ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Поняття як основна форма мислення

Поняття як основна форма мислення

Поняття – це слово,яке відображує в собі клас, групу, ряд об’єктивних реалій за спільними істотними (суттєвими) ознаками.

Істотна ознака – ознака, яка притаманна всім об’єктам одного і того ж класу і визначає певну сторону змісту понятя і є об’єднуючою.

Суттєві ознаки можуть бути:

Родовими – ознаки класу предметів, у якому виокремлюють деякі підкласи.

Видові – ознаки, на підставі яких виокремлюють підкласи в межах класу.

Структура поняття(зовнішня та внутрішня):

Зовнішня

Денотат( предметне значення конкретної речі або об’єкта, відображує сутність предмета в його функціях, в роді яку виконує даний предмет.)

Концепт (смислове значення об’єктивної реалії 1.пряме – абсолютно збігається з денотатлм.2. переносне – іншими словами3. Етимологічне – походження конкретного слова).

Внутрішня

Зміст – сукупність усіх суттєвих ознак, які існують в предметі, а через нього і в класі предметів. Обсяг – відображує сукупність усіх предметів, які входять в клас, групу, ряд.

Закон Пор-рояля: чим ширший зміст тим вужчий обсяг, і навпаки.

 

 

16.17. Зошит

Види понять за ознаками обсягу

За кількісною характеристикою обсягу:

Одиничне – поняття, обсягом якого є лише один предмет.( юпітер)

Загальне – обсягом якого є клас однорідних предметів.(людина, стіл)

Особливі – відображують підкласи матеріальних сутностей (жінка).

Всезагальні – об’єднує в собі не лише 1 клас матеріальних об’єктів, а безліч (матерія, свідомість)

Пусті - обсяг якого не містить жодного елемента.(природньпусті, штучно створені) – злочинець, який не вчинив жодного злочину, круглий квадрат.

За характером елементів обсягу:

Збірні – поняття, елементами обсягу якого є класи предметів, Незбірін – елементами обсягу якого є окремі предмети

За наявністю відносних ознак:

Відносне – п, в змісті якого фіксують наявність певних ознак.

Безвідносне – не фіксують

За типом елементів обсягу:

Кокретне – п, елементом обсягу якого є предмет або клас предметів.

Абстрактне – п, елементом обсягу якого є влістивосьі або відношення між ними.

За наявністю ознак узагальнення:

Позитивні – п, в змісті якого фіксують наявність певних ознак.

Негативні - фіксують відсутність.

 

17.

За типом елементів обсягу:

Кокретне – п, елементом обсягу якого є предмет або клас предметів.

Абстрактне – п, елементом обсягу якого є влістивосьі або відношення між ними.

За наявністю ознак узагальнення:

Позитивні – п, в змісті якого фіксують наявність певних ознак.

Негативні - фіксують відсутність.

За наявністю відносних ознак:

Відносне – п, в змісті якого фіксують наявність певних ознак.

Безвідносне – не фіксують.

 

16.Види понять за обсягом

Одиничне – поняття, обсягом якого є лише один предмет.( юпітер)

Загальне – обсягом якого є клас однорідних предметів.(людина, стіл)

Нульові - це такі поняття, у змісті яких мисляться неіснуючі насправді предмети і речі, обсяг яких дорівнює нулю.
Універсальні - такі поняття, обсяг яких охоплює всю предметну область (людина, тварина).
• Збірні і розділові.
Збірні - це такі поняття, у змісті яких мисляться речі і предмети як єдине ціле (людство, сузір'я, бібліотека).
Розділові - це такі поняття, у змісті яких мисляться речі і предмети, що існують як елементи логічного класу (зірка).
• Реєструючі і не реєструють.
Реєструючі - це такі поняття, обсяг яких становить кінцеве безліч предметів і піддається обліку.
Чи не реєструють - це такі поняття, обсяг яких становить нескінченна безліч предметів, і тому не піддається обліку (молекула <-> молекула землі).

 

Відносисни між поняттями

Поняття за змістом поділяють на порівнянні та непорівнянні.

Порівнянні мають спільні ознака.(людина і вчитель, жито та ячмінь.)

Непорівнянні – п, які не мають спільних ознак.(електрон та кохання, музика та потяг).

Певні відношення можна втановити лише між порівняними поняттями. Порівнянні поняття поділяються:

Сумісні – п, які мають спільні елементи обсягу, тобто їхні обсяги повністю або частково збігіються.

Несумісні – п, які не мають спільних елементів обсягу, тобто їхні обсяги не збігіються.

 

19. Існує 3 типи відношень між сумісними поняттями :

Відношення тотожності – це відношення, яке існує між поняттями, що мають різний зміст, але їхні обсяги повністю збігаються. ( вранішня та вечірня зоря.)

Відношення перетину – обсяги яких частково збігаються(студент та спортсмен)

Субординаційні або підпорядковані – обсяг меншого поняття повністю включається до обсягу більшого(літературний напрям, романтизм).

 

 

Основні типи несумістності

Існує 3 типи відношень між несумісними поняттями :

Відношення спів підпорядкування – це відношення, які існують між поняттями ,що є різними видами одного роду.У цьму випадку обсяги родових понять не збігаються і повністю включаються до обсягу родового поняття. (Вищий навчальний заклад: університет та інститут)

Відношення протилежності – поняття, обсяги яких один одного виключають але мають спільну основу( білий чорний)

Відношення протиріч – це відношення, яке існує між поняттями , які є видами одного роду, яле сума їхніх обсягів повністю вичерпує обсяг родового поняття, а зміст одного з них просто заперечу зміст іншого.( законний незаконни).

 

Визначення поняття

Визначення - логічна операція, за допомогою якої розкривається зміст поняття.
Визначення через найближчий рід і видову відмінність. Перша операція, підводиться менш загальне під більш загальне поняття. Друге, вказується відоображуюча, тобто специфічна ознака.
Структура визначення:

Дефінієндум – поняття, зміст якого розкравається.

Дефінієнс – поняття, за допомогою якого розкривають зміст дефінієндуму.(студент - це людини, що навчається у вищому навчальному закладі. Дефінієндум – студент, Дефінієнс – людина, що навчається у ВНЗ).

За формою визначення поділяють на явні та неявні.

Явні визначення – в, яке має фоому тотожності дефінієндуму та дефінієнсу. Явні визначення задано конструкцією «Ає В» де А – вираз, що його визначають(дефінаєндум), а В – вираз за допомогою якого здійснюють визначення ( дефінієнс). Така визначення в логіці ще називають визначенями через найближчий рід та видову ознаку.. Види явних визначень:

Атрибутивно-реляційні визначення – вид явного визначення, в якому видовою ознакою є властивості визначуваного предмета або його відношення до інших предметів.(Колонія – це територія або країна, яка втратила незалежність і перебуває під владою іншої держави)

Генетичне – в якому видивлю ознакою є спосіб походження, створення, конструювання предметів.(Циліндр – це геометрична фігура, яка є результатом обертання прямокутника навколо однієї з його сторін)

Операційне – в якому видовою ознакою є вказівка на операцію, за допомогою якої можна розпізнати ті чи інші предмети.(Кислота – це рідина, при занурення в яку лакмусовий папірець набуває червоного кольору)

 

 

Неявні визначення

Неявні визначення – визначення, які не мА.ть форми тотожності дефіеієндуму иа дефіеієнсу. У них зміст деякого поняття виводять із системи відношень цього поняття до інших понять у певному контексті.

Види неявних визначень:

Звичайні контекстуальні – вид неявного, в якому контекстом є звичайний уривок буль-якого тексту.

Остенсивне в – яек здійснюють за допомогою демонстрування предмета. Контекстом є ситуація, в якій трапляється предмет.

Аксіоматичне – в якому контекстом є сукупність аксіом деякої теорії.

 

Правила визначення понять

Логічну операцію визначення регулюють певні правила.

1. Дефінієндум та дефіеієнс повинні бути взаємозамінюваними, тобто їхні обсяги повинні бути однаковими.

Помилки:

Надто широке визначення – логічна помилка, яка має місце, коли обсяг дефінієнсу ширший, ніж обсяг дефіеієндуму.

Надто вузьке визначення – обсяг дефінієнсу вужчий, ніж обсяг дефінієндуму.

2. Визначення не повинно утворювати кола.

Помилка «коло у визначенні» - має місце, коли дефінієндум визначають через дефінієнс, та останній, у совю чергу, визначають через дефінієндум. Різновид помилки Тавтологія – коли дефінієндкм та дефінієнс виражені однаковими словами.(життя – це життя).

3. Визначення має бути чітким, ясним та однозначним.

4. Слід намагатися щоб визначення не було заперечним( тварина – це не рослина. Помилка)

Розподіл понять і його види

Поділ понять – це логічна операція, внаслідок якої здійснюють перехід від родового поняття до множини видових понять. Структура поділу понять складається:

Подільне поняття – п, обсяг якого підлягає поділу.

Члени поділу – це видові п, які отримують вніслідок поділу.

Підстава поділу – ознака, за якою обсяг родового п поділяють на обсяги видових понять.

Розрізняють види поділу:

Поділ за видозміненою ознакою – в якому підставою є ознака, притамання всім предметам , що входять до обсягу подільного поняття.( люди - чоловік та жінки)

Дихотомічний поділ – в якому підставою є ознака, притамання лише частині предметів, що входять до обсягу подільного поняття.(міркування поділяються на правильні та неправильні)

Правила поділу
1.Розподіл має бути відповідним, сума обсягів членів поділу повинна бути дорівнює обсягу діленого поняття.
Помилки:
• Ділення з зайвим членом, коли в результаті поділу зазначене поняття не є видом даного роду.
• Неповна поділ, коли вказані не всі види даного роду.
2.Розподіл має бути безперервним. Члени поділу повинні бути видами одного порядку.
• Стрибок поділу.
3.Розподіл має проводиться за однією основою

•підміна основи поділу.
4.Члени поділу не повинні перетинатися, виключати один одного.

 

 

Класифікація понять

Класифікація багаторівневий, послідовний поділ обсягу понять з метою систематизації, поглиблення та отримання нових знань стосовно членів поділу.

Природна – здійснюють на підставі суттєвих ознак досліджуваних об’єктів.9періодична система хімічних елементів Менделеєва.

Штучна – здійснюють на підставі несуттєвих ознакю

(алфавітний каталог кних в бібліотеці або телефонний довідник)

 

Предмет науки логіки

Термін «логіка» походить від давньогрецького слова «логос» , шо означає «слово» ( або «речення», « висловлювання») та «смисл» (або «поняття», «судження»). З розвитком людської думки значення терміня « логіка» неодноразово змінювалося. На сьогодні йому приписують щонайменше 3 значення.

1 Термін «логіка» можна вживати в словосполученнях типу «логіка історії» «логіка речей» « логіка подій». Тут слово «логіка» позначає певні взаємозв’язки явищ, подій. Воно вказує на закономірну послідовність речей та явищ.

2 Термін «логіка» дуже часто в спілкування людей використовують у зв’язку з таким феноменом, як людське мислення. ( логіка мислення, жіноча логіка, залізна логіка). У цьому випадку словом логіка позначають обґрунтованість, доведеність положень, які висуває логіка. Тут можна говорити про логіку, як характеристику людського мислення.

3 Термін «логіка» може бути використаний для позначення певної науки. Логіку насамперед цікавить , як саме міркують люди, які схеми міркувань вони застосовують для обґрунтування своїх думок, яких помилок можуть при цьому припускатися.

У зв’язку з цим логіку можна визначити так:

Логіка – це наука, яка вивчає форми(схеми, структури) міркувань людей.

При цьому її не цікавлять міркування конкретних людей. Вона лише встановлює загальні умови ( закони, норми, правила), згідно з якими має будуватися будь-яке міркування.

 

Мова логіки

Фундаментальним поняттям формальної логіки є логічна форма. Її можна визначити як форму взаємозв’язку частини мислимого змісту. Певний спосіб зв’язку може бути одним і тим самим для необмеженої кількості тверджень. Загальна структура логічної форми складається з:

¨ суб’єкта (S) — частини, що відповідає предмету твердження;

¨ предиката (Р) — частини, що відповідає тому, що говориться про даний предмет;

¨ зв’язків «є» (–) або «не є» (~).

S і Р — це змінні знаки логіки; «є» (–), «не є» (~), «всі» та «деякі» — постійні знаки.

Існують три види знаків за характером їх відношення до об’єктів, які позначаються як:

3 іконічні знаки (знаки-копії), значення яких повністю визначається тим предметом, якому вони відповідають (фотографії, картини, відбитки пальців тощо);

3 знаки-символи, які фізично ніяк не пов’язані з об’єктами, які вони позначають (слова природної мови, дорожні знаки тощо);

3 знаки-індекси, значення яких повністю визначаються тим контекстом, у якому вони виявляються.

Речення простої логічної форми або структури можуть вступати між собою у логічний зв’язок, утворюючи речення більш складної логічної форми або форми, загальної для багатьох подібних суджень різного конкретного змісту. З поняттям логічної форми тісно пов’язане поняття формально-логічного закону. Довільний фор-
мально-логічний закон є не що інше, як відношення між логічними формами думки, і характеризується фактором необхідності. Це оз­начає, що формально-логічні закони не залежать від волі людей, вони не можуть бути порушені без завдання шкоди пізнанню істини.

Є знаки-образи – мають схожість з тим, що вони позначають і знаки-символи. Вивчення мови здійснюється теорією знакових систем – семіотикою.

Вона складає 3 напрямки.

Синтаксис – вивчає структуру мови: способи утворення, перетворення і зв’язку між знаками. Семантика займається проблемою інтерпретації, тобто аналізом відношення між знаками і позначуваними об’єктами. Прагматика – аналізує комунікативну функцію мови – емоційно-психологічне, естетичне, економічне, інші відношення носія мови до самої мови.

Є мови природні і штучні (усне пояснення).

Загально прийнята в сучасній логіці штучна мова – це мова логіки предикатів. Основними семантичними категоріями мови є: назви предметів, назви прикмет, речення.

Назви предметів – окремі слова чи словосполучення, позначаючі предмети. Є предметне і смислове значення. Предметне значення імені – це множинність предметів, до яких відноситься ім’я (денотат). Смислове значення (смисл) – це властивості притаманні предметам, за допомогою яких виділяють множину предметів (концепт ).

Формалізація – побудова моделі, в якій змістовним думкам і міркуванням відповідають формальні аналоги. Вона дає змогу виявити загальні структури думок, сформулювати на цій основі загальні закони і правила міркування, завдяки чому можна замінити будь-яке змістовне міркування , фрагмент тексту чи й цілий текст відповідною системою формул.

 

Поняття логічної форми

Логічна форма міркування – це спосіб зв’язку висловлювань, що входять до його складу. Компоненти логічної форми:

Логічні терміни зазвичай у природній мові виражаються за допомогою таких слів та словосполучень, як будь0який, деякий, є, і.

У нелогічних термінах фіксують певне інформацію, про яку йдеться у виразі. Це можуть бути як окремі слова, словосполучення, так і цілі речення.

Міркування виражено саме в нелогічних термінах. Отже, логічна форма міркування – це його структура, яку виявляють внаслідок абстрагування від значень нелогічних термінів.

Логічний закон – внутрішній необхідний суттєвий повторювально- об’єктивний зв'язок , вході нашого міркування і між нашими міркуваннями, який обов’язково спирається на основі форми абстрактно-логічного мислення.

 

 

Розвиток логіки в Україні

Логіка античних мислителів стала відомою в Київській Русі вже в ХІ ст. Це насамперед логічні уявлення про поняття в платонівській філософії, про закони, форми мислення, силогізми Арістотеля. З другої половини ХV ст. з’являються переклади на староукраїнську мову логічних трактатів Арістотеля, Авіасафа, Аль-Газалі, М. Маймоніда, Й. Дамаскіна. У XVI ст. під впливом ідей Реформації на етнічних землях українців зростає мережа протестантських навчальних закладів, серед яких найбільш відома Раківська академія, де логіку і метафізику читали Х. Остородт та Х. Стегман. Щоправда, в цей час спостерігалось також негатив­не ставлення до язичницьких любомудрів з боку І. Вишенського і Г. Кониського, М. Смотрицького, З. Копистенського. Але вже для членів ученого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври логіка стає своєрідною «гімнастикою розуму», забезпечує розвиток абстрактного мислення і логічного виведення.

Логіка стає обов’язковою дисципліною вивчення в Києво-Могилянській академії. Професор С. Яворський називав «лабіринт» Арістотеля логічною пасткою, де є логічні троянди з шипами. І. Гізель (1600—1683), професор, а згодом і ректор Києво-Могилянської академії, логічною істинністю називав узгоджуваність пізнання з річчю. У курсі логіки, прочитаному професором Ф. Прокоповичем (1677 чи 1681—1736), розглядалися такі традиційні для ХVIII ст. питання, як універсалії, визначення й харак­теристика найрізноманітніших відношень, дистинкцій, питання сигніфікації (позначення) й супозиції (заступання) термінів, істинності та хибності суджень, проблеми знання й віри, визначення ролі й місця логіки в системі наук.

Засновник Харківського університету В. Каразін у листі до видавця альманаху «Молодик» І. Бецького від 2 березня 1842 р. охарактеризував Г. Сковороду таким чином: «Ми під чубом та в українській свитині мали свого Піфагора, Орігена і Лейбніца». Він намагався у світі чисел знайти вище значення в текстах Біблії, розвивав ідею про контрарність, бінарність усього сущого.

Наприкінці ХVIII — початку XIX ст. логікою займався професор Львівського університету П. Д. Лодій (1764—1829). Він написав праці: «Логические наставления, руководствующие к познанию и различению истинного от ложного», «Наставления логики», «Теория общих правил», у яких значну увагу приділяв правилам аргументації і доведення. Наприкінці XIX — початку XX ст. логіка в Україні не була однорідна, а складалася з представників багатьох конкуруючих течій, шкіл та угруповань: одні (М. Н. Гротт та ін.) намагалися знайти вихід з критичного становища логічної науки у зближенні з психологією; другі (В. В. Лесевич, О. О. Козлов, Г. І. Челпанов) доклали багато зусиль, щоб підвести під неї гносеологічний фундамент, звертаючись до теорії пізнання, що розроблялась кантіанцями, гегельянцями, позитивістами; треті (В. Д. Кудрявцев та ін.) прагнули зблизити логіку з природознавством і математикою.

Засновником одеської логічної школи був І. В. Слєшинський (1854—1931), який виявив інтерес до математичної логіки та її історії. Він довів, що алгебра логіки є своєрідним перекладом арістотелівської логіки на алгоритмічну мову, що необхідний перегляд математичних доведень під кутом зору їх повноти та заміни гро-
міздких доведень новими, скороченими. До проблеми побудови алгебри без застосування закону виключеного третього звертався приват-доцент Новоросійського (Одеського) університету С. Й. Ша­туновський (1859—1929). Його головні інтереси в галузі логіки
зосереджувались на вивченні її законів, а також на обґрунтуван-
ні фундаментальних математичних понять, обґрунтуванні мате-
матики, питанні про розв’язуваність чи нерозв’язуваність задач. Особливу увагу ученого привертали життя і діяльність П. Порецького (1846—1907), його теорія наслідків, несилогістичні міркування тощо. З одеської логіко-математичної школи вийшла також
С. О. Яновська, праці якої присвячені філософсько-методологічним проблемам математики і математичної логіки, А. І. Уйомов, праці якого присвячені проблемам аналогії, формального аналізу систем.

У першій половині ХХ ст. на західних етнічних землях україн­ців значний внесок у розвиток світової логіки зробила Львівсь-
ко-Варшавська школа, яка за короткий час зробила великий внесок у математичну логіку. Засновниками цієї школи були ректор Львівського університету професор К. Твардовський, А. Тарський, Т. Котарбинський, К. Айдукевич, Ст. Лесневський, В. Татар­кевич, А. Лінденбаум, О. Мостовський, Є. Слупецький та ін. Серед них були поляки, українці. Вони багато зробили для розвитку логічної семантики, теорії множин, модальної й багатозначної логіки, для розв’язання проблем логіки і методології науки. Так, Я. Лукасєвич вважав, що метою логічних досліджень має бути розробка точних методів аналізу філософських міркувань. Він висунув ідею логічного плюралізму, суть якого полягає в тому, що різноманітні системи здатні експлікувати різноманітні онтологічні теорії. К. Айдукевич був прибічником раціоналізму, специфічною рисою якого став логіко-семантичний аналіз мови науки і філософії.

За радянської влади в Україні формальну логіку тривалий час ігнорували і критикували як основу метафізичного методу, лише у другій половині 40-х рр. логіку в Радянській Україні і СРСР частково «реабілітували»; почали читати курс традиційної логіки в деяких вузах Москви, Ленінграда, Києва, Єревана, Новосибірська та інших міст. Сучасну ж логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів, уважали ворожими діалектичній логіці.

Позитивні зрушення щодо сучасних напрямів логіки почались у 60-ті рр. Вони значною мірою пов’язані з діяльністю П. В. Копніна (1922—1977) на посаді завідуючого кафедрами філософії спочатку Київського політехнічного інституту, а потім Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, директора Інституту філософії АН України, директора Інституту філософії АН СРСР. В Інституті філософії АН України П. В. Копнін заснував відділ логіки наукового дослідження (зараз це відділ логіки науки), створивши зі своїми першими учнями А. Т. Артюхом, Є. С. Жариковим, П. Ф. Йолоном, В. В. Косолаповим, С. Б. Кримсь­ким, М. В. Поповичем та іншими авторський колектив для створення відомої праці «Логика научного исследования» (М.: Наука, 1965), яка стала своєрідним маніфестом так званої Київської школи «червоного позитивізму». Названі та інші філософи і логіки зробили певний внесок у розвиток символічної логіки, логічної семантики та семіотики. Серед дослідників зазначених проб­лем сучасної логіки — І. Т. Ішмуратов, Є. Є. Ледніков, І. В. Хоменко, К. Ф. Руденко, А. І. Уйомов, О. І. Кедровський та ін.

 

Основні принципи, які застосовують при побудові логічних схем:

1 правило однозначності – імя має позначати лише один предмет або клас предметів. (Надає можливість визначити в міркуваннях 1 денотат, так як слів, якими виражено денотат може буди декілька.)

Еквівація – порушення однозначності денотата в міркуваннях.

2 правило предметності – будь-яку висловлювання говорить про денотати імен, що входять до нього( принцип, який відображує в собі один і той же предмет в міркуваннях забороняє визначення предметного значення для слів , тільки для понять).

3 Правило взаємозамінності – якщо 2 імені мають одне й те саму предметне значення, то їх можна замінити, причому значення істинності висловлювання не зміниться.

 

Поняття як основна форма мислення

Поняття – це слово,яке відображує в собі клас, групу, ряд об’єктивних реалій за спільними істотними (суттєвими) ознаками.

Істотна ознака – ознака, яка притаманна всім об’єктам одного і того ж класу і визначає певну сторону змісту понятя і є об’єднуючою.

Суттєві ознаки можуть бути:

Родовими – ознаки класу предметів, у якому виокремлюють деякі підкласи.

Видові – ознаки, на підставі яких виокремлюють підкласи в межах класу.

Структура поняття(зовнішня та внутрішня):

Зовнішня

Денотат( предметне значення конкретної речі або об’єкта, відображує сутність предмета в його функціях, в роді яку виконує даний предмет.)

Концепт (смислове значення об’єктивної реалії 1.пряме – абсолютно збігається з денотатлм.2. переносне – іншими словами3. Етимологічне – походження конкретного слова).

Внутрішня

Зміст – сукупність усіх суттєвих ознак, які існують в предметі, а через нього і в класі предметів. Обсяг – відображує сукупність усіх предметів, які входять в клас, групу, ряд.

Закон Пор-рояля: чим ширший зміст тим вужчий обсяг, і навпаки.

 

 

16.17. Зошит

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти