ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Попит і пропозиція на ринку праці

Пропозиція праці – потреба різних груп працездатного населення у отриманні роботи за наймом і на цій основі одержання коштів для існування.

Кількісно пропозиція праці = кількості осіб, що виходять на РП, а також звертаються у службу зайнятості та на підприємства щодо працевлаштування.

З перспективної точки зору пропозиція має включати осіб, що не зайняті трудовою діяльністю, а також тих, які шукають роботу і можуть вийти на РП протягом прогнозного періоду.

Розглянемо фактори, які впливають на сукупну пропозицію праці.

Головний з них — це заробітна плата, вплив якої на зайнятість визначається класичною теорією. Взаємозв’язок між пропозицією праці та рівнем заробітної плати виражається законом пропозиції праці - при інших рівних умовах на конку­рентному ринку праці обсяг пропозиції праці знаходиться в пря­мій залежності від його ціни.

Зміна рівня заробітної плати призводить до переміщення по кривій сукупної пропозиції: вгору - при зростанні заробітної плати і вниз - при зниженні рівня оплати праці

Крім заробітної плати на обсяг сукупної пропозиції впливають такі фактори:

1. Кількість продавців праці, яку характеризує чисельність економічно активного

населення, статево-вікова структура насе­лення 2.Міграція населення: приріст населення внаслідок міграцій­них потоків і навпаки скорочення3.Освітній, культурний рівень населення, рівень добробуту нації, і національні традиції4.Розвиненість фінансового ринку, ринку нерухомості та майна, що дозволяє людям використовувати нетрудові доходи 5.Низький життєвий рівень і обтяжлива податкова політика.6.Встановлена тривалість робочого дня, тижня, місяця, року 7.Діяльність професійних спілок на ринку праці 8.Трудова мобільність в умовах економіки, що динамічно роз­вивається, є чи не найважливішим фактором оперативного пере­розподілу робочої сили відповідно до змін потреб виробництва і ринку праці.

Попит на працю – відображає потребу економіки у певній кількості робітників на певний момент часу.

Кількісно сукупний попит на працю=кількості зайнятих+наявні вакансії.

Попит характеризується такими чинниками, заробітна плата. Як ми знаємо, наймачеві робоча сила потрібна не сама по собі, а для виробництва певних товарів і послуг. А тому попит на працю визначається попитом на товари і послуги. Це — другий фактор впливу на попит робочої сили. Але оскільки праця — не єдиний ресурс виробництва, то попит на неї залежить також від стану ринку капіталу і технології виробництва, які також є факторами впливу на попит на працю.
і, відповідно, продуктивність праці, рівень цін на інші фактори, які можуть бути замінниками або доповнювачами для фактора праці, рівень податків. Таким чином, попит на робочу силу на конкретному ринку праці залежить від економічної кон’юнктури, співвідношення затрат на оплату праці й капіталу та розвитку технології.

Еластичність ринкового попиту на працю визначається зміною обсягу попиту на працю у процентах в результаті збільшення ставки заробітної плати на один відсоток.

Еластичність попиту залежить від таких чинників:

1інтенсивність використання праці у виробничому процесі (еластичність вища при більшій частці праці у процесі виробництва порівняно з іншими факторами, ніж при меншій частці);2швидкість спадання граничного продукту праці (еластичність вища при меншій швидкості спадання);3можливості заміщення факторів (у ДП – чим легше інший фактор замінює працю, тим вища еластичність попиту на працю).


Регулювання РП

Парадигма регулювання РП: 1)заходи державного регулювання РП, 2)Методи реалізації державної політики у сфері зайнятості 3)Тип державного впливу на зайнятість населення.

Заходи регулювання РП доцільно диференціювати виходячи з об’єкту впливу та джерел фінансування.

Методи реалізації державної політики на РП доцільно підрозділяти на адміністративні(прямі) та економічні (непрямі)

До першої групи методів відносять нормативно-законодавче регулювання, колективні угоди, трудові договори.

До непрямих методів відносять методи, способи, прийоми, що активно використовуються фіскальною, грошово-кредитною та фінансовою політикою.

Доцільно розрізняти активний та пасивний типи державного впливу на зайнятість населення. Активна політика зайнятості — це сукупність правових, організаційних і економічних заходів, що проводяться державою з метою зниження рівня безробіття. Вона передбачає: заходи, пов'язані з профілактикою звільнень працівників і збереженням робочих місць; навчання, перепідготовку і підвищення кваліфікації осіб, що шукають роботу; активний пошук і підбір робочих місць; фінансування створення нових робочих місць; організацію нових робочих місць через систему суспільних робіт.

Пасивна політика передбачає виплату допомоги по безробіттю і надання елементарних послуг з підбору робочих місць через державну службу зайнятості. Часто застосовують термін «помірно пасивна політика». Вона передбачає матеріальну підтримку безробітних і більш різноманітні, ніж в першому варіанті, послуги з підбору робочих місць. Зовні обидва варіанти економічні з погляду поточних державних витрат. Проте тактика пасивного очікування економічного підйому може виправдати себе тільки при високій гнучкості ринку праці і робочої сили в цілому, позитивних економічних перспективах, при яких висока перспектива самостійного працевлаштування. Тобто пасивний тип – передбачає виплату соц допомоги незайнятому населенню, активний тип – вбачає стимулювання попиту на працю і її пропозиції через прийняття ряду заходів щодо узгодження попиту і пропозиції праці шляхом надання інформаційних, консалтингових послуг, проведення консультацій, розробки програм зайнятості населення на різних рівнях.

Пріоритетні напрямки діяльності служби зайнятості: сприяння працевлаштуванню незайнятого населення, використання заходів щодо сприяння осіб, що особливо потребують соціального захисту через квоти роб місць, а також цільові субсидії роботодавців, професійна орієнтація, консультування, підготовка та перепідготовка безробітних, організація проведення суспільних робіт і сприяння тимчасовій зайнятості населення, сприяння само зайнятості населення та підприємницькій діяльності.

На сьогоднішній день у регулюванні РП приймають участь не лише державні, але й недержавні кадрові агентства, рекрутингові компанії та біржі праці, функціями яких є: збір і аналіз інформації про РП, його стан та перспективи розвитку; проведення проф.. орієнтації, перепідготовки з подальшим працевлаштуванням незайнятого населення; сприяння територіальній і професійній мобільності; участь у розробці та реалізації програм зайнятості.


Моделі ринку праці

При аналізі ринку праці виділяють такі теоретичні підходи:

1. Класична теорія зайнятості практично одне з перших вдалих пояснень сутності виникнення безробіття в системі ринку праці. Водночас, творці цієї теорії, а її витоки йдуть до класиків політичної економії А.Сміта та Д.Рікардо, не надавали значної ролі теорії зайнятості та вважали, що безробіття не є серйозною економічною проблемою. За умов існуючої конкуренції в ринковому середовищі ціна на працю гнучко змінюється і прагне до свого рівноважного рівня, коли обсяг ринкового попиту на працю дорівнює обсягу її пропозиції.

2. Неокласична концепція . Її дотримуються неокласики (А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Пері, Р. Холл та ін.) і прихильники кон­цепції економіки пропозиції (Д. Гідлер, А. Лафер та ін.). Згідно з цією концепцією, ринок праці діє на основі цінової рівноваги, тоб­то регулятором ринку є ціна робочої сили (заробітна плата), що ре­гулює попит та пропозицію робочої сили. Якщо попит перевищує пропозицію, працівники пропонують свої послуги за дедалі вищи­ми ставками заробітної плати, і роботодавці вимушені платити за­робітну плату вищу від ринкової. У такий спосіб установлюється рівновага. І навпаки, коли пропозиція перевищує попит, виникає безробіття.

3. У концепції кейнсіанців (Дж. М. Кейнс та ін.) ринок праці характеризується постійною рівновагою. Основним регулято­ром ринку праці є держава, яка впливає на сукупний попит як на товари і послуги, так і на працю. Ціна не є регулятором рин­ку праці. Кейнсіанці пояснюють безробіття зниженням сукупного по­питу на відміну від неокласиків, які пов'язують це явище з над­мірним подорожчанням робочої сили.

4. Монетаристська концепція (М. Фрідман, Ф. Махлуп, Л. Роббінс та ін.) ґрун­тується на необхідності «природного» рівня безробіття, жорсткої структури цін на робочу силу. Представники цієї концепції вва­жають, що досягнення ринкової стабільності і рівноваги можливе в умовах вільної конкуренції на ринку з гнучкими цінами і заро­бітною платою, без втручання держави і профспілок

5. Інституціоналістська концепція характер ринку праці пояс­нює особливостями динаміки окремих галузей та професійно-демографічних груп. Увага концентрується не на макроекономічному аналізі ринку праці, а на аналізі професійних та галу­зевих розбіжностей у структурі робочої сили, рівнів заробітної плати.

6. У марксистській теорії наголошується, що товар «робоча сила» в процесі праці створює вартість, а вартість усіх інших ресурсів лише переноситься на нову вартість працею. Окрім того, робоча сила як товар впливає на співвідношення по­питу і пропозиції та на свою ринкову ціну.

Відомо кілька моделей ринку праці, які пов'язані з особливос­тями політики зайнятості, що проводиться в окремих країнах.

Для японської моделі характерна система трудових відносин, яка ґрунтується на принципі «довічного найму», а розміри заробітної плати працівників і соціальних винагород прямо залежать від кількості відпрацьованих років.

Для ринку праці США характерна децентралізація законодав­ства про зайнятість і допомогу безробітним. У разі необхідності скорочення обсягу праці або виробництва тривалість робочого часу одного працівника не змінюється, а частина працівників може бути звільнена. Політика фірм веде до високої географічної і професійної мобільності працівників, а також до вищого рівня безробіття, ніж в Японії та Швеції.

Шведську модель характеризує активна політика держави щодо зайнятості, внаслідок чого рівень безробіття в цій країні мі­німальний. Політика на ринку праці полягає в попередженні без­робіття, а не в сприянні тим, хто вже втратив роботу.

Сучасному ринку праці в Україні притаманні такі ознаки: перевищення пропозиції робочої сили над попитом; низька ціна робочої сили, її невідповідність реальній вартості; зниження зайнятості у сфері суспільного виробництва, зрос­тання чисельності незайнятого населення; низька частка офіційно зареєстрованих безробітних за вели­ких масштабів зростання прихованого безробіття; наявність значних масштабів нерегламентованої зайнятості; зростання молодіжного безробіття; регіональні диспропорції між наявністю і потребою в робочій силі; низька професійна й особливо територіальна мобільність трудових ресурсів; відсутність або недостатня опрацьованість правових норм та організаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові від­носини, тощо; еміграція висококваліфікованої робочої сили.


© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти