ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Логіка і діалектика у Гегеля та Маркса

Дослідження процесів міркування в системах символічної логіки вплинуло на подальший розвиток формальної логіки в цілому. Разом з тим символічна логіка не охоплює всіх проблем традиційної формальної логіки й не може повністю замінити її. Це два напрямки, два щаблі в розвитку формальної логіки. Особливість формальної логіки полягає в тому, що вона розглядає форми мислення, відволікаючись від їхнього виникнення, зміни, розвитку. Цю сторону мислення вивчає діалектична логіка, вперше в розгорнутому виді представлена в об'єктивно-ідеалістичній філософській системі Гегеля (1770-1831) і з матеріалістичних позицій перероблена у філософії марксизму.
Діалектична логіка вивчає закони розвитку людського мислення, а також методологічні принципи й вимоги, які формуються на їхній основі. До них відносяться об'єктивність і всебічність розгляду предмета, принцип історизму, роздвоєння єдиного на протилежні сторони, сходження від абстрактного до конкретного, принцип єдності історичного й логічного й ін. Діалектична логіка служить методом пізнання діалектики об'єктивного світу.
Логіка формальна й логіка діалектична вивчають той самий об'єкт - людське мислення, але при цьому кожна з них має свій предмет дослідження. Це значить, що діалектична логіка не заміняє й не може замінити логіку формальну. Це дві науки про мислення, вони розвиваються в тісній взаємодії, що чітко проявляється в практиці науково-теоретичного мислення, що використає в процесі пізнання як формально-логічний апарат, так і засоби, розроблені діалектичною логікою.
Формальна логіка вивчає форми мислення, виявляючи структуру, загальну для різних по змісту думок.
Розглядаючи, наприклад, поняття, вона вивчає не конкретний зміст різних понять (це завдання спеціальних наук), а поняття як форму мислення, незалежно від того, які саме предмети мисляться в поняттях. Вивчаючи судження, логіка відволікається від їхнього конкретного змісту, виявляючи структуру, загальну для різних по змісту суджень.
Формальна логіка вивчає закони, що обумовлюють логічну правильність мислення, без дотримання якої не можна прийти до результатів, що відповідають дійсності, пізнати істину.
Мислення, що не підкоряється вимогам формальної логіки, не здатне правильно відбивати дійсність. Тому вивчення мислення, його законів і форм потрібно починати з формальної логіки, де основним засобом вивчення виступає деяка формальна мова, що дозволяє своїми засобами формалізувати для досліджень закони й форми мислення.

 

Значення логіки для науки і практика

Значення логіки для науки і практики

З наведеної класифікації логічних дисциплін можна зробити висновок, що логіка потрібна скрізь, де постає потреба приводити в певний порядок розрізнені емпіричні факти і знання, систематизувати їх і визначити точну суть понять і суджень.Особливо важливе значення вона має для:

науки (логіка — «цариця» наук, вона розширює творчі здібності науковців, створює універсальну метамову науки, наводить мости через «прірву» між гуманітарними та природничими науками, прокладає шляхи до інтеграції наукового знання);

економічної діяльності (важко уявити теорію і практику економічної науки, економічного життя без поняття ефективності, раціональності, логічної обґрунтованості);

права (судові процеси, законодавча діяльність, нотаріальна справа тощо принципово неможливі без логічної аргументації);

політики (саме логіка допомагає обмежити емоційні оцінки і дії, досягти зрівноважених рішень, консенсусу);

точного відображення думок в усній та письмовій формах(логіка виховує дисципліну думок, навички раціональної легітимації соціальної поведінки, професійну грамотність);

коректного ведення дискусій (логіка стимулює критичне мислення, аналітизм, культуру дискурсу);

інформатики, діалогу з ПК (принципи логіки є базовими для інформатики, на них спирається побудова комп’ютерів і комп’ю­терних програм).

Сучасна логіка за предметом і проблематикою є наукою гуманітарною (вона є частиною філософського знання), за методами вона близька до математики, за цілями вона повинна поєднати природні потенції людини до мислення з точністю сучасного наукового стилю мислення і з метафоричністю, образністю гуманітарної думки.

Висновки. Логіка — це наука про форми і закони правильного мислення. Вона є своєрідним знаряддям інтелектуального тренінгу, формує логічну культуру, допомагає на науковій основі розв’язува­ти теоретичні і практичні проблеми в будь-якій сфері діяльності.

 

 

13.

Розвиток логіки в Україні

Логіка античних мислителів стала відомою в Київській Русі вже в ХІ ст. Це насамперед логічні уявлення про поняття в платонівській філософії, про закони, форми мислення, силогізми Арістотеля. З другої половини ХV ст. з’являються переклади на староукраїнську мову логічних трактатів Арістотеля, Авіасафа, Аль-Газалі, М. Маймоніда, Й. Дамаскіна. У XVI ст. під впливом ідей Реформації на етнічних землях українців зростає мережа протестантських навчальних закладів, серед яких найбільш відома Раківська академія, де логіку і метафізику читали Х. Остородт та Х. Стегман. Щоправда, в цей час спостерігалось також негатив­не ставлення до язичницьких любомудрів з боку І. Вишенського і Г. Кониського, М. Смотрицького, З. Копистенського. Але вже для членів ученого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври логіка стає своєрідною «гімнастикою розуму», забезпечує розвиток абстрактного мислення і логічного виведення.

Логіка стає обов’язковою дисципліною вивчення в Києво-Могилянській академії. Професор С. Яворський називав «лабіринт» Арістотеля логічною пасткою, де є логічні троянди з шипами. І. Гізель (1600—1683), професор, а згодом і ректор Києво-Могилянської академії, логічною істинністю називав узгоджуваність пізнання з річчю. У курсі логіки, прочитаному професором Ф. Прокоповичем (1677 чи 1681—1736), розглядалися такі традиційні для ХVIII ст. питання, як універсалії, визначення й харак­теристика найрізноманітніших відношень, дистинкцій, питання сигніфікації (позначення) й супозиції (заступання) термінів, істинності та хибності суджень, проблеми знання й віри, визначення ролі й місця логіки в системі наук.

Засновник Харківського університету В. Каразін у листі до видавця альманаху «Молодик» І. Бецького від 2 березня 1842 р. охарактеризував Г. Сковороду таким чином: «Ми під чубом та в українській свитині мали свого Піфагора, Орігена і Лейбніца». Він намагався у світі чисел знайти вище значення в текстах Біблії, розвивав ідею про контрарність, бінарність усього сущого.

Наприкінці ХVIII — початку XIX ст. логікою займався професор Львівського університету П. Д. Лодій (1764—1829). Він написав праці: «Логические наставления, руководствующие к познанию и различению истинного от ложного», «Наставления логики», «Теория общих правил», у яких значну увагу приділяв правилам аргументації і доведення. Наприкінці XIX — початку XX ст. логіка в Україні не була однорідна, а складалася з представників багатьох конкуруючих течій, шкіл та угруповань: одні (М. Н. Гротт та ін.) намагалися знайти вихід з критичного становища логічної науки у зближенні з психологією; другі (В. В. Лесевич, О. О. Козлов, Г. І. Челпанов) доклали багато зусиль, щоб підвести під неї гносеологічний фундамент, звертаючись до теорії пізнання, що розроблялась кантіанцями, гегельянцями, позитивістами; треті (В. Д. Кудрявцев та ін.) прагнули зблизити логіку з природознавством і математикою.

Засновником одеської логічної школи був І. В. Слєшинський (1854—1931), який виявив інтерес до математичної логіки та її історії. Він довів, що алгебра логіки є своєрідним перекладом арістотелівської логіки на алгоритмічну мову, що необхідний перегляд математичних доведень під кутом зору їх повноти та заміни гро-
міздких доведень новими, скороченими. До проблеми побудови алгебри без застосування закону виключеного третього звертався приват-доцент Новоросійського (Одеського) університету С. Й. Ша­туновський (1859—1929). Його головні інтереси в галузі логіки
зосереджувались на вивченні її законів, а також на обґрунтуван-
ні фундаментальних математичних понять, обґрунтуванні мате-
матики, питанні про розв’язуваність чи нерозв’язуваність задач. Особливу увагу ученого привертали життя і діяльність П. Порецького (1846—1907), його теорія наслідків, несилогістичні міркування тощо. З одеської логіко-математичної школи вийшла також
С. О. Яновська, праці якої присвячені філософсько-методологічним проблемам математики і математичної логіки, А. І. Уйомов, праці якого присвячені проблемам аналогії, формального аналізу систем.

У першій половині ХХ ст. на західних етнічних землях україн­ців значний внесок у розвиток світової логіки зробила Львівсь-
ко-Варшавська школа, яка за короткий час зробила великий внесок у математичну логіку. Засновниками цієї школи були ректор Львівського університету професор К. Твардовський, А. Тарський, Т. Котарбинський, К. Айдукевич, Ст. Лесневський, В. Татар­кевич, А. Лінденбаум, О. Мостовський, Є. Слупецький та ін. Серед них були поляки, українці. Вони багато зробили для розвитку логічної семантики, теорії множин, модальної й багатозначної логіки, для розв’язання проблем логіки і методології науки. Так, Я. Лукасєвич вважав, що метою логічних досліджень має бути розробка точних методів аналізу філософських міркувань. Він висунув ідею логічного плюралізму, суть якого полягає в тому, що різноманітні системи здатні експлікувати різноманітні онтологічні теорії. К. Айдукевич був прибічником раціоналізму, специфічною рисою якого став логіко-семантичний аналіз мови науки і філософії.

За радянської влади в Україні формальну логіку тривалий час ігнорували і критикували як основу метафізичного методу, лише у другій половині 40-х рр. логіку в Радянській Україні і СРСР частково «реабілітували»; почали читати курс традиційної логіки в деяких вузах Москви, Ленінграда, Києва, Єревана, Новосибірська та інших міст. Сучасну ж логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів, уважали ворожими діалектичній логіці.

Позитивні зрушення щодо сучасних напрямів логіки почались у 60-ті рр. Вони значною мірою пов’язані з діяльністю П. В. Копніна (1922—1977) на посаді завідуючого кафедрами філософії спочатку Київського політехнічного інституту, а потім Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, директора Інституту філософії АН України, директора Інституту філософії АН СРСР. В Інституті філософії АН України П. В. Копнін заснував відділ логіки наукового дослідження (зараз це відділ логіки науки), створивши зі своїми першими учнями А. Т. Артюхом, Є. С. Жариковим, П. Ф. Йолоном, В. В. Косолаповим, С. Б. Кримсь­ким, М. В. Поповичем та іншими авторський колектив для створення відомої праці «Логика научного исследования» (М.: Наука, 1965), яка стала своєрідним маніфестом так званої Київської школи «червоного позитивізму». Названі та інші філософи і логіки зробили певний внесок у розвиток символічної логіки, логічної семантики та семіотики. Серед дослідників зазначених проб­лем сучасної логіки — І. Т. Ішмуратов, Є. Є. Ледніков, І. В. Хоменко, К. Ф. Руденко, А. І. Уйомов, О. І. Кедровський та ін.

 

Основні принципи, які застосовують при побудові логічних схем:

1 правило однозначності – імя має позначати лише один предмет або клас предметів. (Надає можливість визначити в міркуваннях 1 денотат, так як слів, якими виражено денотат може буди декілька.)

Еквівація – порушення однозначності денотата в міркуваннях.

2 правило предметності – будь-яку висловлювання говорить про денотати імен, що входять до нього( принцип, який відображує в собі один і той же предмет в міркуваннях забороняє визначення предметного значення для слів , тільки для понять).

3 Правило взаємозамінності – якщо 2 імені мають одне й те саму предметне значення, то їх можна замінити, причому значення істинності висловлювання не зміниться.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти