ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Оплата праці: види, форми та системи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата (оплата праці) - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Заробітна плата поділяється на три види виплат:

1) основна заробітна плата — винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки) її встановлюють у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців;

2)додаткова заробітна плата — винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи і винахідливість і за особливі умови праці Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій,

3)заохочувальні та компенсаційні виплати — виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні й інші гро­шові та матеріальні виплати, які не передбачені законодавством або які проводять понад встановлені ним норми.

Оплата праці працівників підприємств може здійснюватися за почасовою або відрядною формою. У разі використання почасової оплати праці опла­чується фактичний час роботи, а разі відрядної — час виробітку (час, необхідний для виконання пев­ного обсягу робіт).

Отже, за всіх відмінностей ці форми мають один спільний показник — час роботи. Тому-то, за будь-якої форми оплати праці необхідна тарифікація — визначення розміру оплати одиниці часу виконання роботи. Основою такої тарифікації є тарифна сис­тема оплати праці, яка включає: тарифні сітки; тірифні стазки; схеми посадових окіадів; тарифно-кваліфікаційні характеристики.

Відрядна і почасова форми оплати праці підрозділяються на кілька систем. Системами відрядної форми оплати праці є: пряма відрядна,відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, непряма-відрядна, акордна,колективна (бригадна) відрядна, а почасової — пряма почасова,почасова-преміальна, колективна (бригадна) почасова.

Пряма індивідуальна відрядна система оплати праці матеріально заінтересовує кожного робітника в підвищенні виробітку, проте при цьому вона не заінтересовує робітника в поліпшенні інших показників — економії сировини, матеріалів, пального, енергії, підвищенні якості продукції; досягненні найкращих загальних кількісних і якісних показників роботи дільниці, зміни, цеху в цілому.

Відрядно-преміальна система оплати праці. Сутність її полягає в тому, що робітникові нараховується, крім заробітку за прямою відрядною системою, премія за виконання і перевиконання певних кількісних і якісних показників. Розмір премії установлюється у відсотках до заробітку, визначеному за відрядними розцінками.

Відрядно-прогресивна система. За цієї системи оплати праці виробіток робітників у межах завдання виплачується за твердими нормами (розцінками), а виробіток понад завдання — за підвищеними розцінками, причому розцінки збільшуються прогресивно зі збільшенням кількості продукції, виробленої понад завдання.

Непряма відрядна система заробітної плати, її застосовують для оплати праці допоміжних робітників, зайнятих обслуговуванням основних робітників-відрядників. При цьому заробіток допоміжних робітників залежить від результатів роботи робітників-відрядників, яких вони обслуговують. Акордна система оплати праці. Вона застосовується для окремих групп робітників, її сутність полягає у тому, що відрядна розцінка установлюється не на окрему виробничу операцію, а на весь комплекс робіт загалом, виходячи із діючих норм часу і розцінок. Порівняно з прямою відрядною оплатою за акордної заздалегідь визначені обсяг робіт і строк їх виконання, відома сума заробітної плати за нарядом залежно від виконання завдання.

За простої почасової системи розмір заробітку визначається залежно від тарифної ставки робітника і кількості відпрацьованого ним часу. За способом нарахування заробітної плати почасова оплата буває годинна, денна, місячна. Ефективнішою системою є почасово-преміальна, за якою оплачується праця як основних, так і допоміжних робітників. За цією системою заробіток робітникові нараховується не тільки за відпрацьований час, а й за досягнення певних кількісних і якісних показників.

Оплата праці за контрактом є складовою контрактної системи наймання і оплати, яка досить поширена в зарубіжних країнах


Система якісних і кількісних показників рівня життя та якості населення.

Соціально-економічна категорія "рівень життя населення" використовується в науковій літературі, у правових і нормативно-господарських документах для характеристики ступеня задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб людей у суспільстві, тобто якості життя населення, величини його добробуту і благополуччя і служить важливим соціально-економічним критерієм при виборі напрямків і пріоритетів економічної і соціальної політики держави.

Рівень життя населення визначається, з одного боку, складом і величиною потреб у різних життєвих благах (продукти харчування, одяг, житло, транспорт, різні комунальні і побутові послуги, освіта, медичне обслуговування, культурно-просвітні заходи і т.д.), з іншого боку - можливістю їхнього задоволення, виходячи з пропозицій на ринку товарів і послуг і реальних доходів людей, їхньої заробітної плати. Сучасна держава може стійко розвиватися тільки за умови, якщо її економічна політика спрямована на поліпшення рівня і якості життя громадян, розширення їх можливостей формувати власне майбутнє. Для цього необхідно не тільки збільшувати доходи населення, а й поліпшувати багато інших компонент рівня і якості життя населення: створювати реальну рівність для здобуття освіти і працевлаштування; забезпечувати рівні можливості для чоловіків та жінок; високий рівень медичного обслуговування; якісне харчування й ін. До цього також необхідно додати чистоту і сталість навколишнього середовища, в якому живе людина.

Основним показником, який офіційно використовується фахівцями ООН для зіставлення оцінки рівня і якості життя населення в різних країнах світу, є індекс людського розвитку (ІЛР). Він являє собою інтегральну оцінку трьох складових компонент, що характеризують довголіття, рівень освіти і доходів населення країн світу.

Так, при розрахунках ІЛР регіонів країни використовуються окремі показники, які оцінюють випадкові імовірнісні явища, а не базові характеристики рівня і якості життя населення. Це, наприклад, кількість дорожньо-транспортних пригод на 100 км доріг, питома вага народжених поза шлюбом, середній дохід від особистого господарства й ін.

Деякі з показників, що відносяться до однієї і тієї ж компоненти і беруть участь у розрахунках інтегрального ІЛР,– мультиколінеарні. Наприклад, середня очікуваність тривалості життя населення при досягненні 15, 45 і 65 років.

У свою чергу, до складу інтегрального ІЛР регіонів країни входять компоненти й деякі окремі показники, що характеризують як засоби, так і результати досягнення рівня і якості життя населення. Наприклад, компонента “Фінансування людського розвитку” ІЛР оцінює засоби для досягнення рівня і якості життя населення, а компонента “Стан охорони здоров’я населення” характеризує результат – досягнутий рівень і якість життя населення.


Зміст і характер праці.

Зміст працівиражається через розподіл функцій (виконавсь­ких, реєстраційних, контрольних, спостережних, налагоджуваль­них тощо) на робочому місці і сукупність виконуваних операцій, зумовлених технікою, технологією, організацією виробництва і майстерністю працівника.

Зміст відбиває виробничо-технічний аспект праці, показує рівень розвитку виробничих сил, технічний спосіб поєднання особистісного і речового елементів, тобто розкриває працю як процес взаємодії людини з природою з допомогою засобів праці.

Зміст праці не тільки є суто індивідуальним на кожному робо­чому місці — він дуже рухливий і мінливий, оскільки характери­зується багатьма факторами: структурою виконуваних функцій, їхньою різноманітністю, співвідношенням виконавських і органі­заційних елементів, фізичних і нервово-психічних навантажень, мірою інтелектуального напруження, самостійності, самооргані­зації, новизни, складності праці тощо.

Слід розрізняти соціальний та функціональний зміст праці. Соціальними є доцільність діяльності працівника, мотивація, став­лення до праці на суспільному (як до професії, виду діяльності) та індивідуальному (як до конкретно виконуваної роботи) рівнях. Функціональний зміст праці виявляється у виконуваних праців­ником конкретних ролях, функціях.

Характер працівиявляє соціально-економічну природу тру­дового процесу, суспільну форму його організації, спосіб взаємо­дії працівників, поєднання їх із засобами виробництва, спосіб включення індивідуальної праці до суспільної (взаємодію люди­ни із суспільством) і залежить від того, на кого людина працює. Він віддзеркалює соціально-економічний стан трудящих у су­спільстві, співвідношення між суспільною та індивідуальною працею кожного окремого працівника.

В умовах товарного виробництва характер праці двоїстий: з одного боку праця є конкретною — це праця у всіх своїх якісних відмінностях різноманітних видів праці, що створює, споживчу вартість товару, а з другого — абстрактною — це затрати робо­чої сили загалом, продуктивна діяльність людського мозку, мус­кульної і нервової систем, що містяться в кожному товарі, ство­рюючи його вартість.

Показниками характеру праці є: форма й відносини власності, розподільні відносини, ступінь соціальних відмінностей у про­цесі праці тощо. В Україні сьогодні праця виступає в різних соці­ально-економічних формах: державній, колективній, кооператив­ній, дрібногруповій, індивідуальній, найманій тощо.

Зміст праці визначає природу і рівень професіоналізму працівника, а її характер — межі його соціального розвитку і ступінь перетворення праці на найпершу життєву потребу. Взаємодія змісту і характеру праці виявляється в існуванні та­ких соціально, економічно і технічно неоднорідних її форм, як фізична й розумова, виконавська й управлінська, кваліфікова­на й некваліфікована праця.

Закон відповідності характеру і змісту праці, тобто міри поєд­нання її сутності та форми, є основним законом теорії соціології праці і організує системно-категоріальний апарат цієї теорії. Глибокі зміни в змісті праці створюють передумови для зміни її характеру і навпаки.


© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти