ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Показники, що визначає рівень зайнятості

Загрузка...

Зайнятість населення доцільно досліджувати не лише за кількісними, але й якісними показниками.До кількісних показників слід відносити:

Питома вага зайнятих у загальній структурі всього населення.

Пз=З/Н*100%, де З – кіль-ть зайнятих, Н – все населення

частка зайнятих у загальній структурі економічно-активного населення.

Пз/еан=З/ЕАН*100%, де -//-

Отже, зазначені 2 показники знайшли широкого розповсюдження у вітчизняній статистиці, а що стосується міжнародної практики то там визначають:

питому вагу ЕАН у загальній структурі всього населення.

Пеан=ЕАН/Н*100%, -//-

Показники що характеризують ефективність зайнятості населення:

Розподіл зайнятих між матеріальними і нематеріальними сферами

співвідношення зайнятих у промисловості і с\г

Абсолютна і відносна величина чисельності працівників зайнятих важкою фізичною працею

чисельність зайнятих у основному і допоміжному виробництві

співвідношення зайнятих переважно фізичною і розумовою працею

частка працівників з високою кваліфікацією у загальній чисельності усього зайнятого населення Отже, усі показники, що характеризують ефективність зайнятості населення доцільно об’єднувати у 4 блоки:1.показники, що відображають пропорції розподілу ресурсів суспільної праці за характером участі у суспільно-корисній діяльності 2 показники, що характеризують рівень зайнятості працездатного населення у народному господарстві. 3.показники, що характеризують структуру розподілу зайнятого населення за галузями народного господарства. 4.показники, що відображають структуру зайнятих за професійно-кваліфікаційним рівнем.

На зайнятість населення впливають, як соц. так і економічні, а також демографічні чинники: Економічний зміст зайнятості населення відображає можливість для працівника своєю працею забезпечити гідне існування і сприяти тим самим підвищення ефективності суспільного виробництва. Соціальна складова зайнятості передбачає формування і розвиток працівника, як особистості. Демографічний атрибут зайнятості відображає взаємозв’язок зайнятості зі статево-віковими характеристиками населення та його структурою.

Соціально-демографічні групи населення – це статево-вікові групи населення, які об’єднані за характером участі у суспільно-корисній трудовій діяльності.

Існує ряд класифікації населення виходячи із соціально-демографічних характеристик.

За однією класифікацією усе населення країни доцільно розподілити на:

1. а) люди до працездатного віку (до 16 років)

б)люди у працездатному віці (16-55 (60))

в)люди після працездатного віку (старше 60)

згідно іншою класифікацією слід виділяти такі:

1.за гендерною ознакою: а) чоловіки б) жінки

2.за віком: а) молодь до 30 років б) особи середнього віку 30-49 років

в) особи перед пенсійного віку 50-55(60) років г) особи пенсійного віку старше 55(60) років


Регулювання зайнятості населення.

Слід розрізняти такі рівні регулювання зайнятості:

1.Мікрорівень-установи, організації.

2.мезорівень(в межах регіону)

3.макрорівень(державний)

У сучасних умовах регулювання зайнятості населення включає в себе 2 великих блоки:

1) механізм реалізації політики зайнятості2) принципи реалізації державного регулювання населення

Доцільно розрізняти як стратегічні так і проміжні, тактичні цілі у сфері регулювання зайнятості населення при чому усі цілі підпорядковуються загальній стратегічній меті належності адекватного рівня життя населення. Тактичні цілі на державному рівні передбачає збалансування попиту і пропозиції робочих місць, а також роб сили та забезпечення продуктивної, повної, ефективної зайнятості населення. Водночас ринковий механізм спрям. На механізм ефективного виробництва і як наслідок на ліквідацію неефектив. Робочих місць і вивільнення робітників, які не відповідають сучасним вимогам ринку. Стратегія держави у сфері зайнятості перед. Комплекс заходів довго строк. Спрямування, які застосовуються з метою попередження масового безробіття, підтримки його на соц. прийнятному рівні, у стратег. Вход. Також підготовка і перепідготовка робочої сили, яка має відповідати останнім вимогам ринкової економіки та пріоритетним напрямкам науково-техн. прогресу. Крім цього казн. Стратег. Повинна передб розроб. Та реалізацію масштабних програм у сфері зайнятості. Регулювання зайнят. Здійсн. У відповідності до прийнятої концепції зайнятості.Основними напрямками якої виступає сприяння працевлаштуванню незайнятого населення, надання соц. допомоги, а також сприяння проф.. перепідготовці та сотимулюв.створення гнучкого ринку праці.


Принципи державної політики у сфері зайнятості.

Державна політика у сфері зайнятості передбачає сукупність заходів прямого і непрямого впливу держави на соц. екон. Процеси у суспільстві. Вона базується на таких принципах:

1.забезпечення рівних можливостей усім громадянам не залежно від походження соц. і майнового стану,расової і нац. Приналежності, статі, віку, політ. Переконань, ставлення до релігії, для реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та профес. Підготовки з урахуванням як індив. Інтересів так і сус-них потреб.

2.Сприяння забезпеченню ефективності зайнятості, зниженню безробіття, створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємства.

3.Комплексний підхід до вирішення проблеми зайнятості через координацію діяльності у сфері зайнятості з відповідними напрямками соц-екон політики на основі державних і регіональних програм зайнятості.

4.Співробітництво проф.. спілок, асоціацій, підприємств, установ, організацій чи уповноважених ними органів з метою взаємодії з органами державного управління при розробці та реалізації, а також контролі за використанням заходів, щодо забезпечення зайнятості населення.

Відповідальними суб'єктами, щодо розв’язання проблеми у сфері зайнятості слід вважати:

- державна служба зайнятості населення

- міністерство праці і соціальної політики, уряд в цілому (Верховна Рада і Президент).


Нестандартні форми організації праці.

Нестандартна зайнятість-трудова дiяль­нiсть працiвникiв певної класифiкацiйної групи, яка не вiдповiдає стандартним (типовим) правилам i потребує спецiального правового регулювання та органiзацiйно-економiчного забезпечення.

До найважливіших нестандартних форм відносять:

1) часткова зайнятість заснована на використ роб сили протягом часу нестандартної тривалості, включаючи:1.1. тимчасова зайнятість, і такі її види як: сезонна, поденна робота, робота за контрактом, тимчасові суспільні роботи. 1.2. зайнятість протягом неповного роб дня або роб тижня. 1.3. Чергування на роб місці

2)нестандартні режими праці засновані на нестандартних способах організації трудової діяльності або роб часу і включає: 2.1. праця в дома 2.2. сумісництво - праця формується на принципах подвійної зайнятості населення 2.3. гнучкі графіки праці, гнучкі графіки робочого часу.

3) самозайнятість – допускає самостійний пошук трудових знань і створення робочих місць окремими громадянами за рахунок їх власних коштів, в цілях отримання постійного або тимчасового доходу і задоволення власних потреб, самореалізації.

Нестандартні форми зайнятостi розкривають додатковi можливостi бiльш повного та результативного використання трудових ресурсiв, залучення до працi тих груп населення, для яких традицiйнi форми зайнятостi неприйнятнi або незручнi.


Моделі зайнятості населення

Політика зайнятості - сукупність заходів прямого і непрямого впливу на соціально-економічний розвиток суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. На даний час виділяють три основні моделі державної політики зайнятості: Європейська, Скандинавська,Американська. Європейська модель - це скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва праці і як наслідок росту доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних. Скандинавська модель - це забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі з середніми умовами оплати праці. Така політика розрахована в основному на державні кошти, при дефіциті яких наступає спад виробництва, що породжує за собою звільнення. Американська модель орієнтується на утворення робочих місць, які не потребують високої продуктивності, для значної частини економічно активного населення. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

Деякі автори виділяють також японську модель політики зайнятості - кожна людина може знайти для себе роботу, навіть якщо вона не дуже цікава й корисна. У цьому полягає причина низького безробіття в Японії й економії коштів на соціальні витрати.Такій політиці сприяють такі відомі експортні галузі Японії, як автомобілебудування, сталеливарна промисловість, виробництво автомобільних запчастин і машинобудування.

Використання тієї або іншої моделі впливає на політику зайнятості на макро- та мікрорівнях. На макрорівні нові підходи в політиці зайнятості сприяють підвищенню гнучкості ринку праці, скороченню витрат на робочу силу, забезпечують деяке згортання соціальних програм. Разом з тим розширяються системи підготовки і перепідготовки кадрів, створюються додаткові робочі місця, більш жорстко контролюються умови видачі допомоги по безробіттю. Застосовуються заходи щодо посилення ролі приватного сектора у вирішенні проблем зайнятості та інших соціальних проблем. На мікрорівні проводиться політика стримування зростання заробітної плати, подовження тривалості робочого тижня, більш широко використовуються різні форми неповної зайнятості.

Існує два основних варіанти набору засобів щодо проведення політики зайнятості: активний і пасивний. Активна політика зайнятості — це сукупність правових, організаційних і економічних заходів, що проводяться державою з метою зниження рівня безробіття. Вона передбачає: заходи, пов'язані з профілактикою звільнень працівників і збереженням робочих місць; навчання, перепідготовку і підвищення кваліфікації осіб, що шукають роботу; активний пошук і підбір робочих місць; фінансування створення нових робочих місць; організацію нових робочих місць через систему суспільних робіт. Пасивна політика передбачає виплату допомоги по безробіттю і надання елементарних послуг з підбору робочих місць через державну службу зайнятості. Часто застосовують термін «помірно пасивна політика». Вона передбачає матеріальну підтримку безробітних і більш різноманітні, ніж в першому варіанті, послуги з підбору робочих місць. Зовні обидва варіанти економічні з погляду поточних державних витрат. Проте тактика пасивного очікування економічного підйому може виправдати себе тільки при високій гнучкості ринку праці і робочої сили в цілому, позитивних економічних перспективах, при яких висока перспектива самостійного працевлаштування.

Розрізняють різні національні типи структури зайнятості.Виділяють інформаційну модель структури зайнятості, для якої характерним є розширення сфери послуг. Ця модель зайнятості властива англосаксонським країнам.Інша модель - інформаційно-індустріальна. Поширена в Японії й таких країнах, як ФРН, Франція. Ця модель характеризується ще досить високою питомою вагою зайнятих в обробній промисловості.

 


Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти