вчинення по­грози вбивством членом організованої групи (див. коментар до ст. 28 КК).

9. У разі, якщо винний, не обмежуючись погрозою, вчиняє дії, спрямовані на створення умов для вчинення вбивства або навіть безпосередньо спрямо­вані на його вчинення, відповідальність настає за готування до вбивства або за замах на вбивство.

10. Якщо погроза вбивством є ознакою іншого, більш тяжкого злочину (наприклад, передбаченого статтями 187, 189, 206 тощо), ст. 129 ККне за­стосовується.

Стаття 130. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, —

Карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої не­виліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу, —

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти