Стаття 219. Доведення до банкрутства

Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, як­що це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору,-

карається штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з по­збавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Про об'єкт злочину див. коментар до ст. 218.

2. Об'єктивна стороназлочину полягає у вчиненні дій, які призводять до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, і заподіянні внаслідок цього великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Спільною рисою таких дій є їх спрямованість проти інтересів відповідної юридич­ної особи і спричинення ними відповідної матеріальної шкоди. Це, зокрема, можуть бути: а) укладення завідомо невигідних для даної юридичної особи (у т. ч. удаваних) угод; б) безпідставна виплата на користь інших осіб грошових коштів, безпідставна передача третім особам майна чи уступка належного даній юридичній особі права ви­моги до інших осіб; в) прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно відбиваються на виробничій, торговельній, іншій статутній діяльності підприємства, ведуть до виникнення фінансових втрат та збитків; г) заплутування звітності та обліку, знищення, пошкодження документів чи інформації, внаслідок яких стає неможливою ефективна робота відповідного підприємства, установи чи організації.

Про поняття стійкої фінансової неспроможностідив. коментар до ст. 220.

Фінансове становище юридичної особи іноді може погіршитись і внаслідок бездіяль­ності, наприклад, через невжиття заходів щодо захисту її майнових інтересів (незаявлен-ня претензії, непред'явлення позову про стягнення грошей чи майна з боржників, не­отримання майна чи коштів тощо). Така бездіяльність, якщо вона навіть призвела до стійкої фінансової неспроможності підприємства, сама по собі не утворює складу розгля­дуваного злочину. Проте якщо така бездіяльність мала місце після вчинення відповідних дій, наприклад укладення удаваної угоди, справжньою метою якої була передача іншій особі майна, майнових прав, сплата грошових коштів без належної компенсації, і безпо­середньо була пов'язана з їх вчиненням, вона може вважатися ознакою об'єктивної сто­рони цього злочину.

У випадках настання стійкої фінансової неспроможності внаслідок того, що влас­ники чи службові особи суб'єкта підприємницької діяльності віддавали розпоря­дження про здійснення нестатутної діяльності, їхні дії, за наявності підстав, утворю­ють сукупність злочинів і підлягають кваліфікації за статтями 219 та 205. У випадках, коли дії власника чи службової особи, якими суб'єкт господарської діяльності дово­диться до стійкої фінансової неспроможності, містять ознаки викрадання майна юри­дичної особи, їх слід кваліфікувати за ст. 219 та відповідною статтею КК про злочин проти власності.

Обов'язковою ознакою цього злочину є наявність двох взаємопов'язаних суспільно небезпечних наслідків:1) стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської

Стаття 220

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

діяльності; 2) великої матеріальної шкоди державі чи кредитору. Про поняття великої матеріальної шкодидив. примітку до ст. 218, про поняття кредитор - коментар до ст. 218.

Злочин є закінченим з моменту настання сукупності вказаних наслідків.

3. Суб'єктомзлочину можуть бути власник (у т. ч. співвласник) або службова осо­
ба юридичної особи - суб'єкта господарської діяльності, які, виходячи із організаційно-
правової форми відповідної юридичної особи, мають повноваження, необхідні для вчи­
нення передбачених ст. 219 дій. Не може бути суб'єктом даного злочину індивідуаль­
ний підприємець, який здійснює свою діяльність без створення юридичної особи.

4. З суб'єктивної сторонидоведення до банкрутства є умисним злочином.
Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є також мотив- корислива чи інша осо­
биста заінтересованість винної особи або її бажання задовольнити ті чи інші інтереси
третіх осіб.

Ставлення винного до заподіяної майнової шкоди може характеризуватися прямим або непрямим умислом.

Стаття 220. Приховування стійкої фінансової неспроможності

Умисне приховування громадянином - засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта гос­подарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом по­дання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шко­ди кредиторові,-

карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, із позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Про об'єкт злочину див. коментар до ст. 218.

2. Об'єктивна сторонаприховування стійкої фінансової неспроможності полягає у поданні недостовірних відомостей, які створюють у того, кому вони повідомлені, оман­ливе враження про нормальний фінансовий стан даної юридичної особи і, таким чином, приховують від нього її стійку фінансову неспроможність.

Подання зазначених у ст. 220 відомостей утворює склад розглядуваного злочину, якщо вони адресовані кредитору (особисто чи особі, уповноваженій кредитором на ве­дення від його імені справ з цим суб'єктом господарської діяльності).

Якщо недостовірні відомості повідомляються потенційному кредитору, тобто гро­мадянину чи юридичній особі, від якої очікують продажу продукції чи товарів, вико­нання робіт, надання послуг, оплатної передачі майна, надання позики чи сплати аван­сових грошових сум на користь організації, від імені якої надаються відомості, такі по­відомлення, за умови наступного настання передбачених законом наслідків, також утворюють склад розглядуваного злочину.

Закон зобов'язує боржника подати певні відомості також і господарському суду у відзиві на заяву про банкрутство. Зокрема, боржник повинен повідомити суд про загаль­ну суму заборгованості та наявне у нього майно, у т. ч. і кошти, що знаходяться на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах. У разі надання свідомо неправдивих відомостей господарському суду такі дії також утворюють злочин, перед­бачений ст. 218.

Водночас не є приховуванням стійкої фінансової неспроможності повідомлення не­правдивих відомостей призначеному господарським судом розпорядникові майна юри­дичної особи - боржника, а так само керуючому санацією. Ці особи можуть бути при­значені лише після того, як господарським судом порушено справу про банкрутство певної юридичної особи. У цей момент факт стійкої фінансової неспроможності є

18 3-187

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

загальновідомим і не можна вести мову про його приховування. За наявності підстав таке повідомлення, зроблене службовою особою юридичної особи - боржника, може кваліфікуватися за статтями 364 або 367.

Під стійкою фінансовою неспроможністю суб'єкта господарської діяльності слід розуміти такий його фінансовий стан, за якого цей суб'єкт нездатен виконати свої гро­шові зобов'язання, у т. ч. щодо виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) до відповідних бюджетів.

У даному випадку мається на увазі не тимчасовий розлад фінансової діяльності юридичної особи, внаслідок якого виникають прострочення платежів, а ситуацію, яка виключає виконання даною юридичною особою вимог кредиторів. Ознаками стану стійкої фінансової неспроможності можуть вважатись, зокрема: зупинення платежів, що триває понад 3 місяці, за наявності боргових зобов'язань, строки платежів щодо яких настали; наявність значної (понад 300 мінімальних розмірів заробітної плати) суми не­погашених боргових зобов'язань, строки платежів щодо яких настали більш як 3 місяці тому; наявність значної суми непогашених боргових зобов'язань, визнаних юридичною особою-боржником або підтверджених виконавчими документами; наявність заяви про порушення справи про банкрутство даної юридичної особи, прийнятої до розгляду гос­подарським судом і, тим більше, наявність ухвали господарського суду про порушення справи про банкрутство даної юридичної особи.

Під кредитором у цій статті слід розуміти будь-яку юридичну чи фізичну особу, яка має належно оформлені і підтверджені документально майнові (у т. ч. грошові) ви­моги до суб'єкта господарської діяльності, від імені якого надано недостовірні відомос­ті, незалежно від розміру таких вимог.

Якщо недостовірні відомості, якими приховується стійка фінансова неспромож­ність, подаються банку (кредитній установі), органам державної влади, органам місце­вого самоврядування або іншим кредиторам з метою одержання кредиту, вчинене слід кваліфікувати як сукупність злочинів за статтями 220 і 222.

Недостовірні відомості, якими приховується стійка фінансова неспроможність, мо­жуть бути повідомлені як у письмовій, так і в усній або іншій формах. Господарському суду такі відомості можуть бути подані лише у письмовій формі.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є заподіяння кредиторо­ві великої матеріальної шкоди. Про її поняття див. примітку до ст. 218.

Повідомлення неправдивих відомостей, яке з незалежних від винного причин не потягло (наприклад, внаслідок пильності кредитора, який не дав ввести себе в оману), але могло потягти за собою заподіяння великої матеріальної шкоди, слід розглядати як замах на вчинення даного злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди кре­дитору.

3. Суб'єктомзлочину може бути особа, яка є засновником або власником суб'єкта
господарської діяльності, а також службова особа такого суб'єкта.

Під суб'єктом господарської діяльності у ст. 220 слід розуміти зареєстровану в установленому законодавством порядку юридичну особу, незалежно від її організацій­но-правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність (крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування). Про поняття господар­ської діяльності див. коментар до ст. 202.

Індивідуальний підприємець, що здійснює свою діяльність без створення юридич­ної особи, не є суб'єктом цього злочину.

4. Суб'єктивна стороназлочину характеризується умислом. У частині ставлення
винного до відомостей, які він повідомляє кредитору, його уповноваженій особі чи
господарському суду, вина має форму прямого умислу - винний усвідомлює, що ві­
домості, які він подав, є недостовірними, і бажає подати саме такі відомості. Став­
лення винного до наслідків злочину може характеризуватися прямим або непрямим
умислом.

Стаття 221

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Стаття 221. Незаконні дії у разі банкрутства

Умисне приховування майна або майнових обов'язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, які відобра­жають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадяни­ном - засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності у разі банкрутства і за­вдали великої матеріальної шкоди,-

караються штрафом від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Про об'єкт злочину див. коментар до ст. 218.

2. Об'єктивна сторона злочину може проявитися у таких формах:

1) приховування майна або майнових обов'язків;

2) приховування відомостей про майно боржника;

3) передача майна боржника в інше володіння;

4) відчуження чи знищення майна боржника;

5) фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають госпо­дарську чи фінансову діяльність.

Приховування майна боржника може виражатися в переміщенні майна із одного місця його зберігання до іншого, передачі його на зберігання третім особам, розміщен­ня його у спеціальних схованках та в інших подібних діях, внаслідок яких власники (засновники, учасники тощо) відповідної юридичної особи, кредитори чи особи, при­значені господарським судом для здійснення певних функцій під час розгляду справи про банкрутство (зокрема, розпорядник майна боржника, керуючий санацією, ліквіда­тор), позбавляються можливості здійснювати контроль за цим майном чи розпоряджа­тися ним.

Під майновими обов'язками розуміються зобов'язання боржника перед іншими особами та зобов'язання інших осіб на користь боржника. Приховування майнових обов'язків може здійснюватися шляхом неоформления відповідних документів, непові­домлення про певні майнові обов'язки за відсутності документів, які засвідчують наяв­ність таких обов'язків, знищення або перекручення комп'ютерної інформації про такі обов'язки тощо.

Приховування відомостей про майно боржника може здійснюватись у такий же спосіб, як і приховування майнових обов'язків.

Під передачею майна боржника в інше володіння слід розуміти дії, внаслідок яких треті особи набувають права володіння та/або користування майном боржника, не на­буваючи при цьому права власності на це майно і не беручи зобов'язання повернути майно на першу вимогу особи, яка його передала, чи її правонаступника (застава майна у випадках, коли вона пов'язана з передачею предмета застави заставодержателю, пе­редача майна в управління, у найм (оренду), лізинг, прокат тощо).

Відчуження майна боржника - це дії, внаслідок яких треті особи набувають право власності на майно боржника (продаж, обмін, дарування тощо).

Фальсифікація документів, які відображають господарську чи фінансову діяль­ність боржника, передбачає їх підроблення, про поняття якого див. коментар до ста­тей 358 і 366.

Приховування документів, які відображають господарську чи фінансову діяль­ність боржника, може проявитися у вилученні документів із місця їх звичайного збе­рігання і переміщення їх у місця, де вони недоступні для осіб, що за законом повинні мати доступ до цих документів, неповідомленні таких осіб про наявність чи місцезна­ходження документів, відмові передати відповідні документи цим особам за відсутності

їй*

548 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Розділ VII

у них можливості самостійно їх отримати тощо. Про знищення таких документів див. коментар до ст. 357.

Зазначені дії утворюють склад злочину, передбаченого ст. 221, якщо вони вчинені після порушення господарським судом справи про банкрутство відповідної юридичної особи чи індивідуального підприємця. У разі ж їх вчинення до порушення справи про банкрутство вони за наявності підстав підлягають кваліфікації за ст. 219.

Якщо приховування майна боржника (банкрута) поєднується із наступним звернен­ням такого майна на користь особи, яка його приховала, такі дії кваліфікуються за ст. 221 та відповідною статтею про злочин проти власності.

Якщо передбачене ст. 221 відчуження майна здійснюється службовою особою з отриманням за таке відчуження грошової чи іншої майнової винагороди, вчинене слід кваліфікувати за статтями 219 і 368.

Про поняття великої матеріальної шкоди див. примітку до ст. 218. Велика матері­альна шкода може бути заподіяна державі, кредиторам юридичної особи-банкрута, а також власникам (співвласникам) такої юридичної особи у випадках, коли злочинні дії вчинено службовою особою з метою приховати майно чи інші активи суб'єкта госпо­дарської діяльності не лише від кредиторів чи уповноважених осіб, призначених госпо­дарським судом, а й від власника (співвласників) юридичної особи-боржника.

Злочин слід вважати закінченим з моменту настання великої матеріальної шкоди.

3. Суб'єктомзлочину можуть бути: 1) громадянин - засновник або власник
суб'єкта господарської діяльності; 2) службова особа суб'єкта господарської діяльності,
щодо якого порушено справу про банкрутство і який згодом був визнаний банкрутом.

Особливими категоріями службових осіб суб'єкта господарської діяльності, щодо якого розглядається справа про банкрутство або здійснюється ліквідаційна процедура, можуть бути призначені за рішенням господарського суду для виконання адміністратив­но-господарських обов'язків розпорядник майна боржника, керуючий санацією, лікві­датор. Ці особи можуть бути також суб'єктами даного злочину.

4. Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим або непрямим умислом.

Стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами

1. Надання громадянином - підприємцем або засновником чи власником
суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта гос­
подарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної
влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого
самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій,
субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак
злочину проти власності -

карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріаль­
ної шкоди,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років із позбав­ленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об'єктомзлочину є встановлений законодавством порядок фінансування, креди­тування і оподаткування господарської діяльності, права і законні інтереси кредиторів.

2. Об'єктивна стороназлочину полягає в активній поведінці - у наданні вказаними у диспозиції ст. 222 особами органам державної влади, органам влади АРК чи органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам свідомо неправдивої інформації

Стаття 222

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Від­повідальність за ст. 222 виключається у разі, коли обман має пасивний характер і поля­гає у приховуванні інформації, яку особа зобов'язана була повідомити на підставі зако­ну чи договору.

Під дотацією розуміють грошові кошти, які на безоплатній основі надходять з бю­джету. Дотація застосовується в Україні не лише як метод бюджетного регулювання у разі перевищення видатків нижчих бюджетів над їхніми доходами (наприклад, дотації вирівнювання місцевим бюджетам), а й як допомога, що надається підприємствам для покриття збитків від їх господарської діяльності.

На відміну від дотації субвенція є різновидом тієї грошової допомоги, яка спрямо­вується на фінансування певного заходу, проекту, програми і підлягає поверненню у разі нецільового використання коштів.

Субсидією визнається допомога у грошовій або натуральній формах, яка подається державою місцевим органам влади, фізичним або юридичним особам, у т. ч. господа­рюючим суб'єктам, і спрямовується на фінансування конкретних заходів, напрямів економічної і соціальної діяльності, бажаних для суспільства (наприклад, на фундамен­тальні наукові дослідження, створення нових робочих місць, перепідготовку кадрів, виробництво певного виду продукції).

Кредит - це надання одним суб'єктом (кредитором) позички у грошовій або нату­ральній формах іншому суб'єктові (позичальнику) на умовах повернення її у встанов­лений термін і, за загальним правилом, поєднане зі сплатою відсотків. Потрібно розріз­няти такі форми кредиту: фінансовий, у т. ч. банківський, міжбанківський, комерційний (товарний), державний, споживчий, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний, кредит під цінні папери тощо. Різновидом кредиту є бюджетні позички. На кваліфіка­цію за ст. 222 не впливає форма надання банківського кредиту - готівкова чи безго­тівкова.

Пільга щодо податків - це повне або часткове звільнення від сплати податку залеж­но від особливостей платника податку або характеру здійснюваної ним діяльності. Податкові пільги є альтернативою дотаціям, субсидіям, іншим варіантам бюджетного фінансування та пільговому кредитуванню. Всі податкові пільги мають спільну рису -це скорочення розміру податкових зобов'язань платників податків. Пільги щодо подат­ків поділяються на: 1) вилучення (характеризуються виведенням з-під оподаткування окремих об'єктів чи предметів); 2) скидки (означають скорочення податкової бази); 3) звільнення (у формі зниження податкової ставки, податкових канікул, відстрочення або розстрочення податкових зобов'язань тощо). Встановлення і скасування податко­вих пільг здійснюються ВР, Верховною Радою АРК, сільськими, селищними і міськими радами. Податкові пільги не можуть встановлюватись або змінюватись іншими закона­ми України, крім законів про оподаткування. Пільги щодо оподаткування місцевими податками і зборами встановлюються або змінюються виключно відповідними органа­ми місцевого самоврядування.

Надання завідомо неправдивої інформації- це обман держави або кредиторів, який набуває письмової форми і супроводжується використанням підроблених або ін­шим чином сфальсифікованих документів. Наприклад, у сфері банківського кредиту­вання знаряддямкоментованого злочину виступають документи, які надаються по­зичальниками банкам і в яких можуть міститись неправдиві дані: 1) кредитні заявки (клопотання); 2) установчі документи; 3) контракти, угоди, інші документи, які підтвер­джують, що кредит отримується для придбання товарів, робіт або послуг; довідки про результати дослідження кон'юнктури ринку; бізнес-плани; складські довідки про наяв­ність товарно-матеріальних цінностей; 4) техніко-економічні обґрунтування; 5) проект­но-кошторисна документація, рішення про відведення земельних ділянок, дозволи архі­тектурно-будівельних служб місцевих органів влади на будівництво; 6) документи про фінансовий стан, кредитоспроможність позичальника, страховика або поручителя; 7) документи, які стосуються застави, поручительства, гарантії як способів забезпечення

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

кредиту (фіктивні гарантійні листи, підроблені договори страхування і страхові поліси тощо).

У разі шахрайства з фінансовими ресурсами шляхом використання підроблених до­кументів в діях винного вбачається ідеальна сукупність злочинів, у зв'язку з чим вчи­нене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 222, 358 (366).

Інформація, що надається особою, яка вчинює шахрайство з фінансовими ресурса­ми, повинна бути неправдивою, тобто має не відповідати дійсності, приховувати або перекручувати у гірший або, навпаки, у кращий бік справжній стан речей і стосуватись тих обставин, які дають змогу отримати дотації, субсидії, субвенції, кредити або подат­кові пільги. Це ті дані, що сприяють незаконному отриманню фінансової допомоги, причинно зумовлюють її надання. Наприклад, у сфері банківського кредитування заві-домо неправдива інформація - це дані, які, впливаючи на волю кредитора, відповідно до вимог чинного законодавства, локальних нормативних актів банків і усталеної прак­тики ділового обороту, враховуються в процесі прийняття рішення про надання креди­ту та його умови (розмір кредиту, розмір відсотків, строк повернення кредиту, його за­безпечення тощо). Якби позичальник надав правильні відомості, банк не надав би кре­дит взагалі або надав у меншому розмірі, або збільшив відсоток за кредитом у зв'язку з великим ризиком, або вимагав більш якісного забезпечення його повернення тощо.

Завідомо неправдива інформація в плані відповідальності за ст. 222 за своїм змістом має бути такою, що могла бути підставою для прийняття рішення про надання субси­дій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків (наприклад, у документах, на­даних банку, не зазначається, що у позичальника є інший неповернутий кредит, або вказується неправдива мета використання бюджетних коштів, які особа має намір одер­жати як дотацію, субсидію, субвенцію).

Повідомлення завідомо неправдивої інформації, яка не впливає на прийняття рі­шення про надання дотації, субсидії, субвенції, податкової пільги або кредиту, розгля­дуваного складу злочину не утворює і за наявності до цього підстав має кваліфікува­тися за статтями 358 або 366.

Зміст завідомо неправдивої інформації може стосуватись не лише суб'єкта господа­рювання, який отримує у тій чи іншій формі фінансові ресурси, а й інших осіб (напри­клад, страховиків або поручителів).

Банківське законодавство забороняє надання кредитів на: покриття збитків госпо­дарської діяльності позичальника; формування та збільшення статутного фонду комер­ційних банків та інших господарських товариств. Якщо відповідний суб'єкт, маючи намір використати кредитні ресурси на ці або інші цілі, не вказані у пакеті документів, звертається до банку з проханням надати кредит і подає документи, в яких міститься неправдива інформація про напрями використання позичених коштів, його дії слід ква­ліфікувати за ст. 222.

Охоплюються розглядуваним складом злочину ситуації, в яких нецільове викорис­тання кредиту заздалегідь планувалось особою, яка бажала спочатку заробити на кре­дитних коштах, а потім використати позичку на цілі, передбачені кредитним догово­ром. Нецільове використання кредиту може полягати, наприклад, у: внесенні коштів на депозит і отриманні за ним відсотків; придбанні нерухомості та іншого майна, що не має відношення до цілі, вказаної у кредитному договорі; переведенні кредитних коштів у готівку і використанні їх на власні потреби; погашенні інших отриманих раніше кре­дитів. Питання про відповідність вкладення позичкових коштів цілям, вказаним у кре­дитній угоді, потребує вирішення у кожному конкретному випадку.

Якщо суб'єкт господарської діяльності з об'єктивних причин, які виникли після укладення кредитної угоди, коригує свої фінансові плани, використовує кредит не за цільовим призначенням і не може своєчасно погасити заборгованість, склад злочину, передбачений ст. 222, відсутній.

Оскільки у ст. 222 йдеться про надання завідомо неправдивих даних банку з метою одержання кредиту, то ситуації, в яких неправдива інформація надається банку не до

Стаття 222

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

або під час укладення кредитного договору, а після його підписання і видачі кредиту, складу цього злочину не утворюють. Водночас, у разі використання кредитної лінії, що передбачає надання позички у грошовій безготівковій формі частинами протягом пев­ного проміжку часу, завідомо неправдива інформація може бути надана банку позичаль­ником вже безпосередньо у процесі кредитування, після укладання кредитного догово­ру. Сума кожного кредиту у межах кредитної лінії оформлюється окремим строковим зобов'язанням, в якому вказується конкретний строк погашення позички. Якщо обман банку відбувається перед оформленням чергового строкового зобов'язання і видачею кредиту - частини загальної грошової суми, зазначеної у кредитній угоді, дії винного потрібно кваліфікувати за ст. 222.

Обман, пов'язаний із справжнім або вигаданим станом стійкої фінансової неспро­можності суб'єкта підприємницької діяльності, утворює сукупність злочинів, передба­чених статтями 218 і 222, лише у разі, коли винний не тільки перекручує фінансове становище підприємства-позичальника, а й має на меті незаконне одержання кредиту. Надання завідомо неправдивої інформації щодо платоспроможності з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків за наявності до цього підстав може кваліфікуватись за сукупністю злочинів, передбачених статтями 222 і 220 або 219.

Злочин вважається закінченим з моменту надання конкретному, адресату відповід­ної інформації незалежно від того, вдалося чи ні винному отримати той чи інший фі­нансовий ресурс, заподіяна чи ні потерпілому реальна майнова шкода.

У разі вчинення злочину у формі незаконного одержання пільг щодо податків зло­чин є закінченим з моменту ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів - з наступного дня після настання строку, до якого мали бути сплачені податок або інший обов'язковий платіж.

3. Суб'єктзлочину спеціальний. Це: 1) громадянин, який займається зареєстрова­
ною підприємницькою діяльністю індивідуально, без створення юридичної особи;
2) засновник або власник суб'єкта господарської діяльності; 3) службова особа юридич­
ної особи - суб'єкта господарської діяльності.

Суб'єктом злочину є також службові особи тієї юридичної особи, яка виступила як засновник чи власник юридичної особи суб'єкта господарської діяльності. Якщо об'єднання громадян надає завідомо неправдиву інформацію для одержання створеним ним підприємством - суб'єктом господарювання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків, то службова особа такого об'єднання, яка надала зазначену ін­формацію, визнається суб'єктом розглядуваного злочину.

Про поняття господарської діяльності див. коментар до ст. 202. До кримінальної відповідальності за ст. 222 можуть притягуватись службові особи тих юридичних осіб, які не є суб'єктами підприємництва і державна реєстрація яких відбувається на підставі не Закону України «Про підприємництво», а на підставі інших нормативних актів (на­приклад, Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»). Вирішуючи питання про притягнення до відповідальності за ст. 222 службових осіб некомерційних юридичних осіб, треба встановлювати, що завідомо неправдива інформація, надана ни­ми належним адресатам з метою отримання певних фінансових ресурсів, стосувалась саме господарської діяльності таких організацій.

Фізична особа, яка фактично займається підприємницькою діяльністю без належної державної реєстрації, не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 222.

Суб'єктом шахрайства з фінансовими ресурсами не можуть виступати особи, які хоч і є індивідуалами-підприємцями або службовими особами суб'єктів господарської діяльності, але в кредитних відносинах виступають як приватні особи котрі отримують споживчі кредити.

4. Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим умислом та спеціаль­
ною метою- отримати вказаний у ст. 222 різновид фінансових ресурсів або пільгу
щодо податків.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

Ставлення винного до суспільно небезпечних наслідків у формі великої матеріаль­ної шкоди (ч. 2 ст. 222) може виражатися у прямому або непрямому умислі.

Особу, яка, надаючи завідомо неправдиву інформацію, прагнула привласнити одер­жані нею у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів кошти, слід притягувати до кримінальної відповідальності за злочин проти власності - за шахрайство чи замах на нього.

Головними критеріями розмежування злочинів, передбачених статтями 222 і 190, є спрямованість умислу та момент його виникнення. У разі шахрайства з фінансовими ресурсами умисел винного спрямований на тимчасове отримання кредитних коштів з наступним, можливо, несвоєчасним їх поверненням. У разі шахрайства винна особа укладає кредитний договір лише для того, щоб приховати злочинний характер своїх дій, спрямованих на безоплатне заволодіння назавжди чужим майном.

Кошти чи майно, правомірно одержані суб'єктом господарювання як субсидії, субвенції, дотації, кредити, переходять у його власність з моменту їх фактичного отримання. Якщо після одержання у службової особи такого суб'єкта виникає умисел на їх привласнення, то відповідні дії мають кваліфікуватись за ст. 191. Якщо зазначе­ні кошти були одержані з цією метою неправомірно, такі дії слід кваліфікувати за су­купністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 222 і 190. Таким же чином кваліфікуються дії особи, яка мала умисел на привласнення лише частини одер­жаних коштів.

Надання недостовірних даних про наявність пільг з оподаткування чи з метою їх одержання треба кваліфікувати не за ст. 212, а за ст. 222, яка у даному випадку є спе­ціальною нормою по відношенню до ст. 212. Оскільки шахрайству з фінансовими ре­сурсами притаманний специфічний прийом (спосіб) злочинної поведінки - надання державному органу завідомо неправдивої інформації з метою отримання пільг щодо податків, то ситуації, пов'язані із самостійним використанням платниками податко­вих пільг, диспозицією ст. 222 не охоплюються (якщо при цьому немає надання на­лежному адресату інформації про наявність пільги щодо оподаткування) і є підставою для застосування ст. 212.

Якщо для шахрайського заволодіння кредитними коштами було використано ство­рену або придбану юридичну особу - фіктивний суб'єкт підприємництва, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 190, 205. У разі, ко­ли умисел викрасти кошти, отримані у формі банківського кредиту, не встановлено, а кредитна заявка, техніко-економічне обґрунтування та інші документи надходять від фіктивного підприємства, дії особи, яка обрала розглядуваний спосіб обману кредито­ра, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 205 і 222.

5. Кваліфікуючими ознакамизлочину (ч. 2 ст. 222) є: 1) вчинення його повторно (про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї); 2) заподіяння ним великої матеріальної шкоди (див. примітку до ст. 218).

У цій частині шахрайство з фінансовими ресурсами є матеріальним складом злочи­ну і визнається закінченим з моменту фактичного заподіяння вказаної шкоди. Матері­альна шкода може бути заподіяна внаслідок використання дотацій, субсидій, субвенцій не за цільовим призначенням, неповернення одержаного кредиту, ухилення від сплати податків.

Сам по собі факт нецільового використання кредитних коштів у разі їх вчасного по­вернення кредиторові не утворює кваліфікованого складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 222, оскільки такими діями матеріальна шкода кредитору не заподіюється.

Вирішуючи питання про те, чи заподіяно кредиторові у разі неповернення у встанов­лений строк наданого кредиту велику матеріальну шкоду, потрібно враховувати те, що кредитний договір може забезпечуватися договором застави майна, належного суб'єкту господарської діяльності. Якщо стосовно вказаного майна, вартість якого перевищує суму отриманого кредиту і відсотків за ним, було задіяно механізм стяг­нення і кошти від його реалізації планувалось спрямувати на задоволення майнових

Стаття 223

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

інтересів кредиторів, кваліфікація за ч. 2 ст. 222 за ознакою заподіяння великої матері­альної шкоди виключається.

Шкода, заподіяна кредиторові, може полягати у прямих збитках, спричинених не­поверненням всього або частини кредиту, або в упущеній вигоді.

БК.

ЦК(ст. 1057).

ГК (статті 8, 52, 53, 55, 62, 112, 131, 345-348).

Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 p. (cm. 26)

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції України в